08 липня 2025 р.Справа № 440/6257/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Петрова, м. Полтава, по справі № 440/6257/25
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції , Інспектора управління патрульної поліції в Харківській області старший лейтенант поліції Вавіленка Юрія Андрійовича
про визнання дій протиправними, відшкодування моральної та матеріальної шкоди,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до інспектора управління патрульної поліції в Харківській області старшого лейтенанта поліції Вавіленка Юрія Андрійовича (далі - відповідач-1), Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - відповідач-2), в якому просив :
визнати дії суб'єкта владних повноважень - інспектора управління патрульної поліції в Харківській області старшого лейтенанта поліції Вавіленка Юрія Андрійовича, протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій;
визнати судом наявність матеріальної та моральної шкоди завданої людині, громадянину України ОСОБА_1 , як наслідок незаконних дій суб'єкта владних повноважень інспектора управління патрульної поліції в Харківській області старшого лейтенанта поліції Вавіленка Юрія Андрійовича - працівника суб'єкта господарювання з назвою «Департамент патрульної поліції»;
встановити судом наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи суб'єкта владних повноважень - інспектора управління патрульної поліції в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 - працівника суб'єкта господарювання з назвою «Департамент патрульної поліції», який представляє державу Україну, яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою, що завдана Людині, Громадянину України ОСОБА_1 та зобов'язати державу Україна відшкодувати Людині, Громадянину України ОСОБА_3 матеріальну шкоду, що дорівнює 4942,56 грн. та моральну шкоду - 20000 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року та передати справу до суду першої інстанції на розгляд іншим складом суду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що позовна заява стосується визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій. Позивач звертає увагу, що інспектор управління патрульної поліції в Харківській області старший лейтенант поліції Вавіленко Юрій Андрійович незаконно зупинив т/з під керуванням Людини, Громадянина України ОСОБА_1 , незаконно, під примусом утримував на місті зупинки т/з та Людину, Громадянина України ОСОБА_1 на протязі години, незаконно висовував звинувачення проти Людини, Громадянина України ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, незаконно, врученням «повідомлення» викликав до не існуючого де-юре суб'єкта права з назвою «Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП» що розташоване за адресою: вул Шевченко 26, місто Харків, Україна 07.04.2025 року на 9:00 годину для розгляду адміністративної справи. Крім того, позивач зазначає, що постанова від 07.04.2025 року оголошена особою в формі поліцейського, яка представилася як ОСОБА_4 про закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю доказів правопорушення, відсутності складу адміністративного правопорушення, наведена постанова згадується в позові як доказ незаконної діяльності фізичної особи в однострої поліцая ОСОБА_2 - працівника суб'єкта господарювання з назвою «Департамент патрульної поліції», та не є предметом оскарження.
Відповідач надав додаткові пояснення, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року у справі №440/6257/25.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам, а не окружним адміністративним судам.
Крім того, враховуючи суть спірних правовідносин, позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в частині відшкодування моральної та матеріальної шкоди не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів частково не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних та юридичних осіб з органом державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), органом місцевого самоврядування, їх посадовою чи службовою особою, іншим суб'єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій або наданні адміністративних послуг.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Розгляду адміністративним судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 березня 2018 року у справі №563/233/16-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі №820/4149/17, від 17 жовтня 2018 у справі №380/624/16-ц, постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №441/343/16-ц.
Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду в питаннях визначення юрисдикції спору (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, від 29 травня 2019 року у справі №826/9341/17, від 18 вересня 2019 року у справі №810/3711/18, від 18 грудня 2019 у справі №826/13961/17 та ін.).
Так, зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позивач виражає незгоду з діями інспектора управління патрульної поліції в Харківській області старшого лейтенанта поліції Вавіленка Юрія Андрійовича щодо зупинення транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , висовування звинувачення проти ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення та вручення «повідомлення» про виклик до Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП для розгляду адміністративної справи.
У зв'язку з чим, позивач просить визнати дії суб'єкта владних повноважень - інспектора управління патрульної поліції в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 , протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій, як наслідок таких незаконних, на думку позивача, дій працівника патрульної поліції просить суд стягнути на свою користь моральну та матеріальну шкоду.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень ( ч. 1 ст. 29 Закону України «Про Національну поліцію»).
Поліція для виконання покладених на неї завдань вживає заходів реагування на правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним процесуальним кодексом України, на підставі та в порядку, визначених законом ( ч. 1 ст. 30 Закону України «Про Національну поліцію»).
Статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію», визначено, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи: перевірка документів особи; опитування особи; поверхнева перевірка і огляд; зупинення транспортного засобу; вимога залишити місце і обмеження доступу до визначеної території; обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю; проникнення до житла чи іншого володіння особи; перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; перевірка дотримання обмежень, установлених законом стосовно осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, та інших категорій осіб; поліцейське піклування.
Під час проведення превентивних поліцейських заходів поліція зобов'язана повідомити особі про причини застосування до неї превентивних заходів, а також довести до її відома нормативно-правові акти, на підставі яких застосовуються такі заходи.
Положеннями ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: якщо водій порушив Правила дорожнього руху; якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
Поліцейський зобов'язаний зупиняти транспортні засоби у разі: якщо є інформація, що свідчить про порушення власником транспортного засобу митних правил, виявлені митними органами відповідно до Митного кодексу України, а саме: порушення строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту іншого транспортного засобу особистого користування, використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, розкомплектування чи передачу у володіння, користування або розпорядження такого транспортного засобу особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб, який зареєстрований в іншій країні, не зареєстрований в Україні у встановлені законодавством строки чи перебуває на території України з порушенням строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, чи використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, чи переданий у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.
Поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Окрім того, нормами КУпАП передбачено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення та встановлено право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності на сповіщення про місце і час розгляду справи.
Так, з пояснень позивача встановлено, що інспектор управління патрульної поліції в Харківській області старший лейтенант поліції Вавіленко Юрій Андрійович зупинив транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , у зв'язку із вчиненням на думку інспектора позивачем адміністративного правопорушення, та за клопотанням позивача про перенесення розгляду справи, відповідач викликав ОСОБА_1 для розгляду адміністративної справи до Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції.
Також з матеріалів справи встановлено та надано пояснення позивачем, що розгляд справи, в ході розгляду якої відповідачем вчинилися оскаржувані позивачем у цій справі дії, здійснювався в Управлінні патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції за наслідками якого прийнято постанову від 07.04.2025 року, якою закрито справу про адміністративне правопорушення стосовно гр. ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю доказів правопорушення, відсутності складу адміністративного правопорушення.
Так, приписами пункту 2 частини першої статті 278 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Положеннями ст.277-2 КУпАП визначено порядок повідомлення про розгляд справи.
З урахуванням викладених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку позивач фактично оскаржує вчинені дії суб'єкта владних повноважень у справі про адміністративне правопорушення, що виразилися у зупинці транспортного засобу, розгляді справи про адміністративне правопорушення та виклик у ОСОБА_1 для розгляду адміністративної справи до Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції.
При цьому слушними є доводи апеляційної скарги на помилкові висновки суду першої інстанції, що позивач просив суд визнати протиправними дії працівника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - інспектора поліції Вавіленка Юрія Андрійовича щодо незаконного складення протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції в судовому засіданні, такий протокол не складався.
Разом з цим, дії щодо зупинки транспортного засобу, розгляду справи про адміністративне правопорушення, відкладення розгляду справи та виклику позивача для розгляду справи на іншу дату, є процесуальними діями суб'єкта владних повноважень спрямовані на фіксацію та розгляд справи про адміністративне правопорушення та в силу приписів ст. ст. 251, 252 КУпАП, є предметом оцінки при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності та правильність вчинення таких дій перевіряється при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, приймаючи рішення та вчиняючи дії, оскаржувані позивачем, відповідач здійснював не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, які підлягають оцінюванню на відповідність їх закону лише в контексті вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності під час провадження у справах про адміністративні правопорушення, в ході якого перевіряється законність та обґрунтованість вжитих заходів, дотримання порядку їх проведення.
В сукупності оцінка таких дій є одним з критеріїв законності притягнення особи до адміністративної відповідальності.
В свою чергу, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що вказана адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності підсудні місцевому загальному суду як адміністративному суду.
Однак, колегія суддів не погоджується з такою позицією суду першої інстанції, оскільки адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб саме у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням владно-управлінських дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Оскільки зазначений спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 24 вересня 2020 року у справі №553/2145/16-а.
Крім того, розглянувши іншу частину позовних вимог, стосовно стягнення моральної та матеріальної шкоди, суд першої інстанції посилається на ч.5 статті 21 КАС України, за якої вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
З цього приводу суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимоги про відшкодування шкоди є похідними від вимог про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень і розглядаються виключно за умови наявності вимоги про вирішення публічно-правового спору. У випадку заявлення вимоги про відшкодування матеріальної або моральної шкоди за відсутності вимоги про вирішення публічно-правового спору, така вимога підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Так, згідно з частиною першою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, зокрема, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, враховуючи, що поданий ОСОБА_1 позов щодо визнання дій суб'єкта владних повноважень - інспектора управління патрульної поліції в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій, не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а тому заявлені вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої ОСОБА_1 внаслідок таких незаконних дій суб'єкта владних повноважень, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У зв'язку з цим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, то наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження у цій справі.
Колегія суддів, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі, але частково з інших підстав та мотивів наведених вище у даній постанові.
Таким чином, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження.
Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Пунктом 2 частини першої 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі № 440/6257/25 підлягає частковій зміні в частині мотивів і підстав відмови у відкритті провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 по справі № 440/6257/25 частково змінити в частині мотивів та підстав відмови у відкритті провадження у справі.
В іншій частині ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року у справі № 440/6257/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова
Повний текст постанови складено 11.07.2025 року