Справа № 560/15181/24
Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.
Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.
11 липня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
11.03.2025 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
10 квітня 2025 року від позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
15 квітня 2025 року від відповідача надійшли заперечення на вказану заяву.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності - дата запису у ЄДР 05.01.2022, номер запису про державну реєстрацію - 2010350000000105766.
ОСОБА_1 на податковий облік в Головному управлінні ДПС у Хмельницькій області, Хмельницька ДПІ (Хмельницький р-н) поставлений 05.01.2022 року № 221822004927. Реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності - 3 група, ставка 5%, з 05.01.2022 року згідно із поданою заявою від 06.01.2022 № 961666.
Обрані види діяльності згідно Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010 (далі - КВЕД-2010): 61.90 "Інша діяльність у сфері електрозв'язку", 61.10 "Діяльність у сфері проводового електрозв'язку".
Згідно поданої ФОП ОСОБА_1 податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за І півріччя 2024 03.07.2024 № 9182433406, вказано КВЕД: 61.90 "Інша діяльність у сфері електрозв'язку" та 61.10 "Діяльність у сфері проводового електрозв'язку", обсяг доходу склав 3 642 937,05 грн.
Головним управлінням ДПС в Хмельницькій області на підставі п. 299.11 ст. 299 Податкового кодексу України в приміщенні Головного управління ДПС у Хмельницької області проведено перевірку щодо правомірності перебування ФОП ОСОБА_1 на обліку як платника єдиного податку, за результатом якої складено відповідний акт від 30.09.2024 року № 21153/22-01-24-12.
В ході даної перевірки встановлено, що реєстрація платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 підлягає анулюванню шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу.
На підставі висновків зазначеного акту Головним управлінням ДПС в Хмельницькій області прийнято рішення №14669/6/22-01-24-12/ НОМЕР_1 від 30.09.2024 року про анулювання реєстрації платника єдиного податку.
Підставою даного анулювання є здійснення позивачем видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування відповідно до абз. 5 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України.
Позивач, вважаючи порушеними його права щодо обмеження розміру пенсії, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий Кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
В акті № 21153/22-01-24-12 від 30.09.2024 року відсутні чіткі вказівки на вид перевірки, що проведено відносно Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , що на думку суду є недоліком цього документу.
Враховуючи, що перевірку проведено посадовою особою відділу проведення камеральних перевірок ГУ ДПС, суд дійшов висновку, що суб'єктом владних повноважень проведено саме камеральну перевірку суб'єкта господарювання.
Згідно з пп.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини першої та пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні".
Згідно з п.п.76.1, 76.2 ст.76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.
Тобто, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених п.75.1 ст.75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення цього виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності.
Наведене свідчить про обов'язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу. А відтак, камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.
Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).
Законодавчо установлені обмеження щодо повноважень податкового органу під час проведення камеральної перевірки (яка характеризується спрощеним порядком її призначення і проведення, не передбачає присутність платника та можливість подання ним пояснень тощо) є однією з гарантій прав платника, що забезпечують дотримання балансу публічних і приватних інтересів.
Чинним податковим законодавством визначений вичерпний перелік підстав та видів перевірок, які мають право призначати та проводити контролюючі органи, в розумінні ст.19 Конституції України.
Камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а тому під час проведення камеральної перевірки не має правових підстав для визначення правомірності перебування на спрощеній системі оподаткування, оскільки останні перебувають поза межами цієї перевірки.
Таким чином, суб'єкт владних повноважень під час проведення камеральної перевірки, за результатами якої складено акт № 21153/22-01-24-12 від 30.09.2024 року, з'ясував питання, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з проведення такого виду податкової перевірки.
Суд вважає, що інформація, яка зібрана податковим органом відносно платника поза межами здійснюваного ним заходу з податкового контролю та не відноситься до предмета перевірки, не може слугувати підставою для прийняття рішення про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку.
Стосовно виявлених порушень, покладених в основу оскаржуваного рішення, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до підпункту 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі: у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.
Підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України визначено, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
Згідно з пунктом 299.11 статті 299 ПІК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Приписами підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України чітко визначено, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із послідовних кварталів.
Тобто закон покладає обов'язок контролю не тільки на контролюючий орган, але і на платника єдиного податку після встановлення/виникнення зазначених обставин самостійно перейти на сплату інших податків.
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV ПК України.
Відповідно до підпункту 3 пункту 291.4 статті 291 ПК України до суб'єктів господарювання третьої групи, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, відносяться, зокрема, фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена.
Згідно з пунктом 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку третьої групи суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність з надання послуг пошти (крім кур'єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.
3 01.01.2022 набрав чинності Закон України від 16.12.2020 №1089-IX "Про електронні комунікації" (далі - Закон №1089-IX), який визначає правові та організаційні основи державної політики у сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектра, а також права, обов'язки та відповідальність фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у відповідній діяльності або користуються електронними комунікаційними послугами.
Відповідно до визначень, наведених у частині 1 статті 2 Закону №1089-IX:
- мережа Інтернет (Інтернет) - глобальна електронна комунікаційна мережа, що призначена для передачі даних та складається з фізично та логічно взаємоз'єднаних окремих електронних комунікаційних мереж, взаємодія яких базується на використанні єдиного адресного простору та на використанні інтернет-протоколів, визначених міжнародними стандартами (пункт 54);
- послуга доступу до мережі Інтернет - електронна комунікаційна послуга, що забезпечує доступ до мережі Інтернет і можливість логічного з'єднання з кінцевими точками мережі Інтернет незалежно від технології, що застосовується в електронній комунікаційній мережі, і кінцевого (термінального) обладнання, що використовується (пункт 80);
- електронна комунікаційна мережа - комплекс технічних засобів електронних комунікацій та споруд, призначених для надання електронних комунікаційних послуг (пункт 25);
- електронна комунікація (телекомунікація, електрозв'язок) - передавання та/або приймання інформації незалежно від її типу або виду у вигляді електромагнітних сигналів за допомогою технічних засобів електронних комунікацій (пункт 28);
- електронна комунікаційна послуга - послуга, що полягає в прийманні та/або передачі інформації через електронні комунікаційні мережі, крім послуг з редакційним контролем змісту інформації, що передається за допомогою електронних комунікаційних мереж і послуг (пункт 27);
- постачальник електронних комунікаційних послуг - суб'єкт господарювання, який фактично надає та/або має право надавати електронні комунікаційні послуги на власних мережах та/або на мережах інших постачальників електронних комунікаційних послуг (пункт 87);
- постачальник електронних комунікаційних мереж - суб'єкт господарювання, який надає послуги доступу до електронної комунікаційної мережі, що знаходиться в його володінні, та до пов'язаних з нею засобів, або з використанням віртуальних мереж (пункт 85);
- оператор електронних комунікацій (оператор) - суб'єкт господарювання, який володіє, здійснює експлуатацію та управління електронними комунікаційними мережами та/або пов'язаними засобами; у разі постачання електронних комунікаційних мереж оператор вважається також постачальником електронних комунікаційних мереж; у разі постачання електронних комунікаційних послуг оператор вважається також постачальником електронних комунікаційних послуг (пункт 70).
Згідно з частиною 2 статті 19 Закону №1089-IX право власності та право на технічне обслуговування і експлуатацію електронних комунікаційних мереж може належати будь-якій фізичній особі - підприємцю або юридичній особі, незалежно від форм власності, які є резидентами України.
Надання електронних комунікаційних мереж та послуг на території України є виключним правом юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих відповідно до законодавства (резиденти України).
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку від 20.04.2022 №30 "Питання ведення реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг", зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.05.2022 за №502/37838 (зі змінами), затверджено Порядок ведення реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг та його форму, а також Орієнтовний перелік видів електронних комунікаційних послуг.
З матеріалів справи встановлено, що згідно з витягом з реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг № 111-1063/111 від 20.06.2022 позивач включений до Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг за № 10, як постачальник електронних комунікаційних послуг та не включений як постачальник електронних комунікаційних мереж. Так, позивач є постачальником електронних комунікаційних послуг за кодом IA.S1 "Послуга доступу до мережі Інтернет" - послуга, що забезпечує доступ до мережі Інтернет і можливість логічного з'єднання з кінцевими точками мережі Інтернет незалежно від технології, що застосовується в електронній комунікаційній мережі, і кінцевого (термінального) обладнання, що використовується; з використанням мережі: фіксованого зв'язку.
В Орієнтовному переліку видів електронних комунікаційних послуг, надано такі визначення:
- послуги доступу до мережі Інтернет (код послуги IA.S1) - послуга, що забезпечує доступ до мережі Інтернет і можливість логічного з'єднання з кінцевими точками мережі Інтернет незалежно від технології, що застосовується в електронній комунікаційній мережі, і кінцевого (термінального) обладнання, що використовується;
- послуга технічного обслуговування і експлуатації електронних комунікаційних мереж (код послуги OS.S1) - послуга з підтримки у працездатному стані обладнання електронних комунікаційних мереж в процесі його експлуатації, при якому воно здатне виконувати задані функції, зберігаючи задані значення параметрів у межах, які встановлені в нормативно-технічній документації; експлуатації електронних комунікаційних мереж.
Так, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (зараз Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій) у своєму листі №01-7119/111 від 29.12.2021 на запити народного депутата України ОСОБА_2 та Асоціації правовласників та постачальників контенту, прямо зазначається що діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж, зазначена у пункті 8 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПКУ передбачає діяльність з надання послуг третім особам з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, а не обслуговування власної телекомунікаційної мережі.
Таким чином, навіть у разі наявності у позивача власної телекомунікаційної мережі та її технічного обслуговування, така діяльність ні у якому разі не може бути наданням послуг із технічної експлуатації телекомунікаційної мережі і, відтак, не може бути підставою для застосування обмеження, передбаченого у абз. 8 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України.
Суд зазначає, що діяльність із надання доступу до мережі Інтернет не передбачає надання послуг із технічного обслуговування та експлуатації електронної комунікаційної мережі на користь інших осіб. При цьому, як уже зазначено, позивач не є постачальником електронних комунікаційних мереж.
Таким чином, позивач не здійснює фактично діяльності за вказаними у статті 291 ПК України видами, що свідчить про протиправність рішення від 30.09.2024 № 14669/6/22-01-24-12/3094112197.
Щодо позовних вимог зобов'язального характеру, суд вважає наявними підстави для їх задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії), суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно з п. 19-3.1 ст. 19-3 ПК України до функцій державних податкових інспекцій належать: здійснення сервісного обслуговування платників податків; здійснення реєстрації та ведення обліку платників податків та платників єдиного внеску, об'єктів оподаткування та об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням; формування та ведення Державний реєстр фізичних осіб - платників податків, Єдиний банк даних про платників податків - юридичних осіб, реєстри, ведення яких покладено законодавством на контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу; виконання інших функцій сервісного обслуговування платників податків, визначених законом.
Відповідно до п. 299.1 ст. 299 ПК України реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.
Згідно з пп. 299.13 ст. 299 ПК України з метою постійного забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб інформацією центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, щоденно оприлюднює для безоплатного та вільного доступу на єдиному державному реєстраційному веб-порталі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань і власному офіційному веб-сайті такі дані з реєстру платників єдиного податку: податковий номер (для юридичної особи); найменування для юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові для фізичної особи; дату (період) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування; ставку єдиного податку; групу платника податку; види господарської діяльності (за наявності відповідних даних); дату виключення з реєстру платників єдиного податку.
Отже, у випадку анулювання реєстрації платником єдиного податку суб'єкт господарювання не може бути платником цього податку із дати вилучення з відповідного Реєстру. Анулювання реєстрації платником єдиного податку передбачає собою перехід платника податків на загальну систему оподаткування.
Платник податку, починаючи з дати анулювання реєстрації платником єдиного податку, та у разі, якщо за рішенням суду скасовано анулювання реєстрації такого платника, до дати прийняття такого рішення втрачає право перебувати на спрощеній системі оподаткування.
При цьому, нормами Податкового кодексу України не передбачена можливість звернення платника податків до контролюючого органу із заявою на поновлення його попереднього статусу платника єдиного податку та включення до реєстру за наслідками скасування у судовому порядку як протиправного рішення контролюючого органу про виключення з реєстру платників єдиного податку.
Таким чином, з врахуванням наведених обставин, з огляду на те, що оскаржуване рішення про виключення з Реєстру платника єдиного податку позивача є протиправним, з метою ефективного відновлення порушеного права позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов'язання відповідача поновити реєстрацію Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи, 5 відсотків з 01.10.2024 року та включити його до реєстру платників єдиного податку.
Даючи оцінку доводам апелянта в частині розподілу витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат належить:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Визначаючи суму компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
У постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав: договір про надання правничої допомоги від 15.10.2024; акт приймання-передачі наданих послуг від 11.11.2024 до договору про надання правничої допомоги від 15 жовтня 2024 року; платіжну інструкцію №354 від 15.10.2024; ордер ВХ № 1081906.
