10 липня 2025 р. Справа № 520/29539/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 31.03.25 по справі № 520/29539/24
за позовом ОСОБА_1
до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (далі - Спеціалізована прокуратура, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо непроведення перерахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку грошової компенсації за дні невикористаних відпусток;
- зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону (код ЄДРПОУ 39969443) провести перерахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку грошової компенсації за дні невикористаних відпусток з урахуванням перерахованого розміру грошового забезпечення за період січня-грудня 2019 року і стягнути зазначену суму на користь позивача;
- стягнути на користь позивача судові витрати по справі: судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що після звільнення з військової служби 28.01.2020 відповідачем було невірно розраховано кількість днів невикористаних відпусток та, як наслідок, протиправно виплачено суму грошової компенсації у меншому розмірі та із затримкою, що слугувало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах справи №520/14383/21, за результатом розгляду якої рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 позов було задоволено.
Пояснив, що на виконання вищезазначеного рішення органами державної виконавчої служби 27.04.2023 стягнуто на користь позивача за рахунок відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні грошової компенсації за дні невикористаних відпусток у розмірі 28175 грн. Разом з цим, в межах розгляду адміністративної справи №520/6483/22 постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024 по справі № 520/6483/22 було встановлено, що у період з січня 2019 року по грудень 2019 року (12 календарних місяців, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані дні відпустки), відповідачем здійснювалась виплата окремих складових грошового забезпечення позивача (надбавка за вислугу років надбавка за виконання особливої вважливої роботи, премія тощо) у неналежному розмірі, що слугувало підставою для зобов'язання відповідача здійснити відповідний перерахунок таких складових, які було виплачені 27.09.2024 у розмірі 12522,38 грн.
Оскільки грошове забезпечення за період січень - грудень 2019 року внаслідок перерахунку окремих його складових зазнало змін у бік збільшення, вважав наявними підстави для здійснення перерахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виплаченого на виконання судового рішення у справі № 520/14383/21 (28175 грн) через необхідність застосування дійсного розміру грошового забезпечення за 12 календарних місяців, що передували звільненню до належної позивачу суми компенсації за дні невикористаних відпусток.
Повідомив, що за наслідками розгляду справи позивачем буде визначено обсяг витрат на правничу допомогу, про що до суду будуть надані відповідні докази.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі № 520/29539/24 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (вул. В'ячеслава Чорновола, 21, м. Краматорськ, Краматорський р-н, Донецька обл., 84333, ЄДРПОУ 39969443) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 по справі № 520/29539/24 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги наполягав, що стягнутий у межах справи №520/14383/21 на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (28175 грн) підлягає перерахунку внаслідок збільшення грошового забезпечення позивача за період січня - грудня 2019 року (12 календарних місяців, що передували звільненню позивача), однак судом першої інстанції не враховано вказані обставини, що мало наслідком помилкове залишення позовних вимог без задоволення.
В іншій частині, зміст апеляційної скарги є аналогічним змісту позовної заяви.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просив у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі № 520/29539/24 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Справу № 520/29539/24 розглядати за правилами загального позовного провадження за участю представника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону.
В обґрунтування відзиву зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки його право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати компенсації невикористаних відпусток вже було захищено в межах розгляду справи № 520/14383/21 та позивачу було виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 28175 грн, що унеможливлює повторне застосування приписів статей 116, 177 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в межах спірних правовідносин, оскільки відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, подвійне стягнення з відповідача будь-яких коштів за один і той же період часу є неспівмірним з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
Стверджував, що міра юридичної відповідальності у вигляді компенсації середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні спрямована для відновлення суб'єктивного права приватної особи - найманого робітника на своєчасне отримання винагороди за вже виконану роботу, а не на безпідставне збагачення людини безвідносно до реального виконання функції за наймом, а відтак не повинна перевищувати розміру боргу/недоплати, позаяк протилежне суперечить такій засаді правопорядку як справедливість.
Разом з цим, позивачем неодноразово, заявлялись вимоги про виплату середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, зокрема, у справах № 520/9821/2020, № 520/1626/21, № 520/14383/21, № 520/971/22, № 520/1897/22, № 520/10691/23, № 520/23521/23, № 520/12764/24, № 520/12768/24, що свідчить про відсутність у межах спірних правовідносин порушеного права позивача у розумінні приписів статті 117 КЗпП України.
Щодо витрат на правничу допомогу, вважав за необхідне звернути увагу на те, що ОСОБА_1 має вищу юридичну освіту, професійний стаж в галузі права понад 10 років, тобто має можливість самостійно представляти та захищати свої права та інтереси в суді, без правничої допомоги адвоката. Крім того, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 30.08.2019 ОСОБА_1 є учасником бойових дій, у зв'язку з чим, має право на безоплатну правову допомогу на підставі статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу».
Крім того, зазначив, що сума, заявлена до відшкодування є надмірною та неспівмірною, враховуючи наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, а також складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), предмет спору та значення справи для сторін, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру.
Також стверджував, що оскільки у даній справі ОСОБА_1 оскаржує дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оброни Східного регіону під час проходження публічної служби (тобто про проходження публічної служби особи, яка у значені Закону України «Про запобігання корупції» займає відповідальне становище), то така справа не підлягає розгляду у порядку спрощеного провадження.
У надісланих до суду апеляційної інстанції письмових поясненнях позивач зазначив, що обставини, встановлені у справах № 520/14383/21 та № 520/6483/22, виступають лише підставами позову у даній справі, при цьому наявність інших спорів про нарахування та виплату середнього заробітку за час численних затримок відповідачем розрахунків при звільненні жодним чином не стосується даної справи та даного предмету спору.
Зауважив на безпідставності заперечень відповідача щодо заявленого позивачем клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки ані наявність вищої юридичної освіти, ані професійного стажу, ані статусу учасника бойових дій не позбавляє позивача можливості мати представника, що здійснює правову/правничу допомогу на професійному рівні з урахуванням своєрідності спірних правовідносин, специфічності суб'єктного складу сторін у справах, значення конкретної справи для позивача та поведінки відповідача.
У поданих до суду апеляційної інстанції додаткових поясненнях, відповідач підтримав правову позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу та додатково зазначив, що заявлені позивачем вимоги про виплату середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у справах № 520/9821/2020, № 520/1626/21, № 520/14383/21, № 520/971/22, № 520/10691/23, № 520/23521/23, № 520/12764/24, № 520/12759/24, № 520/12768/24 призводять до припинення існування у межах спірних правовідносин порушеного права в аспекті статті 117 КЗПП України, якою установлено граничний строк обчислення середнього заробітку у 6 місяців, який не може бути ані поновлений, ані подовжений, ані використаний повторно.
Наводячи у хронологічній послідовності судові рішення, якими визнано право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначив, що на теперішній час позивачу вже виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на виконання рішень у справах № 520/14383/21, № 520/9821/20, № 520/1626/21, № 520/14383/21, № 520/971/22, № 520/10691/23 та № 520/12764/24 у загальному розмірі 286940,56 грн, при цьому не виплаченими на теперішній час залишаються кошти у загальному розмірі 981279,25 грн, оскільки судові рішення у справах № 520/23521/24, № 520/12759/24 та № 520/12768/24 перебувають на стадії оскарження, що свідчить про неодноразове заявлення ОСОБА_1 вимог про виплату середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за кожним фактом отримання недоплати з конкретного виду грошового забезпечення, що не передбачено приписами статті 117 КЗпП України.
З урахуванням викладеного, вважав рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі № 520/29539/24 законним і обґрунтованим, та таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України з липня 2009 року по січень 2020 року, за останнім місцем служби з 22.10.2018 по 28.01.2020 на посаді прокурора військової прокуратури Луганського гарнізону в складі Військової прокуратури об'єднаних сил та перебував у статусі військовослужбовця відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» по день звільнення.
Відповідачем - Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону (на час звільнення позивача - Військовою прокуратурою об'єднаних сил) у день звільнення з військової служби (28.01.2020) не вірно було розраховано кількість днів невикористаних відпусток та, як наслідок, виплачено в якості грошової компенсації суму не в повному обсязі та із затримкою, у зв'язку з чим, на підставі фактичної затримки в проведенні розрахунку даної компенсації, що мала бути виплачена в день звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про зобов'язання останнього нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме виплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 по справі №520/14383/21 позов ОСОБА_1 було задоволено частково, зокрема, зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил (вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333, код 39969443) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.01.2020 року по 04.07.2021 року на виплачену частину грошової компенсації за дні невикористаних відпусток.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2022 апеляційну скаргу Керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил - задоволено частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 по справі №520/14383/21 в частині зобов'язання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.01.2020 року по 30.06.2020 включно на виплачену частину грошової компенсації за дні невикористаних відпусток - скасовано.
Прийнято в цій частині постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
В частині зобов'язання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.07.2020 року по 04.07.2021 року на виплачену частину грошової компенсації за дні невикористаних відпусток - залишено без змін.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 р. по справі № 520/14383/21 - залишено без змін.
На виконання зазначеного рішення суду органами державної виконавчої служби в рамках проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню № 69422011 від 15.07.2022 в примусовому порядку 27.04.2023 забезпечено проведення з боржника (відповідача) виплат у розмірі 28 175 грн у якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні грошової компенсації за дні невикористаних відпусток.
Вказаний розрахунок відповідача ґрунтувався на висновках суду та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (дачі - Порядок № 100), відповідно до пункту 2 якого обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки та вираховувався з урахуванням грошового забезпечення за 12 останніх календарних місяців, що склали період з січня 2019 по грудень 2019 року (звільнення з військової служби відбулось в січні 2020 року).
Водночас, оскільки позивачу на день звільнення з військової служби з органів військової прокуратури України грошове забезпечення не було належним чином розраховано, у тому числі і окремими складовими щомісячного грошового забезпечення у відповідному розмірі (надбавка за вислугу років, надбавка за виконання особливої вважливої роботи, премія тощо), позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату зазначених відповідних складових за період з лютого 2018 року по січень 2020 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2022 по справі №520/6483/22 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, 01011), Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил (вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року по справі № 520/6483/22 скасовано.
Ухвалено постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил щодо недонарахування та невиплати ОСОБА_1 складових частин місячного грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора перерахувати, зарахувавши до вислуги років весь період навчання у Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого м. Харків, та виплатити ОСОБА_1 (Банк отримувача - AT «Райффайзен Банк Аваль», картковий рахунок НОМЕР_3 , номер рахунку НОМЕР_4 , код банку 300335, код ЄДРПОУ банку 14305909, отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача НОМЕР_1 ) відповідні складові щомісячних основних, додаткових, одноразових видів грошового забезпечення, в яких враховується надбавка за вислугу років за період з 12.07.2016 по 31.01.2018, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону перерахувати, зарахувавши до вислуги років період навчання у Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого м. Харків, та виплатити ОСОБА_1 (Банк отримувача - AT «Райффайзен Банк Аваль», картковий рахунок НОМЕР_3 , номер рахунку НОМЕР_4 , код банку 300335, код ЄДРПОУ банку 14305909, отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача НОМЕР_1 ) відповідні складові щомісячних основних, додаткових, одноразових видів грошового забезпечення, в яких враховується надбавка за вислугу років за період з 01.02.2018 по 28.01.2020, та винагороду за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оброни, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції за період з 22.10.2018 по 28.01.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
На виконання зазначеного рішення суду органами державної виконавчої служби в примусовому порядку в рамках проведення виконавчого провадження 27.09.2024 проведено стягнення з боржника (відповідача) виплат у розмірі 12522,38 грн у якості перерахованого грошового забезпечення, у тому числі згаданої вище компенсації за дні невикористаних відпусток.
На переконання позивача, оскільки грошове забезпечення за період січня-грудня 2019 року (12 календарних місяців, що передували звільненню) внаслідок перерахунку окремих складових щомісячного грошового забезпечення збільшилося, то він має право на перерахунок середнього заробітку за час затримки в розрахунку, а саме виплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток.
Вважаючи, що відповідачем нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку, а саме виплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток, має бути проведена відповідачем з урахуванням перерахованого розміру грошового забезпечення за період січня-грудня 2019 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності, оскільки правом на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у зв'язку з невиплатою грошової компенсації за дні невикористаних відпусток позивач скористався і на його користь вже було стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 28175 грн на виконання рішення суду по справі № 520/14383/21, а подальший перерахунок його грошового забезпечення внаслідок зміни його складових на підставі рішення суду від 20.10.2023 по справі № 520/6483/22 не є підставою для перерахунку вже стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як такого, що не передбачений жодною нормою права
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України (в редакції, що була чинною до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.
Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України є за свою правовою природою мірою відповідальності у вигляді певної компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, тобто, санкцію для останнього за невиплату при звільненні належних працівнику коштів.
На переконання колегії суддів, при вирішенні спірних правовідносин необхідно врахувати останню правову позицію Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 по справі № 440/6856/22, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, та після цієї дати при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, у вищенаведеній постанові, Судова палата зазначила, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.
Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності та недобросовісності.
Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважала, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
За висновком Судової палати, у разі якщо спірний період стягнення середнього заробітку охоплюється періодом до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього, такий період умовно варто поділити на 2 частини та враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
При цьому, на виконання норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі період з 29.01.2020 (наступний день після дати звільнення) до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 по 26.09.2024 включно (день, що передує даті виплати позивачу перерахованого на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024 по справі № 520/6483/22 грошового забезпечення у розмірі 12522,38 грн) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вважає, що оскільки грошове забезпечення за період січня-грудня 2019 року (12 календарних місяців, що передували звільненню) внаслідок перерахунку його окремих складових збільшилося, він має право на перерахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при виплаті грошової компенсації за дні невикористаних відпусток.
З цього приводу слід зазначити, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2022 по справі № 520/14383/21 було захищено право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шляхом зобов'язання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.07.2020 по 04.07.2021 на виплачену частину грошової компенсації за дні невикористаних відпусток. При цьому, колегія суддів вважала, що права позивача підлягають захисту не з 28.01.2020 (дня звільнення позивача), а з 01.07.2020 - моменту його першого звернення з адміністративним позовом до суду у справі № 520/9822/2020 по день розрахунку, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаних обставин.
На виконання вказаної постанови суду апеляційної інстанції на користь позивача було стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 28175 грн, що не заперечується позивачем.
Крім того, колегією суддів встановлено, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2025 по справі № 520/12764/24, яка набрала законної сили 03.02.2025, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 у справі № 520/12764/24 скасовано.
Прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток за період з 05.07.2021 по 12.04.2024, але не більше ніж за шість місяців.
Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток за період з 05.07.2021 по 12.04.2024, але не більше ніж за шість місяців, у сумі 261 920 (двісті шістдесят одна тисяча дев'ятсот двадцять) грн. 58 коп. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
На виконання вказаного рішення зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в частині виплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток за період з 05.07.2021 по 12.04.2024 у розмірі 261920,58 грн, який сплачено 25.04.2025, що підтверджується платіжними інструкціями № 481, № 482, № 483.
Тобто, з наведеного вбачається, що на користь ОСОБА_1 вже двічі стягувався середній заробіток за час затримки розрахунку компенсації невикористаних відпусток, за обидва періоди чинності норм статті 117 КЗпП України, тобто, як у редакції, що діяла до 19.07.2022, так і з урахуванням приписів чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Тобто з урахуванням приписів Закону № 2352-IX та Порядку № 100, розмір належного працівнику середнього заробітку обраховується шляхом множення розміру середньоденного грошового забезпечення на кількість днів у шестимісячному періоді.
Саме таким чином обраховувався середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за дні невикористаних відпусток судом апеляційної інстанції в межах розгляду справи № 520/12764/24 (1431,26 грн х 183 дні).
При цьому, колегія суддів зазначає, що у разі задоволення позовних вимог у справі № 520/29539/24, колегія суддів має використати такий самий алгоритм обрахунку середнього заробітку за час затримки виплати компенсації невикористаних відпусток у шестимісячному періоді, що призведе до отримання аналогічного арифметичного значення суми, що підлягає стягненню, та фактично призведе до покладення на відповідача подвійної відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, що у розумінні принципів законності та справедливості є недопустимим.
Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не є заробітною платою, а має компенсаційний характер для звільненого працівника та є санкцією для роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні, водночас, стаття 61 Конституції України забороняє притягувати до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення більше одного разу (лат. non bis in idem - «двічі за одне й те саме не карають»). Це означає, що особа не може бути притягнута до відповідальності двічі за одне і те саме порушення. Гарантія цієї заборони закріплена в Конституції України та має на меті уникнути несправедливого покарання.
При цьому, щодо періоду нарахувань середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який охоплюється датами з 29.01.2020 по 04.07.2021, тобто у період чинності редакції статті 117 КЗпП України до 19.07.2022, колегія суддів враховує, що позивачем така компенсаційна виплата вже отримана, а її перерахунок не передбачений жодною нормою права.
Відповідачем, з урахуванням змін у законодавстві (статті 117 КЗпП України) на теперішній час двічі виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку компенсації за невикористані відпустки, що унеможливлює повторне стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошової компенсації за дні невикористаних відпусток.
Слід зауважити, що положення статті 117 КЗпП України у будь-якій редакції не передбачали можливість неодноразового стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні повторно за той саме вид грошового забезпечення, за несвоєчасну виплату якого така санкція була застосована раніше.
Зважаючи на приписи частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011по справі «Серков проти України», оплата середнім заробітком одного і того ж проміжку часу за один і той самий вид простроченої виплати порушує принцип юридичної визначеності та не може бути повторно застосована як санкція до відповідача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі.
Згідно з частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на результат апеляційного перегляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 по справі № 520/29539/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко