Справа № 640/16943/21
11 липня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
16.06.2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України (далі Апарат ВРУ), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо відмови у нарахуванні та виплати позивачу грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу»; зобов'язати Апарат ВРУ нарахувати та виплатити йому таку грошову допомогу; - зобов'язати Апарат ВРУ виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати грошової допомоги з 03.05.2006 по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Костенко Д.А.) від 12.072021 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Костенко Д.А.) від 26.08.2021 року відмовлено Апарату ВРУ у задоволенні клопотання про об'єднання адміністративних справ.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Костенко Д.А.) від 10.08.2022 року позов залишений без руху після відкриття провадження у справі та позивачу наданий строк на усунення недоліків позову.
Позивач надав до суду заяву на виконання ухвали суду від 10.08.2022 року.
На виконання положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом ДСА України від 16.09.2024 №399, цю справу №640/16943/21 передано на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду 23.04.2025 року та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд головуючому судді Катаєвої Е.В.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 року прийнято до провадження справу, вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Зобов'язано: - відповідача надати до суду актуальну інформацію станом на 23.04.2025 року з відповідними доказами щодо спірних правовідносин; - позивача надати до суду актальну інформацію станом на 23.04.2025 року з відповідними доказами щодо реєстрації місця проживання, актуальну інформацію станом на 23.04.2025 року з відповідними доказами щодо спірних правовідносин.
Ухвалою суду від 11.07.2025 року відмовлено в задоволенні клопотань представника відповідача про залишення позову без розгляду, про залишення позову без руху та про залучення співвідповідача по справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 та 03.05.2006 року звільнений, у зв'язку виходом на пенсію державного службовця..
Позивач зазначив, що при звільненні йому не нарахована та виплачена грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу», у зв'язку з чим 17.05.2021 року він звернувся до Апарату Верховної Ради України із заявою про виплату такої допомоги. Проте відповідач листом від 07.06.2021 року №15/26-2021/184565 відмовив у виплаті грошової допомоги, оскільки народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» є частиною заробітної плати позивача і належить до сум, що підлягають виплаті йому у день її звільнення.
Крім того, оскільки предметом позову є вимоги, задоволення яких прямо залежить від визнання судом протиправності у діях відповідача, відповідач повинен понести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ч.1 ст.117 КЗпП України, а саме, виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів з 03.05.2006 року по день фактичного розрахунку.
Також представник позивача на виконання ухвали суду від 28.04.2025 року подав до суду додаткові пояснення, у яких зазначив про актуальність цієї справи для позивача, підтримав позовні вимоги та зазначив про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, встановлені ст.116 КЗпП України, належної працівнику заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (не своєчасно виплаченої) працівнику заробітної плати (її частини) при звільненні.
Представник Апарату ВРУ 04.08.2021 року подав до Окружного адміністративного суду міста Києва відзив на позов, у якому просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що дійсно позивачу не нараховувалась та не виплачувалась грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу».
Однак роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта є народний депутат України, який особисто здійснює підбір помічників-консультантів та самостійно розподіляє місячний фонд заробітної плати між помічниками-консультантами в межах загального фонду, а також несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень та дій. В свою чергу, Апарат Верховної Ради України лише здійснює документальне та фінансове обслуговування трудових відносин між помічником-консультантом і народним депутатом України.
Отже виплата позивачу грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів при виході на пенсію могла бути здійснена на підставі особистого подання народного депутата України IV скликання ОСОБА_2 та у разі наявності економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата. Однак ОСОБА_2 не звертався з поданням до Апарату Верховної Ради України про виплату позивачу такої допомоги.
Чинним законодавством України не передбачено жодного іншого джерела для здійснення будь-яких виплат помічникам-консультантів, окрім фіксованого фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України. Також у кошторисі Верховної Ради України на 2021 рік не передбачено коштів на виплату грошової допомоги помічникам-консультантам народних депутатів України минулих скликань.
