Справа № 640/13710/21
11 липня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участі секретаря судового засідання Лебедь В.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Коршівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04356863, місцезнаходження: 78240, вул. Шевченка, буд.23, Коломийський район, Івано-Франківська область) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Коршівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04356863, місцезнаходження: 78240, вул. Шевченка, буд.23, Коломийський район, Івано-Франківська область) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 року адміністративну справу за № 640/13710/21 прийнято до провадження та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
15.12.2022 набрав чинності Закон України №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 (далі - Закон № 2825-IX), за приписами ст. 1, 2 якого ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
За приписами п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ (далі - Закон) наказом ДСА України від 16.09.2024 №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі Порядок №399).
Пунктами 4-7 Порядку №399 визначено, що на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ підлягають передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, які підлягають передачі судам, мають бути зареєстровані в базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.
На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399, дану справу передано на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2025, для розгляду цієї адміністративної справи визначена суддя Тарасишина О.М.
Ухвалою суду від 01.04.2025 року прийнято до свого провадження позовну заяву №640/13710/21 за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Коршівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04356863, місцезнаходження: 78240, вул. Шевченка, буд.23, Коломийський район, Івано-Франківська область) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Рішенням Коршівської сільської ради об'єднаної територіальної громади Івано-Франківської області від 23.12.2020 року №44-VIIІ/2020 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 . Підставою для оскаржуваної відмови стала відсутність необхідної кількості голосів для прийняття рішення. На думку позивача, відповідач, надаючи відмову у наданні такого дозволу, навів підставу, не передбачену частиною третьою статті 118 ЗК України, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався. Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа, відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі.
02.04.2025 року від відповідача надійшло клопотання з проханням надіслати матеріали справи на електронну адресу
04.04.2025 року Одеським окружним адміністративним судом направлено відповідачу сканкопію позову з додатками.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність даної позовної заяви Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з позовної заяви, 07.05.2020 року позивачка звернулась до Коршівської сільської ради із заявою про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Як вбачається із додатку, запитувана земельна ділянка розташована за межами села Богородичин Коломийського району Івано-Франківської області і відноситься до земель запасу та має кадастровий номер 2623282200:02:002:1002.
До заяви надано копію паспорту, копію довідки про присвоєння ІПН, графічний матеріал, на якому зображено бажане розташування земельної ділянки.
Рішенням Коршівської сільської ради об'єднаної територіальної громади Івано-Франківської області від 23.12.2020 року №44-VIIІ/2020 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 . Підставою для оскаржуваної відмови стала відсутність необхідної кількості голосів для прийняття рішення.
Згідно протоколу №1 та даних поіменного голосування серед 23 депутатів 19 проголосували «Проти», один «За» та троє «Утримались».
На думку позивача, відповідач, надаючи відмову у наданні такого дозволу, навів підставу, не передбачену частиною третьою статті 118 ЗК України, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи дану адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Право власності на землю гарантується частиною другої статті 14 Конституції України. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (ч. 1 ст. 2 Земельного кодексу України).
Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади (ч. 2 ст. 2 Земельного кодексу України).
Згідно ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частинами 2,3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
Пунктом б ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно п.б ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст.118 Земельного кодексу України.
Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Наведені вище норми ст.118 Земельного кодексу України регулюють правовідносини щодо земельних ділянок, що не є сформованими.
Метою розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є її індивідуалізація (конкретизація). Здійснення такої індивідуалізації, зокрема, дозволяє здійснити формування земельної ділянки.
Статтею 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: - у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; - шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; - шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; - шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; - за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Згідно з ч.6 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Поділ, об'єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об'єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально.
Земельні ділянки можуть бути об'єднані, якщо вони мають однакове цільове призначення. У разі поділу земельної ділянки, об'єднання земельних ділянок сформовані земельні ділянки зберігають своє цільове призначення.
Частиною 7 ст.79-1 Земельного кодексу України встановлено, що винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій»:
- проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.
- технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
Відповідно до статті 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.
Тобто, згідно з Земельного кодексу України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч. 2 ст. 79 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.
Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта.
Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, керуючись частиною 1 статті 50 Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року № 858-IV (далі - Закон № 858-IV) висловила позицію, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Отож, якщо земельна ділянка сформована, то розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження позбавлені будь-якого сенсу.
