10 липня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/8495/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В. розглянувши у письмовому провадженні у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області ЦМУ МЮ (м.Київ) Яворського Олександра Миколайовича про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області ЦМУ МЮ (м.Київ) Яворського Олександра Миколайовича, в якій просить:
- визнати протиправною і скасувати постанову ВП №75241842 від 01.05.2025 про закінчення виконавчого провадження, ухвалену головним державним виконавцем Яворським Олександром Миколайовичем;
- визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Яворського Олександра Миколайовича, зобов'язати головного державного виконавця Яворського Олександра Миколайовича поновити виконавче провадження №75241842 і забезпечити належним чином, виконання в примусовому порядку виконавчого листа №440/4839/23, виданого 14.05.2024.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконанні у відповідача перебував виконавчий лист Полтавського окружного адміністративного суду № 440/4839/23 від 14.05.2024 про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 виплатити нараховану ОСОБА_1 премію за липень 2022 року та додаткову винагороду за липень 2022 року з розрахунку 100000 грн з 01 липня 2022 року по 07 липня 2022 року включно та з розрахунку 30000 грн з 08 липня 2022 року по 31 липня 2022 року включно. Боржник рішення суду не виконав. Проте відповідач 01.05.2025 прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №75241842. Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей встановлених ст.ст.268-272, 287 КАС України.
Відповідач заперечує проти позову, вказуючи, що підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження були законними та обґрунтованими. Як зазначає відповідач, державним виконавцем вчинено ряд заходів з метою виконання судового рішення, проте боржником таке рішення не виконано, Окрім того дане рішення не може бути виконано без участі боржника. Враховуючи вищевикладене 01.05.2025 року державним виконавцем завершено виконавче провадження з підстав п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно з ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч. 4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Враховуючи строки розгляду справи, передбачені ч. 4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд на місці ухвалив клопотання представника позивача задовольнити подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 по справі № 440/4839/23 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 171 від 19 січня 2023 року "Про перерахунок додаткової винагороди та премії за липень 2022 року". Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити нараховану ОСОБА_1 премію за липень 2022 року та додаткову винагороду за липень 2022 року з розрахунку 100000 грн з 01 липня 2022 року по 07 липня 2022 року включно та з розрахунку 30000 грн з 08 липня 2022 року по 31 липня 2022 року включно. В решті позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення суду був виданий виконавчий лист від 14.05.2024.
06.06.2024 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 75241842.
07.08.2024 року державним виконавцем здійснено перевірку виконання рішення суду боржником. В ході перевірки встановлено що боржником рішення суду не виконано. Крім того на адресу відділу від боржника не надходило жодних пояснень щодо причин невиконання такого рішення.
07.08.2024 року державним виконавцем винесена постанова про накладення штрафу в сумі 5100 грн.
06.05.2025, 30.09.2024, 13.08.2024 на адресу відділу надійшов лист від боржника відповідно до якого Військова частина НОМЕР_1 е розпорядником бюджетних коштів 3 рівня. Через дану обставину не може надати інформацію про орієнтовні строки виконання судового рішення, так як залежить виключно від фінансування, яке отримує від ІНФОРМАЦІЯ_1 , що с забезпечувальним фінансовим органом для військової частини.
Обставини, які ускладнюють виконання судового рішення:
1) відсутність фінансування зі сторони Командування Сухопутних військ рахунків військової частини НОМЕР_1 за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" саме для виконання судових рішень; 2) у випадку здійснення фінансування Командування Сухопутних військ визначає конкретні напрямки фінансування та використання виділених ним коштів. Також військова частина НОМЕР_1 звернулася з листом №1848/11/4453 від 19.02.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_1 . В
листі просила надати інформацію про календарний план фінансування та про фінансування рахунків військової частини НОМЕР_1 за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" саме для виконання судових рішень. На свій лист №1848/11/4453 від 19.02.2025 військова частина НОМЕР_1 отримала відповідь, а саме лист помічника командувача начальника Центрального фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 № 116/14/20709 від 06.03.2025 (додаток 12). У даному листі зазначено, що виконання судових рішень здійснюється за кодом економічної класифікації видатків 2800 "Інші поточні видатки". Центральним фінансово-економічним управлінням з метою організації своєчасного фінансування військових частин у 2025 році для виконання судових рішень листом від 13.01.2025 № 116/14/3531 порушено питання перед Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України про збільшення відповідних
бюджетних видатків та повідомлено про наявність дефіциту фінансового ресурсу, необхідного для виконання рішень судів.
Департамент листом від 03.02.2025 № 220/13/919 повідомив, що Міністерством оборони України фінансування видатків на виконання рішень судів По КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" здійснюється відповідно до наданих розпорядниками коштів нижчого рівня заявок на кошти в межах наявного фінансового ресурсу.
09.09.2024 року державним виконавцем здійснено перевірку виконання рішення суду боржником. В ході перевірки встановлено що боржником рішення суду не виконано. Крім того на адресу відділу від боржника не надходило жодних пояснень щодо причин невиконання такого рішення.
09.09.2024 року державним виконавцем винесена постанова про накладення штрафу в сумі 10200 грн.
Державним виконавцем вчинено ряд заходів з метою виконання судового рішення, проте боржником таке рішення не виконано, Окрім того дане рішення не може бути виконано без участі боржника.
01.05.2025 року державним виконавцем завершено виконавче провадження з підстав п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Вважаючи постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №75241842 від 01.05.2025 про закінчення виконавчого провадження протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим фактичним обставинам у справі, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, є Закон України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі Закон №1404-VIII).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст. 5 Закону №1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною 1 ст. 18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII передбачено обов'язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Загальний порядок виконання рішень судів про стягнення боргу врегульований положеннями статтями 48-62 Закону №1404-VIII, а порядок виконання рішень немайнового характеру - нормами статей 63-67 вказаного Закону.
Так, відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
У свою чергу п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII серед підстав для закінчення виконавчого провадження передбачає надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Як уже зазначено, спірна постанова винесена на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII, відповідно до якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону. Остання ж передбачає саме неможливість виконання рішення без участі боржника.
Вирішуючи питання щодо правомірності спірної постанови державного виконавця, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч. 1 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Частинами 2, 4 ст. 257 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження».
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні “Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи “Войтенко проти України», “Горнсбі проти Греції»).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (“Піалопулос та інші проти Греції», “Юрій Миколайович Іванов проти України», “Горнсбі проти Греції»).
У справах “Шмалько проти України», “Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (Рішення у справа “Сук проти України» та інші).
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) “Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Тому, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Для вирішення спору суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18, відповідно до яких невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України “Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Судом встановлено, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 по справі № 440/4839/23 досі не виконано.
Тому спірна постанова про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Слід зауважити, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу та надіслання подання про вчинення злочину) є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 8 грудня 2022 року у справі №457/359/21.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки відповідач не надав суду доказів виконання боржником рішення суду в справі № 440/4839/23 з урахуванням мотивів її прийняття, суд дійшов висновку, що спірна постанова про закінчення виконавчого провадження прийнята за відсутності правових підстав, вказаних у ст. 39 Закону №1404-VIII.
Щодо вимоги позивача про поновлення виконавчого провадження ВП №75241842, суд зазначає таке.
Позивач просить визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Яворського Олександра Миколайовича, зобов'язати головного державного виконавця Яворського Олександра Миколайовича поновити виконавче провадження №75241842 і забезпечити належним чином, виконання в примусовому порядку виконавчого листа №440/4839/23, виданого 14.05.2024. На думку позивача, скасування постанови про закінчення провадження має тягнути за собою відновлення виконавчих дій як необхідну умову для реального виконання рішення.
Як уже зазначалося вище, постанова про закінчення провадження була винесена передчасно, без підтвердження фактичного виконання судового рішення від 26.03.2024 по справі № 440/4839/23. Відповідно, виконавчі дії були припинені необґрунтовано, що виключає можливість вважати виконавче провадження завершеним належним чином.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що незалежно від формальної сплати чи перерахування суми, виконавче провадження вважається завершеним лише за умови досягнення мети виконання рішення. Зокрема, в постанові КАС ВС від 30.05.2023 у справі №?520/14291/22 підкреслено, що у разі скасування постанови про закінчення виконавчого провадження виконавець зобов'язаний поновити його і вжити всіх дій для забезпечення повного виконання.
Згідно з частиною першою статті 41 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Таким чином позовні вимоги в частині зобов'язання поновити виконавче провадження № №75241842 задоволенню не підлягає, оскільки із врахування положень частини першої статті 41 Закону України "Про виконавче провадження" наслідком скасування постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження судом є його відновлення за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області ЦМУ МЮ (м.Київ) Яворського Олександра Миколайовича (проспект Хіміків, 50, м.Черкаси, Черкаська область, код ЄДРПОУ 43315602) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити частково.
Визнати визнати протиправною і скасувати постанову ВП №75241842 від 01.05.2025 про закінчення виконавчого провадження Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області ЦМУ МЮ (м.Київ) Яворського Олександра Миколайовича.
В інший частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення.
Головуючий суддя Г.В. Костенко