Таким чином, з ОСОБА_1 проведено повний розрахунок, а також нарахована премія за рахунок коштів, які залишалися фонді для виплати заробітних плат помічникам-консультантам народного депутата України IV скликання ОСОБА_2 .
Також представник відповідача зазначив про необґрунтованість позовних вимог в частині виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації, оскільки вина Апарату ВРУ у невиплаті грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів при виході на пенсію - відсутня. Також відсутній фактичний розрахунок, що свідчить про передчасність таких позовних вимог.
Крім того, на дату звільнення у 03.05.2006 році між ОСОБА_1 та відповідачем не існувало спору про розмір належних позивачу сум щодо виплати грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів при виході на пенсію. Позивачем при звільненні не порушувалось питання про виплату йому такої допомоги, він не звертався у 2006 році до відповідача в вимогою про здійснення таких виплат.
На виконання ухвали суду від 28.04.2025 року представник Апарату ВРУ подав до суду додаткові пояснення, у яких зазначив про незмінність позиції сторони відповідача по справі та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві, який поданий до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Справа розглянута в письмовому провадженні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_1 ) Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України №1998 від 16.07.2002 зарахований з 02.07.2002 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень порядком переведення з Українсько-Російської товарної біржі міста Харкова. Присвоєно 7 ранг державного службовця, стаж державної служби ОСОБА_1 станом на 02.07.2002 року становить 16 років 5 місяців 14 днів.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради №14 від 08.01.2004 року ОСОБА_1 помічнику-консультанту народного депутата України ОСОБА_2 продовжено термін перебування на державній службі до 01.05.2006 року.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради №1239 від 11.05.2006 року ОСОБА_1 звільнено 03.05.2006 року з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 у зв'язку з досягненням граничного віку проходження державної служби (п.3 ст.30 Закону України «Про державну службу»).
17.05.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою (реєстраційний №165348/514221) щодо виплати грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів при виході на пенсію.
За результатом розгляду заяви листом від 07.06.2021 року №15/26-2021/184565 Апарат ВРУ відмови у задоволенні заяви, зазначивши, що на час його звільнення (03.05.2006 року) чинною редакцією ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ було передбачено виплату грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів для державних службовців у разі їх виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років. Однак така грошова допомога може бути виплачена помічникам-консультантам за розпорядженням Керівника Апарату ВРУ на підставі особистого подання народного депутата України та у разі наявності економії фонду оплати праці помічників-консультантів. При його звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України четвертого скликання ОСОБА_2 в заяві та поданні народного депутата не порушувалося питання щодо виплати йому грошової допомоги. Крім того, кошторисом ВРУ на 2021 рік не передбачено кошти на виплату грошової допомоги помічникам-консультантам народних депутатів України минулих скликань у разі їх виходу на пенсію.
Позивач, вважаючи, що йому повинна бути виплачена грошова допомога у розмірі 10 місячних посадових окладів при виході на пенсію, звернувся до суду з цим позовом.
Згідно з ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Закон України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 №2790-XII (далі Закон №2790-XII; у редакції від 01.01.2006 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає статус (права, обов'язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.34 Закону №2790-XII Народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується ВРУ.
Згідно з ч.3 ст.34 Закону №2790-XII помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, але не є державними службовцями, також можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ.
Пунктом 1 Роздіу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 №769 (далі Положення №769) визначено, що Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
У сфері організаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат Верховної Ради України, зокрема, організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України (п.п.23 п.7 розділу ІІ Положення №769).
Питання правового регулювання трудових відносин з помічниками-консультантами народних депутатів було предметом судового розгляду у Верховному Суді.
У постанові від 08.08.2024 у справі №640/14569/21 Верховний Суд дійшов висновку, що саме на Апарат ВРУ були покладені повноваження як кадрового, так і фінансового забезпечення помічників-консультантів народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, й саме Апарат ВРУ здійснює виплату заробітної плати та інших виплат таким помічникам-консультантам. Окрім того, приписи ст.34 Закону №2790-XII не покладають на народного депутата України обов'язку саме з виплати заробітної плати та інших виплат помічникам-консультантам.
