Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
11 липня 2025 року Справа № 520/31174/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Супрун Ю.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), Військової частини НОМЕР_6 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Адвокат, Шевченко Дар'я Станіславівна, діючи в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_4 , Військової частини НОМЕР_6 в якому з урахуванням уточнень просить суд:
1. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 , які полягають у застосуванні розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення за період 24.06.2022 - 11.10.2022, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років, та інших похідних додаткових та одноразових видів забезпечення.
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату Позивачу грошового забезпечення за період 24.06.2022 - 11.10.2022, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років, та інших похідних додаткових та одноразових видів забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.
3. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_4 , які полягають у застосуванні розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні та виплаті Позивачу грошового забезпечення за період 12.10.2022-24.10.2022, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років, та інших похідних додаткових та одноразових видів забезпечення.
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_4 здійснити перерахунок та виплату Позивачу грошового забезпечення за період 12.10.2022-24.10.2022, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років, та інших похідних додаткових та одноразових видів забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.
5. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_6 , які полягають у застосуванні розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні та виплаті Позивачу грошового забезпечення за період 25.10.2022 - 19.05.2023, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років, та інших похідних додаткових та одноразових видів забезпечення.
6. Зобов'язати військову частину НОМЕР_6 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період 25.10.2022 - 19.05.2023, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років, та інших похідних додаткових та одноразових видів забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що позивач проходив військову службу, зокрема з 24.06.2022 по 11.10.2022: у військовій частині НОМЕР_8 (відповідно директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.07.2022 №Д-168/ДСК розформована, правонаступник військова частина НОМЕР_9 ; з 12.10.2022 по 24.10.2022: у військовій частині НОМЕР_4 ; з 25.10.2022 по 30.06.2023: у військовій частині НОМЕР_6 . Наказом командира військової частини НОМЕР_10 від 05.09.2024 №249 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків частини. Із карток грошового забезпечення позивач встановив, що в період 24.06.2022 до 19.05.2023 рік йому невірно нараховувалось грошове забезпечення. Вказує, що нарахування та виплата основних видів грошового забезпечення проводилася без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Наведене зумовило звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На тривалість виготовлення процесуального документу вплинула обставина знаходження судді Супрун Ю.О., у щорічній відпустці та на лікарняному.
Крім того, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025, місто Харків у період з 24.02.2022 по 15.09.2022 належало до території активних бойових дій, а з 15.09.2022 по теперішній час є територією можливих бойових дій.
В зв'язку із здійсненням діяльності Харківським окружним адміністративним судом з відправлення правосуддя в умовах ведення бойових дій на території Харківської міської територіальної громади, розгляд справи було відтерміновано.
Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_6 , проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву поданих 29.11.2024 та 02.12.2024. Вказує, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме: розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Зауважено, що з позивачем був здійснений повний та своєчасний розрахунок щодо всіх видів виплат грошового забезпечення, як наслідок позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_4 проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що у позовній заяві представником позивача хибно визначено, що у період з 12.10.2022 по 24.10.2022 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , за зазначений період у військовому квитку Позивача відсутні будь-які записи. Записи про проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_4 відсутні. З доданих до позовної заяви копій документів вбачається, що Позивач у період з 25.10.2022 року по 30.06.2023 рік проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_6 . Так, на підставі вказівки командира військової частини НОМЕР_11 від 22.09.2022 за №331/4208 у період з 30.09.2022 Військова частина НОМЕР_6 була зарахована на фінансове забезпечення Військової частини НОМЕР_4 , на підставі розпорядження від 03.01.2023 №331/45 військова частина НОМЕР_6 знята з фінансового забезпечення у військовій частині НОМЕР_4 з 01 січня 2023 року у зв'язку з відкриттям власного фінансового господарства, а відтак усі первинні документи з нарахування грошового забезпечення, переміщення, тощо не знаходяться в останній, оскільки виплати грошового забезпечення особовому складу військової частини НОМЕР_6 здійснювалися на підставі розрахунково-платіжних відомостей відпрацьованих фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_6 , підписаних та затверджених командиром військової частини НОМЕР_6 . Нова створена Військова частина НОМЕР_6 , маючи на своєму штаті фінансово економічну службу, відділення персоналу штабу та усі необхідні служби забезпечення тилу, тимчасово перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_4 в період з 30 вересня 2022 року по 01 січня 2023 року, тому будь-які документи, що стосуються проходження військової служби чи нарахування грошового, майнового забезпечення позивача (довідку про проходження військової служби, накази про зарахування (виключення), переміщення, надання відпусток, фінансові довідки (про нарахування), тощо) надати не має можливості, оскільки у військовій частині НОМЕР_4 вони відсутні. На виконання ухвали суду від 28.11.2024 повідомлено, про те, що запитувані судом документи стосовно проходження військової служби та нарахування грошового забезпечення Позивача за період з 2022 року по 2023 рік мають надаватися за місцем проходження військової служби, а саме військовими частинами НОМЕР_6 та НОМЕР_8 , НОМЕР_12 , НОМЕР_10 . Військовою частиною НОМЕР_4 на запит представника Позивача Шевченко Д.С., надано зазначене вище роз'яснення від 29.11.2024 за вих№633/5291, стосовно інформації про перебування на військовій службі ОСОБА_1 . Щодо виплаченого грошового забезпечення позивачу військовою частиною НОМЕР_4 за період з 25.10.2022 по 04.01.2023. Так, на підставі листа командира військової частини НОМЕР_11 від 22.09.2022 за №331/4208 та розпорядження від 03.01.2023 №331/45, у період з 30.09.2022 по 01.01.2023 Військова частина НОМЕР_6 перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_4 , була знята з фінансового забезпечення у військовій частині НОМЕР_4 з у зв'язку з відкриттям власного фінансового господарства. Водночас оскільки позивач перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_6 , яка на даний час перебуває в складі Збройних Сил України, про розформування відомостей останньої не надано, тож, для ефективного відновлення порушеного права необхідно покласти обов'язок з надання копій документів, з нарахування (перерахування) та виплати грошового забезпечення Позивачу саме на Військову частину НОМЕР_6 , як таку що здійснювала усе нарахування грошового забезпечення за період проходження військової служби Відповідача. Також зауважено, що визначення розміру складових грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача, належить до компетенції відповідача - військової частини НОМЕР_6 . Крім того, зазначено, що з доданої до позовної заяви копії військового квитка позивача, а саме розділ 17, вбачається що у період з 12.10.2022 по 24.10.2022 позивач взагалі ні в якій військовій частині не проходив військову службу. А лише з 25.10.2022 зарахований до списків військової частини НОМЕР_6 , зазначений період не стосується позовних вимог до військової частини НОМЕР_4 , тому не потребує доказуванню чи спростуванню. На думку відповідача, зазначене спростовує ту невірно встановлену обставину представника позивача по справі, який зазначив у позовній заяві, що у спірний період позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_4 . Враховуючи викладене, просив суд відмовити в задоволені позову.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_2 проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме: розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. З урахуванням зазначеного, В/Ч НОМЕР_9 вважає, що відсутні підстави для задоволення позову позивача про обрахування і виплату позивачу грошового забезпечення за періoд з 24.06.2022 по 11.10.2022 та всіх належних позивачу за цей період додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осiб, встановленого на 1 січня 2022 poму.
Через систему «Електронний суд» 10.02.2025 позивачем подану заяву про стягнення судових витрат з відповідача, в якому просив суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача солідарно та пропорційно задоволеним позовним вимогам судові витрати у сумі 21500 грн..
Через систему «Електронний суд» 14.02.2025 позивачем подано до канцелярії суду додаткові письмові пояснення.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_4 до канцелярії суду через систему «Електронний суд» 17.02.25 подав клопотання, в якому просив відмовити у задоволенні про стягнення судових витрат з відповідача.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідно до відомостей військового квитка, обліково-послужної картки та витягів з наказів, позивач - ОСОБА_1 , проходив військову службу у наступних військових частинах:
з 24.06.2022 - по 11.10.2022 у військовій частині НОМЕР_8 (відповідно директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.07.2022 №Д-168/ДСК - розформована, правонаступник - військова частина НОМЕР_9 );
з 25.10.2022 - по 30.06.2023 у військовій частині НОМЕР_6 ;
з 05.07.2023 - по 12.07.2023 у військовій частині НОМЕР_13 ;
з 13.07.2023 - по 05.09.2023 у військовій частині НОМЕР_12 ;
з 16.09.2023 - по 05.09.2024 у військовій частині НОМЕР_10 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_10 від 05.09.2024 №249 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків частини.
В позовній заяві позивачем зазначено, що у період з 24.06.2022 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача виплачувалось відповідачами з порушенням норм законодавства.
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Також судом встановлено, що з 24.06.2022 року по 11.10.2022 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_8 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_8 від 24.06.2022 №121 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_8 , на всі види забезпечення та призначено на посаду «старший оператор - вогнеметник відділення №2 групи спеціального призначення №5 роти спеціального призначення №l загону спеціальних операцій №10 військової частини НОМЕР_8 » з 24.06.2022.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_8 від 11.10.2022 №231 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_8 , та всіх видів забезпечення з 11.10.2022 як такого що вибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_6 , у зв'язку із призначенням наказом командира військової частини НОМЕР_11 від 30.09.2022 №67-РС на посаду «кулеметник відділення спеціальних дій взводу спеціальних заходів роти спеціальних дій (спеціального призначення) загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_14 ».
Згідно з архівною довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 11.11.2024 №179/11431, у якій наведено витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_8 від 11.10.2022 №231, 11.10.2022 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась.
Витягом з розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення підтверджується факт нарахування Позивачу грошового забезпечення військовою частиною НОМЕР_8 у період червень - жовтень 2022 року.
З доданого до позовної заяви копії листа військової частини НОМЕР_2 встановлено, що відповідно директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.07.2022 №Д-168/ДСК військова частина НОМЕР_2 розформована, правонаступником є військова частина НОМЕР_9 .
У відповідності до копії архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 11.11.2024 №179/11431 за весь період існування війська частина НОМЕР_8 перебувала на фінансовому забезпеченні при військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до абзацу 4 пункту 7 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260) виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби (військова частина НОМЕР_6 ) в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби (військова частина НОМЕР_8 ), після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_6 від 25.10.2022 №25 з 25.10.2022 зараховано Позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_6 , на всі види забезпечення та призначено на посаду «Кулеметник відділення спеціальних дій взводу спеціальних заходів роти спеціальних дій (спеціального призначення) загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_14 ». Встановлено оклад за 5/2 тарифним розрядом у розмірі 2820,00 грн.
Відповідно до додатку 1 до постанови КМ України від 30.08.2017 тарифний коефіцієнт за тарифним розрядом « 5» складає - 1,6.
Водночас, з 12.10.2022 року по 24.10.2022 року позивач не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 .
Як встановлено із відповіді військової частини НОМЕР_4 від 29.11.2024 №633/5291, позивач проходячи військову службу у військовій частина НОМЕР_6 перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_4 , однак до списків особового складу не зараховувався. Вказані обставини підтверджуються копією листа військової частини НОМЕР_11 від 22.09.2022 №331/4208 та від 03.01.2023 №331/45, згідно з якими військова частина НОМЕР_6 у період з 30.09.2022 до 01.01.2023 перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_4 . Копії листів військової частини НОМЕР_11 було отримано з відзиву військової частини НОМЕР_4 у рамках адміністративної справи №520/31174/24.
Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_6 (з основної діяльності) від 10.11.2022 №7/дск про результати службового розслідування проведеного у військовій частині НОМЕР_6 , щодо своєчасного неприбуття військовослужбовців військової частини НОМЕР_8 (у тому числі й позивача), підтверджено той факт, що невідповідність строків прибуття військовослужбовців загону спеціальних операцій №10 військової частини НОМЕР_8 , у тому числі і ОСОБА_1 , визначених у документах, з реальним терміном їх прибуття у військову частину НОМЕР_6 сталася внаслідок недбалого рівня організації та забезпечення їх відправлення для подальшого проходження служби відповідальними за це посадовими особами у військовій частині НОМЕР_8 .
Інформаційною таблицею, щодо стану прибуття військовослужбовців В/ч НОМЕР_8 до В/ч НОМЕР_6 , яка є Додатком до зазначеного наказу, підтверджено що ОСОБА_1 був зобов'язаний прибути до військової частини НОМЕР_6 13.10.2022, а фактично прибув 25.10.2022 та зарахований наказом від 25.10.2022 №25 з терміном невідповідності даті прибуття 12 днів.
З 25.10.2022 року по 30.06.2023 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_6 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_6 від 25.10.2022 №25 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_6 , на всі види забезпечення та призначено на посаду «Кулеметник відділення спеціальних дій взводу спеціальних заходів роти спеціальних дій (спеціального призначення) загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_14 ».
Наказом командира військової частини НОМЕР_6 від 30.06.2022 №182 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_6 та зі всіх видів забезпечення з 01.07.2023 як такого, що буває для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_13 у зв'язку із призначенням на посаду «Солдат резерву взводу резерву солдатського складу роти резерву солдатського складу військової частини НОМЕР_13 » відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України №779-РС від 21.06.2023.
За час проходження військової службу у військовій частині НОМЕР_6 у проміжок часу з 25.10.2022 по 01.07.2023 щорічна основна відпустка позивачу не надавалась.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_10 (по стройовій частині) №249 від 05.09.2024 солдата по мобілізації ОСОБА_1 , що перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_10 , колишнього стрільця - помічника гранатометника 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_10 , відповідно до підпункту “б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я на підставі свідоцтва про хворобу №l позаштатної постійно діючої ВЛК ХКЛ ЗТ №І філії “Центр охорони здоров'я» АТ «Українська залізниця» від 31 липня 2024 року непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку) звільнено з військової служби виключенням з військового обліку, з 05.09.2024 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, знятий з продовольчого забезпечення зі сніданку 05.09.2024 року, знятий з грошового забезпечення 05.09.2024 року, та направлено на облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 у АДРЕСА_4 .
Згідно з витягом з протоколу №9 від 27.10.2023 засідання комісії військової частини НОМЕР_11 з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій позивачу у 2023 році надано статус учасника бойових дій.
Позивач зазначає, що в 2022-2023 роках йому не вірно нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення та інших похідних додаткових та одноразових видів забезпечення, саме із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року
Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704), якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, суд звертає увагу на те, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704 не вносилися.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, суд зазначає, що Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з тим, суд вважає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Своєю чергою, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №294-IX), Закон №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон №1928-IX), Закон України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон №2710-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2018 року, на 2020 та 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 по справі №913/204/18, від 10.03.2020 по справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, вказавши, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів
Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1928-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII) пунктом 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Однак, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням (постанова Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21).
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, який неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічні за змістом висновки також містить і постанова Верховного Суду від 12 вересня 2022 року по справі №500/1813/21.
Зокрема Верховний Суд в межах розгляду справи №500/1813/21 зробив наступні висновки:
«…. пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік , відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили».
Таким чином, відповідні висновки фактично зводяться до того, що починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови №704, в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідачі, застосовуючи при обчисленні грошового забезпечення позивача в період з 24.06.2022 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяли протиправно.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року по справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року по справі №500/1813/21 та від 19 жовтня 2022 року по справі №400/6214/21.
Відповідно до пункту 2 розділу XXІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Відповідно до пункту 6 розділу XXІІІ Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно з пунктом 3 розділу XXXІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Пункт 6 розділу XXXІ Порядку №260 встановлює, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Відповідно до пункту 2 розділу XXІІІ Порядку №260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Водночас, матеріали справи не містять відомостей про виплату допомоги на оздоровлення позивачеві в 2022 та в 2023 роках.
Згідно з п. 1 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 установлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 9 розділу XXIV Порядку № 260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
При цьому, суд враховує, що визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань знаходиться в залежності від розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
З грошового атестату №1641/395/2652 від 12.10.2022р. випливає, що позивачу була виплачена В/ч НОМЕР_2 (В/ч НОМЕР_15 ) матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових за 2022 рік.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 24.06.2022 - 11.10.2022 року виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, без врахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020 року) є протиправними.
Водночас позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_4 , які полягають у застосуванні розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні та виплаті Позивачу грошового забезпечення за період 12.10.2022-24.10.2022, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років, та інших похідних додаткових та одноразових видів забезпечення та зобов'язання військову частину НОМЕР_4 здійснити перерахунок та виплату Позивачу грошового забезпечення за період 12.10.2022-24.10.2022, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавку за вислугу років, та інших похідних додаткових та одноразових видів забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб, задоволенню не підлягають, оскільки встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_8 від 11.10.2022 №231 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_8 , та всіх видів забезпечення з 11.10.2022 як такого що вибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_6 , у зв'язку із призначенням наказом командира військової частини НОМЕР_11 від 30.09.2022 №67-РС на посаду «кулеметник відділення спеціальних дій взводу спеціальних заходів роти спеціальних дій (спеціального призначення) загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_14 ».
Між тим, наказом командира військової частини НОМЕР_6 (з основної діяльності) від 10.11.2022 №7/дск про результати службового розслідування проведеного у військовій частині НОМЕР_6 , щодо своєчасного неприбуття військовослужбовців військової частини НОМЕР_8 (у тому числі й позивача), підтверджено той факт, що невідповідність строків прибуття військовослужбовців загону спеціальних операцій №10 військової частини НОМЕР_8 , у тому числі і ОСОБА_1 , визначених у документах, з реальним терміном їх прибуття у військову частину НОМЕР_6 сталася внаслідок недбалого рівня організації та забезпечення їх відправлення для подальшого проходження служби відповідальними за це посадовими особами у військовій частині НОМЕР_8 .
Інформаційною таблицею, щодо стану прибуття військовослужбовців В/ч НОМЕР_8 до В/ч НОМЕР_6 , яка є Додатком до зазначеного наказу, підтверджено що ОСОБА_1 був зобов'язаний прибути до військової частини НОМЕР_6 13.10.2022, а фактично прибув 25.10.2022 та зарахований наказом від 25.10.2022 №25 з терміном невідповідності даті прибуття 12 днів.
Тобто, підставою для відмови в задоволені позовних вимог є встановлений судом факт перебування позивача у спірний період з 12.10.2022 по 24.10.2022 в іншій військовій частині, ніж Військова частина НОМЕР_4 , що унеможливлює визнання дій (або бездіяльність) військової частини НОМЕР_4 протиправними, та як внаслідок наявність підстав для зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Розглядаючи позовні вимоги щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджений Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Відповідно до пунктів 2 - 6 Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 у справі №812/1048/17 зазначив, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в постанові від 27 червня 2024 року по справі № 580/602/22.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про необхідність зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 132 КАСУ судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАСУ).
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 139 КАСУ витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Судові витрати - це витрати, які, згідно з КАСУ, повинні здійснити сторони для розгляду та вирішення адміністративної справи у суді. Після вирішення справи в суді судові витрати, що здійснила сторона, яка виграла справу, як правило, компенсуються їй стороною, яка програла справу.
Норми права, що регулюють процесуальні відносини, пов'язані із визначенням розміру, сплатою та розподілом судових витрат, у своїй сукупності становлять інститут судових витрат.
Інститут судових витрат в адміністративному судочинстві має щонайменше такі функції: стримуючу, стимулюючу та компенсаційну.
Механізм дії стримуючої (або інакше - запобіжної, превентивної) функції полягає у тому, що особа, перш ніж звертатися до суду, повинна дуже добре зважити свої шанси виграти справу, оскільки в разі програшу справи вона несе ризик втратити не лише кошти, понесені нею у зв'язку з розглядом справи, а й кошти, витрачені відповідачем. Цими самими мотивами повинен керуватися відповідач, оскільки у багатьох випадках йому невигідно буде заперечувати проти адміністративного позову, тому що це може призвести до ще більших втрат у разі програшу справи. Таким чином, інститут судових витрат сприяє зменшенню кількості безпідставних адміністративних позовів та запобігає використанню судів не для вирішення спору, а для тиску на суб'єктів правовідносин шляхом створення судової тяганини.
З таких міркувань можна вивести й розуміння стимулюючої функції судових витрат, яка полягає у тому, що сторонам у багатьох випадках вигідніше примиритися, не доводячи справу до судового розгляду, оскільки у разі продовження спору судові витрати лише зростуть. Тож інститут судових витрат стимулює сторони до швидкого і мирного врегулювання спору без судового розгляду справи по суті.
Компенсаційна функція судових витрат проявляється у тому, що інститут судових витрат передбачає за результатами розгляду справи відшкодування стороною, яка програла справу, витрат, що понесла сторона, яка виграла справу, а за допомогою судового збору державі частково компенсуються витрати на суди та здійснення судочинства.
Отже, у разі вирішення спору не на користь відповідача понесені ним судові витрати на правничу допомогу не компенсуються.
Крім того, відповідно до ч.2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 23.05.2018р. по справі №61-3416св18.
Судом встановлено, на обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу, під час розгляду справи позивачем надані наступні докази, а саме: копія договору про надання правової допомоги від 30.09.2024; копія додаткової угоди №1 від 24.10.2024 до договору про надання правової допомоги б/н від 30.09.2024; копія акту приймання наданих послуг від 07.02.2025; копія ордеру на надання правової допомоги Серія АХ № 1219578; копія рішення Ради адвокатів Харківської області від 21.07.2021 №13/1/7.
Проте суд аналізуючи складність справи, кількість часу витраченого адвокатом на складання процесуальних документів, враховуючи те, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 5000,00 грн., понесених у зв'язку з розглядом справи, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань: Військової частини НОМЕР_16 та Військової частини НОМЕР_6 .
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), Військової частини НОМЕР_6 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24.06.2022 - 11.10.2022 із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) грошового забезпечення за період з 24.06.2022 - 11.10.2022 (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення), а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб та з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_6 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25.10.2022 - 19.05.2023 із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_6 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) грошового забезпечення за період з 25.10.2022 - 19.05.2023 (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення), а також щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб та з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_6 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст рішення складено та підписано 11.07.2025.
Суддя Супрун Ю.О.