Головуючий І інстанції: К.І. Клочко
11 липня 2025 р. Справа № 440/6018/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2024, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/6018/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області (далі відповідач, ГУ ДСНС у Полтавській області ), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Полтавській області щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року у належному розмірі;
- зобов'язати Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням проведених виплат;
- зобов'язати Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Полтавській області нарахувати й виплатити суму індексації різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 26 вересня 2018 року включно у фіксованому розмірі 22 883,91 грн. відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням проведених виплат;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Полтавській області щодо неврахуваня ОСОБА_1 в одноразову грошову допомогу при звільненні індексації різниці грошового забезпечення;
- зобов'язати Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Полтавській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення та провести виплату з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Полтавській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період за 2017-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог тим, що відповідачем безпідставно ненарахувано та невиплачено індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для обчислення - січень 2008 року, індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 26 вересня 2018 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації, що призвело до неправильного нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні. Крім того, відповідачем не проведено нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період за 2017-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, що порушує право позивача на належне йому грошове забезпечення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року у належному розмірі.
Зобов'язано Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням проведених виплат.
Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 26 вересня 2018 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язано Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 26 вересня 2018 року включно у фіксованому розмірі відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням проведених виплат.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо неврахування індексації-різниці грошового забезпечення під час нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з урахуванням індексації грошового забезпечення.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що спірним періодом у цій справі є період з січня 2016 року по 31.05.2019 включно, а до суду з позовом ОСОБА_1 звернувся лише у травні 2024 року, тобто з пропуском строку, установленого частиною 2 статті 122 КАС України. Вказує, що у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови №1013 від 09.12.2015, яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення. Запроваджено єдині підходи при проведенні індексації. У редакції Постанови №1013 від 09.12.2015 пункт 5 Порядку №1078 викладено у такій редакції: «У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру». Звертає увагу, що відповідно до статті 5 Закону №1282-ХІІ з січня 2015 року проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Кошторисом витрат Головного управління на 2016-2017 роки видатки на виплату індексації грошових доходів населення не передбачені. Щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації-різниці грошового забезпечення, зауважує, що індексація не є складовою грошового забезпечення, а компенсаційною виплатою, що нараховується та виплачується відповідно до Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078. А також, індексація грошового забезпечення не є базою для нарахування єдиного внеску, тому не включається до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби. Щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017 по 2018 роки, наголошує, що ОСОБА_1 протягом 2017-2018 років не звертався про використання додаткової оплачуваної відпустки, як учасник бойових дій, а обов'язок про відправлення його у цю відпустку у Головного управління відсутній, тому йому не було надано останню під час проходження служби цивільного захисту. Зазначає, що при звільненні позивача зі служби цивільного захисту останньому не виплачується грошова компенсація за невикористані дні додаткових відпусток, передбачених статтями 15, 16-2 Закону України «Про відпустки», оскільки такі відпустки не є щорічними.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач у спірний період проходив службу у Головному управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, що підтверджено записом з трудової книжки серії НОМЕР_1 /а.с. 27-31/.
Наказом Головного управління ДСНС України у Полтавській області (з особового складу) від 25.09.2018 №160ос полковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , заступника начальника центру з питань оперативного реагування оперативно- координаційного центру Головного управління ДСНС України у Полтавській області виключено з кадрів ДСНС України у зв'язку із звільненням із служби цивільного захисту у запас, знято з усіх видів забезпечення з 26.09.2018 /а.с. 32/.
01 березня 2024 року представник позивача звернулася до Головного управління ДСНС України у Полтавській області із заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
Відповідач у листі від 07.03.2024 повідомив, що підстави для нарахування заявнику індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.09.2018 відсутні.
04 квітня 2024 року представник позивача звернулася до Головного управління ДСНС України у Полтавській області із заявою щодо нарахування та виплати та компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та щодо порядку нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні.
Відповідач у листі від 26.04.2024 № 61-01-2936/61-10 повідомив, що підстави для нарахування заявнику та компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій відсутні
Позивач, вважаючи протиправними дії ГУ ДСНС України у Полтавській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.09.2018, одноразової грошової допомоги при звільненням з урахуванням індексації-різниці та компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01.12.2015 по 26.09.2018, неврахування індексації-різниці грошового забезпечення під час нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.
Щодо задоволених вимог позову про визнання протиправними дій відповідача стосовно відмови у нарахуванні та виплаті позивачу у належному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 зі встановленням місяця підвищення доходів - січень 2008 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 зі встановленням місяця підвищення доходів - січень 2008 року, та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі по тексту - Закон України № 2011-XII).
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону України № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Відповідно до ст.8 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі по тексту - Закон №1282-ХІІ).
Згідно зі ст.1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Приписами ст.2 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до ст.4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка згідно змінам, внесених згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі по тексту - Порядок №1078).
Згідно із п.1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 11.02.2016 внесено зміни в абзаці 2 пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078, та цифри "101" замінено цифрами "103.
Абзац 2 пункту 1-1 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 11.02.2016 - застосовується з 01.01.2016.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною сум грошового забезпечення військовослужбовців.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, що також має значення для розрахунку їх пенсії за вислугу років, оскільки забезпечує дотримання прав осіб, які проходили військову службу, як складової конституційного права на соціальний захист.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена у постановах Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі №638/9697/17, від 30.09.2019 у справі №750/9785/16-а, від 20.11.2019 у справі №522/11257/16-а.
Отже, заробітна плата підлягає обов'язковій індексації як державна соціальна гарантія яка надається для соціальної підтримки населення в умовах зростання цін, а державні соціальні гарантії обов'язкові для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена у постанові від 26.12.2019 у справі №610/1175/17.
Колегія суддів звертає увагу, що індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно, колегія суддів вважає, що обмежене фінансування (відсутність фінансового ресурсу) відповідача не впливає на право позивача щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.10.2019 у справі №825/1832/17 виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Оскільки передбачена Законом №1282-ХІІ індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, який на момент проходження військової служби перебував на грошовому забезпеченні у відповідача, колегія суддів вважає, що останній зобов'язаний нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Невиконання відповідачем такого обов'язку свідчить про допущення ним протиправної бездіяльності.
Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що була висловлена у постановах від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 23.10.2019 у справі №825/1832/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19.
Стосовно спірного питання у даній справі щодо встановлення базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення та відповідним доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.5 Порядку №1078 (в редакції, яка діяла до 15.12.2015 (до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09.12.2015) у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Отже, відповідно до приписів наведеної вище норми Порядку №1078 (до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09.12.2015) базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення був, в тому числі, місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" були внесені значні зміни у Порядок №1078 у зв'язку з чим з 01.12.2015 вступили в дію нові правила індексації заробітної плати.
Так, відповідно до п.5 Порядку №1078 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Отже, із прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 09.12.2015 за №1013 змінилась процедура визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення.
Таким місяцем (базовим) є той, в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці.
Аналіз приписів Законів України №2011-XII та №1282-ХІІ вказує на те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Оскільки індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації
Наведене вище узгоджується з постановою Верховного Суду від 27.04.2021 року у справі №380/1513/20.
Колегія суддів зазначає, що у справах №400/1118/21, №420/3593/20 Верховний Суд, розтлумачивши пункти 2,5,10-2 Порядку №1078, зазначив, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Одночасно з цим, Верховний Суд вказав, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
На підставі вказаного вище, Верховний Суд дійшов висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Колегія суддів звертає увагу, що в контексті спірних правовідносин у даній справі, із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 09.12.2015 за №1013 базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення є не місяць зростання грошових доходів військовослужбовця (в тому числі у зв'язку із встановленням надбавок, виплати премії), а саме місяць, в якому відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець.
При цьому, обчислення такого індексу за даними правилами відбувається незалежно від того, коли військовослужбовець прийнятий на військову службу, коли перемістився на посаду з більшим посадовим окладом, коли встановлено чергове військове звання або встановлені різні надбавки, доплати і премії.
Колегія суддів зазначає, що навіть за умов виплати у період проходження позивачем військової служби відповідачем на користь позивача щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, тобто збільшення розміру його грошового забезпечення, вказаним збільшенням не відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) позивача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" було збільшено грошове забезпечення військовослужбовців. Зазначена постанова набрала чинності з дня втрати чинності указів Президента України, що визначають умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу державних органів, але не раніше ніж 01 січня 2008 року.
Указ Президента України "Про внесення зміни до Указу Президента України від 14.04.1999 за №379 та визнання такими, що втратили чинність деяких указів Президента України" набрав чинності з 01.01.2008.
Доказів підвищення у період з 01.01.2008 року (після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007) по 28.02.2018 тарифної ставки (посадового окладу) позивача матеріали справи не містять.
Таким чином, в силу норм Порядку №1078 січень 2008 року є місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за спірний період.
Суд вважає, що індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 повинна була нараховуватися та виплачуватися позивачу із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.06.2022 у справі №640/8991/21, від 28.09.2022 у справі №560/3965/21, від 28.06.2022 у справі №420/4841/21.
Матеріали даної справи не містять доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, із застосуванням базового місяця - січня 2008 року.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області протиправно відмовлено у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 у належному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 зі встановленням місяця підвищення доходів - січень 2008 року.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на практику Верховного Суду, відповідно до якої повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101 відсоток - по 01 січня 2016 року та в розмірі 103 відсотки - з 01 січня 2016 року. Отже, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.11.2021 року у справі № 120/313/20-а, від 26.01.2022 року у справі № 400/1118/21, від 09.06.2022 року у справі №600/524/21-а, від 18.01.2024 року у справі №240/3619/21, від 20.04.2022 року у справі №420/3593/20.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року у належному розмірі та зобов'язання Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням проведених виплат.
Стосовно задоволених судом першої інстанції вимог позову про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 26 вересня 2018 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та зобов'язання Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 26 вересня 2018 року включно у фіксованому розмірі відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням проведених виплат.
За визначенням, наведеним у постановах Верховного Суду, зокрема, від 15.06.2023 у справі №120/6277/22, від 31.07.2024 у справі №200/4613/22, від 02.09.2024 у справі №280/4009/23, Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078).
Водночас щодо «фіксованої» суми індексації, то Верховний Суд зазначає, що Закон №1282-XII і Порядок №1078 такого поняття не містять.
Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте, постановою Уряду від 09.12.2015 №1013 цей Додаток викладено у новій редакції і з 01.12.2015 у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувались з 01.12.2015, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувались з 15.03.2018 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення грошових доходів нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Згідно з абзацом 6 пункту 5 Порядку №1078 до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Отже, якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Беручи до уваги, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
За такої умови відповідно до абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 слідує, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача відповідачам належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці.
Разом з цим з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 15.08.2024 у справі №620/7524/23, від 19.09.2024 у справі №380/10597/23 із подібними правовідносинами, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню під час апеляційного перегляду справи.
Для вирішення питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 26.09.2018, розрахованої із застосуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, враховуючи висновки суду касаційної інстанції у вищевказаних постановах, необхідно встановити наступні обставини: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається, як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (абзац 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Зі змісту лист відповідача від 26.03.2024 №61-01-02-2874/61-10 встановлено, що грошове забезпечення позивача за березень 2018 року склало 14697,73 грн., а за лютий 2018 року 13503,71 грн.
Отже, розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року становив 1194,02 грн.
