П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/3055/25
Головуючий І інстанції: Катаєва Е.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Кравченко К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 09.04.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
30.01.2025р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 23.01.2025р. №155350009491 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п.2-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та п.«е» (абз.12,21) ст.55, ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також у зарахуванні до страхового та спеціального стажу періоду з 01.06.2002р. по 04.10.2021р. в подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати відповідача зарахувати період роботи з 01.06.2002р. по 04.10.2021р. до страхового та спеціального стажу, який дає їй право на призначення пенсії за вислугу років у подвійному розмірі, та призначити з дня звернення з 15.01.2025р. пенсію за вислугу років у відповідності до п.2-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та п.«е» (абз.12,21) ст.55, ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ПФУ в Одеській області протиправно не обчислено у подвійному розмірі страховий стаж позивача за період її роботи в КНП «ООДКЛ» ООР на посаді лікаря-педіатра приймально-діагностичного відділення з 10-ма інфекційно-боксованими ліжками, а саме з дітьми, хворими на інфекційні хвороби, у тому числі ВІЛ, вірусний гепатит, туберкульоз, COVID та інші інфекційні захворювання, як це передбачено у ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та, відповідно, порушено її право на перерахунок одноразової грошової допомоги, розмір якої визначається виходячи з місячного розміру пенсії.
Відповідач, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в яких позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 23.01.2025р. №155350009491 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.01.2025р. №431 про призначення пенсії за вислугу років, зарахувавши до її страхового та спеціального стажу роботи період з 01.06.2002р. по 04.10.2021р. в подвійному розмірі згідно з ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 900 грн.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду першої інстанції, відповідач 05.05.2025р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.04.2025р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Одеській області та призначено дану справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Позивач, належним чином повідомлена про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
14.05.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 15.01.2025р. звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою №431 щодо призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до п.2-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та п.«е» ст.55, ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
23.01.2025р. за результатами розгляду вказаної заяви Відповідачем прийнято рішення №155350009491 про відмову позивачу в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу (26 років 6 місяців) при наявному 21 рік 06 місяців 25 днів. При цьому, до страхового та спеціального стажу роботи не було зараховано період з 01.06.2002р. по 04.10.2021р. в подвійному розмірі згідно зі ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки позивач працювала у приймально-діагностичному відділенні з 10-ма інфекційно-боксовими ліжками, а не в інфекційному відділенні або кабінеті.
Позивач, вважаючи такі дії та рішення відповідача протиправними, звернулася до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог і, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За змістом ч.1 ст.92 Конституції України, права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав та свобод, основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-ХІІ та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV.
У відповідності до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст.24 цього Закону визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
За ч.4 ст.24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, окрім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004р. застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
До набрання чинності Законом №1058-IV умови обчислення стажу роботи, в тому числі для призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років, визначав Закон №1788-ХІІ.
За ст.60 Закону №1788-ХІІ, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або ж хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних та реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Прикінцевими положеннями Закону №1058-IV передбачено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом №1788-ХІІ.
Отже, Законом №1788-ХІІ передбачено подвійне зарахування (до страхового та спеціального) стажу періодів роботи, зокрема, в інфекційних закладах охорони здоров'я (відділеннях).
Відповідно до положень ст.62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У свою чергу, порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У силу п.п.1, 3, 20 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Таким чином, за відсутності трудової книжки або ж відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, які видані за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про період роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Разом із тим, судом встановлено, що апелянт фактично не заперечує наявність у ОСОБА_1 стажу роботи за спірний період (на займаній посаді), але заперечує щодо подвійного зарахування її стажу лише з тих підстав, що остання працювала у приймально-діагностичному відділенні з 10-ма інфекційно-боксовими ліжками, а не в інфекційному відділенні або кабінеті.
З цього приводу, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з роз'ясненнями МОЗ України від 27.01.2010р. №05.03-18-54/973, інфекційним закладом (відділення) вважається заклад (відділення), де надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби (тобто інфекційна лікарня або інфекційне відділення, протитуберкульозний заклад або відділення тощо) або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб (тобто бактеріологічна лабораторія).
Відповідно до дублікату трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач у період з 14.08.1997р. по 04.10.2021р. працювала в Обласній дитячій клінічній лікарні м.Одеса (КУ «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня»), зокрема з 01.06.2002р. на посаді лікаря-педіатра в приймально-діагностичному відділенні.
Згідно із записами №22-23 трудової книжки позивача, приймально-діагностичне відділення перейменоване на приймальне відділення з 10-ма інфекційно-боксованими ліжками, а 01.09.2004р. перейменоване на приймально-діагностичне відділення з 10-ма інфекційно-боксованими ліжками.
У свою чергу, записами №17-21 трудової книжки підтверджується робота позивача на посаді лікаря - педіатра приймально-діагностичного відділення з 10-ма інфекційно-боксованими ліжками на 0,5, на 1,0, на 0,75, на 0,25 ставки.
04.10.2021р. позивач звільнена з займаної посади за власним бажанням, що підтверджується записом трудової книжки №24.
Як вбачається з довідки КНП «ООДКЛ» ООР від 01.02.2022р. №94, у період з 01.06.2002р. до 04.10.2021р. позивач працювала лікарем-педіатром з дітьми, хворими на інфекційні хвороби, у тому числі ВІЛ, вірусний гепатит, туберкульоз, COVID та інші (перелік інфекційних захворювань було зазначено у МКХ-10).
У той же час, судом першої інстанції вірно встановлено, що приймальне інфекційно-боксоване діагностичне відділення було відкрито в Одеській обласній дитячій клінічній лікарні ще у 1992р., у зв'язку з надходженням до лікарні великої кількості хворих з неясною патологією, у тому числі з інфекційною, а також з метою більш чіткої організації обстеження та лікування хворих, які надходять (наказ головного лікаря Одеської обласної дитячої клінічної лікарні від 30.07.1992р. №52).
За змістом п.2 «Положення про приймальне діагностичне інфекційно-боксоване відділення ОДКЛ» (затв. головним лікарем ОСОБА_2 2010р.), основним завданням відділення є: планова та екстрена госпіталізація у всі спеціалізовані відділення лікарні соматичного профілю; госпіталізація дітей в ургентному стані та надання стаціонарної медичної допомоги на 10 ліжок, розташованих у шести Мельцерівських боксах.
Відповідно до Посадової інструкції лікаря І поста приймально-діагностичного відділення з 10 інфекційно-боксованими ліжками ОСОБА_1 від 30.02.2014р., до її посадових обов'язків, з-поміж іншого, входило: надавати екстрену медичну допомогу хворим, доставленим в ургентному порядку; при необхідності викликати реаніматолога та інших спеціалістів на консультацію; госпіталізувати в спеціалізоване відділення, призначати обстеження та лікування; під час вступу до соматичних відділень гострих хворих в плановому порядку або хворих без довідки про епідогляд з місця проживання, ізолювати в інфекційно-боксоване відділення; у нічний час консультувати дітей в хірургічних відділеннях лікарні і спостерігати за важкими хворими в інфекційно-боксованому відділенні (п.п.3.2, 4.3, 4.5).
Пунктом 5.5 цієї Інструкції також передбачено, що лікар І поста приймально-діагностичного відділення з 10 інфекційно-боксованими ліжками повинен бути проінструктований під розписку про умови праці в лікарні, наявності на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників і можливих наслідках їх дії на здоров'я, права та пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства та колективного договору.
Тобто, як за змістом положення про приймально-діагностичне відділення з 10-ма інфекційно-боксованими ліжками, так і характером діяльності ОСОБА_1 , згідно з її чітко визначеними посадовими обов'язками, підтверджується обслуговування пацієнтів з інфекційними хворобами.
У цьому контексті, слід зазначити, що при вирішенні питання відносно призначення пенсії за вислугу років особі, що працювала на посаді лікаря-бактеріолога, необхідно враховувати, що лише вид діяльності установи або ж закладу, де працювала зазначена особа, а не їх назва, визначає їх належність до установ охорони здоров'я.
Аналогічний правовий висновок було наведено Верховним Судом у постанові від 22.12.2021р. у справі №688/2916/17.
Що ж до зарахування до стажу позивача в подвійному розмірі періодів роботи, які не враховані відповідачем з огляду на відсутність підстав такого зарахування після 01.01.2004р., судова колегія зазначає наступне.
Абзац 1 ч.4 ст.24 Закону №1058-IV передбачає, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.
Крім того, як загальновідомо, редакція ст.60 Закону №1788-XII є чинною на теперішній час. Стаття 24 Закону №1058-IV не скасовує ст.60 Закону №1788-XII та жодним чином не зупиняє дію її приписів.
З аналізу зазначеного, судова колегія дійшла висновку, що передбачене ст.60 Закону №1788-XII право на зарахування стажу в подвійному розмірі не пов'язано із набранням чинності Закону №1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004р.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11.12.2018р. у справі №310/385/17, від 23.01.2019р. у справі №485/103/17, від 04.12.2019р. у справі №689/872/17 та від 27.02.2020р. у справі №462/1713/17.
Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020р. у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або ж множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021р. у зразковій справі №360/3611/20.
Враховуючи наведене, дослідивши матеріали даної справи, судова колегія дійшла висновку, що пенсійний орган безпідставно не зарахував позивачу в подвійному розмірі стаж роботи за спірні періоди роботи.
Доводи апелянта, щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача в подвійному розмірі періоди з 01.01.2004р. суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними по справі доказами.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі пенсійного органу.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 11.07.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
К.В. Кравченко