11 липня 2025 р. Справа № 480/3531/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Кравченко Є.Д., м. Суми, по справі № 480/3531/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області , Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 2), в якій просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 183450025128 від 06.10.2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити і виплачувати пенсію за вислугу, років на підставі п. “є» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 29.09.2023 року відповідно до поданої заяви про призначення пенсії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. “є» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення». Разом із заявою було подано необхідні для призначення пенсії документи, однак Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області було прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю станом на 11.10.2017 необхідного страхового стажу (25 років).
Враховуючи, що на час звернення про призначення пенсії позивач набула права на призначення пенсії за вислугу років, позивач вважає, що при прийнятті рішення Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06.10.2023 № 183450025128 не врахувало рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 у справі № 2-р/2019, яким визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06.10.2023 № 183450025128 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту “є» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення», з 29.09.2023.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області суму судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідач-2, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення винесено з порушенням ст. 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 480/3531/24 в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилався на те, що відповідач-2 правомірно прийняв рішення від 06.10.2023 року № 183450025128 по заяві ОСОБА_1 про відмову у призначенні пенсії, воно є законним та обґрунтованим, оскільки страховий стаж позивача станом на 11.10.2017 становить 20 років 02 місяців, що свідчить про відсутність у неї необхідного стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “є» статті 55 Закону України № 1788-ХІІ, а саме 25 років, що відповідає рішенню Конституційного суду України від 04.06.2019 у справі № 2-р/2019.
Позивач своїм правом на подачу відзиву не скористався.
На підставі положень п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою від 29.09.2023 про призначення пенсії за вислугою років
За результатами розгляду заяви позивача 06.10.2023 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, визначене за принципом екстериторіальності, прийняло рішення № 183450025128 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки її страховий стаж станом на 11.10.2017 становить 20 років 02 місяців.
Вважаючи вказане рішення, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, протиправним, остання звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугу років необхідно керуватися статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції чинній до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, які визнано неконституційними.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) та Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII).
Відповідно до ст. 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Згідно ст. 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, спортсмени відповідно до п. “є» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ.
Пунктом “є» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015 року) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 20 років - у порядку, який визначається КМ України, незалежно від віку.
Однак, Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набув чинності з 01.04.2015 року , п. “є» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ (далі - Закон № 213-VIII) викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 25 років - у порядку, який визначається КМ України, незалежно від віку.
У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. “а» ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України № 213-VIII, та Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII ( далі - Закон № 911-VIII).
Приймаючи вказане рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у п. “є», “ж» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст.1, 3, ч.3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. “є» ст. 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII, тобто, позивач з 04.06.2019 наділений правом на отримання пенсії за вислугу років виходячи з наявності загального стажу роботи 20 років.
Водночас, Порядком призначення і виплати пенсій за вислугу років заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу - членам збірних команд України, затверджений постановою КМ України від 12.10.1992 №583 (далі - Порядок № 583), передбачено, що пенсії за вислугу років призначаються спортсменам, які мають особливі заслуги перед фізкультурним рухом, - заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу при стажі роботи не менше 25 років і перебуванні в складі збірних команд України не менше 6 років незалежно від віку.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з урахуванням того, що на момент виникнення спірних відносин при призначенні пенсії позивача повинні застосовуватись норми п. “є» Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII, таким же чином повинні застосовуватись і положення п. 1 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу - членам збірних команд України, затвердженого постановою №583, щодо загального стажу роботи - не менше 20 років, оскільки приписи закону мають вищу юридичну силу над підзаконними нормативно - правовими актами.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії, позивач не має право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «є» статті 55 Закону України №1788, оскільки станом на 11 жовтня 2017 року його стаж був меншим ніж 25 років та судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду у постанові від 27.07.2022 у справі №440/1286/20, колегія суддів зазначає наступне.
Так, 03 жовтня 2017 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно з пунктом 2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
«До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.
Колегія суддів зазначає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що «положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності» (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної» (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:
«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 06.11.2023 у справі №240/24/21.
Колегія суддів також зауважує, що в постанові Верховного Суду від 06.11.2023 по справі №240/24/21, в якій розглядалося питання щодо обрахування пільгового стажу станом на час звернення з заявою на призначення пенсії, а не станом на 11 жовтня 2017 року, як зазначено в п.2-1 та п.16 Розділу ХV «Прикінцевих положень» Закону № 1058-IV при призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «в» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зроблено висновок, що обмеження врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Крім того, колегія суддів зазначає, що з огляду на визнання неконституційними положення Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019, позивач як на час звернення до суду за адміністративним позовом так і станом на 11.10.2017 року мала право на призначення пенсії, оскільки станом на 11.10.2017 року її стаж становив 20 років 2 місяці, що за приписами ст. 55 Закону України №1788 і з врахуванням рішення Конституційного Суду України є достатнім для призначення пенсії за вислугу років.
Відтак, колегія суддів вважає, що, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Відповідно до п. 1 Порядку №583 до стажу роботи зараховується перебування вказаних осіб у складі збірних команд України, а також інші види діяльності, передбачені № 1788-ХІІ.
Згідно п. 4 Порядку №583 стаж, який дає право на пенсію за вислугу років, обчислюється на підставі трудової книжки та інших документів, що підтверджують перебування в складі збірних команд України, а також у разі наявності звання заслуженого майстра спорту або майстра спорту міжнародного класу. Пенсії за вислугу років призначаються і виплачуються за умови вибуття вказаних осіб зі збірних команд України.
Аналізуючи наведені норми, слід прийти до висновку, що право на пенсію за вислугу років мають спортсмени (заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд) за наявності загального стажу роботи не менше 20 років незалежно від віку або перебування в складі збірних команд України не менше 6 років за умови вибуття вказаних осіб зі збірних команд України.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Судом першої інстанції встановлено, що записами № 3-17 трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 11-13), довідкою Міністерства молоді та спорту України від 27.09.2022 № 668/Б-451/22/16 (а.с. 17), довідкою ДУ "Управління збірних команд та забезпечення спортивних заходів "Укрспортзабезпечення" (а.с. 20) підтверджується, що ОСОБА_1 у період з 01.02.2002 по 31.12.2017 працювала на посаді спортсмена-інструктора штатної команди національної збірної команди України з вільної боротьби та у період з 01.01.2018 по 31.12.2021 - на посаді старшого тренера штатної команди національної збірної команди України з вільної боротьби, що свідчить про наявність у позивача спеціального трудового стажу - перебування в складі збірних команд України у кількості понад 15 років.
Також, матеріалами справи підтверджено, і зазначені обставини не заперечуються сторонами, що загальний страховий стаж позивачки становить 25 років 08 місяців 21 день (при необхідному 20 років).
Отже, як вбачається з матеріалів справи, загальний страховий стаж позивача становить 25 років 8 місяців 21 днів (при необхідному 20 років), спеціальний трудовий стаж - перебування в складі збірних команд України - понад 15 років (при необхідному 6 років).
Наведене не спростовано апелянтом, що вказує на протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області №183450025128 від 06.10.2023 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п “є» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.
При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 по справі № 480/3531/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова