Справа № 640/11584/20
09 липня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі судді Іванова Е.А. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувлась ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі відповідач) , в якому просить стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в сумі 36 833,76 грн. та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в сумі 36 833,76 грн. (загалом 73 667,52 грн.). В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на момент звільнення 21.11.2019р., відповідачем не здійснено повний розрахунок належних до виплати сум, а саме: вихідної допомоги, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.
Ухвалою від 28 травня 2020 року у справі головуючим суддею Погрібніченко І.М., відкрито провадження, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно абз.4 п.2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 року №2825-IX (далі - Закон №2825) зазначено, що інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Так, на виконання вищенаведеного пункту Закону №2825 Окружний адміністративний суд міста Києва скерував матеріали справи №640/11584/20 за належністю.
26.03.2025 року справа №640/11584/20 за результатами автоматизованого розподілу була передана для розгляду судді Одеського окружного адміністративного суду Іванову Е.А.
Ухвалою судді від 02.04.2025 року прийняти до провадження адміністративну справу та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Розгляд справи розпочато спочатку.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки позивача звільнено з підстав та порядку, передбачених Законом України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Також вказує, що позивачу виплачена матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в січні 2019 року, так як вона виплачується в поточному бюджетному році за рік в якому надається, та правових підстав виплачувати її за минули роки відсутні.
Дослідивши зміст заяв по суті справи, надані до суду письмові докази у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_2 працювала в органах прокуратури та наказом Генерального прокурора №1685ц від 21.11.2019 її звільнено з посади прокурора відділу координації діяльності підрозділів ДБР у сфері протидії злочинності та контролю виконання управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь ДДБР Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень підслідних ДБР, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 25.11.2019р. Цим же наказом Департаменту планово-фінансової діяльності бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України наказано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.
З відзиву Офісу Генерального прокурора вбачається, що вихідна допомога при звільненні згідно статті 44 КЗпП України не нараховувалась та не виплачувалась, водночас згідно розрахункового листа за січень 2019 року позивачу у січні 2019 року виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у сумі 45813,18грн.
Позивач не погодилась зі звільнення до оскаржила наказ до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2021 у справі № 640/25978/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021 апеляційну скаргу позивача задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2021 скасовано, прийнято нову постанову про часткове задоволення вимог позивача.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 21.11.2019 № 1685ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу координації діяльності підрозділів Державного бюро розслідувань у сфері протидії злочинності та контролю виконання управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній посаді, яку вона займала до звільнення, або рівнозначній посаді в органах прокуратури України в Офісі Генерального прокурора.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 674 218,87 грн. за період з 26.11.2019 по день ухвалення судового рішення.
Офісом Генерального прокурора постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021 у справі № 640/25978/19 оскаржено в касаційному порядку.
Разом із тим, на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, у жовтні 2021 року Офісом Генерального прокурора нараховано та виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 542 746,19 грн.
В подальшому, постановою Верховного Суду від 14.07.2022 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021 скасовано і залишено в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2021.
Отже, відповідно до вказаної постанови Верховного Суду, підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу перестали існувати.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.
Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX) статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Статтею 1 КЗпП України встановлено, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему установлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
У той же час приписами Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника, є стаття 44 КЗпП України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» доповнено статтю 40 КЗпП України частиною четвертою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Отже, частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з цим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №520/4500/21, від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 16 вересня 2021 року у справі №600/690/20-а, від 30 вересня 2021 року у справі №160/10949/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №380/5278/20, та інших, і суд не вбачає підстав відступати від неї.
Суд установлено, що наказом Генерального прокурора №1685ц від 21.11.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора прокурора відділу координації діяльності підрозділів ДБР у сфері протидії злочинності та контролю виконання управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь ДДБР Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень підслідних ДБР, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 закону України «Про прокуратуру» з 25 листопада 2019 року.
На день звільнення Офісом Генерального прокуратура позивачу не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України, тоді як вважає суд у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку.
Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом, з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 21.01.2021 у справі № 260/1890/19, від 18.02.2021 у справі № 640/23379/19.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, а невиплата такої допомоги свідчить про протиправність бездіяльності відповідача, що зумовлює наявність підстав для стягнення такої допомоги на користь позивача.
При цьому суд враховує, що згідно довідки Офісу генерального прокурора №21-828зп від 11.06.2020р. розмір заробітної плати позивача за останні два місяця до звільнення (вересень, жовтень 2019) становить 36833,76грн, та сума середньої заробітної плати за місяць розрахована відповідно до положень Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року (в редакції станом на день звільнення) для виплати вихідної допомоги становить 34431,61грн., а тому до виплати при звільненні належало отримати позивачу 34431,61грн., а не 36833,76грн, яку позивач отримала за два місяці перед місяцем звільнення.
Щодо посилання відповідача на постанову Верховного суду по справі №640/3046/21 від 28.12.2023 року то суд зазначає, що обставини по цій справі відрізняються від обставин справи №640/3046/21, так як в ній позивача судовим рішенням Верховного суду було поновлено на посаді та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, тоді як по цій справі рішенням Верховного суду було визнано правомірним звільнення позивача та відмовлено у позові, а тому суд не враховує дане судове рішення.
При цьому питання про виплату середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні не є предметом спору по цій справі.
Щодо стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд вважає, що вимога не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно п.п.3 п.2 постанови КМУ від 31.05.2012 р №505 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури керівникам органів прокуратури надано право у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.
Відповідач у відзиві зазначив, що матеріальна допомога виплачується в межах бюджетних асигнувань в поточному році та за поточний рік, а не за минулий та була виплачена позивачу у січні 2019 року.
Та згідно наявних в матеріалах справи розрахункових листів позивач отримувала в січні 2017, січні 2018 року та січні 2019 року матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, та доказів, того що це була допомога за іншій рік ніж рік у якому вона виплачена матеріали справи не містять, а тому в цій частині вимога не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищенаведене суд доходить висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Водночас згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Отже, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та невиплати позивачу при звільненні вихідної допомоги у зв'язку з припиненням трудового договору.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону №3674-VI розподіл судових витрат не здійснюється..
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні вихідної допомоги.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 34431,61грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) рнокпп НОМЕР_1 .
Відповідач: Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) код ЄДРПОУ 00034051.
Суддя Е.А.Іванов