11 липня 2025 року Справа № 280/3628/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36014, м. Полтава, вул. Гоголя, 34; ЄДРПОУ: 13967927), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 20490012) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 084450010335 від 11 квітня 2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту, починаючи з 03 квітня 2025 року, з дня звернення із заявою про призначення пенсії, на підставі пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 03 квітня 2025 року позивач звернулася до територіального органу ПФУ за призначенням пенсії за віком відповідно до пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, оскільки досягла відповідного пенсійного віку та мала необхідний страховий та пільговий стаж. Проте відповідач прийняв рішення від 11 квітня 2025 року № 084450010335 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах з огляду на недосягнення позивачем на момент звернення за призначенням необхідного пенсійного віку. На переконання позивача, пенсійний вік має застосовуватися у порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Разом з тим, розглядаючи заяву про призначення пенсії відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, через що прийняте відповідачем рішення позивач вважає протиправним та просить призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах.
Ухвалою суду від 12 травня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Також, вказаною ухвалою судді від ГУ ПФУ в Полтавській області та ГУ ПФУ в Запорізькій області витребувано засвідчені належним чином копії матеріалів звернення позивача із заявою про призначення пенсії, копію оскаржуваного рішення, а також детальний розрахунок стажу позивача, проведеного за наслідками розгляду його звернення.
20 травня 2025 року надійшли пояснення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у яких представник зазначає, що відповідальним за розгляд заяви позивача від 03 квітня 2025 року та винесення відповідного рішення було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, за підсумками розгляду було прийнято рішення № 084450010335 від 11 квітня 2025 рокупро відмову у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного пенсійного віку. Відповідно до Закону № 1058 право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах виникає у позивача після досягнення 55 років (станом на 03 квітня 2025 року - дату звернення за призначенням пенсії - позивачці виповнилось - 50 років) у зв'язку з чим відповідачем правомірно прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зазначає, що рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 не відновлює дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин. При цьому вказане рішення стосується тих осіб, які мали право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за нормами Закону № 1788 та зверталися за призначенням пенсії до 11 жовтня 2017 року. Норми статті 114, пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосуванню. Крім того, зауважує, що суд може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надавалась оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії. Просить відмовити у задоволенні позову.
27 травня 2025 року судом отримано відзив на позовну заяву, у якому представник Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області звертає увагу суду на те, що відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідною умовою для призначення пенсії є досягнення 55 років, а станом на момент звернення позивачем до управління з заявою про призначення пенсії позивачу виповнилося 50 років. Відтак управління діяло в межах наданих йому повноважень без порушення чинних норм законодавства. При цьому суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії та самостійно визначати чи достатньо наявного у позивача стажу для призначення відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів. За наведених підстав просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі матеріалів справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за відповідною адресою у місті Запоріжжя.
03 квітня 2025 року позивач звернулась до органів пенсійного фонду за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 11 квітня 2025 року № 084450010335, прийнятому за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Зазначено, що пенсійний вік заявника згідно до пункту до пункту 2 частини 8 статті 114 Закону 1058 становить 55 років. Вік заявника - 50 років. Необхідний страховий стаж згідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону становить -25 років, стаж на пільговий умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) на зазначеній роботі не менше 10 років. Страховий стаж складає 30 років 11 днів, пільговий стаж на посаді водій трамвая складає 13 років 03 місця 12 днів. За наведених обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення відмовити заявнику в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону №1058, у зв'язку із відсутністю необхідного пенсійного віку.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За частиною першою статті 44 Закону України № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
У відповідності до пункту «з» частини першої статті 13 Закону України № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Відповідна редакція статті 13 Закону України № 1788-XII викладена на підставі Закону України від 02 березня 2025 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
До вказаних змін пункт «з» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було викладено у такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Законом України №213-VIII раніше передбачений пунктом «з» частини першої статті 13 Закону України № 1788-XII віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років. Закон України №213-VIII набув чинності з 01 квітня 2025 року.
Згідно з пунктом 2 розділу XV Закону України № 1058-IV (у редакції до 03 жовтня 2017 року) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Після набуття чинності нормами Закону України №1058-IV правила призначення пенсій на пільгових умовах регламентувались частиною першою статті 13 Закону України № 1788-XII.
Такий стан правового регулювання існував до 11 жовтня 2017 року (дата набрання чинності нормами Закону України №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»), яким текст Закону України №1058-IV був доповнений, зокрема, статті 114, згідно з частиною першою якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 114 Закону України №1058-IV у редакції Закону України № 2148-VIII, на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
В силу спеціальної вказівки у Законі України № 2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.
З 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме пунктом «з» частини першої статті 13 Закону України № 1788-XII у редакції Закону України № 213-VIII та пунктом 8 частини другої статті 114 Закону України №1058-IV у редакції Закону України №2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Конституційним Судом України було прийнято рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2025 року № 213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2025 року № 213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2025 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Конституційний Суд України в пункті 4.4 Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) зазначив, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, слід звернути увагу на те, що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07 липня 2011 року) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20, відповідно до яких: «…на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV…».
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, посилання відповідача на те, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії не досягла пенсійного віку, є необґрунтованими та судом відхиляються.
Разом з тим, суд зазначає, що зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 11 квітня 2025 року № 084450010335 слідує, що відповідач підтвердив наявність у ОСОБА_1 страхового стажу 30 років 11 днів, в тому числі пільгового стажу роботи 13 років 03 місяці 12 днів.
Вказане свідчить про відсутність спору між позивачем та відповідачем щодо достатності у позивача загального і пільгового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , остання народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , а отже на момент звернення із заявою від 03 квітня 2025 року про призначення пенсії на пільгових умовах досягла 50-річного віку.
З огляду на встановлені обставини в їх сукупності суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавленою гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення.
На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Викладене свідчить про те, що позивач, досягнувши станом на час звернення з заявою 50 років, та маючи, як вказано в оскаржуваному рішення достатній страховий та пільговий стаж набула право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку із чим рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 11 квітня 2025 року № 084450010335 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає наступне.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 446/1/22, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.
Оскільки підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії було саме відсутність у позивача певного віку, що є помилковим з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку про відновлення порушених прав позивача саме шляхом зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції згідно із рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року.
Згідно з приписами частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, задоволення позовних вимог у спосіб зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах з урахуванням рішення Конституційного Суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про передчасність висновку пенсійного органу про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судовий збір у сумі 968,96 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд -
Позовну заяву - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 084450010335 від 11 квітня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту, починаючи з 03 квітня 2025 року, з дня звернення із заявою про призначення пенсії, на підставі пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 11 липня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов