про залишення позовної заяви без руху
11 липня 2025 рокусправа № 380/13805/25
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Сподарик Н.І. перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (79005, м. Львів, вул. Архипенка, 1; код ЄДРПОУ 40867243) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 28 лютого 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 28 лютого 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо не підготовки та не направленні до уповноваженого органу, через який було подано заяву про призначення пенсії за вислугою років оновлених грошового атестату та довідки на ім'я ОСОБА_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції видати оновлених грошового атестату та довідки на ім'я ОСОБА_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»
Кодексом адміністративного судочинства України встановлені вимоги щодо форми, змісту позовної заяви, порядку її подання.
Відповідно до вимог ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви у тому числі з'ясовує, чи:
- відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
- позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
- немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч.1, 5 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися, Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022 року), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, суддя враховує, що положення розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним ч.2 ст.233 КЗпП України та не містять жодних застережень щодо застосування цього Закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.
За правилами ч.3 ст.3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Вимоги заявлені позивачем стосуються періоду проходження військової служби з 29 січня 2020 року по 28 лютого 2023 року.
З огляду на те, що до 19.07.2022 діяла норма, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, тому суд приходить до висновку, що в частині позовних вимог за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 позов подано з дотриманням строк звернення до суду.
Що стосується позовних вимог за період з 19.07.2022, суд зазначає таке.
Встановлюючи момент, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, судом звертає увагу, що грошове забезпечення підлягає виплаті військовослужбовцю щомісячно, а тому про порушення свого права щодо отримання грошового забезпечення не у повному обсязі, позивач повинен був дізнатися при отриманні грошового забезпечення не пізніше останнього числа кожного місяця, в якому така винагорода мала бути виплачена.
Тобто відлік тримісячного строку на звернення позивача до суду з вимогою щодо виплати грошового забезпечення розпочинається з першого числа місяця, наступного за тим, в якому грошове забезпечення мало бути виплачена і, відповідно, закінчується останнього числа такого місяця.
При цьому, суд звертає увагу, що в даному випадку має місце трудовий спір, а не спір у справах про звільнення, оскільки, як зазначалось судом, позивач продовжує проходити військову службу.
Отже, позивач мав бути обізнаний про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення не пізніше першого числа місяця, що слідує за наступним від оплаченого, тому тримісячний строк звернення до суду щодо виплати йому грошового забезпечення спливає через три місяці з дня, коли він дізнався про порушення свого права.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 400/5432/24.
Оскільки позовна заява подана 17.06.2025, тому, суд приходить до висновку, що з позовними вимогами про здійснення перерахунку грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 28.02.2023, позивач звернувся зі значним пропуском строку звернення до суду.
Разом із позовною заявою, представником позивача подано заяву, в якій просить поновити строк для звернення до суду та відкрити спрощене позовне провадження. Зазначив, що про порушене право позивач дізнався після одержання письмового повідомлення про складові суми, нарахованого та виплаченого грошового забезпечення. Вважає, що позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п.п. 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час спливу строків звернення до суду.
Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо об'єктивно йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив через можливі власні недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до свого права на звернення до суду.
Зазначена позиція суду також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, рішення "Девеер проти Бельгії", "Голдер проти Сполученого Королівства").
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Така позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 826/26174/15, від 21 грудня 2019 року у справі №826/12776/15 та від 5 травня 2022 року у справі № 240/10663/20.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст.123 КАС України, відповідно до ч.2 якої, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка має об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Позивачем не наведено об'єктивних обставин, які б не дозволяли йому звернутися до суду у визначений законодавством строк.
Позивач не надав жодних доказів в підтвердження того, що він був позбавлений можливості раніше отримати інформацію про обставини нарахування йому грошового забезпечення. Доказів, що відповідач чинив йому перешкоди у отриманні відповідної інформації, позивачем також не надано.
З огляду на зазначені обставини, суд не вбачає підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
За правилами ч.ч.1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відтак, суддя висновує, що зазначені представником позивача обставини, якими обґрунтовується поважність причин пропуску строку звернення до суду мають абстрактний характер та не підтверджуються жодними доказами, а тому такі слід визнати неповажними.
Отже, підстав для задоволення клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з огляду на повідомлені ним обставини немає.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, позов залишається без руху, якщо підстави, вказані нею у заяві про поновлення строку, визнані судом неповажними.
При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою та вказати інші підстави для поновлення строку, якщо такі існують.
Виходячи з викладеного, позовну заяву подано без додержання вимог статей 44, 160 та 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першою статті 169 вказаного Кодексу суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Беручи до уваги наведене, наявні правові підстави для залишення позовної заяви без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву залишити без руху.
Причини пропуску строку звернення до суду викладені в клопотанні визнати неповажними.
Надати позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в мотивувальній частині ухвали - десять днів з дня отримання копії ухвали у такий спосіб: скерувати на поштову адресу Львівського окружного адміністративного суду (79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2) заяву про усунення недоліків позовної заяви до якої надати:
- клопотання про поновлення строку звернення до суду та докази у підтвердження викладеного у такому клопотанні з обґрунтуванням поважності причин пропуску звернення до суду.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу (представнику позивача).
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Сподарик Наталія Іванівна