Між позивачем та адвокатським об'єднанням "Адвокатська контора "Місяць і партнери" 15.10.2024 укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого:
- клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правничу (правову) допомогу: підготовка та подання позовної заяви до Хмельницького окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області про анулювання реєстрації єдиного податку та зобов'язання поновити реєстрацію платником єдиного податку третьої групи (пункт 1.1);
- за роботу виконану адвокатським об'єднанням клієнт сплачує грошові кошти в сумі визначеній у розмірі 15000 гривень 00 копійок (пункт 4.1);
- сума сплачена за надану правову допомогу за даним договором, є гонораром адвокатського об'єднання за надання правової допомоги (пункт 4.2);
- даний договір укладений на строк до повного виконання його умов та набирає чинності з моменту його підписання (пункт 6.1).
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 11.11.2024 до договору про надання правничої допомоги від 15 жовтня 2024 року клієнту надано такі юридичні послуги:
1) первинний юридичний аналіз фактичних обставин справи, вивчення документів наданих клієнтом; пошук законодавства, що регулює спірні правовідносини, та вивчення судової практики у аналогічних судових справах;
2) підготовка та подання позовної заяви до адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області про анулювання реєстрації єдиного податку та зобов'язання поновити реєстрацію платником єдиного податку третьої групи;
3) підготовка та подання відповіді на відзив Головного управління ДПС у Хмельницькій в межах судової справи.
В акті зазначено, що загальна вартість послуг (виконаних робіт) складає фіксований розмір - 15000,00 грн.
Згідно з платіжною інструкцією № 354 від 15.10.2024 позивач сплатив 15000,00 грн. за надання правничої допомоги згідно договору від 15.10.2024.
Оцінюючи подані документи, якими обґрунтовано реальність надання послуг, колегія суддів приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір (15000,00 грн) правничої допомоги, є неспівмірними з розглядом справи № 560/15181/24.
Надаючи оцінку переліченим послугам правничої допомоги, суд зазначає, що такий вид правничої послуги, як "підготовка позовної заяви" включає в себе і ряд інших супутніх послуг таких, як: первинний юридичний аналіз фактичних обставин справи, вивчення документів наданих клієнтом, пошук законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Суд зазначає, що вивчення судової практики у аналогічних судових справах не є видом правової допомоги. При цьому, це є допоміжною діяльністю при складанні процесуальних документів.
Також, не є видом надання правової допомоги подання позовної заяви та відповіді на відзив.
Крім того, предмет спору в цій справі не є значно складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Позивач та його представник не надали обґрунтованих доказів того, що підготовка позовної заяви у справі №560/15181/24 вимагала значного обсягу часу та за своїми характеристиками була віднесена до обсягу складних справ.
Таким чином, з урахуванням обставин справи, а саме: виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо); кількості учасників у справі; виходячи з фактично витраченого представником позивача часу, колегія суддів вважає розмір вартості наданих послуг, визначених в договорі про надання правничої допомоги від 15.10.2024 та в акті приймання-передачі наданих послуг від 11.11.2024 до договору про надання правничої допомоги від 15 жовтня 2024 року, неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, та, відповідно, вимоги про відшкодування 5000,00 грн. як витрат на правничу допомогу - необґрунтованими.
Водночас, колегія суддів вважає, що співмірною та розумною у цій справі загальною компенсацією вартості наданих адвокатом послуг є сума 5000 грн, яку слід стягнути на користь позивача з відповідача.
Щодо поданої заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Так, в підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав: договір про надання правничої допомоги від 15.01.2025 року; акт приймання-передачі наданих послуг від 28.02.2025 до договору про надання правничої допомоги від 15.01.2025 року; платіжну інструкцію №404 від 28.01.2025.
Дослідивши подані документи, оцінивши зміст виконаних робіт адвокатом, з урахуванням вищенаведених правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що співмірною та розумною у цій справі загальною компенсацією вартості наданих адвокатом послуг є сума 3000 грн
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення витрат на правничу допомогу підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії змінити в частині розміру суми стягнення витрат на правничу допомогу, виклавши абзац 5 резолютивної частини в наступній редакції:
"Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги в сумі 5000 (п'ять тисяч) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області".
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги в сумі 3000 (три тисячі) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.