Справа № 600/1352/25-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов О.В.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
11 липня 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про забезпечення позову, яка подана до подання позовної заяви,
26.03.2025 року представник ОСОБА_1 (далі - заявник) подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив:
- вжити заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, а саме заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_2 і його структурним підрозділам в особі їх посадових осіб вчиняти дії щодо переміщення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до військової частини, з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 .
Заява подана до Чернівецького окружного адміністративного суду до подання позовної заяви, відповідно до положень статей 25,150,152,153 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.03.2025 у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для забезпечення позову.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Частиною першою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Вищезазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку прямо передбаченому законом. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами.
У зв'язку з цим суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України)
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Апеляційним судом встановлено, що заявник стверджує, що на ОСОБА_1 не поширюється вимоги Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», адже останній був виключений з військового обліку військовозобов'язаних запасу ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі вироку Першотравневого районного суду м. Чернівців від 23 червня 1993 року, згідно п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Як слідує із заяви про забезпечення позову, представник заявника вказує про наявність підстав, які можуть ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення суду, у разі задоволенні позову.
Оцінюючи доводи заявника суд зазначає, що дійсно станом на час проставлення у військовому квитку НОМЕР_1 відмітки про виключення з військового обліку військовозобов'язаних запасу ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі вироку Першотравневого районного суду м. Чернівців від 23 червня 1993 року, пунктом 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» було визначено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 року № 3633-IX (набрав чинності 18.05.2024 року) статтю 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» було викладено у новій редакції, зокрема вилучено пункт пунктом 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» стосовно виключення з військового обліку громадян України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Відповідно, у силу зміни правового регулювання громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, з 18.05.2024 року підлягають взяттю на облік та відповідно можуть бути мобілізовані для проходження військової служби.
Як вірно наголосив суд першої інстанції, доводи заявника у цій заяві ґрунтуються виключно на нечинних положеннях Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а отже є нормативно необґрунтованими. Натомість правове регулювання щодо перебування громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, було змінено, чого заявником не враховано.
Щодо доводів заявника в частині порушення процедури проходження ВЛК, то в обґрунтування своєї позиції заявником не надано жодного доказу, який б підтверджував наведене. При цьому суд звертає увагу на те, що представник позивача у своєму адвокатському запиті до ТЦК не просив надати будь-якого доказу щодо проходження ОСОБА_1 ВЛК, а також не звертався щодо оскарження висновку такого ВЛК, або до правоохоронних органів із заявою про злочин відносно ОСОБА_1 .
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності в діях та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для забезпечення позову.
Таким чином враховуючи, що заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.