Справа № 420/12378/25
11 липня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань про надання відстрочки про визнання протиправним та скасування протоколу
До Одеського окружного адміністративного суду 23.04.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань про надання відстрочки, в якій позивач просить суд:
1. Визнати незаконним та скасувати протокол №12 від 13.02.2025 року комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абзацу 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
2. Зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абзацу 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він з метою отримання права на відстрочку звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою до якої долучив підтверджуючі документи про те, що дружина ОСОБА_2 померла, дочка ОСОБА_3 не може проводити догляд за станом здоров'я, один син ОСОБА_3 помер, а інший син ОСОБА_4 є громадянином російської федерації, що в умовах воєнного стану виключає можливість ОСОБА_4 в'їзду на територію України, а ОСОБА_2 виїзду до рф. Однак, відповідач в протоколі №12 від 13.02.2025 відмовив в наданні відстрочки від мобілізації ОСОБА_1 . Вважаючи, такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою судді від 25.04.2025 позовну заяву було залишено без руху, встановивши позивачу 10-денний строк для усунення недоліків
23.05.2025 ухвалою судді прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи відповідно до ст.262 КАС України.
Копія ухвали від 23.05.2025 була направлена на адресу відповідача та отримана ним 23.05.2025.
Відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористувався, суд розглянув справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Матеріали справи містять акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) від 27.06.2024 (а.с.10-13), складений членами комісії Ананьївської міської ради на підставі заяви ОСОБА_1 , відповідно до якого військовозобов'язаний ОСОБА_1 здійснює догляд (постійний догляд) за ОСОБА_2 (батько дружини).
У вказаному акті зазначено, що заявником не надавалися до Ананьївської міської ради документи, що підтверджують потребу особи в постійному догляді. Факт здійснення догляду підтверджено.
Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою, у якій повідомив, що є особою, яка на підставі абзацу 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Просив розглянути цю заяву та оформити у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Позивач зазначає та відповідач не заперечує, що до заяви на відстрочку було надано паспорт та РНОКПП ОСОБА_1 , копію свідоцтва про одруження ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_5 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , копію довідки до акта огляду МСЕК відносно ОСОБА_5 , висновок ЛКК відносно ОСОБА_5 на підтвердження того, що рідна дочка не може проводити догляд за батьком за станом здоров'я, копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 , копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 , копію довідки до акта огляду МСЕК відносно ОСОБА_2 , копію свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , копію свідоцтва про смерть ОСОБА_7 , довідки про склад сім'ї. Крім того, було надано копію свідоцтв про народження та свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , а також копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 та копію паспорта громадянина російської федерації ОСОБА_4 . Факт здійснення догляду підтверджується актом про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду).
З наданої до суду довідки про склад сім'ї ОСОБА_1 за адресою реєстрації АДРЕСА_1 від 06.11.2024 №1411 (а.с.21) вбачається, що до складу його сім'ї входять: дружина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , син - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , син - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .
До суду надана й копія довідки про склад сім'ї ОСОБА_2 за адресою реєстрації АДРЕСА_1 від 08.11.2024 №1418 (а.с.22), відповідно до якої склад його сім'ї складається із заявника.
Відповідно до копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією 10 ААВ №573580 від 17.09.2013 (а.с.18) та пенсійного посвідчення (а.с.39), ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи довічно.
Матеріали справи містять висновок №119 лікарсько-консультативної комісії від 07.02.2025 (а.с.16), відповідно до якого ОСОБА_2 потребує стороннього догляду.
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 , 14.07.1984 укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , яка змінила прізвище на ОСОБА_10 .
Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_2 (а.с.36), ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Відповідно до копії довідки Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 07.02.2025 №41/24.19-19 (а.с.17), ОСОБА_2 є батьком дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Матеріали справи містять копію паспорту громадянина рф НОМЕР_3 (а.с.28), виданого на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .
Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_4 (а.с.33) ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка у подальшому змінила прізвище на ОСОБА_11 , відповідно до копії свідоцтва про шлюб НОМЕР_5 (а.с.35).
Матеріали справи містять висновок №76 лікарсько-консультативної комісії від 28.01.2025 (а.с.15), відповідно до якого ОСОБА_5 є інвалідом ІІІ групи та за станом здоров'я не може здійснювати соціальні послуги.
При цьому, відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №945117 (а.с.20), ОСОБА_5 є інвалідом ІІІ групи. Дата чергового переогляду 28.10.2024.
Відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_6 (а.с.42), ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 .
Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_7 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_12 .
Як вбачається з витягу з протоколу №12 засідання комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період від 13.02.2025 (а.с.53), комісією розглянуто: копію паспорту ОСОБА_1 ; копію довідку про присвоєння ІПН ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про народження дітей; довідку про склад сім'ї №61, №62 від 06.02.2025; копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією 10 ААВ №573580 від 17.09.2013; копію паспорту ОСОБА_2 ; копію пенсійного посвідчення НОМЕР_8 ; копію свідоцтва про смерть НОМЕР_2 ; копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією 12ААД №363334; копію паспорта НОМЕР_9 ; копію свідоцтва про шлюб НОМЕР_5 ; копію свідоцтва про народження НОМЕР_4 , № НОМЕР_10 ; копію довідки з відділу ДРАЦС від 07.02.2025 №41/24.19-19.
Відповідно до вищезазначеного витягу з протоколу №12 від 13.02.2025, комісією прийнято рішення відмовити в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Підстава: не підтверджено неможливість здійснення утримання іншими особами, які зобов'язані утримувати. Наявні члени сім'ї першого ступеня спорідності.
Про вказане рішення комісії позивача повідомлено листом від 14.02.2025 №435 (а.с.40).
Вважаючи спірне рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд зазначає таке.
На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який діє досі.
Зокрема, останнім Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 4024-ІХ від 29.10.2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10.11.2024 на 90 діб
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про оборону» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно з вимогами абзацу другого пункту 16 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, персонально-якісний військовий облік передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного військового обліку покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022 п.11 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
В подальшому Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 560 від 16.05.2024, яка набрала чинності 18.05.2024 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», в якій у розділі «Надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення» чітко передбачено алгоритм дій районного ТЦК.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Так, за результатом розгляду поданих документів, відповідач відмовив позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки відсутні документи, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати особу з інвалідністю І чи ІІ групи.
З приводу підстави для відмови, означеної відповідачем, суд відмічає, що з матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача зі заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з тим, що батько його дружини є особою з інвалідністю ІІ групи.
Положення пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачають обов'язок утримання особи з інвалідністю, а не здійснення за нею постійного догляду. Зокрема, вказаний пункт Закону закріплює право військовозобов'язаного на відстрочку від призову у разі наявності одного з батьків або одного з батьків подружжя з інвалідністю I чи II групи, якщо немає інших осіб, які не є військовозобов'язаними та згідно із законом зобов'язані їх утримувати.
Суд зазначає, що процедура підтвердження факту догляду, визначена пунктом 61 Порядку, у цьому контексті стосується доказування відсутності інших осіб, які за законом повинні утримувати особу з інвалідністю.
Повертаючись до обставин спірних правовідносин, суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що дружина ОСОБА_2 померла, як помер й його син ОСОБА_3 .
Донька особи з інвалідністю ОСОБА_2 - ОСОБА_5 за станом здоров'я не може здійснювати соціальні послуги.
При цьому, належних доказів, що вона на момент спірних правовідносин є особою з інвалідністю (довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики), потребує постійного догляду, перебуває під арештом (крім домашнього арешту), відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі - з матеріалів справи не вбачається.
З наданої довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №945117 (а.с.20), вбачається, що ОСОБА_5 є інвалідом ІІІ групи. Проте, доказів, що ОСОБА_5 пройшла черговий переогляд 28.10.2024 матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. the United Kingdom), п. 161. Scries А заява № 25). який застосовується при оцінні доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом (Scvtap Veznedaroglu v. Turkey (Севтан Везнедароглу проти Турції).
Відповідно до конструкції пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до кола осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі), не входять особи, які за станом здоров'я не можуть здійснювати соціальні послуги.
Отже, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що ОСОБА_5 є особою, яка підпадає під випадки, визначені пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: є особою з інвалідністю, потребує постійного догляду, перебуває під арештом (крім домашнього арешту), - що спростовує твердження позивача про те, що його дружина не зобов'язана утримувати свого батька.
Суд підкреслює, що відсутність можливості надавати соціальні послуги не невілює обов'язок утримання батька.
Також у ОСОБА_2 є син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , який не є військовозобов'язаним та має обов'язок утримувати свого батька та піклуватись за ним.
Такий обов'язок визначений в статті 51 Конституції України та в Сімейному кодексі України.
Приписами ст. 51 Конституції України визначено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Відповідно до частин першої та другої статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
Статтею 204 Сімейного кодексу України визначено підстави звільнення дочки, сина від обов'язку утримувати матір, батька.
Згідно з частинами першою та другої статті 204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.
Дочка, син звільняються судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків.
У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.
Несплата аліментів на утримання дитини, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, підтверджується довідкою, виданою органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом.
В спірному випадку, позивач не надав ні відповідачу разом із заявою, ні суду жодних документів, які б містили підстави для звільнення ОСОБА_4 від обов'язку утримувати батька.
Щодо доводів позивача про те, що ОСОБА_4 не проживає з батьком однією сім'єю, а постійно проживає в іншій державі та є громадянином рф, що фактично унеможливлює здійснення ним в'їзду на територію України, то суд звертає увагу на те, що ці обставини не є такими, які відповідно до статті 51 Конституції України, статей 202-204 Сімейного кодексу України, звільняють ОСОБА_4 від обов'язку утримання батька.
На думку суду, пункт 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» стосується кола осіб, які не фактично утримують своїх батьків, а зобов'язані це здійснювати в силу закону.
Перебування ж особи за кордоном, яка за законом зобов'язана утримувати своїх батьків, законодавством не визначено, як підставу неможливості виконання відповідного обов'язку.
Крім того, до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивачем не було надано відповідних доказів та пояснень ОСОБА_4 щодо неможливості здійснення ним утримання свого батька.
Суд враховує, що обов'язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах.
Постійний догляд це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Тобто, «здійснювати утримання за батьками» - це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Як вбачається з висновку №119 лікарсько-консультативної комісії від 07.02.2025 (а.с.16), ОСОБА_2 потребує стороннього догляду.
Суд підкреслює, що висновок щодо необхідності саме «постійного» стороннього догляду за ОСОБА_2 - у матеріалах справи відсутній.
Тобто, ОСОБА_2 , як вбачається з матеріалів справи, не потребує постійного догляду, що нівелює й необхідність постійної присутності доглядача.
Також, відповідно до акту про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) від 27.06.2024 (а.с.10-13), складений членами комісії Ананьївської міської ради на підставі заяви ОСОБА_1 , військовозобов'язаний ОСОБА_1 здійснює саме догляд, а не постійний догляд за ОСОБА_2 .
Отже, твердження позивача про те, що ОСОБА_4 не проживає з батьком однією сім'єю, а постійно проживає в іншій державі та є громадянином рф, що фактично унеможливлює здійснення ним в'їзду на територію України, суд оцінює критично та вказує, що зазначені обставини не є підставою вважати такими, що унеможливлюють виконанню обов'язку утримувати свого батька, а, як з'ясовано судом, ОСОБА_2 постійного догляду не потребує.
Підсумовуючи наведене, суд погоджується із відповідачем, що у спірних правовідносинах не підтверджено неможливість здійснення утримання іншими особами, які зобов'язані утримувати. Наявні члени сім'ї першого ступеня спорідності.
На переконання суду, відповідач у спірних відносинах діяв правомірно, тобто з дотриманням критеріїв, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України.
Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до приписів ст.139 КАС України, підстави для розподілу відсутні.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань про надання відстрочки про визнання протиправним та скасування протоколу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_11 );
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_13 з розгляду питань про надання відстрочки ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_12 ).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА
.