10 липня 2025 р.Справа № 480/2319/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 (суддя: І.Г. Шевченко, м. Суми, повний текст складено 26.07.2024) по справі № 480/2319/23
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи "Центр пробації"
про скасування наказу, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи "Центр пробації" (далі по тексту - відповідач, ДУ "Центр пробації"), в якому просить:
- скасувати наказ № 71/к від 23.01.2023 ДУ “Центр пробації» про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Сумського районного сектору № 1 філії ДУ “Центр пробації» в Сумській області за пунктом 5 статті 23 Закону України “Про державну кримінально-виконавчу службу України» та пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України “Про Національну поліцію» (у зв'язку зі скороченим штатів або проведенням організаційних заходів);
- поновити ОСОБА_1 на службі у філії ДУ “Центр пробації» в Сумській області на посаді начальника Сумського районного сектору № 1 з дати звільнення;
- стягнути з Державної установи “Центр пробації» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21.02.2023 по день ухвалення судом рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що позивач з 01.10.2015 займала посаду начальника Білопільського районного сектору кримінально-виконавчої інспекції (у подальшому - Білопільський районний сектор філії Державної установи "Центр пробації" в Сумській області та Сумський районний сектор №1 філії Державної установи "Центр пробації" в Сумській області). Попередженням від 07.12.2022 позивача 20.12.2022 повідомлено про те, що 20.12.2022, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 07.12.2022 №5456/5 “Про затвердження структури та штатів Державної установи “Центр пробації», категорії посад, які заміщувались особами начальницького складу, у тому числі і посада, яку обіймала ОСОБА_1 , змінено на категорію посад, що заміщуються працівниками, які працюють за трудовим договором, а наказом Державної установи “Центр пробації» № 71/к від 23.01.2023 позивача звільнено з посади начальника Сумського районного сектору № 1 філії Державної установи “Центр пробації» в Сумській області за пунктом 5 статті 23 Закону України “Про державну кримінально-виконавчу службу України» та пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України “Про Національну поліцію» (у зв'язку зі скороченим штатів або проведенням організаційних заходів).
З огляду на те, що позивач перебувала на посаді, яка відноситься до начальницького складу кримінально-виконавчої служби, вважає, що вказаним повідомленням, ОСОБА_1 була попереджена фактично про зміну істотних умов праці. Так, на дату ознайомлення позивач була атестованою, при цьому попередженням її повідомили про продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією та посадою, втім змінились умови оплати праці та соціальні гарантії. Разом з тим, зміна істотних умов праці допускається тільки у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, то власник не має права змінити істотні умови праці.
ОСОБА_1 стверджує, що оскільки зміна посадових та функціональних обов'язків, перерозподіл навантаження на позивача не змінились, то відсутні підстави вважати про проведення роботодавцем змін в організації праці, які б стали обґрунтованими підставами для зміни істотних умов праці.
Окрім того, з попередження Державної установи “Центр пробації» від 07.12.2022 про заплановане звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів) вбачається, що підставою такого попередження стало прийняття Міністерством юстиції України наказу “Про затвердження структури та штатів Державної установи “Центр пробації» від 07.12.2022 №5456/5. Проте, відповідно до штату філії Держаної установи “Центр пробації» в Сумській області, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2019 №561/5, не вбачається відсутність посад, що заміщується особами начальницького складу та які б могли бути запропоновано позивачу.
Також, як вбачається зі змісту штату державної установи “Центр пробації», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.12.2022 № 5456/5, Сумський районний сектор № 1 філії Державної установи “Центр пробації» в Сумській області не приєднано, не поділено, не перетворено та не ліквідовано. Такі зміни відсутні також і у самій філії Державної установи “Центр пробації» у Сумській області. Посада начальника Сумського районного сектору № 1 філії Державної установи “Центр пробації» в Сумській області також не скорочена. Відсутні й докази проведення організаційних заходів.
Відтак, вважає, що Державною установою “Центр пробації» було порушено гарантії захисту від незаконного звільнення, які полягали у незапропонуванні позивачу всіх вакантних атестованих посад у Державній установі “Центр пробації» чи іншому органі (закладі, установі), які входять до структури Кримінально-виконавчої служби України, а оскаржуваний наказ Державної установи “Центр пробації» від 23.01.2023 є незаконним, оскільки прийнятий з порушенням процедури та підстав для такого звільнення, тому вважає, що вона має бути поновлена на займаній посаді.
Крім того, вважає, що у зв'язку з незаконним звільненням має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 по справі № 480/2319/23 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Центр пробації" (вул. Юрія Іллєнка, 81,м. Київ,04050, код ЄДРПОУ 41847154) про скасування наказу, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 по справі № 480/2319/23 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що запропонована позивачу посада начальника Сумського районного сектору №1 філії Державної установи «Центр пробації» в Сумській області за трудовим договором за тарифним розрядом згідно зі штатним розписом не є рівнозначною посадою.
Вказує, що відповідачем не надано доказів відсутності будь-яких вакантних рівнозначних та нижчих посад осіб начальницького складу як у Сумській області, так і у інших областях, станом на 20.12.2022, з огляду на те, що рішення про прийняття чи звільнення з посад приймалось директором Державної установи, дія та повноваження якого розповсюджується на всю територію України.
Крім того, відповідачем не надано доказів запропонування інших вакантних атестованих посад в іншому органі (закладі, установі), які входять до структури Кримінально-виконавчої служби України.
Вказує, що матеріалами справи не підтверджено факту змін в організації виробництва, реорганізації, ліквідації установи, її банкрутства чи перепрофілювання. Окрім того, відбулась зміна істотних умов праці, з огляду на залишення назви посади, її функціональних обов'язків, проте зі зміною статусу працюючої особи, грошового забезпечення, правових та соціальних гарантій, що, відповідно до вимог ч. 3 ст. 32 КЗПП України, допускається лише у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.
Відповідач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 у справі № 480/2319/23 - без змін.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судовим розглядом встановлено, що, згідно з послужним списком, трудовою книжкою позивача та подання начальника Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Сумській області, позивач з 20.08.2004 проходила службу в системі органів Державної кримінально-виконавчої служби України, зокрема, 20.08.2004 прийнята в Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Сумській області на посаду інспектора Білопільського районного підрозділу Білопільського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої служби, а 02.10.2004, відповідно до наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 02.10.2004 №65о/с, отримала спеціальне звання - лейтенант внутрішньої служби. Наказом від 17.06.2022 №2520/5 позивачу присвоєно звання підполковник внутрішньої служби (а.с.12-27).
При цьому, згідно з Указом Президента України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 утворено Державну пенітенціарну службу України шляхом реорганізації Державного департаменту України з питань виконання покарань.
20 жовтня 2011 року постановою Кабінету Міністрів України “Про утворення територіальних органів Державної пенітенціарної служби» №1062 здійснено реорганізацію центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань та його територіальних органів. Правонаступником Державного департаменту України з питань виконання покарань стала ДПтС України.
Постановою Кабінету Міністрів України “Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» від 18 травня 2016 року №343 ліквідовано Державну пенітенціарну службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.
Постановою Кабінету Міністрів України “Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції» від 18 травня 2016 року №348 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи управління Державної пенітенціарної служби та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції - міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації: Західне, Південне, Південно-Східне, Північно-Східне, Центральне, Центрально-Західне.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 року №655-р “Про утворення державної установи “Центр пробації», створено Державну установу “Центр пробації», а наказом Міністерства юстиції України № 561/5 від 22.02.2019 затверджено Положення про Державну установу “Центр пробації», відповідно до пунктів 6,7 якого у структурі Центру пробації функціонують уповноважені органи з питань пробації як відокремлені структурні підрозділи (філії), у тому числі філія Державної установи «Центр пробації» у Сумській області, в якій і проходила службу ОСОБА_1 на посаді начальника Сумського районного сектору № 1 філії Державної установи «Центр пробації» в Сумській області. До складу Центру пробації входять працівники, які працюють за трудовим договором та особи начальницького складу, що були переведені з Державної кримінально-виконавчої служби.
Так, позивач з 01.10.2015 займала посаду начальника Білопільського районного сектору кримінально-виконавчої інспекції (з 01.07.2017 - Білопільський районний сектор з питань пробації Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, з 01.07.2018 - Білопільський районний сектор філії Державної установи "Центр пробації" в Сумській області, а з 04.08.2021 - Сумський районний сектор №1 філії Державної установи "Центр пробації" в Сумській області).
Попередженням від 07.12.2022 позивача повідомлено про те, що, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 07.12.2022 №5456/5 “Про затвердження структури та штатів Державної установи “Центр пробації», категорії посад, які заміщувались особами начальницького складу, у тому числі і посада, яку обіймала ОСОБА_1 , змінено на категорію посад, що заміщуються працівниками, які працюють за трудовим договором.
Цим попередженням ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 68 Закону України “Про Національну поліцію» попереджено про звільнення зі служби не раніше як через два місяці з дня ознайомлення з цим попередженням за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України “Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), а також одночасно запропоновано ОСОБА_1 для працевлаштування посаду начальника Сумського районного сектору №1 філії Державної установи "Центр пробації" в Сумській області за трудовим договором за тарифним розрядом згідно зі штатним розписом.
З попередженням від 07.12.2022 ОСОБА_1 ознайомлено 20.12.2022, від пропозиції про призначення на посаду начальника Сумського районного сектору №1 філії Державної установи "Центр пробації" в Сумській області позивач відмовилася, про що зробила відповідний запис у попередженні (а.с.28, 84).
20.02.2023 наказом Державної установи “Центр пробації» від 23 січня 2023 року №71/к ОСОБА_1 , начальника Сумського районного сектору №1 філії Державної установи "Центр пробації" в Сумській області, звільнено відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) (а.с.29).
Не погоджуючись з вказаним наказом, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з правомірності спірного наказу Державної установи “Центр пробації» від 23 січня 2023 року №71/к.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1, 2, 6 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю. Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (абз. 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 № 655-р «Про утворення державної установи «Центр пробації» було прийнято рішення з 01 січня 2018 року утворити державну установу Центр «пробації».
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про пробацію» від 5 лютого 2015 року № 160-VIII (далі по тексту - Закон України «Про пробацію»), права, обов'язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV (далі - Закон № 2713-IV) та цим Законом.
Так, статтею 3 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" № 2713-IV від 23.06.2005 року (далі по тексту - Закон № 2713-IV) визначено, що правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.
За змістом положень ч.1 ст. 6 Закону № 2713-IV, Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Структура, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань (ч.4 ст.6 Закону № 2713-IV).
Частиною 1 ст. 14 Закону № 2713-IV передбачено, що до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Абзацом першим ч. 2 ст. 14 Закону № 2713-IV визначено, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Частиною 8 цієї ж статті передбачено, що трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
За приписами ч. 5 ст. 23 Закону № 2713-IV, на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходила службу на посаді начальника Сумського районного сектору №1 філії Державної установи "Центр пробації" в Сумській області та на час звільнення мала спеціальне звання - підполковник внутрішньої служби (а.с.12-27).
20.12.2022 з огляду на те, що категорію посад, які заміщуються особами начальницького складу, у тому числі і посаду, яку обіймала ОСОБА_1 , змінено на категорію посад, що заміщується працівниками, які працюють за трудовим договором, позивача на підставі частини першої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» було попереджено про її звільнення зі служби не раніше як через два місяці з дня ознайомлення з цим попередженням за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку зі скороченням штатів або проведення організаційних заходів).
Одночасно з попередженням про наступне вивільнення, позивачу запропоновано для працевлаштування посаду начальника Сумського районного сектору № 1 філії Державної установи «Центр пробації» в Сумській області за трудовим договором за тарифним розрядом згідно зі штатним розписом.
У попередженні позивач зазначила про те, що не погоджується з заявленою пропозицією, а 23.01.2023 була звільнена на підставі оскаржуваного наказу.
Обґрунтовуючи свою позицію, позивач наполягає на тому, що у відповідача були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), оскільки при звільненні позивача ні скорочення штатів чи посади позивача, ні проведення організаційних заходів не мало місце. Наголошувала на тому, що посадові обов'язки ОСОБА_1 залишись ті ж самі, а змінились умови оплати праці та соціальні гарантії, що свідчить не про проведення організаційних заходів, а про зміну умов праці, що, у свою чергу, допускається лише у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Окремо стверджує, що відповідачем не було запропоновано позивачу всіх наявних атестованих посад.
Надаючи правову оцінку вказаним доводам позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що позивач була звільнена на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якої поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Тобто звільнення на підставі цієї норми можливе у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів.
Судовим розглядом встановлено, що 05.08.2022 з метою приведення у відповідність штатних посад державної установи «Центр пробації» до норм п.5 ч.1 ст. 2 Закону України «Про пробацію», відповідно до якої персонал органу пробації - це працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації, в.о. державного секретаря Міністерства юстиції України було надано доручення директору державної установи «Центр пробації» надати Управлінню персоналу Міністерства юстиції України пропозиції щодо внесення змін до штату державної установи «Центр пробації» в частині заміни категорій всіх посад, які заміщуються особами начальницького складу категоріями посад «керівник», «професіонал» та «фахівець» (а.с.92 зворот).
На виконання цього доручення Державною установою «Центр пробації» 05.12.2022 начальнику Управління персоналу Міністерства юстиції України було надано на затвердження проект штату Державної установи «Центр пробації» (а.с.97-101). В проекті передбачалось заміщення категорій посад заступників начальників відділів уповноважених органів з питань пробації в областях, а також категорії посад начальників секторів уповноважених органів з питань пробації в областях (яку обіймала позивач), які заміщуються особами начальницького складу, - категоріями посад «керівник». Цим проектом передбачалось одночасно можливість заміщення такої посади як «старший інспектор» особою начальницького складу (граничне звання - майор внутрішньої служби) на період перебування цієї особи на посаді.
07 грудня 2022 року наказом Міністерства юстиції України №5456/5 відповідно до ч.4 ст. 6 Закону № 2713-IV було затверджено нову структуру Державної установи «Центр пробації», а також штати Державної установи «Центр пробації, з урахуванням наданого Державною установою «Центр пробації» проекту (а.с.30,35-41).
Відповідно до вказаного наказу, з огляду на те, що категорія посад, які заміщуються особами начальницького складу, у тому числі і посада, яку обіймала ОСОБА_1 , змінено на категорію посад, що заміщується працівниками, які працюють за трудовим договором, на підставі частини першої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», було підписано 07.12.2022 попередження ОСОБА_1 про її звільнення зі служби не раніше як через два місяці з дня ознайомлення з цим попередженням за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку зі скороченням штатів або проведення організаційних заходів).
Поряд з цим, до дня ознайомлення з вказаним попередженням на виконання доручення в.о. державного секретаря Міністерства юстиції України від 05.08.2022 (а.с.92 зворот) Державною установою «Центр пробації» 14.12.2022 начальнику Управління персоналу Міністерства юстиції України було надано на затвердження інший проект штату Державної установи «Центр пробації» (а.с.93-96), в якому передбачалось додатково заміна категорій посад «старший інспектор, граничне звання майор внутрішньої служби»), які заміщуються особами начальницького складу категоріями посад «провідний інспектор».
16 грудня 2022 року наказом Міністерства юстиції України №5456/5 відповідно до ч.4 ст. 6 Закону № 2713-IV було затверджено нову структуру Державної установи «Центр пробації», а також штати Державної установи «Центр пробації, з урахуванням наданого Державною установою «Центр пробації» проекту (а.с.42-56), в якому були відсутні атестовані посади.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вказує, що, за обставин цієї справи, відповідачем були проведені саме організаційні заходи на виконання доручення Міністерства юстиції України, яке, відповідно до ч.4 ст. 6 Закону № 2713-IV, затверджує структуру, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань. Саме в результаті таких організаційних заходів відбулось заміщення атестованих категорій посад, у тому числі, яку обіймала позивач, категоріями посад за трудовим договором. Вказані обставини у розумінні пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», є підставою для звільнення позивача.
З огляду на вказані висновки, відсутність змін у посадових та функціональних обов'язках позивача, на чому наголошує позивач, не свідчить про відсутність проведених організаційних заходів. А, відтак, колегія суддів відхиляє доводи позивача про непідтвердження відповідачем проведення організаційних заходів під час звільнення позивача.
Позивач, посилаючись на ч.3 ст. 32 КЗпП України, вважає, що попередженням про наступне вивільнення позивача було фактично попереджено про зміну умов праці. Вказані доводи, на переконання колегії суддів, є помилковими.
Дійсно, відповідно до ч.3 ст. 32 КЗпП України, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Разом з тим, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, зокрема Закону України “Про Національну поліцію», а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Так, спеціальною нормою Закону України «Про Національну поліцію», а саме статтею 77, на підставі пункту 4 якої була звільнена позивач, передбачено таку підставу звільнення як проведенням організаційних заходів, факт проведення яких було підтверджено під час розгляду справи.
Також, відповідно до ч.3 ст. 68 цього ж Закону, поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
Саме з метою дотриманням трудових гарантій позивача, з огляду на те, що замість атестованої посади - начальника Сумського районного сектору №1, яку обіймала позивач, була введена посада за трудовим договором - начальника Сумського районного сектору №1, ОСОБА_1 , у зв'язку з проведенням організаційних заходів, 20.12.2022 було попереджено про звільнення зі служби за два місяці до звільнення 20.02.2023, на підставі частини першої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», а не на підставі ч.3 ст.32 КЗпП України.
Таким чином, вказані вище посилання позивача колегія суддів не бере до уваги.
Щодо доводів про невиконання відповідачем обов'язку запропонувати всі вакантні атестовані посади, які були наявні станом на 07.12.2022, колегія суддів зауважує наступне.
Верховний Суд у своїх постановах від 28 листопада 2018 року у справі №820/6677/16, від 17 жовтня 2019 року у справі № 420/5192/18, від 11 серпня 2020 року у справі № 620/2624/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 640/20160/18, від 23 червня 2021 року у справі №240/14986/20 вже сформулював висновок щодо правильності застосування норм матеріального права при визначенні рівнозначних посад поліції для цілей переміщення поліцейських на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби.
У вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що служба в поліції за своїм змістом є державною службою особливого характеру, у зв'язку з чим, в частині, що не врегульована Законом № 580-VIII, до спірних правовідносин може бути застосований Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 якого, рівнозначною посадою є посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Додатково у постанові від 04.12.2023 №420/13741/20 Верховний Суд зазначив, що рівнозначність посад визначається не лише за критерієм грошового забезпечення, а й за функціональними обов'язками за посадою, зауваживши, що Конструкція частини другої статті 68 Закону № 580-VIII надає підстави для висновку, що поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження, однак з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків. У свою чергу, визначення того, чи відповідає поліцейський указаним критеріям є компетенцією керівництва органу.
Судовим розглядом встановлено, що станом на день підписання керівником попередження 07.12.2022, в штаті Державної установи «Центр пробації» (а.с.93-96), після затвердження наказом Міністерства юстиції України від 07 грудня 2022року №5456/5 нової структури та штатів Державної установи «Центр пробації», дійсно залишались такі атестовані посади як «старший інспектор, граничне звання майор внутрішньої служби», у той час як позивач на час звільнення займала посаду начальника сектора та мала звання підполковник.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що з попередженням про звільнення ОСОБА_1 була ознайомлена не 07.12.2022, а 20.12.2022, тобто в той час, коли наказом Міністерства юстиції України від 16 грудня 2022року №5456/5 вже були затверджені нова структура та штати Державної установи «Центр пробації», в яких атестовані посади, з урахуванням наявного обґрунтування до проектів (а.с.93зворот,97зворот), були відсутні.
Дійсно, як вбачається з наданого відповідачем списку вакантних посад (а.с.115), станом на 20.12.2022 значилась атестована посада провідного інспектора, поряд з цим у примітці вказаного “декрет». У свою чергу, згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.
Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки», право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом. Отже, якщо працівник відсутній у зв'язку із відпусткою, посада, яку він займає, не є вакантною.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі 761/20961/17, від 28.04.2021 у справі № 755/14564/18, від 17.05.2022 у справі № 488/2444/21.
Крім того, станом на день прийняття оскаржуваного наказу зазначена вище посада також була заміщена категорією “провідний спеціаліст» (а.с.115 зворот).
Таким чином, станом на час ознайомлення позивача з попередженням про звільнення 20.12.2022 штатом Державної установи «Центр пробації» не було передбачено атестованих посад, а вакантні атестовані посади були відсутні, а, відтак, доводи позивача про невиконання відповідачем обов'язку запропонувати вакантні атестовані посади не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
При цьому, матеріалами справи підтверджено, що у зв'язку з відсутністю атестованих посад у всіх підрозділах та уповноважених органах з питань пробації, позивачу, яка на час звільнення обіймала атестовану посаду - начальника Сумського районного сектору №1, було запропоновано рівнозначну посаду - начальника Сумського районного сектору №1, однак, від цієї пропозиції позивач відмовилась (а.с.28).
Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуваний наказ відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнятий з дотриманням приписів Законів України “Про національну поліцію», “Про Державну кримінально-виконавчу службу», а тому відсутні підстави для його скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Враховуючи, що позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про скасування наказу, у задоволенні якої відмовлено, колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні останніх.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ..
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 по справі № 480/2319/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова