Справа № 203/6317/24
Провадження № 2/0203/394/2025
04.07.2025 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - Єдаменко С.В.,
при секретарі - Пархоменко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконними наказів про притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, про звільнення та зміну причин і формулювання звільнення, -
встановив:
05 листопада 2024 року позивачка звернулась до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська (нині - Центральний районний суд міста Дніпра) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання наказу незаконним. Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що з грудня 1988 року вона працювала у В/Ч НОМЕР_1 на різних посадах, зокрема з квітня 2008 року на посаді начальника адміністративної групи (наказ в/ч НОМЕР_1 № 80 від 14.04.2008 р.), з лютого 2016 року на посаді завідувача адміністративного відділення (наказ в/ч НОМЕР_1 № 27 від 01.02.2016 р.), з липня 2016 року на посаді начальника адміністративного відділення (наказ в/ч НОМЕР_1 № 164 від 12.07.2016 р.), з листопада 2019 року на посаді начальника відділення персоналу та стройове (наказ в/ч НОМЕР_1 № 2 від 29.11.2019 р.). За час роботи набула інвалідність ІІІ групи. Наказом №316 від 18.10.2024 р. її було звільнено з 28 вересня 2024 року. З отриманої після звільнення кореспонденції, яка надійшла позивачці 25 жовтня 2024 року, зокрема з розрахункового листа за жовтень 2024 р., вона дізналась, що наказом командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 44 від 12 серпня 2024 року її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення «догана», а також притягнуто до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі заподіяної з її вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, у зв'язку з чим з неї було утримано 22 957,35 грн.
З вказаним наказом позивачка не згода, вважає його незаконним. Позивачку було притягнуто до дисциплінарної та матеріальної відповідальності через те, що адміністративним судом було визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час розрахунку при звільнені та стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 22 957,35 гривень. На позивачку було покладено дисциплінарну та матеріальну відповідальність через не нарахування та не проведення у встановленому порядку цієї виплати. Позивачка вважала, що відповідачем пропущений строк притягнення її до відповідальності, оскільки позов ОСОБА_2 до В/ч НОМЕР_1 надійшов до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 17 листопада 2023 року, відзив був наданий відповідачем 04 грудня 2023 року, а отже з цього часу відповідач мав дізнатись про обставини, які покладені в основу притягнення позивачки до дисциплінарної та матеріальної відповідальності. З посиланням на практику Верховного Суду позивачка зазначала, що ухвалення судового рішення щодо відповідача не вважається днем виявлення заподіяної ним шкоди за наявності доказів доведеного факту завдання шкоди. Днем виявлення шкоди необхідно вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником. Таким чином, відповідач притягнув її до відповідальності з пропуском встановленого строку.
Крім того, позивачка не погоджувалась з наказом про притягнення її до відповідальності по суті. В спірному наказі зазначено, позивачці фактично було відомо про наявність у ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій, незважаючи на зазначене, не було організовано долучення до особової справи копії посвідчення учасника бойових дій, як наслідок, під час оформлення проекту наказу про виключення зі списків особового складу частини ОСОБА_2 у наказі не було зазначено про виплату їй грошової компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій. У подальшому, під час візування, контролю за змістом, якістю підготовки та оформлення на належному рівні зазначеного наказу позивачкою було проігноровані вимоги законодавства України з цього питання. Проте, підставою для дисциплінарної відповідальності визначено вчинення дисциплінарного проступку, а не прорахунків у роботі. Відділення персоналу та стройового, яке очолювала позивачка, не повністю укомплектовано, тому позивачка не об'єктивно могла забезпечити повний контроль з усіх питань, що відносяться до відома відділу.
У зв'язку з цим, позивачка просила визнати незаконним наказ командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 44 від 12 серпня 2024 року та стягнути на її користь судові витрати (т. 1 а.с. а.с. 1 - 9).
Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 08 листопада 2024 року відкрито провадження у цивільній справі № 203/6317/24 та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні 03 грудня 2024 року з викликом представників сторін (т. 1 а.с. 82).
27 листопада 2024 року через підсистему Електронний суд відповідачем було надано відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач зазначав, що на адресу командира військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи (вхідний від 15.07.2024 № 9735) щодо необхідності виконання судового рішення від 13.03.2024 року по справі № 160/30179/23 за адміністративним позовом молодшого сержанта ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до пункту 1 наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.08.2023 №193 молодшого сержанта ОСОБА_2 було виключено зі списків особового складу частини у зв'язку з її звільненням з лав ЗСУ, при цьому у наказі не було зазначено про відомості щодо використання нею додаткової відпустки як учаснику бойових дій у поточному році та не було зазначено про здійснення виплати грошової компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій. У подальшому, 11.09.2023 року був виданий наказ командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.09.2023 №209, пунктом 1 якого було внесені зміни до наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.08.2023 №193 у частині здійснення виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій молодшому сержанту ОСОБА_2 , але при цьому лише у кількості 14 календарних днів з огляду на те, що наказом визначено, що остання не використала зазначену додаткову відпустку на протязі 6 років у періоді з 2018 по 2023 рік. Таким чином було встановлено факт не зазначення у наказі командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.08.2023 №193 при виключені зі списків особового складу частини у зв'язку зі звільненням з військової служби молодшого сержанта ОСОБА_2 про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Зазначений факт у подальшому став приводом для звернення останньої до Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та як наслідок зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Проект наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.08.2023 № 193 був підготований старшим інспектором з кадрів відділення персоналу та стройове працівником ЗСУ ОСОБА_3 . Проект наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.09.2023 №209 був підготований інспектором з кадрів відділення персоналу та стройове працівником ЗСУ ОСОБА_4 . Витяги з наказів були засвідчені начальником відділення персоналу та стройове працівником ЗСУ ОСОБА_1 .
Під час проведення службового розслідування було встановлено, що у наказі командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.09.2023 № 209 помилково було зазначено про виплату ОСОБА_2 компенсації за період з 2018 по 2024 роки лише за 14 календарних днів, але зазначене не призвело до порушення соціальних гарантій у відношенні останньої з огляду на пояснення начальника ФЕС - головного бухгалтера працівника ЗСУ ОСОБА_5 від 30.07.2024 року, відповідно до яких остання здійснила нарахування та виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки ОСОБА_2 як учаснику бойових дій із розрахунку 14 календарних днів за кожні 6 років, тобто у кількості 84 календарних днів. Старший інспектор з кадрів відділення персоналу та стройового працівника ЗСУ ОСОБА_3 пояснила, що враховуючи те, що у документах персонального обліку молодшого сержанта ОСОБА_2 була відсутня копія посвідчення учасника бойових дій, отже вона при підготовці проекту наказу не зазначила про виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Стосовно наявності у ОСОБА_2 відомостей про пільгову вислугу ОСОБА_3 зазначила, що дану відомості вона взяла з розділу 13 послужного списку особової справи військовослужбовця, у якому зазначається про наявність пільгової вислуги. У подальшому, 02.08.2024 року від начальника ФЕС - головного бухгалтера частини працівника ЗСУ ОСОБА_5 стала відома інформація про наявність наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2022 № 118 «Про виплату разової грошової допомоги військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 », додаток до якого свідчить про виплату разової грошової допомоги молодшому сержанту ОСОБА_2 , що свідчить про те, що посадовим особам відділення персоналу та стройового станом на день виключення зі списків особового складу частини було відомо про наявність у ОСОБА_2 посвідчення учасника бойових дій.
У зв'язку із новими обставинами, що суттєво впливають на результати службового розслідування, з метою з'ясування всіх причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини посадових осіб, командиром військової частини НОМЕР_1 було прийнято рішення щодо скасування попередніх висновків службового розслідування та продовження термінів проведення службового розслідування в термін до 09.08.2024. Начальнику відділення персоналу та стройового працівнику ЗСУ ОСОБА_1 05.08.2024 року у письмовому вигляді було запропоновано у термін до 07.08.2024 року надати пояснення та копії документів, проте, не зважаючи на щоденні нагадування та вимоги щодо надання пояснень та копій документів на визначені питання станом на 09.08.2024 (термін закінчення проведення службового розслідування) ані пояснень, ані копій документів надано так і не було.
У зв'язку з викладеним позивачку було притягнуто до дисциплінарної та матеріальної відповідальності. Днем виявлення проступку є 02.08.2024, коли від начальника ФЕС - головного бухгалтера частини працівника ЗСУ ОСОБА_5 стала відома інформація про наявність наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2022 №118 «Про виплату разової грошової допомоги військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 », додаток до якого свідчить про виплату разової грошової допомоги молодшому сержанту ОСОБА_2 , що свідчить про те, що посадовим особам відділення персоналу та стройового станом на день виключення зі списків особового складу частини було відомо про наявність у ОСОБА_2 посвідчення учасника бойових дій. З вказаних підстав, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. (т. 1 а.с. а.с. 85 - 89).
До відзиву відповідачем було додано докази на підтвердження його заперечень (т. 1 а.с. а.с. 93 -98).
28 листопада 2024 року через канцелярію Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від позивачки надійшли письмові пояснення, в яких вона зазначала, що в її діях відсутній склад дисциплінарного правопорушення, а також підстави для притягнення її до обмеженої матеріальної відповідальності (т. 1 а.с. а.с. 100 - 105). До письмових пояснень позивачка надала додаткові докази на підтвердження позовних вимог (т. 1 а.с. а.с. 106 - 197).
Крім того, 05 листопада 2024 року позивачка звернулась до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська (нині - Центральний районний суд міста Дніпра) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання наказу незаконним. В обґрунтування якого зазначала, що з грудня 1988 року вона працювала у В/Ч НОМЕР_1 на різних посадах, зокрема з листопада 2019 року на посаді начальника відділення персоналу та стройове. Наказом №316 від 18.10.2024 р. її було звільнено з 28 вересня 2024 року. Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 51 від 18 жовтня 2024 року «Про підсумки службового розслідування за фактом фінансових правопорушень виявлених під час внутрішнього аудиту» позивачку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення «догана», а також притягнуто до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі заподіяної з її вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. На виконання цього наказу, із позивачки утримано 26 750,85 грн, що вбачається з розрахункового листа за жовтень 2024 р. Тобто, не зважаючи на фактичне завершення трудового договору з 15 серпня 2024 року та припинення трудових правовідносин з 28 вересня 2024 року, в/ч НОМЕР_1 було видано згаданий наказ від 18 жовтня 2024 року, яким притягнуто позивачку до дисциплінарної та матеріальної відповідальності. Із спірного наказу вбачається, що в ньому фігурують накази: № 47 від 04.04.2023 р., № 147 від 04.09.2023 р., № 26 від 05.02.2024 р., № 44 від 04.03.2024 р., № 62 від 03.04.2024 р., № 90 від 04.06.2024 р. Тобто спірний наказ від 18.10.2024 р. був винесений пізніше шести місяців з дня виникнення правовідносин, а тому є незаконним. Також в спірному наказі не відображено і обставин навколо підтвердження розміру шкоди за даними бухгалтерського обліку, заподіяної В/ч НОМЕР_1 , зокрема в сумі покладеної на ОСОБА_1 матеріальної відповідальності в розмірі 26 750,85 гривень, а також обставин щодо звернення В/ч НОМЕР_1 до осіб, яким, на думку В/ч НОМЕР_1 , неправомірно виплачена премія, із вимогою повернути помилково перераховані кошти, врешті і обставин звернення В/ч НОМЕР_1 до суду до таких осіб про повернення безпідставно набутого майна. У зв'язку з цим, позивачка просила визнати незаконним наказ командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 51 від 18 жовтня 2024 року «Про підсумки службового розслідування за фактом фінансових правопорушень виявлених під час внутрішнього аудиту» та стягнути на її користь судові витрати (т. 2 а.с. а.с. 1 - 17).
Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 08 листопада 2024 року відкрито провадження у цивільній справі № 203/6319/24 та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні 03 грудня 2024 року з викликом представників сторін (т. 1 а.с. 89).
27 листопада 2024 року через підсистему Електронний суд відповідачем було надано відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач зазначав, що 14 жовтня 2024 року начальником фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 працівником Збройних Сил України ОСОБА_6 подано рапорт (від 14.10.2024 №15218) що за попередніми результатами внутрішнього аудиту встановлені безпідставні виплати щомісячної премії військовослужбовцям, які скоїли протягом 2023-2024 років військові адміністративні правопорушення (самовільно залишали частину або вживали алкогольні напої). Так, на підставі наказів по військовій частині (за результатами проведених службових розслідувань) військовослужбовцям оголошені дисциплінарні стягнення та визначено утримання часткової премії. Проте, діючими нормативними актами за вищезазначені військові адміністративні правопорушення передбачено позбавлення щомісячної премії у повному обсязі. Як наслідок, під час проведеного внутрішнього аудиту встановлені не прийняті рішення щодо відшкодування безпідставних виплат на загальну суму 94 тисячі 270 гривень 59 копійок. Таким чином, в діях позивачки вбачались порушення вимог нормативно-правових актів, законів України та самоусунення від виконання своїх посадових обов'язків, через що її було притягнуто до відповідальності.
Також відповідач зазначав, що доводи позивачки проте, що на день винесення оскаржуваного наказу вона не була працівником В/ч НОМЕР_1 є безпідставним. Починаючи з 28 вересня 2024 року по 18 жовтня 2024 року позивачка не з'являлася за місцем роботи. Свою відсутність на робочому місці, починаючи з 28 вересня 2024 року, позивачка не пояснила. 18 жовтня 2024 року наказом №316 позивачку звільнено із посади начальника відділення персоналу та стройового військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з прогулом без поважних причин відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України. Днем звільнення вважається останній день роботи працівника (пункт 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників). Якщо працівник з'явився на роботу після прогулу та продовжує працювати, дата звільнення співпадає з датою видання наказу. Якщо ж працівник взагалі відмовляється з'являтися на роботу, його звільняють останнім днем роботи перед днем, коли працівник вчинив прогул, а сам наказ про звільнення видається більш пізньою датою. З вказаних підстав, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог (т. 2 а.с. а.с. 92 - 97).
До відзиву відповідачем було додано доказ на підтвердження його заперечень (т. 2 а.с. 100).
28 листопада 2024 року через канцелярію Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від позивачки надійшли письмові пояснення, в яких вона зазначала, що в її діях відсутній склад дисциплінарного правопорушення (т. 2 а.с. а.с. 102 - 106). До письмових пояснень позивачка надала додаткові докази на підтвердження позовних вимог (т. 2 а.с. а.с. 108 - 128).
Також, 05 листопада 2024 року позивачка звернулась до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська (нині - Центральний районний суд міста Дніпра) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання наказу незаконним. В обґрунтування якого зазначала, що з грудня 1988 року вона працювала у В/Ч НОМЕР_1 на різних посадах, зокрема з квітня 2008 року на посаді начальника адміністративної групи (наказ в/ч НОМЕР_1 № 80 від 14.04.2008 р.), з лютого 2016 року на посаді завідувача адміністративного відділення (наказ в/ч НОМЕР_1 № 27 від 01.02.2016 р.), з липня 2016 року на посаді начальника адміністративного відділення (наказ в/ч НОМЕР_1 № 164 від 12.07.2016 р.), з листопада 2019 року на посаді начальника відділення персоналу та стройове (наказ в/ч НОМЕР_1 № 2 від 29.11.2019 р.). За час роботи набула інвалідність ІІІ групи. Наказом № 316 від 18.10.2024 р. її було звільнено з 28 вересня 2024 року за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом без поважних причин. Зі своїм звільненням позивачка не згода з огляду на наступне.
Згідно ч.ч. 1,4 ст. 5 Закону України «Про Збройні Сили України» особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України. Трудові відносини працівників Збройних Сил України регулюються законодавством про працю. Згідно ст. 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» окремі військові посади в мирний час можуть заміщатися (на умовах строкового трудового договору) цивільними особами в порядку, встановленому Міністерством оборони України. З огляду на викладене, позивачка стверджувала, що трудові відносини, які виникли у листопаді 2019 року між нею між нею та відповідачем мали строковий характер. У 2024 році позивачці було усно доведено посадовими особами відповідача про те, що з метою виконання вимог Директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних сил України «Про проведення додаткових організаційних заходів з Збройних силах України у 2024 році» № Д-321/62/дск від 10.06.2024р., внесені зміни до штату Військової частини НОМЕР_1 , зокрема підлягає заміщенню її посада військовослужбовцем ЗСУ. Згідно з листками непрацездатності у період з 13 серпня 2024 року по 27 вересня 2024 року включно позивачка була тимчасово непрацездатною. Не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності. Оскільки на посаду, яку займала позивачка, призначено військовослужбовця, позивачка наполягала, що її було звільнено саме через зайняття посади останнім, а днем її звільнення, з урахуванням періоду її тимчасової непрацездатності, є 28 вересня 2024 року. Всупереч дійсним обставинам правовідносин, що склалися між сторонами, Військовою частиною НОМЕР_1 не було видано наказ про звільнення позивача на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП у зв'язку із закінчення строку строкового трудового договору (пункт 2 статті 23), ані 15 серпня 2024 року, ані 28 вересня 2024 року. Натомість наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 316 від 18 жовтня 2024 року позивачку було звільнено з 28 вересня 2024 року відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом без поважних причин. За цих обставин, звільнення позивачки за прогул нібито вчинений 28 вересня 2024 року, коли трудові відносини фактично припинилися ще з 15 серпня 2024 року, і лише через непрацездатність формально тривали до 28 вересня 2024 року, є протиправним. Також, позивачка є членом профспілки В/ч НОМЕР_1 , сплачує внески, зокрема це підтверджується розрахунковим листом за жовтень 2024 року. Рішенням профспілки В/ч НОМЕР_1 , яке оформлено протоколом № 7 від 26.07.2024 р., узгоджений список працівників ЗСУ В/ч НОМЕР_1 , які підлягають скороченню з 15 серпня 2024 року, зокрема в списку є і позивачка (подання № 555/23749 від 26.07.2024 р., витяг з протоколу № 7 від 26.07.2024 р. Але профспілкою В/ч НОМЕР_1 не приймалося рішення про надання згоди на звільнення позивача за прогул, позаяк про засідання профспілки позивача не повідомляли.
З наведених підстав позивачка просила визнати незаконним наказ військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18 жовтня 2024 року № 316 про звільнення ОСОБА_1 із посади начальника відділення персоналу та стройового військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з прогулом без поважних причин відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України та визнати припиненими трудові відносини, що виникли на підставі строкового трудового договору, оформленого наказом № 2 від 29 листопада 2019 року, між нею та відповідачем згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 Кодекс законів про працю України, у зв'язку із закінченням строку трудового договору, з 28 вересня 2024 року (т. 3 а.с. а.с. 1 - 15).
Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 08 листопада 2024 року відкрито провадження у цивільній справі № 203/6320/24 та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні 03 грудня 2024 року з викликом представників сторін (т. 3 а.с. 85).
27 листопада 2024 року через підсистему Електронний суд відповідачем було надано відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач зазначав, що особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначає Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ч. 2 ст. 5 якого визначає, що у період дії воєнного стану норми ст. 43 КЗпП не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. Таким чином, у період воєнного стану звільнення працівників з ініціативи роботодавця (у випадках, передбачених законом) здійснюється без отримання згоди профспілкового органу за винятком випадків звільнення працівників, обраних до профспілкового органу. Позивачка не була обрана до профспілкового органу. Позивачка пішла на лікарняний під час приймання-передачі справ за своєю посадою не задавши їх у визначений законом спосіб, про що свідчить акт про відмову про надання пояснень, тому під час виходу з лікарняного позивач повинна була завершити процедуру приймання-передачі справ за своєю посадою. Отже, посилання позивачки про те, що в неї не було обов'язків з'являтися на роботу, оскільки в неї були відсутні трудові обов'язки є необґрунтованими та безпідставними.
Днем звільнення вважається останній день роботи працівника. Якщо працівник з'явився на роботу після прогулу та продовжує працювати, дата звільнення співпадає з датою видання наказу. Якщо ж працівник взагалі відмовляється з'являтися на роботу, його звільняють останнім днем роботи перед днем, коли працівник вчинив прогул, а сам наказ про звільнення видається більш пізньою датою. 17 жовтня 2024 року з заяви бухгалтера Фінансово-економічної служби стало відомо що лікарняний позивача закінчився 27 вересня 2024 року. У п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України зазначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Свою відсутність на робочому місці, починаючи з 28 вересня 2024 року, позивачка не пояснила, про що свідчить акт про відмову про надання пояснень. Наведене свідчить, що починаючи з 28 вересня 2024 року по 18 жовтня 2024 року позивачка не з'являлася за місцем роботи, а також не зверталася з будь-якими письмовими заявами та зверненнями до військової частини НОМЕР_1 щодо врегулювання трудових відносин з відповідачем. Тож варто констатувати, що відсутність позивачки на роботі є триваючим порушенням трудової дисципліни, яке розпочалося ще 28 вересня 2024 року, тому наказ про звільнення позивача був прийнятий на підставі та у спосіб які визначенні чиним законодавством України (т. 3 а.с. а.с. 88 - 90).
До відзиву відповідачем було додано докази на підтвердження його заперечень (т. 3 а.с. а.с. 93 - 94).
28 листопада 2024 року через канцелярію Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від позивачки надійшли письмові пояснення, в яких вона наполягала на незаконності свого звільнення (т. 3 а.с. а.с. 96 - 100). До письмових пояснень позивачки надала додаткові докази на підтвердження позовних вимог (т. 3 а.с. а.с. 102 - 136).
В судове засідання 03 грудня 2024 року представники сторін не з'явились, надали заяви про об'єднання цивільних справ № 203/6317/24, № 203/6319/24 та № 203/6320/24 в спільне провадження та вирішення питання про об'єднання цивільних справ за їх відсутності (т. 3 а.с. а.с. 143 - 144).
Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 грудня 2024 року було об'єднано цивільні справи № 203/6317/24, № 203/6319/24 та № 203/6320/24 в спільне провадження та присвоєно об'єднаній цивільній справі № 203/6317/24 (т. 3 а.с. а.с. 140 - 141). Розгляд справи було відкладено на 13 грудня 2024 року (т. 3 а.с. 141).
13 грудня 2024 року через канцелярію Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від позивачки надійшли письмові пояснення, в яких вона не погоджувалась з доводами відзиву про те, що під час виходу з лікарняного вона повинна була завершити процедуру прийняття-передачі справ за своєю посадою, тобто мала обов'язки з'являтись на роботу. КЗпП не містить положень про процедуру прийняття-передачі справ за посадою. Згідно Методичних рекомендацій з порядку приймання та здавання справ і посади особами офіцерського складу ЗСУ, затверджені директором Департаменту кадрової політики Міноборони від 10.06.2011 р. (розділ 5.3.) вказано, що у випадку призначення офіцера на вакантну посаду або коли попередник з певних причин відсутній, приймання справ проводиться за участю членів комісії, призначеної командиром. З абзацу першого Наказу В/ч НОМЕР_1 від 18.10.2024р. №183 вбачається, що наказом командира В/ч НОМЕР_2 від 08.08.2024 р. №168 призначено на посаду начальника відділення персоналу та стройового В/ч НОМЕР_1 відповідного офіцера. Отже, цим законодавством та роз'ясненнями не передбачено, що прийняття-передача справ за посадою відбувається виключно за участі особи, яка звільняється, а тому, особливо при наявності у позивачки поважних причин (хвороба, непрацездатність, заміщення посади, припинення трудових відносин), в період її непрацездатності (13.08.2024-27.09.2024р.), не існувало обов'язку прибувати до роботодавця з метою особистої участі у прийнятті-передачі справ відділення (08.08.2024-16.09.2024р.р.), а тому позивачка не порушила закон, як це помилково вважає відповідач.
З приводу можливих допущених порушень під час виплати премій позивачка зауважувала, що абз. 5 п. 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міноборони від 07.06.2018р. № 260, військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках: у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення військового адміністративного правопорушення. Тобто наявність протоколу ВСП за відсутності постанови суду, не є підставою для позбавлення особи премії. Тому, складені ВСП протоколи за приписами Порядку № 260, не є підставами для позбавлення особи премії (т. 3 а.с. а.с. 148 - 150). До письмових пояснені позивачка надала додаткові докази на підтвердження позовних вимог (т. 3 а.с. а.с. 151 - 170).
Також, позивачкою було запропоновано відповідачу укласти мирову угоду та надано проект мирової угоди між сторонами (т. 3 а.с. а.с. 171 - 179)
Крім того, 05 листопада 2024 року позивачка звернулась до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська (нині - Центральний районний суд міста Дніпра) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання наказу незаконним. В обґрунтування якого зазначала, що з грудня 1988 року вона працювала у В/Ч НОМЕР_1 на різних посадах, зокрема з листопада 2019 року на посаді начальника відділення персоналу та стройове. Наказом №316 від 18.10.2024 р. її було звільнено з 28 вересня 2024 року. Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №183 від 18 жовтня 2024 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника відділення персоналу та стройового працівника ЗС України ОСОБА_1 » позивачку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення «догана». Тобто, не зважаючи на фактичне завершення трудового договору з 15 серпня 2024 року та припинення трудових правовідносин з 28 вересня 2024 року, в/ч НОМЕР_1 було видано згаданий наказ від 18 жовтня 2024 року, яким притягнуто позивачку до дисциплінарної відповідальності. Також, позивачка зауважувала, що підставою для дисциплінарної відповідальності визначено вчинення дисциплінарного проступку, а не прорахунків у роботі. Відділення персоналу та стройового, яке очолювала позивачка, не повністю укомплектовано, тому позивачка не об'єктивно могла забезпечити повний контроль з усіх питань, що відносяться до відома відділу. У зв'язку з цим, позивачка просила визнати незаконним наказ командира в/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №183 від 18 жовтня 2024 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника відділення персоналу та стройового працівника ЗС України ОСОБА_1 » та стягнути на її користь судові витрати (т. 4 а.с. а.с. 1 - 16).
Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 08 листопада 2024 року відкрито провадження у цивільній справі № 203/6318/24 та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні 09 грудня 2024 року з викликом представників сторін, задоволено клопотання позивачки про витребування доказів від відповідача (т. 4 а.с. 97).
28 листопада 2024 року через канцелярію Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від позивачки надійшли письмові пояснення, в яких вона зазначала, що в її діях відсутній склад дисциплінарного правопорушення (т. 4 а.с. а.с. 102 - 107). До письмових пояснень позивачка надала додаткові докази на підтвердження позовних вимог (т. 2 а.с. а.с. 108 - 160).
09 грудня 2024 року через підсистему Електронний суд відповідачем було надано відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач зазначав, що відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 08.08.2024 № 139 та від 14.08.2024 № 141 щодо проведення інвентаризації наявності і стану справ, документів і видань, обладнання та інвентарю, печаток і штампів та документів суворої звітності у відділенні персоналу та стройовому військової частини НОМЕР_1 , наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 08.08.2024 № 168 щодо призначення на посаду начальника відділення персоналу та стройового військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_7 , у період з 08.08.2024 по 16.09.20224 року комісія, яка була створена на підставі зазначеного наказу, провела перевірку наявності і стану справ, документів і видань, обладнання та інвентарю, печаток і штампів та документів суворої звітності у відділенні персоналу та стройовому військової частини НОМЕР_1 та 16.09.2024 року передала їх начальнику відділення персоналу та стройового військової частини НОМЕР_1 підполковнику ОСОБА_7 . У результаті прийому і здачі комісією частини було встановлено низку порушень вимог керівних документів з питань ведення нетаємного діловодства та обліку особового складу в частині організації, супроводження та реалізації функцій, які покладені на начальника відділення персоналу та стройового, що було засвідчено у акті перевірки від 16.09.2024 №13226. Від надання пояснень позивачка з даного приводу відмовилась, що засвідчено у відповідному акті від 18.10.2024 року № 15675. З цих підстав її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Також відповідач зазначав, що доводи позивачки проте, що на день винесення оскаржуваного наказу вона не була працівником В/ч НОМЕР_1 є безпідставним. Починаючи з 28 вересня 2024 року по 18 жовтня 2024 року позивачка не з'являлася за місцем роботи. Свою відсутність на робочому місці, починаючи з 28 вересня 2024 року, позивачка не пояснила. 18 жовтня 2024 року наказом №316 позивачку звільнено із посади начальника відділення персоналу та стройового військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з прогулом без поважних причин відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України. Днем звільнення вважається останній день роботи працівника (пункт 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників). Якщо працівник з'явився на роботу після прогулу та продовжує працювати, дата звільнення співпадає з датою видання наказу. Якщо ж працівник взагалі відмовляється з'являтися на роботу, його звільняють останнім днем роботи перед днем, коли працівник вчинив прогул, а сам наказ про звільнення видається більш пізньою датою. З вказаних підстав, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог (т. 4 а.с. а.с. 162 - 167).
До відзиву відповідачем було додано доказ на підтвердження його заперечень (т. 4 а.с. а.с. 171 - 178).
09 грудня 2024 р. через канцелярію Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від представника відповідача надійшло клопотання про об'єднання цивільної справи № 203/6318/24 з цивільною справою № 203/6317/24 (т. 4 а.с. 180).
09 грудня 2024 р. через канцелярію Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від представника позивачки надійшло клопотання про розгляд за його відсутності клопотання представника відповідача про об'єднання цивільної справи № 203/6318/24 з цивільною справою № 203/6317/24 (т. 4 а.с. 181).
В судове засідання 09 грудня 2024 року представники сторін не з'явились. Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 грудня 2024 року цивільну справу № 203/6318/24 передано для вирішення питання про об'єднання з цивільною справою № 203/6317/24 (т. 4 а.с. 183).
В судове засідання 13 грудня 2024 року представники сторін не з'явились. Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2024 року було об'єднано цивільні справи № 203/6318/24 та № 203/6317/24 в спільне провадження та присвоєно об'єднаній цивільній справі № 203/6317/24 (т. 5 а.с. а.с. 2 - 3). Розгляд справи було відкладено на 16 січня 2025 року (т. 5 а.с. 5).
25 грудня 2024 року через канцелярію Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від представника позивачки надійшли додаткові докази (т. 5 а.с. а.с. 7 - 14).
В судове засідання 16 січня 2025 року з'явились представники сторін. Судом було розпочато розгляд цивільної справи по суті. Представник позивачки підтримав позовні вимоги в повному обсязі з мотивів, зазначених в позовних заявах та поясненнях. Представник відповідача заперечував проти позову з мотивів, зазначених у відзивах на позовні заяви. В судовому засіданні було оголошено перерву до 06 лютого 2025 року (т. 5 а.с. а.с. 16 - 17).
06 лютого 2025 року через канцелярію Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від представника позивачки надійшло клопотання про розподіл судових витрат, в якому він просив стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн. До клопотання додавались відповідні докази (т. 5 а.с. а.с. 19 - 22).
В судове засідання 06 лютого 2025 року з'явились представники сторін. Судом було досліджено письмові докази в 1 та 2 томах цивільної справи. В судовому засіданні було оголошено перерву до 24 лютого 2025 року (т. 5 а.с. а.с. 23 - 24).
В судове засідання 24 лютого 2025 року з'явились представники сторін. Судом було досліджено письмові докази в 3 - 5 томах цивільної справи. В судовому засіданні було оголошено перерву до 13 березня 2025 року (т. 5 а.с. а.с. 23 - 24).
26 лютого 2025 року через канцелярію Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від представника позивачки надійшли письмові пояснення, в яких він посилався на практику Верховного Суду в аналогічних справах (т. 5 а.с. а.с. 31 - 38). До письмових пояснень представник позивачки надав судову практику (т. 5 а.с. а.с. 39 - 58).
Судове засідання 13 березня 2025 року не відбулось у зв'язку із зайнятістю судді в іншому проваджені. Розгляд цивільної справи було відкладено на 09 квітня 2025 року (т. 5 а.с. 60).
В судове засідання 09 квітня 2025 року з'явились представники сторін. Представник позивачки надав додаткові пояснення, представник відповідача надав свої заперечення. В судовому засіданні було оголошено перерву до 02 травня 2025 року (т. 5 а.с. а.с. 63 - 64).
Судове засідання 02 травня 2025 року не відбулось у зв'язку із зайнятістю судді в іншому проваджені. Розгляд цивільної справи було відкладено на 29 травня 2025 року (т. 5 а.с. 67).
Судове засідання 29 травня 2025 року не відбулось у зв'язку із зайнятістю судді в іншому проваджені. Розгляд цивільної справи було відкладено на 25 червня 2025 року (а.с. 70).
В судове засідання 25 червня 2025 року з'явились представники сторін. Представник позивачки наполягав на задоволенні позовних вимог. Представник відповідача заперечував проти задоволення позову.
В судовому засіданні 25 червня 2025 року суд перейшов на стадію ухвалення рішення.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
З грудня 1988 року позивач працювала у В/Ч НОМЕР_1 на різних посадах, зокрема з квітня 2008 року на посаді начальника адміністративної групи (наказ в/ч НОМЕР_1 № 80 від 14.04.2008 р.), з лютого 2016 року на посаді завідувача адміністративного відділення (наказ в/ч НОМЕР_1 № 27 від 01.02.2016 р.), з липня 2016 року на посаді начальника адміністративного відділення (наказ в/ч НОМЕР_1 № 164 від 12.07.2016 р.), з листопада 2019 року на посаді начальника відділення персоналу та стройове (наказ в/ч НОМЕР_1 № 2 від 29.11.2019 р.). Вказане підтверджується записами в її трудовій книжці, копія якої знаходиться в матеріалах цивільної справи (а.с. а.с. 32 - 36).
«Щодо притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності за наказом (з основної діяльності) № 44 від 12 серпня 2024 року».
Відповідно до пункту 1 наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.08.2023 №193 молодшого сержанта ОСОБА_2 було виключено зі списків особового складу частини у зв'язку з її звільненням з лав ЗСУ, при цьому у наказі не було зазначено про відомості щодо використання нею додаткової відпустки як учаснику бойових дій у поточному році та не було зазначено про здійснення виплати грошової компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій. У подальшому, 11.09.2023 року був виданий наказ командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.09.2023 № 209, пунктом 1 якого було внесені зміни до наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.08.2023 №193 у частині здійснення виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій молодшому сержанту ОСОБА_2 , але при цьому лише у кількості 14 календарних днів з огляду на те, що наказом визначено, що остання не використала зазначену додаткову відпустку на протязі 6 років у періоді з 2018 по 2023 рік. Таким чином було встановлено факт не зазначення у наказі командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.08.2023 №193 при виключені зі списків особового складу частини у зв'язку зі звільненням з військової служби молодшого сержанта ОСОБА_2 про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Зазначений факт у подальшому став приводом для звернення останньої до Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та як наслідок зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Проект наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.08.2023 № 193 був підготований старшим інспектором з кадрів відділення персоналу та стройове працівником ЗСУ ОСОБА_3 . Проект наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.09.2023 №209 був підготований інспектором з кадрів відділення персоналу та стройове працівником ЗСУ ОСОБА_4 . Витягі з наказів були засвідчені начальником відділення персоналу та стройове працівником ЗСУ ОСОБА_1 .
Під час проведення службового розслідування було встановлено, що у наказі командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.09.2023 № 209 помилково було зазначено про виплату ОСОБА_2 компенсації за період з 2018 по 2024 роки лише за 14 календарних днів, але зазначене не призвело до порушення соціальних гарантій у відношенні останньої з огляду на пояснення начальника ФЕС - головного бухгалтера працівника ЗСУ ОСОБА_5 від 30.07.2024 року, відповідно до яких остання здійснила нарахування та виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки ОСОБА_2 як учаснику бойових дій із розрахунку 14 календарних днів за кожні 6 років, тобто у кількості 84 календарних днів. Старший інспектор з кадрів відділення персоналу та стройового працівника ЗСУ ОСОБА_3 пояснила, що враховуючи те, що у документах персонального обліку молодшого сержанта ОСОБА_2 була відсутня копія посвідчення учасника бойових дій, отже вона при підготовці проекту наказу не зазначила про виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Стосовно наявності у ОСОБА_2 відомостей про пільгову вислугу ОСОБА_3 зазначила, що дану відомості вона взяла з розділу 13 послужного списку особової справи військовослужбовця, у якому зазначається про наявність пільгової вислуги. У подальшому, 02.08.2024 року від начальника ФЕС - головного бухгалтера частини працівника ЗСУ ОСОБА_5 стала відома інформація про наявність наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2022 № 118 «Про виплату разової грошової допомоги військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 », додаток до якого свідчить про виплату разової грошової допомоги молодшому сержанту ОСОБА_2 , що свідчить про те, що посадовим особам відділення персоналу та стройового станом на день виключення зі списків особового складу частини було відомо про наявність у ОСОБА_2 посвідчення учасника бойових дій.
У зв'язку з наведеним наказом командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 44 від 12 серпня 2024 року позивачку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення «догана», а також притягнуто до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі заподіяної з її вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (т. 3 а.с. а.с 109 - 113).
Наказ мотивовано тим, що згідно нормативних документів, які визначають функції, обов'язки та відповідальність начальника відділення персоналу та стройового, слід дійти до висновку про те, що ОСОБА_1 фактично було відомо про наявність у ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій. При цьому, незважаючи на це, саме ОСОБА_1 , як начальником відділення, який безпосередньо відповідає за ведення обліку особового складу, не було організовано долучення до особової справи копії посвідчення учасника бойових дій. Відповідно, під час оформлення документів про виключення зі списків особового складу частини ОСОБА_2 , у наказі не було зазначено про виплату їй грошової компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій. У подальшому, під час візування, контролю за змістом, якістю підготовки та оформлення на належному рівні зазначеного наказу, ОСОБА_1 фактично було проігноровані вимоги законодавства України з цього питання.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Згідно з частиною другою статті 140 КЗпП України щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана чи звільнення.
Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника (частина перша статті 1471 КЗпП України).
Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (стаття 148 КЗпП України).
При вирішенні питання про правомірність притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності підлягає з'ясуванню, в чому конкретно проявилось порушення трудової дисципліни, чи додержані власником або уповноваженим ним органом, передбачені статтями 1471, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи правомочним органом накладено дисциплінарне стягнення, чи не закінчився для цього встановлений строк, чи не застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при обранні виду стягнення ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають із правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; ознакою порушення працівником трудової дисципліни, яка може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності у формі оголошення догани, є наявність вини в його діях чи бездіяльності, шкідливі наслідки та причинний зв'язок між ними і поведінкою правопорушника.
Загальні підстави та умови притягнення працівників до матеріальної відповідальності викладено вст.130 КЗпП. Згідно із цією нормою працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок невиконання своїх трудових обов'язків. Матеріальна відповідальність, як правило, обмежується певною частиною зарплати працівника та не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди (за винятком установлених законодавством випадків) (ч. 2 ст. 130 КЗпП).
Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов'язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.
Трудові обов'язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (ч. 2 ст. 130 КЗпП).
Так, згідно з ч. 2ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.
Підстави та умови, що мають бути встановлені для притягнення працівників до матеріальної відповідальності, узагальнив ВССУ у постанові від 11.12.15 року за №12 «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю».
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Протиправна поведінка працівника це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов'язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій. Формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність. Обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.
Зі змісту ч.2 ст.130 КЗпП України слідує, що матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди.
Вина працівника це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Матеріальна відповідальність за трудовим законодавством настає незалежно від форми вини працівника: умислу чи необережності. Форма вини впливає на вид та межі матеріальної відповідальності.
У абз.1 п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» зазначено, що відповідност.130 КЗпП- відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації.
У відповідності до ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 1351 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; т2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків; 8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством; 10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом.
Статтею 1353 КЗпП України передбачено, що розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди. Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.
Згідно статті 136 КЗпП України в разі, якщо розмір шкоди, завданої працівником, перевищує середній місячний заробіток, покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
З наведених підстав суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання незаконним наказу командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 44 від 12 серпня 2024 року.
Щодо посилань позивачки на пропуск строку притягнення її до відповідальності, суд погоджується з доводами відповідача про необхідність визначення днем виявлення проступку 02 серпня 2024 коли стала відома інформація про наявність наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2022 №118 «Про виплату разової грошової допомоги військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 », додаток до якого свідчить про виплату разової грошової допомоги молодшому сержанту ОСОБА_2 , що свідчить про те, що посадовим особам відділення персоналу та стройового станом на день виключення зі списків особового складу частини було відомо про наявність у ОСОБА_2 посвідчення учасника бойових дій. Саме з цього часу у відповідача з'явились підстави вважати, що в діях позивачки могла бути суб'єктивна сторона дисциплінарного правопорушення (вірогідно, у формі необережності).
«Щодо притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності за наказом командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 51 від 18 жовтня 2024 року «Про підсумки службового розслідування за фактом фінансових правопорушень виявлених під час внутрішнього аудиту».
14 жовтня 2024 року начальником фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 працівником Збройних Сил України ОСОБА_6 подано рапорт (від 14.10.2024 №15218) що за попередніми результатами внутрішнього аудиту встановлені безпідставні виплати щомісячної премії військовослужбовцям, які скоїли протягом 2023-2024 років військові адміністративні правопорушення (самовільно залишали частину або вживали алкогольні напої). Так, на підставі наказів по військовій частині (за результатами проведених службових розслідувань) військовослужбовцям оголошені дисциплінарні стягнення та визначено утримання часткової премії. Проте, діючими нормативними актами за вищезазначені військові адміністративні правопорушення передбачено позбавлення щомісячної премії у повному обсязі. Як наслідок, під час проведеного внутрішнього аудиту встановлені не прийняті рішення щодо відшкодування безпідставних виплат на загальну суму 94 тисячі 270 гривень 59 копійок.
Відповідно до наказу Міністерство оборони України від 07.06.2018 № 260 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197) «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (зі змінами) в розділі XVI. Преміювання:
1. Командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
3. Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов'язків.
4. При порушенні військової дисципліни або у разі притягнення військовослужбовця наказом відповідного керівника до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, під час виконання ними службових обов'язків, незадовільному виконанні службових обов'язків, виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється в таких розмірах:
у разі накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення «догана», оголошеного письмовим наказом (розпорядженням) командира військової частини (керівника органу військового управління) або у разі притягнення військовослужбовця наказом відповідного керівника до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, під час виконання ними службових обов'язків, яка призвела до матеріальних збитків на загальну суму більше одного до чотирьох прожиткових мінімумів включно, установлених для працездатних осіб на день видання наказу про притягнення особи до матеріальної відповідальності, - 90 відсотків встановленого розміру щомісячної премії;
у разі накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення «сувора догана», оголошеного письмовим наказом (розпорядженням) командира військової частини (керівника органу військового управління), або у разі притягнення військовослужбовця наказом відповідного керівника до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, під час виконання ними службових обов'язків, яка призвела до матеріальних збитків на загальну суму більше чотирьох до восьми прожиткових мінімумів включно, установлених для працездатних осіб на день видання наказу про притягнення особи до матеріальної відповідальності, - 80 відсотків встановленого розміру щомісячної премії;
Командир військової частини здійснює преміювання в зазначених розмірах за календарний місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення (за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром (за винятком випадків, коли таке стягнення знято в установленому законодавством порядку у цьому самому місяці)) або за місяць, у якому видано наказ про притягнення до матеріальної відповідальності.
5.Військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках:
за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення;
за вживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння) - за місяць, у якому здійснено таке порушення;
у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення військового адміністративного правопорушення або адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, - за місяць, у якому така постанова надійшла до військової частини.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 51 від 18 жовтня 2024 року «Про підсумки службового розслідування за фактом фінансових правопорушень виявлених під час внутрішнього аудиту» позивачку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення «догана», а також притягнуто до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі заподіяної з її вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (т. 3 а.с. а.с 65 - 67).
Наказ мотивовано тим, що в діях позивачки вбачаються порушення вимог нормативно-правових актів, законів України та самоусунення від виконання своїх посадових обов'язків, а саме: ст.ст. 30, 139 Кодексу законів про працю України; Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, що затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336; пунктів 1.3, 2.3.12 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженою наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124; пунктів 3, 4, 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260; пунктів 5, 14 Посадової інструкції начальника відділення персоналу та стройове.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Згідно з частиною другою статті 140 КЗпП України щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана чи звільнення.
Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника (частина перша статті 1471 КЗпП України).
Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (стаття 148 КЗпП України).
Загальні підстави та умови притягнення працівників до матеріальної відповідальності викладено вст.130 КЗпП. Згідно із цією нормою працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок невиконання своїх трудових обов'язків. Матеріальна відповідальність, як правило, обмежується певною частиною зарплати працівника та не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди (за винятком установлених законодавством випадків) (ч. 2 ст. 130 КЗпП).
Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов'язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.
Трудові обов'язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (ч. 2 ст. 130 КЗпП).
Так, згідно з ч. 2ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.
Підстави та умови, що мають бути встановлені для притягнення працівників до матеріальної відповідальності, узагальнив ВССУ у постанові від 11.12.15 року за №12 «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю».
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Протиправна поведінка працівника це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов'язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій. Формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність. Обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.
Зі змісту ч.2 ст.130 КЗпП України слідує, що матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди.
Вина працівника це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Матеріальна відповідальність за трудовим законодавством настає незалежно від форми вини працівника: умислу чи необережності. Форма вини впливає на вид та межі матеріальної відповідальності.
Статтею 1353 КЗпП України передбачено, що розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди. Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.
Згідно статті 136 КЗпП України в разі, якщо розмір шкоди, завданої працівником, перевищує середній місячний заробіток, покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
З наведених підстав суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання незаконним наказу командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 51 від 18 жовтня 2024 року «Про підсумки службового розслідування за фактом фінансових правопорушень виявлених під час внутрішнього аудиту».
Не можуть бути взяті до уваги доводи позивачки щодо припинення трудових відносин між сторонами на час винесення спірного наказу, оскільки наказ про її звільнення також був 18 жовтня 2024 року, що і зумовило припинення правовідносин між сторонами. При цьому, більш рання дата - 28 вересня 2024 року, зазначена в наказі про звільнення через те, що у разі триваючого прогулу датою звільнення є перший день не виходу працівника на роботу.
«Щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності за наказом командира в/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №183 від 18 жовтня 2024 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника відділення персоналу та стройового працівника ЗС України ОСОБА_1 ».
Відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 08.08.2024 №139 та від 14.08.2024 №141 щодо проведення інвентаризації наявності і стану справ, документів і видань, обладнання та інвентарю, печаток і штампів та документів суворої звітності у відділенні персоналу та стройовому військової частини НОМЕР_1 , наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 08.08.2024 №168 щодо призначення на посаду начальника відділення персоналу та стройового військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_7 , у період з 08.08.2024 по 16.09.20224 року комісія, яка була створена на підставі зазначеного наказу, провела перевірку наявності і стану справ, документів і видань, обладнання та інвентарю, печаток і штампів та документів суворої звітності у відділенні персоналу та стройовому військової частини НОМЕР_1
У результаті прийому і здачі комісією частини було встановлено низку порушень вимог керівних документів з питань ведення нетаємного діловодства та обліку особового складу в частині організації, супроводження та реалізації функцій, які покладені на начальника відділення персоналу та стройового, що було засвідчено у акті перевірки від 16.09.2024 №13226.
Всупереч вимог Інструкції з діловодства у Збройних Силах України та Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 р. № 736 (зі змінами): наказ про організацію діловодства у військовій частині на відповідний рік не видавався; наказом командира військової частини не визначено посадову особу, що відповідальна за ведення архіву та зберігання архівних справ; стан діловодства та виконавської дисципліни не перевірявся, наказ командира військової частини про стан діловодства та виконавської дисципліни не видавався.
Всупереч вимог Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 15 вересня 2022 року №280: стан обліку особового складу у військових частинах та в структурних підрозділах щороку не перевірявся комісіями, призначеними наказами командира військової частини НОМЕР_1 , за підсумками роботи комісії повинні складатись акти перевірки стану обліку особового, який затверджується командиром військової частини; не велась належним чином книга штатно-посадового обліку особового складу, зміни до штату, які надходили до частини у неї не відображались, щоденні зміни по руху особового складу, присвоєння військових звань у неї не відображались; книга обліку тимчасово відсутнього і тимчасово прибулого до військової частини особового складу заведена, але є випадки, коли тимчасовий рух особового складу (відрядження, відпустки) у неї не був відображений; книга обліку вибулого та прибулого особового складу не ведеться; журнал контролю за станом обліку особового складу не ведеться; трудові книжки працівників заведені, але в порушення вимог пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» є факти видачи трудових книжок під особисту розписку на руки працівникам; добова відомість не ведеться; особові справи на офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу заведені, але на військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період не були отримані з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, відповідно у процесі служби на них особові справи у повному обсязі не складались.
Від надання пояснень позивачка з даного приводу відмовилась, що засвідчено у відповідному акті від 18.10.2024 року №15675 (т. 4 а.с. 178 на зв.).
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №183 від 18 жовтня 2024 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника відділення персоналу та стройового працівника ЗС України ОСОБА_1 » позивачку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення «догана» (т. 4 а.с. а.с 71 -74).
Наказ мотивовано тим, що в діях позивачки вбачаються порушення вимог нормативно-правових актів, законів України та самоусунення від виконання своїх посадових обов'язків, а саме: завдань та обов'язків, що визначені статтями 30, 139 Кодексу законів про працю України; Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників, що затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336; п. 19 Розділу II, п. 12 Розділу III Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, що затверджена наказом Міністерства оборони України 15 вересня 2022 №280; п.п. 1.3, 2.3.12 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженою наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Згідно з частиною другою статті 140 КЗпП України щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана чи звільнення.
Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника (частина перша статті 1471 КЗпП України).
Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (стаття 148 КЗпП України).
Загальні підстави та умови притягнення працівників до матеріальної відповідальності викладено вст.130 КЗпП. Згідно із цією нормою працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок невиконання своїх трудових обов'язків. Матеріальна відповідальність, як правило, обмежується певною частиною зарплати працівника та не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди (за винятком установлених законодавством випадків) (ч. 2 ст. 130 КЗпП).
Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов'язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.
Трудові обов'язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.
Не можуть бути взяті до уваги доводи позивачки щодо припинення трудових відносин між сторонами на час винесення спірного наказу, оскільки наказ про її звільнення також був 18 жовтня 2024 року, що і зумовило припинення правовідносин між сторонами. При цьому, більш рання дата - 28 вересня 2024 року, зазначена в наказі про звільнення через те, що у разі триваючого прогулу датою звільнення є перший день не виходу працівника на роботу.
З наведених підстав суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання незаконним наказу командира в/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №183 від 18 жовтня 2024 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника відділення персоналу та стройового працівника ЗС України ОСОБА_1 ».
«Щодо звільнення згідно наказу № 316 від 18.10.2024 р».
Позивачка перебувала на лікарняних в період з 21 серпня 2024 року по 27 вересня 2024 року (т. 3 а.с. а.с 43 -74). В подальшому на робочому місці для виконання своїх посадових обов'язків не з'являлась.
У п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України зазначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивачки з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин її відсутності на роботі.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.
Свою відсутність на робочому місці з 28 вересня 2024 року позивачка не пояснила, про що свідчить акт про відмову про надання пояснень (т. 3 а.с. а.с 93 - 93 на зв.).
Наведене свідчить, що починаючи з 28 вересня 2024 року по 18 жовтня 2024 року позивачка не з'являлася за місцем роботи, а також не зверталася з будь-якими письмовими заявами та зверненнями до військової частини НОМЕР_1 щодо врегулювання трудових відносин з відповідачем.
Відсутність позивачки на роботі є триваючим порушенням трудової дисципліни, яке розпочалося ще 28 вересня 2024 року, тому наказ про звільнення позивача був прийнятий на підставі та у спосіб які визначенні чиним законодавством України.
Стаття 40 КЗпП України передбачає декілька підстав для звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, які являються самостійними і не виключають можливості їх одночасного застосування, що вимагає від роботодавця чіткого формулювання підстав для звільнення працівника з посиланням на певну норму права.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни. Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.
Згідно ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Наказом наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 316 від 18 жовтня 2024 року позивачку було звільнено за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом без поважних причин.
Не можна погодитись з доводами позову про те, що трудові відносини між сторонами припинились з 15 серпня 2024 року, оскільки наказ про звільнення позивачки з цієї дати не видавався, розрахунок при звільненні з нею не здійснювався.
Суд також приймає до уваги, що згідно ч. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану норми ст. 43 КЗпП не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. Таким чином, у період воєнного стану звільнення працівників з ініціативи роботодавця (у випадках, передбачених законом) здійснюється без отримання згоди профспілкового органу за винятком випадків звільнення працівників, обраних до профспілкового органу. Позивачка не була обрана до профспілкового органу.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати позивачки покладаються на неї, а за вимогами про незаконність звільнення - відносяться на рахунок держави.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 43, 124 Конституції України, ст.ст. 2, 18, 40, 130, 139, 140, 147, 233, 235 КЗпП України, ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст.ст. 137, 141, 173, 246, 270, 430 ЦПК України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконними наказів про притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, про звільнення та зміну причин і формулювання звільнення - відмовити.
Сторони по справі:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_1 .
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня підписання його повного тексту.
Повний текст рішення підписано 09.07.2025 р.
Суддя С.В. Єдаменко