Справа № 500/3324/25
10 липня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46000, вул. Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільська область, ЄДРПОУ: 14035769) від 06.05.2025 року №3236-3108/Ю-02/8-1900/25;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46000, вул. Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільська область, ЄДРПОУ: 14035769) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 13.11.1992 по 30.06.2000 у селянському (фермерському) господарстві “Воля».
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 22.04.2025 звернувся до органів пенсійного фонду щодо зарахування страхового стажу. Зазначає, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 06.05.2025 №3236-3108/Ю-02/8-1900/25 повідомлено, що розмір страхового стажу становить 26 років 10 місяців 18 днів, в тому числі 03 роки 08 місяців 01 день додаткового стажу (період з дня встановлення інвалідності до досягнення пенсійного віку), який відповідно до статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зараховується до страхового стажу для обчислення пенсії за віком з якої визначається розмір пенсії по інвалідності. Проте, не враховано до страхового стажу період з 13.11.1992 по 30.06.2000, коли позивач працював у селянському фермерському господарстві “Воля», оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутні документи, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування фермерським господарством.
Ухвалою суду від 09.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
17.06.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача проти позову заперечував, наголошуючи на обґрунтованості рішення, що оскаржується. Зазначав, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано період роботи з 13.11.1992 по 30.06.2000 у селянському фермерському господарстві “Воля», оскільки відсутні документи, що підтверджують сплату за позивача внесків на соціальне страхування фермерським господарством.
23.06.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти відзиву на позовну заяву та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини справи та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що позивач 22.04.2025 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про зарахування періоду роботи до страхового стажу.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оформленого листом від 06.05.2025 №3236-3108/Ю-02/8-1900/25, ОСОБА_1 відмовлено в зарахуванні періоду роботи до страхового стажу у селянському фермерському господарстві “Воля» з 13.11.1992 по 30.06.2000. Даний період не враховано до страхового стажу, оскільки відсутні документи, що підтверджують сплату внесків за позивача на соціальне страхування фермерським господарством. Повідомляє, що у випадку підтвердження даних про сплату внесків страховий стаж можливо буде переглянути.
Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
За приписами частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом частини 1 статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
У оскаржуваному рішенні зазначено, що відповідачем не зараховано до страхового стажу період трудової діяльності позивача на посаді голови селянського фермерського господарства "Воля" з 13.11.1992 по 30.06.2000 з посиланням на відсутність підтвердження сплати внесків на соціальне страхування у спірний період.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 «Про внесення зміни до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» пункт 4 Порядку № 637 доповнено абзацом другим, згідно з яким періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Постановою Кабінету Міністрів України №794 від 04.06.1998 затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - Положення №794), відповідно до пункту 1 якого персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно з пунктом 5 Положення № 794 персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).
Пунктом 6 цього Положення передбачено, що уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України «Про інформацію» має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї постанови.
Згідно з пунктом 7 Положення №794 уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.
Пунктами 9.1-9.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України №16-6 від 19.10.2001 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29.11.2001 р. за №998/6189 (далі - Інструкція), визначено поняття організації персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 28.08.1989 ОСОБА_1 13.11.1992 призначений головою селянського фермерського господарства "Воля", а 13.04.2018 позивач звільнений за власним бажанням /а.с. 18-21/.
У спірний період економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні визначав Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20 грудня 1991 року № 2009-XII (надалі - Закону №2009).
Згідно статті 28 Закону № 2009 особи, які працюють у селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором (контрактом), та члени селянського (фермерського) господарства починаючи з 16-річного віку підлягають пенсійному забезпеченню нарівні з працівниками сільського господарства, а також загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття і загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, відповідно до законодавства.
Селянське (фермерське) господарство реєструється як платник збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в органах Пенсійного фонду України за своїм місцем розташування, у встановленому порядку сплачує збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з усіх видів заробітку за членів селянського (фермерського) господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), а також як платник страхових внесків з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, зазначених у частині першій цієї статті, сплачує страхові внески у встановленому законодавством порядку.
Час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування.
Членам селянського (фермерського) господарства та особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), призначені пенсії виплачуються у повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (доходу).
Вищевказаний Закон втратив чинність 29.07.2003 із набранням чинності Закону України "Про фермерське господарство".
При цьому, за правилами частини 2 статті 27 Закону №2009 новостворені селянські (фермерські) господарства звільнялись від оподаткування на 3 роки, а в трудонедостатніх селах - на 5 років.
Аналогічна норма міститься в Законі України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" від 17.10.1990 №400-ХІІ, а саме частинами 2 та 3 статті 19 якого закріплено, що колективні сільськогосподарські, рибальські, міжгосподарські сільськогосподарські підприємства та організації, радгоспи та інші сільськогосподарські товариства колективної та приватної власності, селянські (фермерські) господарства і створені на їх базі асоціації, господарські товариства, селянські спілки звільняються від оподаткування доходів, одержаних від сільськогосподарської та несільськогосподарської діяльності, крім випадків, передбачених іншими актами законодавства.
Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від оподаткування на 3 роки, а в трудонедостатніх селах - на 5 років.
Окрім того, ст. 34 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що члени фермерського господарства і особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню в порядку, встановленому законом.
Фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Час роботи у фермерському господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до страхового стажу за даними, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, внесеними відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а за періоди, за які не внесені дані до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Членам фермерського господарства та особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), призначені пенсії виплачуються у повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (доходу).
Отже, з аналізу статті 28 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та статті 34 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що даними нормами закріплено обов'язок, а не право, селянського (фермерського) господарства сплачувати за осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом) внески (збір) на соціальне страхування.
Вказаними Законами передбачено, що селянське фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи. Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.
Отже відповідальність за своєчасну сплату внесків (збір) на соціальне страхування за осіб, які працюють у селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором (контрактом) покладається на голову фермерського господарства (засновника або іншу визначену Статутом особу), а тому не сплата таких внесків не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсій за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Матеріалами адміністративної справи підтверджено, що у спірний період позивач був головою селянського фермерського господарства "Воля" /а.с. 18-21/.
Отже, відповідальність за своєчасну сплату внесків (збір) на соціальне страхування з 13.11.1992 по 13.04.2018 покладено саме на позивача ОСОБА_1 , як на голову селянського фермерського господарства "Воля".
Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою не зазначає, що ним як головою селянського фермерського господарства "Воля", сплачувалися внески (збір) на соціальне страхування у спірний період. Натомість, покликається за записи трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.08.1989 як на підставу зарахування спірного періоду до страхового стажу.
Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування містить відомості про несплату страхових внесків за позивача за період з січня 2000 року по червень 2000 року включно /а.с. 28-30/.
До суду не надано доказів сплати внесків (збору) на соціальне страхування у спірний період позивачем, як головою селянського фермерського господарства "Воля".
Натомість, суд з метою перевірки доводів позивача ухвалою від 18.06.2025 витребував у:
- відповідача - Головного управління ПФУ в Тернопільській області належним чином засвідчені копії письмових доказів щодо сплати внесків (збору) на обов'язкове державне пенсійне страхування селянським (фермерським) господарством «Воля» (код ЄДРПОУ 14043585) за період 1992-2000 роки, а саме: звітності селянського (фермерського) господарством «Воля»; актів перевірок селянського (фермерського) господарства «Воля»; відомостей про застосування санкцій (накладення штрафів) у разі не сплати внесків (збору) на соціальне страхування; інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою внесків (збору) на соціальне страхування селянським (фермерським) господарством «Воля», ведення яких передбачено законодавством; відомостей про сплату внесків (збору) на обов'язкове державне пенсійне страхування селянським (фермерським) господарством «Воля» за інших його працівників (членів);
- Головного управління ДПС у Тернопільській області (код ЄДРПОУ 44143637, місцезнаходження: 46003, Україна, Тернопільська обл., місто Тернопіль, вулиця Білецька, будинок 1) відомості про сплачені податки і збори селянським (фермерським) господарством «Воля» (код ЄДРПОУ 14043585) за період з 1992 по 2000 роки, відомостей про отримані доходи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 1992 по 2000 роки;
- комунальної архівної установи "Трудовий архів Гусятинської селищної ради" (вул. Суходільська, 7, смт. Гусятин) письмові докази щодо розміру нарахованої та виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи з 13.11.1992 по 30.06.2000 в селянському (фермерському) господарстві «Воля» (код ЄДРПОУ 14043585) та утримані страхові внески.
Листом комунальної архівної установи "Трудовий архів Гусятинської селищної ради" від 26.06.2025 №25/1 повідомлено, що документи архівного фонду селянського фермерського господарства «Воля» за період з 1992 по 2000 роки до трудового архіву не надходили.
У той же час, у силу положень Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" саме на позивача, як голову Селянського фермерського господарства «Воля» покладено обов'язок передати документи щодо трудової діяльності працівників.
З листа відповідача від 03.07.2025 слідує, що витребувана судом інформація щодо селянського фермерського господарства «Воля» за період 1992-2000 років у Головному управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відсутня.
У листі на адресу суду Головного управління ДПС у Тернопільській області від 24.06.2025 йдеться про те, що з урахуванням терміну зберігання відомості про сплачені податки і збори селянським фермерським господарством «Воля» упродовж 1992-2000 років відсутні.
У той же час, з відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, які накопичуються з 01.01.1998 і формуються відповідно до податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, які подаються податковими агентами, установлено, що ОСОБА_1 упродовж 1998-2000 років у СФГ «Воля» доходів не утримував, податки та внески не утримувалися. Надаючи оцінку зазначеному письмовому доказу, суд вважає його належним і допустимим, а наведені у ньому відомості достовірними.
Відтак, з огляду на ненарахування СФГ "Воля" заробітної плати позивачу у спірний період з 01.01.1998 по 30.06.2000, суд вважає доведеною обставиною несплату ОСОБА_1 як головою СФГ "Воля" страхових внесків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд дійшов висновку відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи на посаді голови селянського фермерського господарства "Воля", оскільки за вказані періоди не надано документів, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування, за сплату яких відповідав саме позивач як голова селянського фермерського господарства "Воля".
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Стандарт доказування стосується ймовірності існування конкретної обставини, про яку стверджує заінтересована сторона у порівнянні із протилежним - відсутності (не існування) такої обставини, не залежно від загальної позиції опонента у спорі, тоді як тягар доказування покладається на заінтересовану сторону в частині доведення переконливості своєї загальної позиції (версії) порівняно із позицією (версією) опонента як відносно конкретної обставини, так і в контексті всього спору.
Відтак, сторона не може стверджувати, що певна обставина є доведеною, лише тому, що інша сторона не змогла її спростувати. Кожна сторона повинна доводити ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Не можна перекладати на опонента тягар доказування того, чого не було.
Суд відзначає, що позивач у позовній заяві не стверджує про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України у спірний період очолюваним ним СФГ «Воля», будь-яких доказів чи посилань на таке позовна заява не містить. Натомість, позивач обґрунтовує протиправність рішення відповідача виключно не доведенням пенсійним органом правомірності свої позиції.
З огляду на наведене, суд вважає, що перекладення на відповідача обов'язку доказати факт не сплати страхових внесків (тобто обставин, яких не було) в умовах, коли факт сплати об'єктивно спроможний довести лише позивач, створює ситуацію значної нерівності доказових можливостей сторін, а тому є надмірним тягарем доказування для відповідача.
Надаючи оцінку здобутим під час судового розгляду доказам суд застосовує концепцію руху від факту до права «Da mihi factum dabo tibi jus» (наявність доведеного факту породжує право) - позивачем не стверджено і не надано будь-яких доказів сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України у спірний період очолюваним ним СФГ «Воля», натомість під час судового розгляду здобуто докази на підтвердження неотримання позивачем доходів і несплати ним податків, зборів і платежів (лист Головного управління ДПС у Тернопільській області від 24.06.2025).
З огляду на встановлені обставини справи та наведені вище норми законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень, на підставі, у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, та обґрунтовано, підстави для скасування оспорюваного рішення відсутні.
Суд не приймає посилання позивача на практику Верховного Суду у справі №340/1454/21 від 11.10.2023, оскільки правовідносини у розглядуваній цим судом справі не є релевантними, з огляду на здобуті докази, яким суду надана оцінка.
При вирішенні даної справи судом враховано позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 10 липня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.