Верховний Суд дійшов висновку, що позивач, який працював на посаді помічника-консультанта народних депутатів України за умовами строкового трудового договору на постійній основі з поширенням дії Закону України «Про державну службу», а в подальшому без такого поширення (патронатна служба) і був прикріплений для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ, перебував у трудових відносинах саме з Апаратом ВРУ, а не з народними депутатами України.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі ч.5 ст.242 КАС України суд враховує правові висновки Верховного Суду та вважає, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах саме з Апаратом ВРУ, а не з народним депутатом України ОСОБА_2 .
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону №2790-XII.
Частиною 3 статті 34 Закону №2790-XII передбачено, що народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Народний депутат має право у межах загального фонду, виділеного йому для оплати праці помічників-консультантів та не використаного ним для цієї мети, сплачувати визначені договорами чи угодами роботи, послуги, пов'язані із здійсненням депутатських повноважень (ч.4 ст.34 Закону №2790-XII).
Згідно з ч.4 ст.1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою ВРУ від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі Положення №379/95-ВР; в редакції від 01.01.2006 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) помічники-консультанти народного депутата України перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата України прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - до секретаріатів міських рад.
На чотирьох помічників-консультантів народного депутата України поширюється дія Закону України «Про державну службу», їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування (ч.5 ст.1.1 Положення №379/95-ВР).
Помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням (ч.7 ст.1.1 Положення №379/95-ВР).
Відповідно до ч.2 ст.2.2 Положення №379/95-ВР на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату ВРУ.
Відповідно до ст.4.1. Положення №379/95-ВР розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Заробітна плата помічникам-консультантам, які перебувають на державній службі, встановлюється з урахуванням вимог статті 33 Закону України «Про державну службу» (ч.4 ст.4.1. Положення №379/95-ВР).
Відповідно до ст.33 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII (далі Закон №3723-XII, в редакції від 18.01.2006 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій.
Статтею 37 Закону №3723-XII передбачено, що державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Оскільки суд дійшов висновку, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом ВРУ, видатки з виплати грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів для державних службовців у разі їх виходу на пенсію, має нести Апарат ВРУ у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
Суд не приймає посилання відповідача на відсутність підстав для виплати позивачу спірної грошової допомоги у зв'язку із фінансовим обслуговуванням помічників-консультантів народних депутатів України виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, оскільки ст. 37 Закону №3723-XII не пов'язує виплату грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів державним службовцям у разі виходу на пенсію із наявністю бюджетних асигнувань, така виплата пов'язується виключно з наявністю стажу державної служби не менше 10 років у такої особи.
При цьому відсутність бюджетного асигнування не звільняє відповідача від виплати позивачу гарантованої йому законом суми грошової допомоги при виході на пенсію державного службовця.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу».
Суд вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання Апарату ВРУ нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».
Щодо позовних вимог про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв'язку з несвоєчасною виплатою грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.117 КзПП України, в редакції до 19.07.2022, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст.117 КзПП України, в редакції після 19.07.2022, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Враховуючи те, що станом на день розгляду справи відповідачем не нараховано та не виплачено грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу», то права позивача в частині невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку не порушені. Оскільки відсутній день фактичного розрахунку з працівником позовні вимоги в цій частині є передчасними, однак позивач не позбавлений права звернутися до суду в разі порушення його прав.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує, відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у розмірі 908 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.2160844530.1 від 14.06.2021 року.
Верховний Суд у постанові від 15.08.2023 у справі №640/25691/21 зазначив, що позивачем при зверненні до суду з цим позовом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визначалася, то ставка за вимогу майнового характеру обчислюється із її мінімального розміру - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 908 грн, яка і була сплачена позивачкою. Водночас позивачка відповідно до норм указаного Закону звільнена від сплати судового збору в частині заявлених нею позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані дні відпусток.
Оскільки судовий збір по цій справі сплачено позивачем за позовні вимоги про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку, у задоволенні яких судом відмовлено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 9, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 20064120) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва