Справа № 201/12100/23
Провадження № 2/201/214/2025
11 липня 2025 року місто Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Демидової С.О.,
з секретарем судового засідання Терновою А.В.,
за участі:
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики,-
Стислий виклад позиції позивача та відповідача
До Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська 04 жовтня 2023 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики, в якій позивач просить суд:
-Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 30 700,57 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на день складання позову становить 1 122 676,86 грн. та судові витрати.
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилався на те, що, 02 листопада 2020 року та у подальшому 02 жовтня 2021 року між ним та ОСОБА_3 були укладені договори позики на суму 9 287 доларів США та 11 447 доларів США відповідно, тобто на загальну суму 20 734 доларів США.
На підтвердження укладання договору позики ОСОБА_3 власноручно були написані дві розписку від 02 листопада 2020 року та від 02 жовтня 2021 року.
Відповідно до розписки від 02 листопада 2020 року відповідач повинен був повернути гроші 01 червня 2021 року, а згідно розписки 02 жовтня 2021 року - 01 червня 2022 року. Однак на день подання позову гроші на рахунок позивача перераховані не були, що змусило його звернутись із позовом до суду.
Отже, з огляду на наведені приписи закону та судову практику, відповідач повинен був повернути позивачу за двома договорами позики - 20 734 доларів США.
У період з 02 листопада 2020 року по 02 жовтня 2021 року сума нарахованих відсотків за договором позики розраховується виходячи з суми 9287 США. з 02 жовтня 2021 по 28 вересня 2023 виходячи з загальної суми по двом договорам позики, тобто з 20 734 доларів США. Відповідно до розрахунку загальна сума по відсоткам становить: 8 634,7 доларів США.
Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 1 331,87 доларів США.
Отже примусовому стягненню з відповідача підлягає 30 700 ,57 доларів США, з яких : 20 734 доларів США - суму основного боргу, 8634,7 доларів США - відсотки за договором позики, 1 331,87 доларів США - 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України.
26 лютого 2024 року від представника відповідача надійшов відзив, в якому зазначено, що відповідач ще 30 серпня 2011 року звертався до позивача з проханням позичити кошти та в подальшому періодично брав кошти у позивача, загальна сума позичених ним коштів становить лише 8 000 доларів США. Відповідачем повернуто грошові кошти за весь період у розмірі 31 772, 24 доларів США, вказана сума складається з 8000 доларів США - тіло позики та 23 772, 24 доларів США - відсотки.
Через те, що позивач постійно погрожував відповідачу, останній був змушений сплачувати на користь позивача нараховані на заборгованість 5% щомісячно.
Повернення грошових коштів відбувалось у перших числах місяця переважно при особистих зустрічах, а також переводами на банківську картку, окрім того, один раз на рік позивач та відповідач зустрічались та оновлювали розписку, після написання нової розписки, відповідач отримував від позивача стару розписку.
Відповідач зазначає, що за весь термін неодноразово сплачував грошові кошти, всього за період з 01 листопада 2012 року по 01 січня 2022 року відповідачем було сплачено 31 772, 24 доларів США. Залишок заборгованості на 01 січня 2022 року 12 500 доларів США.
02 жовтня 2021 року, під час зустрічі позивача та відповідача, було оновлено розписку. Відповідач написав нову розписку на 11 447 доларів США, проте позивач не приніс на зустріч стару розписку на суму 9 287 доларів США від 02 листопада 2020 року та не повернув її відповідачу. Відповідач зазначає, що від позивача грошових коштів за розпискою від 02 жовтня 2021 року не отримував.
Таким чином, розписка від 02 листопада 2020 року та розписка від 02 жовтня 2021 року є одним і тим самим нарахованим боргом, лише розписка на 11 447 доларів США включає в себе 5% нарахованих на суму 9 287 доларів США, з відрахуванням 12 щомісячних платежів, на загальну суму 3450 доларів США.
Оскільки, ОСОБА_3 не отримував грошових коштів за борговими розписками від 02 листопада 2020 року на суму 9 287 доларів США та 02 жовтня 2021 року на суму 11 447 доларів США, враховуючи, що боргова розписка на суму 11 447 доларів США по суті є борговою розпискою на цю суму 9 287 доларів США + 5% незаконно нарахованих ОСОБА_1 , за відрахуванням 12 щомісячних платежів, на загальну суму 3 450 доларів США, ОСОБА_3 починаючи з 30 серпня 2011 року по 01 січень 2022 року добросовісно виплачував як суму боргу, так і незаконно нараховані відсотки, що склало 31 772,24 доларів США (8000 доларів США боргу + 23 772,24 доларів США відсотків), а тому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
25 березня 2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказано, так, відповідач стверджує, що нібито їх боргові відносини з позивачем розпочалися ще у 2011 році та на підтвердження цьому надає листування у месенджері, таблицю, яку нібито позивач відправляв відповідачу та копії квитанцій про направлення коштів позивачу. Позивач вважає, що наведені у відзиві відомості про минулі взаємовідносини не стосуються предмету даного позову та жодним чином не спростовують того, що у відповідача перед позивачем є наявний непогашений грошовий борг у сумах зазначених в розписках від 02 листопада 2020 року та 02 жовтня 2021 року.
Тож, фактично наведене у відзиві відповідачем про зобов'язання, які начебто існували між сторонами до 2020 року є непідтвердженими твердженнями, які не підкріплені належними та допустимими доказами, адже факт існування переписки та невстановленого походження таблиці не дає підстав думати про існування боргових, позикових взаємовідносин у юридичній площині.
Відповідач зовсім не заперечує того факту, що він дійсно написав розписки про отримання грошових коштів від 02 листопада 2020 року та 02 жовтня 2021 року. В розписках йдеться про те, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 9 287 доларів США та 11 447 доларів США, в них стоїть дата та власноручний підпис відповідача, що ним не спростовується у відзиві.
Зі змісту самих розписок цього встановити неможливо, що в першій, що в другій розписці йдеться про дві окремі незалежні одна від одної суми - 9 287 доларів США та 11 447 доларів США. Підписуючи другу розписку від 02 жовтня 2021 року відповідач мав би зазначити, що вона є як він стверджує, похідною, однак цього зроблено не було, тож зрозуміло, що таким чином відповідач має на меті частково ухилитися від сплати боргу.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 04 жовтня 2023 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (т.1 а.с.37-38).
Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (т.1 а.с.39).
До суду 03 листопада 2023 року надійшла інформація про відсутність відомостей про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (т. 1 а.с.40).
З огляду на вказане суддя звернувся до Державної міграційної служби України щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (т.1 а.с.41).
До суду 05 грудня 2023 року надійшла інформація про відсутність відомостей про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (т.1 а.с.42).
Ухвалою судді від 06 грудня 2023 року відкрито загальне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики. (т.1 а.с.43-44).
26 лютого 2024 року від представника відповідача надійшла заява про допит свідків. (т.1 а.с.70).
28 березня 2024 року представником відповідача подано клопотання про допит свідків, (т.1 а.с.173) та клопотання про витребування доказів (т.1 а.с.174).
28 березня 2024 року представником відповідача подано зустрічну позовну заяву про повернення безпідставно набутих коштів. (т.1 а.с.180-181).
18 квітня 2024 року представником позивача подано відзив на зустрічну позовну заяву. (т.1 а.с.187-191).
02 липня 2024 року від представника відповідача надійшла заява про допит свідків. (т.1 а.с.215-216) та клопотання про долучення до матеріалів справи доказів (т.1 а.с.217).
В судовому засіданні від 19 вересня 2024 року, суд на місці ухвалив відмовити в задоволенні клопотання відповідача про допит позивача у якості свідка. (т.1 а.с.228).
В судовому засіданні від 22 жовтня 2024 року, суд на місці ухвалив відмовити в задоволенні клопотання відповідача про допит свідка ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (т.1 а.с.233-234).
Ухвалою суду від 22 жовтня 2024 року відмовлено у прийняті зустрічної позовної заяви. (т.1 а.с.236-237).
19 листопада 2024 року представником відповідача подано клопотання про допит свідків. (т.1 а.с.241).
Ухвалою суду від 19 листопада 2024 року клопотання про витребування доказів задоволено. (т.1 а.с.244-245).
На виконання ухвали суду АТ «Універсал Банк» надано витребувані докази. (т.2 а.с.1-38).
Ухвалою суду від 23 січня 2025 року підготовче провадження по даній справі закрито справу призначено до розгляду по суті. (т. 2 а.с.49-50).
16 квітня та 03 липня 2025 року відповідачем подано клопотання про долучення доказів (т.2 а.с.64).
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні в повному обсязі.
Представник відповідача та відповідач заперечували проти задоволення позовних вимог, зазначивши що кошти по даним розпискам він не отримував, а суми зазначенні в розписках є не позики, а відсотки за позику яку позивач запозичив йому раніше.
Фактичні обставини встановленні судом
Судом встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що 02 листопада 2020 року та у подальшому 02 жовтня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були укладені договори позики на суму 9 287 доларів США та 11 447 доларів США відповідно, тобто на загальну суму 20 734 доларів США.
На підтвердження укладання договору позики ОСОБА_3 власноручно були написані дві розписку від 02 листопада 2020 року та від 02 жовтня 2021 року. В обох розписках зазначено: «Я, ОСОБА_3 грошову суму в розмірі … отримав та зобов'язуюсь повернути» (т.1 а.с.23-24).
У період з 02 листопада 2020 року по 02 жовтня 2021 року сума нарахованих відсотків за договором позики розраховується позивачем виходячи з суми 9287 США. , а з 02 жовтня 2021 по 28 вересня 2023 виходячи з загальної суми по двома договорам позики, тобто з 20 734 доларів США. Відповідно до розрахунку загальна сума по відсоткам становить: 8 634,7 доларів США. (т.1 а.с.4-7).
Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних, загальна сума яких становить 1 331,87 доларів США. (т.1 а.с.7-8).
Всього сума заборгованості яку позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача становить 30 700,57 доларів США, з яких: 20 734 доларів США - суму основного боргу; 8634,7 доларів США - відсотки за договором позики; 1 331,87 доларів США - 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Відповідачем до матеріалів справи долучено таблицю розрахунків (т.1 а.с.75-76) та скрін-шоти листування позивача та відповідача в інтернет месенджері. (т.1 а.с.80-113, т.2 а.с.65-66).
Крім того, відповідачем надано платіжні інструкції, відповідно до яких відповідачем перераховувались грошові кошти на рахунок позивача, проте з даних платіжних інструкцій неможливо встановити за що саме перераховувались кошти. (т.1 а.с.113-156).
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
02 листопада 2020 року та у подальшому 02 жовтня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були укладені договори позики на суму 9287 доларів США та 11447 доларів США відповідно, тобто на загальну суму 20 734 доларів США.
На підтвердження укладання договору позики ОСОБА_3 власноручно були написані дві розписку від 02 листопада 2020 року та від 02 жовтня 2021 року. В обох розписках зазначено: «Я, ОСОБА_3 грошову суму в розмірі … отримав та зобов'язуюсь повернути» (т.1 а.с.23-24).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За приписами ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 року № 6 -63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.
Вказані обставини підтверджуються копіями розписок про отримання коштів від 02 листопада 2020 року та 02 жовтня 2021 року. Оригінали розписок надавалися позивачем суду для огляду та відповідач в свою чергу підтвердив, що розписки написані ним.
У постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17, від 20 березня 2019 року у справі № 640/219/14-ц, від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18 звернуто увагу на те, що наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов'язань
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560св21.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046,1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від
14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, міститься в тексті договору, про завершену дію передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.
Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов'язаних із наданням та отриманням у борг коштів.
Відповідач зобов'язався повернути кошти до 01 червня 2022 року, що підтверджується розписками.
Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, зазначену в розписках суму не повернув.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постановах від 19 квітня 2023 року у справі № 755/7216/21, від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18, від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц, від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.
Згідно з ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ст.ст.76-83ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, зазначену в договорі позики суму в передбачені строки не повернув. Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за договором позики від 02 листопада 2020 року та 02 жовтня 2021 року у сумі 20 734 доларів США.
Суд не бере до уваги твердження відповідача, стосовно сплати грошових коштів оскільки в платіжних інструкціях наданих ним не вказано призначення платежу, а отже неможливо встановити за що саме надсилались грошові кошти. Крім того, суд не бере до уваги твердження відповідача стосовного того, що всі кошти це залишок за відсотками, так як жодними належними доказами вказаний факт не підтверджується.
Стосовно твердження відповідача, що розписки були написані під тиском та з погрозами з боку позивача, суд зазначає наступне, відповідачем підтверджено в судовому засіданні, що останній не звертався до правоохоронних органів стосовно погроз, а отже суд не бере вказане твердження до уваги, крім того відповідачем не заявлялось клопотання про проведення судової експертизи, для вирішення питання «чи були написані розписки під тиском», а отже і дане твердження суд не може взяти до уваги.
Стосовно нарахування 3% річних.
В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до частин першої, другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та три проценти річних від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20) викладено висновок, що ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). При цьому, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
З огляду на зазначене загальна сума боргу відповідача дорівнює 20 734 доларів США, а отже відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку 3% річних становлять 1 331,87 доларів США. 3% річних нараховуються в термін з 01 червня 2021 року по 28 вересня 2023 року.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19).
Разом з тим, згідно п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.
За таких обставин, нарахування 3% річних на суму боргу в період дії в Україні воєнного стану не відповідає п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим у цій частині позову слід відмовити.
Стосовно нарахування відсотків за користування грошовими коштами.
Відповідно до статті 1048 ЦК України - позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, оскільки іншої домовленості щодо розміру процентів у сторін не було, а також не був обмежений строк нарахування процентів, виходячи з приписів статті 1048 ЦК України, на користь позивача підлягають стягненню ще і проценти.
Відповідно до офіційної інформації з сайту https://bank.gov.ua/ua/monetary/archive-rish облікова ставка Національного банку України повністю відповідає розрахунку відсотків наявному в матеріалах справи. (а.с.4-7). А отже розмір відсотків в даному випадку становить 8 634,70 доларів США.
З огляду на вказане, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги у вказаній частині.
Підсумовуючи все вищевказане, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 20 734 доларів США загальна сума позики + 8 631,70 доларів США відсотки за користування коштами = 29 368,70 доларів США. Згідно офіційного курсу гривні щодо долара США станом на 04 жовтня 2023 року становила 36,5901 грн. за 1 долар США, таким чином сума боргу складає 29 368,70 * 36,5901 грн. = 1 074 603,67 грн.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Обговорюючи питання розподілу судових витрат, відповідно до положень ст. 133, 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 10 746,04 грн. (1 074 603,67 грн. х 11 226,78 грн. : 1 122 676,86 грн. = 10 746,04 грн.).
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму боргу за розписками 02 листопада 2020 року та 02 жовтня 2021 року, в розмірі 29 368,70 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 1 074 603,67 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 10 746,04 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), АДРЕСА_2 .
Суддя С.О. Демидова