10 липня 2025 року м. Київ № 320/6130/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та просить суд:
визнати прротиправними дії щодо відмови упризначенні пенсії за віком, як державному службовцю;
зобов"язати призначити пенсію за віком згідно із Законом України "Про державну службу".
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до пенсійного органу із заявою про переведення на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», однак відповідач протиправно відмовив, з підстав відсутності необхідного стажу чим порушив його законні права та інтереси.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
17.04.2023 до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області на адміністративний позов, відповідно до якого проти заявлених позовних вимог заперечив та просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 - реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою про складові заробітної плати позивачу виплачувалась надбавка за вислугу років у розмірі 50% (стаж служби понад 20 років).
Позивач звернувся із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Рішення мотивоване тим, що у позивача відсутній стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, враховуючи зазначене, позивачу у перерахунку та переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» на підставі заяви відмовлено, оскільки стажу державної служби недостатньо для вищезазначеного виду перерахунку.
Вважаючи дану відмову протиправною позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Із 01.05.2016 набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889), яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 (далі - Закон № 3723).
Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723 встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Пенсія за віком у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058 особам, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 889 та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723 лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723 вік і страховий стаж.
Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889 визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889 для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Зі змісту наведених норм видно, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723 і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 822/524/18, в постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 687/545/17.
Відповідно п. 8 Прикінцевих положень Закону № 889, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
До набрання чинності Закону № 889, стаж державної служби обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок № 283).
Отже, стаж державної служби за періоди роботи до 01.05.2016 обчислюється відповідно до законодавства, яке діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ним передбачені.
Як встановлено судом, відповідачем відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності стажу необхідного для призначення пенсії.
Записи трудової книжки позивача виконані чітко, зрозуміло, містять інформацію про періоди роботи та займану посаду та печатку підприємства.
При цьому суд наголошує, що відповідачем не наведено жодних підстав для неврахування інших періодів наведених у трудовій книжці, при цьому не надано доказів, що періоди взагалі досліджувались, а відтак зазначені дії свідчать про непослідовність та протиправність дій пенсійного органу при розгляді заяви позивача.
Щодо позивача, то на підтвердження наявного стажу ним долучено лише довідку від 02.09.2022 № Є2882.2, при цьому у позовній заяві необґрунтовано фактично наявність необхідно стажу, та зазначені доводи.
Таким чином суд немає можливості встановити наявність належного страхового стажу .
Щодо вимоги про проведення перерахунку пенсії, суд зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 № 21-87а13.
Так, призначення пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Судом встановлено, що відповідачем не наведено жодних обставин якій слугували підставою для не врахування періодів зазначених у трудовій книжці.
Отже, позивачу не відмовлено по суті щодо врахування наведених періодів, такі періоди відповідачем не досліджувались, а тому у суду відсутні підстави перебирати на себе функції органу Пенсійного фонду та вирішувати питання перерахунку пенсії, без дослідження такого питання по суті звернення позивача відповідачем.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України).
У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На час розгляду справи пенсія не призначена. Призначення пенсії за законом віднесено до компетенції відповідних управлінь Пенсійного фонду України. Суд не має права перебирати на себе функції органів пенсійного фонду щодо призначення пенсії, тому відсутні підстави для зобов'язання відповідача перерахувати пенсію, отже, підстав для задоволення позовних вимог в цій частині немає.
Проте, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати належний орган повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії та прийняти за результатами її розгляду обґрунтоване рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначені.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Європейський суд з прав людини у справі "Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.
Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивачем сплачено 1 073,60 грн судового збору за подання даного адміністративного позову, що підтверджується квитанцією від 19.01.2023.
Відтак у зв'язку із частковим задоволенням позову суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів сплачений судовий збір у сумі 1 073,60 грн.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії за віком, як державному службовцю.
Ззобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) повторно розглянути заяву про призначення пенсію за віком згідно із Законом України "Про державну службу" та прийняти за результатами її розгляду обґрунтоване рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
У задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) судовий збір у сумі 1 073,60 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.