Величина приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в березні 2018 року розрахована наступним шляхом: Лютий 2008 - 102,7% (Індекс споживчих цін до попереднього місяця згідно даних Держстата) = 1,027; Березень 2008 - 103,8% = 1,038; Квітень 2008 - 103,1% - Г,031; Травень 2008 - 101,3% = 1,013; Вересень 2008 - 101,3% - 100,8% (червень 2008) х 99,5% (липень 2008) X 99,9% (серпень 2008) х 101,1% (вересень 2008) = 1,013; Жовтень 2008 - 1,01,7% = 1,017; Листопад 2008 - 101,5% = 1,015; Грудень 2008 - 102,1% = 1,021; Січень 2009 - 102,9% = 1,029; Лютий 2009 - 101,5% = 1,015; Березень 2009 - 101,4% = 1,014; Травень 2009 - 101,4% = 100,9% (квітень 2009) х 100,5% (травень 2009) = 1,014; Червень 2009 - 101,1% = 1,011; Жовтень 2009 - 101,4% = 99,9% (липень 2009) х 99,8% (серпень 2009) х 100,8 (вересень 2009) х 100,9% (жовтень 2009) = 1,014; Листопад 2009 - 101,1% = 1,011; Січень 2010 - 102,7% = 100,9% (грудень 2009) х 101,8% (січень 2010) = 1,027; Лютий 2010- 101,9% = 1,019; Вересень 2010 - 103,5% = 100,9% (березень 2010) х 99,7% (квітень 2010) х 99,4% (травень 2010) х 99,6% (червень 2010) х 99,8% (липень 2010) х 101,2% (серпень 2010) х 102,9% (вересень 2010) = 1,035; Грудень 2010 - 101,6% = 100,5% (жовтень 2010) х 100,3% (листопад 2010) х 100,8% (грудень 2010) = 1,016; Березень 2011 - 103,3% = 101,0% (січень 2011) х 100,9% (лютий 2011) х 101,4% (березень 2011) = 1,033; Квітень 2011 - 101,3% = 1,013; Червень 2011 - 101,2% = 100,8% (травень 2011) х 100,4% (червень 2011) = 1,012; Березень 2014 - 101,98% = 98,7% (липень 2011) х 99,6% (серпень 2011) х 100,1% (вересень 2011) х 100,0% (жовтень 2011) х 100,1% (листопад 2011) х 100,2% (грудень 2011) х 100,2% (січень 2012) х 100,2% (лютий 2012) х 100,3% (березень 2012) х 100,0% (квітень 2012) х 99,7% (травень 2012) х 99,7% ( червень 2012) х 99,8% (липень 2012) х 99,7% (серпень 2012) х 100,1% (вересень 2012) х 100,0% (жовтень 2012) х 99,9% (листопад 2012) х 100,2% (грудень 2012) х 100,2% (січень 2013) х 99,9% (лютий 2013) х 100,0% (березень 2013) х 100,0% (квітень 2013) х 100,1% (травень 2013) х 100,0% (червень 2013) х 99,9% (липень 2013) х 99,3% (серпень 2013) х 100,0% (вересень 2013) х 100,4% (жовтень 2013) х 100,2% (листопад 2013) х 100,5% (грудень 2013) х 100,2% (січень 2014) х 100,6% (лютий 2014) х 102,2% (березень 2014) = 1,020; Квітень 2014 - 103,3% = 1,033; Травень 2014 - 103,8 = 1,038; Липень 2014 - 101,4% = 101,0% (червень 2014) х 100,4% (липень 2014) = 1,014; Вересень 2014 - 103,72% = 100,8% (серпень 2014) х 102,9% (вересень 2014) = 1,037; Жовтень 2014 - 102,4% = 1,024; Листопад 2014 - 101,9% = 1,019; Грудень 2014 - 103,0% = 1,030; Січень 2015 - 103,1% = 1,031; Лютий 2015 - 105,3 = 1,053; Березень 2015 - 110,8% = 1,108; Квітень 2015 - 1,14% = 1,140; Травень 2015 - 102,2% = 1,022; Листопад 2015 - 101,55% = 100,4% (червень 2015) х 99,0% (липень 2015) х 99,2% (серпень 201,5) х 102,3% (вересень 2015) х 98,7% (жовтень 2015) х 102,0% (листопад 2015) = 1,016; Квітень 2016 - 105,79% = 100,7% (грудень 2015) х 100,9% (січень 2016) х 99,6 (лютий 201,6) х 101,0% (березень 201,6) х 103,5 (квітень 2016) = 1,058; Жовтень 2016 - 104,0% = 100,1% (травень 2016) х 99,8% (червень 2016) х 99,9% (липень 2016) х 99,7% (серпень 2016) х 101,8% (вересень 2016) х 102,8% (жовтень 2016) = 1,040; Січень 2017 - 103,85% = 101,8% (листопад 2016) х 100,9% (грудень 2016) х 101,1% (січень 2017) = 1,038; Квітень 2017 - 103,74% = 101,0% (лютий 201,7) х 101,8% (березень 2017) х 100,9% (квітень 2017) = 1,037; Липень 2017 - 103,13% = 101,3% (травень 2017) х 101,6% (червень 2017) х 100,2% (липень 20.17) - 1,031; Жовтень 2017 - 103,12% = 99,9% (серпень 2017) х 102,0% (вересень 2017) х 101,2% (жовтень 2017) = 1,031; Січень 2018 - 103,44% = 1,00,9% (листопад 2017) х 101,0% (грудень 201,7) х 101,5% (січень 2018) = 1,034.
Шляхом множення вищевказаних показників (1,027 х 1,038 х 1,031 х 1,013 х 1,013 х 1,017 х 1,015 х 1,021 х 1,029 х 1,015 х1,014 х 1,014 х 1,011 х 1,014 х 1,011 х 1,027 х 1,019 х 1,035 х 1,016 х 1,033 х 1,013 х 1,012 х 1,020 х 1,033 х 1,038 х 1,014 х 1,037 х 1,024 х 1,019 х 1,030 х 1,031 х 1,053 х 1,108 х 1,140 х 1,022 х 1,016 х 1,058 х 1,040 х 1,038 х 1,037 х 1,031 х 1,031 х 1,034 = 3,533) отримуємо наростаючий індекс споживчих цін - 353,3 %.
353,3% (наростаючий індекс споживчих цін) - 100% = 253,3% (величина приросту індексу споживчих цін).
У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн.
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується наступним чином: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100.
Сума можливої індексації складає 4 463,15 грн (1762,00 грн. х 253,30%/ 100), яка є більшою за розмір підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року (1194,02 грн), що є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 мала виплачуватися позивачеві до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області.
Доказів нарахування та виплати позивачу індексації-різниці за спірний період матеріали справи не містять, відповідачем таких доказів також не надано.
У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу у належному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.09.2018 у фіксованому розмірі відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.09.2018 у фіксованому щомісячному розмірі відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині позовних вимог спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Стосовно задоволених судом першої інстанції вимог позову про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неврахування індексації-різниці грошового забезпечення під час нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації-різниці грошового забезпечення, та відповідних доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із пунктом 12 розділу XXVII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України 20.07.2018 №623, особам рядового і начальницького складу, які в разі звільнення зі служби цивільного захисту мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця грошова допомога, включаються:
- для осіб рядового і начальницького складу, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за спеціальним званням і додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) на день звільнення;
- для осіб рядового і начальницького складу, які на день звільнення зі служби перебували в розпорядженні відповідних начальників органів управління (підрозділів),- посадовий оклад за останньою штатною посадою, оклад за спеціальним званням, установлений на день звільнення зі служби, додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) за останніми штатними посадами.
Спірним у даному випадку є питання урахування у складі грошового забезпечення позивача у цілях обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні індексації грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, яка спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Разом з цим, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи те, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення позивача для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, що забезпечує дотримання прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постановах від 29.04.2020 у справі №240/10130/19, від 26.01.2022 у справі №520/8887/2020.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для включення індексації грошового забезпечення до розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що індексація не є складовою грошового забезпечення, а компенсаційною виплатою, що нараховується та виплачується відповідно до Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078, колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку індексація стосується не безпосередньо одноразової допомоги при звільненні, а грошового забезпечення позивача, з якого така допомога розраховується, що і є складовою, зазначеною самим апелянтом.
Тож, доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для включення при розрахунку позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби індексації грошового забезпечення, є помилковими.
Стосовно задоволених судом першої інстанції вимог позову про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з урахуванням індексації-різниці грошового забезпечення, та відповідних доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі по тексту - Закон №3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з п.19 ч.1 ст.6 Закону №3551-XII учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
За змістом ст.12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Крім того, ст.16-2 Закону України «Про відпустки» (далі по тексту - Закон №504/96-ВР) передбачає, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Таким чином, у випадку звільнення учасників бойових дій, їм виплачується компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за не використані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та статтею 12 Закону №3551-ХІІ.
Колегія суддів зазначає, що норми Закону №3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі не використані дні додаткової відпустки.
При вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення саме Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до ст.4 Закону №504/96-ВР до щорічних відпусток належать додаткові відпустки, передбачені законодавством, зокрема додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В разі невикористання такої відпустки особою, яка має право на таку відпустку, їй повинна виплачуватися грошова компенсація.
При цьому, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
За приписами ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Водночас, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі не використані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період.
При цьому, колегія суддів зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов'язку особистого звернення учасника бойових дій із заявою про виплату йому грошової компенсації, оскільки грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки виплачується разом з компенсацією за не використані дні щорічної основної відпустки та вирішальним при виплаті вказаної компенсації є не використання днів відпусток на час звільнення особи.
Таким чином, під час звільнення зі служби, із позивачем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за не використані дні додаткової відпустки.
За обставинами справи, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_2 від 09.10.2017.
При звільненні позивачу не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, що підтверджено листом ГУ ДСНС України у Полтавській області від 26.04.2024 №61-01-2936/61-10 /а.с. 35/.
Зі змісту листа ГУ ДСНС України у Полтавській області від 26.04.2024 №61-01-2936/61-10 встановлено, що чинним законодавством не передбачено виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, у зв'язку з чим грошова компенсація на день звільнення ОСОБА_1 зі служби не була нарахована і не була виплачена.
За правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.05.2020 у справі №360/4127/19, у випадку звільнення учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та статтею 12 Закону №3551-XII.
Водночас, при вирішенні питання компенсації невикористаної частини відпустки за минулі роки підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України і Закону №504, яким передбачено право працівника у разі звільнення на виплату грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.
Вказану правову позицію викладено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постановах від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 та від 20.07.2023 у справі № 200/18480/21.
Враховуючи положення абз.3 ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, є обґрунтованими.
З урахуванням вищенаведених висновків суду про систематичний (щомісячний) характер індексації грошового забезпечення, врахування її у складі грошового забезпечення позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з урахуванням індексації-різниці грошового забезпечення.
Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суд враховує, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Так, на момент звільнення позивача зі служби з ГУ ДСНС України у Полтавській області (26.09.2018) частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Отже, у даному випадку, позовні вимоги, які стосуються нарахування і виплати позивачу індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01.12.2015 по 26.09.2018, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки, не обмежені будь-яким строком звернення до суду, тому позивач, звертаючись до суду з позовом, не пропустив строк звернення.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.09.2024 року у справі №380/6701/24.
За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.
Інші аргументи, зазначені сторонами по справі, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.
Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 по справі № 440/6018/24 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло