Справа № 202/6283/25
Провадження № 1-кс/202/4772/2025
30 червня 2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Індустріального районного суду м. Дніпра ОСОБА_1 за участю секретаря ОСОБА_2 , представника власника майна ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Індустріального районного суду м. Дніпропетровська клопотання представника заявника власника майна ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна, у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № №42024040000000076, -
До Індустріального районного суду м. Дніпра надійшло зазначене клопотання.
В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.02.2025 року було накладено арешт (з позбавленням права користування та розпорядження) на належні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : земельні ділянки з кадастровими номерами 1223582300:01:001:1509, 1223582300:01:001:1507, 1223582300:01:001:1506, 1223582300:01:001:1508. Вказані земельні ділянки не були предметом скоєння злочину, не було здобуто злочинним шляхом, не несе на собі слідів скоєного злочину, не є предметом доказування, зазначене майно використовується у підприємницькій діяльності за цільовим призначенням (сільськогосподарське товариство), просив скасувати арешт майна в частині користування вищевказаними земельними ділянками.
Представника власника майна в судовому засіданні клопотання підтримав та просив його задовольнити.
Слідчий у судове засідання не з'явився, до суду надав заяву про розгляд клопотання про скасування арешту майна за його відсутності, в заяві вказав, що проти задоволення клопотання не заперечує.
Дослідивши клопотання та надані матеріали, слідчий суддя приходить наступного висновку.
Згідно зі статтею 3 КПК України, до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні врегульований Кримінальним процесуальним кодексом України.
У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160 - 166, 170 - 174 цього Кодексу. Таким чином, правомірність володіння органами досудового розслідування майном, яке наділене ознаками речових доказів, має підтверджуватись в порядку, визначеному зазначеними статтями.
У відповідності до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч.10 ст.170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Крім того, згідно із п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт слідчий суддя повинен врахувати, зокрема, розумність та співрозмірність обмеження права є завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для підозри обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно з ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати правову підставу для арешту майна, достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення, розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову, наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та спів розмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна мають бути пропорційними щодо мети їх застосування, повинен бути встановлений справедливий баланс між завданнями кримінального провадження та вимогою захисту основних прав особи.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування. Аналогічна позиція викладена, також, у рішеннях по справах «Спорронг та Льонрот проти Швеції», «Прессос компанія ОСОБА_2 та інші проти Бельгії, «Звольський та Звольська проти Республіки Чехія», «Василеску проти Румунії» та інші.
Ухвалою Кіровський районний суд міста Дніпропетровська від 26.02.2025 року було накладено арешт (з позбавленням права користування та розпорядження) на належні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : земельні ділянки з кадастровими номерами 1223582300:01:001:1509, 1223582300:01:001:1507, 1223582300:01:001:1506, 1223582300:01:001:1508.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Європейський суд з прав людини у численних своїх рішеннях вказував на неприпустимість непропорційного втручання держави у мирне володіння майном громадян та наголошував на неухильному дотриманні справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (справи «Спорронг та Льонрот проти Швеції», «Прессос компанія ОСОБА_5 та інші проти Бельгії, «Звольський та Звольська проти Республіки Чехія», «Василеску проти Румунії» та інші).
Слідчий суддя враховує, що земельні ділянки не були предметом злочину, не набувалися злочинним шляхом, не використовувалися як знаряддя вчинення кримінального правопорушення та не мають на собі будь-яких ознак або слідів, що могли б свідчити про їх причетність до протиправної діяльності. Також зазначене майно не є об'єктом доказування у кримінальному провадженні в розумінні вимог статті 98 Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, земельні ділянки використовуються у межах підприємницької діяльності сільськогосподарського підприємства, що здійснює законну господарську діяльність із виробництва сільськогосподарської продукції. Майно застосовується за його цільовим призначенням відповідно до договорів оренди та/або державних актів на право користування земельними ресурсами, у зв'язку з чим арешт цього майна суттєво ускладнює нормальне функціонування господарської діяльності підприємства, ставить під загрозу виконання аграрних та економічних зобов'язань перед контрагентами, державою та працівниками.
Таким чином, з огляду на вимоги доцільності і співмірності втручання держави в право власності особи, а також з огляду на тривалість арешту майна, суд приходить до висновку про необхідність змінити спосіб арешту майна на менш обтяжливий тому, що подальше обмеження права володіння транспортним засобом буде непропорційним втручанням у право власності, тобто у право на мирне володіння майном, а тому повинно бути припинено.
З огляду на викладене, слідчий суддя вважає, що клопотання підлягає задоволенню.
Разом з тим, слідчий суддя вважає доцільним зберегти заборону розпорядження вказаним майном з метою збереження речового доказу та з метою забезпечення можливості проведення слідчих дій в рамках кримінального провадження з цими земельними ділянками.
Керуючись ст.ст. 107, 174, 309, 372 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.02.2025 року на належні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : земельні ділянки з кадастровими номерами 1223582300:01:001:1509, 1223582300:01:001:1507, 1223582300:01:001:1506, 1223582300:01:001:1508 в частині заборони користування майном.
Виконання ухвали про скасування арешту майна доручити слідчому.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1