Постановою Верховного Суду від 04 травня 2020 року у справі № 802/1539/17 встановлено відсутність в органу Держгеокадастру обов'язку надавати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, якщо земельна ділянка є сформованою.
Як вважав суд касаційної інстанції, відповідно до ч.6 ст.79-1 Земельного кодексу України подальше формування спірної земельної ділянки здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою.
Отже, при вирішенні даного спору слід виходити із того, що проект землеустрою та проект технічної документації є різними видами документації з землеустрою.
Зважаючи на наявні у позовній заяви аргументи позивача з цього питання, суд звертає увагу на матеріали справи, де наявне клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Суд зазначає, що норми ст.118 Земельного кодексу України регулюють правовідносини щодо земельних ділянок, що не є сформованими, тоді як до сформованих ділянок підлягає застосуванню ч.6 ст.79-1 Земельного кодексу України, яка передбачає формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.
Як вбачається зі змісту клопотання позивачки, вона просила надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. При цьому, згідно додатку до клопотання запитувана земельна ділянка розташована за межами села Богородичин Коломийського району Івано-Франківської області і відноситься до земель запасу та має кадастровий номер 2623282200:02:002:1002.
Спірне ж рішення виключно вказує на відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
На підставі викладеного суд зазначає, що відповідач не правильно застосував положення Земельного кодексу України, а саме вирішив питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою (ст. 118 ЗК України) по відношенню до сформованої земельної ділянки (кадастровий номер 2623282200:02:002:1002).
При цьому, категорія вказаної земельної ділянки 2623282200:02:002:1002 - землі сільськогосподарського призначення, що відповідає запитуваній у заяві позивачкою меті. Вказане свідчить про відсутність необхідності зміни цільового призначення земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, керуючись частиною 1 статті 50 Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року № 858-IV (далі - Закон № 858-IV) висловила позицію, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Отож, якщо земельна ділянка сформована, то розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження позбавлені будь-якого сенсу.
У даному спорі є встановленим факт, що земельна ділянка, частину яких позивач має намір отримати у власність (кадастровий номер 2623282200:02:002:1002), є сформованою.
За таких умов, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.6 ст.79-1 Земельного кодексу України, яка передбачає формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.
Постановою Верховного Суду від 04 травня 2020 року у справі № 802/1539/17 встановлено відсутність в органу Держгеокадастру обов'язку надавати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, якщо земельна ділянка є сформованою.
Як вважав суд касаційної інстанції, відповідно до ч.6 ст.79-1 Земельного кодексу України подальше формування спірної земельної ділянки здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою. Як наслідок, Верховний Суд дійшов висновку, що посилання позивача на вимоги ст.118 Земельного кодексу України не є обґрунтованим, оскільки зазначена норма стосується порядку набуття права на землю, що не є сформованою земельною ділянкою та не регулює питання поділу земельної ділянки.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 823/1172/17, зазначено про необхідність відмови в задоволенні вимог, якщо позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення сформованої земельної ділянки у власність, а не з технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, що суперечить вимогам частини шостої статті 79-1 Земельного кодексу України. На думку касаційного суду, заявлений позивачем спосіб не є ефективним, оскільки не відновить його прав на отримання відповідної земельної ділянки.
На підставі викладеного суд вважає, що спірне рішення прийняте без дотримання норм Земельного кодексу України та не сприяє реалізації права позивача на отримання відповідної земельної ділянки.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно та розсудливо.
Вирішуючи позовні вимоги в частині правомірності рішення Коршівської сільської ради об'єднаної територіальної громади Івано-Франківської області від 23.12.2020 року №44-VIIІ/2020, суд дійшов висновку, що це рішення критеріям, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України, не відповідає, що є підставою для його скасування.
При цьому, суд вважає необхідним зазначити, що розгляд відповідачем клопотання ОСОБА_1 від 07.05.2020 року не було здійснено належним чином, адже не було досліджено суті запитуваного дозволу та правового статусу визначеної земельної ділянки. З урахуванням встановлених обставин відповідач мав би зазначити причини, передбачені ст.118 ЗК України, які б слугували підставою для відмови у наданні дозволу, однак цього здійснено не було.
Сам факт відсутності належної кількості голосів - це наслідок особливостей колективного прийняття рішень згідно сесії ради органу місцевого самоврядування. Сама по собі відсутність кількості голосів не є самодостатньою причиною для надання такої відмови.
Спірне рішення абсолютно повністю позбавлене будь-якого обґрунтування його прийняття, що, навіть поза надання юридичної оцінки правовому статусу земельної ділянки та міркувань суду щодо того, чи має це бути дозвіл на розробку проекту землеустрою чи відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, вказує на необґрунтованість, а позаяк протиправність акту суб'єкта владних повноважень.
З урахуванням цього, суд дійшов висновку, що рішення Коршівської сільської ради об'єднаної територіальної громади Івано-Франківської області від 23.12.2020 року №44-VIIІ/2020 є необґрунтованим, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
На підставі абз.2 ч.4 ст.245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідач в межах даної справи протиправно не прийняв законного та обґрунтованого рішення за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із п. «б» ч.1 ст.121 ЗК України, за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Коршівської сільської ради.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суд звертає увагу, що з урахуванням відсутності обґрунтованого рішення з боку відповідача та з урахуванням невизначеності питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи відведення на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, на даному етапі відсутні підстави для зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо надання такого дозволу. Це, на переконання суду, буде передчасним та позбавленим належного аналізу земельної ділянки з боку відповідача при прийнятті ним рішення.
Тому, виконуючи завдання адміністративного суду передбачене у ст.2 КАС України та обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Коршівської сільської ради відповідно до вимог законодавства повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення за наслідками розгляду цієї заяви з урахуванням висновків суду.
При цьому слід звернути увагу на наступні обставини.
П.п.5 п. 27 Перехідних положень Земельного кодексу України на період дії правового режиму воєнного стану передбачено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
Враховуючи таку заборону, а також беручи до уваги зобов'язальну частину позовних вимог та необхідності їх вирішення станом на теперішній момент, вирішення питання стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою є ускладненим. Однак, з урахуванням обставин даної справи суд зазначає, що право ОСОБА_1 на належний розгляд поданого клопотання для отримання земельної ділянки у власність визнано у судовому порядку, а відтак позивач має легітимні очікування на дотримання суб'єктом владних повноважень процедури розгляду її звернення. За наявності діючої заборони щодо надання згоди на розроблення документації із землеустрою повторний розгляд поданого клопотання позивача фактично є неможливим, що створює не лише певну правову невизначеність для позивача, а й порушує його легітимні очікування, оскільки за будь-яких обставин рішення для заявника буде негативним без надання оцінки змісту поданого звернення та документів.
Водночас, суд наголошує, що у даній справі спірні правовідносини фактично виникли ще до внесення відповідних змін в частині установлення тимчасової заборони, зокрема, про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земельної ділянки у власність.
При цьому, суд звертає увагу, що діюча заборона, враховуючи, що суд зобов'язує повторно розглянути заяву позивача від 07.05.2021 року, не може вважатися підставою для нерозгляду клопотання як такого, однак надає однозначне розуміння результату такого розгляду. Натомість, сторони не позбавлені права звернутись до суду в порядку ст.378 КАС України, зокрема, у контексті виконання рішення суду щодо повторного розгляду клопотання з огляду та на період дії п.п.5 п.27 «Перехідні положення» Земельного кодексу України.
Відповідно до ч.1. ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 908 грн.
З урахуванням наведеного, враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Коршівської сільської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 908 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 132, 134, 139, 194, 205, 242-246, 255, 291, 295, 297 КАС України,
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Коршівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04356863, місцезнаходження: 78240, вул. Шевченка, буд.23, Коломийський район, Івано-Франківська область) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Коршівської сільської ради об'єднаної територіальної громади Івано-Франківської області від 23.12.2020 року №44-VIIІ/2020, в частині відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 .
Зобов'язання Коршівську сільську раду відповідно до вимог законодавства повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення за наслідками розгляду цієї заяви з урахуванням правових висновків суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Коршівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04356863) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім грн. 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 11.07.2025 р.
Суддя О.М. Тарасишина