Справа № 560/12610/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Драновський Я.В.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
11 липня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послалась на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на її думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 03.02.2011 року Хмельницькою обласною державною адміністрацією, позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для громадян, які були евакуйовані із зони відчуження у 1986 році.
29.07.2024 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Листом від 13.08.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Підставою для відмови зазначено непідтвердження проживання, роботи не менше 2 років в зоні гарантованого добровільного відселення. Зазначено, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж заявниці на дату звернення становить 22 роки 03 місяці 21 день. Період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 1 рік 11 місяців 5 днів.
Вважаючи дії відповідача протиправними позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування №1058-ІV від 09.03.2003 (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пунктом 13 Перехідних положень Закону №1058-ІV передбачено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII від 28.02.1991).
Згідно з статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII), особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Статтею 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років, зменшення віку становить 4 роки (початкова величина) та додатково та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років.
Тобто, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону №796-XII - є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 2 років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.
Щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 2 років станом на 01 січня 1993 року, необхідно пов'язувати з моментом аварії, а саме вказаний період проживання слід обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на ЧАЕС.
Доказами, долученими до матеріалів справи, не підтверджено факт постійного проживання (роботи) позивача на території гарантованого добровільного відселення понад 2 роки станом на 01.01.1993, відтак вона не набула права на пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
При цьому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 2) дає їй право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі й на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, однак не підтверджує факту постійного проживання, постійного працевлаштування чи постійного навчання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 2 років з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.