09 липня 2025 року Справа № 280/2152/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області,
третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнанняпротиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (надалі відповідач), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у якому просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 19.02.2025 № 08450020651 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 01.09.1986 по 24.01.1989, з 01.02.1989 по 28.08.1989, з 25.10.1989 по 08.05.1990, призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 з 11.02.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 11.02.2025 вона звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з досягненням 50 - річного віку та наявністю необхідного стажу. Проте, оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку із недосягненням пенсійного віку у 55 років, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З огляду на зміст рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018 (746/15) вважає, що до спірних правовідносин має застосовуватись п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», згідно із якими пенсійний вік становить 50 років. До того ж, позивач зазначає про протиправність відмови відповідача у зарахуванні до її страхового стажу періодів навчання та роботи, записи про які містяться в її трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки не вона не має нести відповідальності за неналежно здійснені записи у її трудовій книжці, а також тому, що така відмова є проявом надмірного формалізму та порушенням принципу належного урядування. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач своїм правом на подання суду відзиву на позовну заяву не скористався.
Від третьої особи 04.04.2025 надійшли пояснення, у яких зазначено, що позивач звернулась до управління із заявою про призначенням пенсії за віком, проте на день звернення за призначенням пенсії не набула віку 55 років. Зазначає, що позивач набуде право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» лише при досягненні вказаного віку. Покликання позивача на рішення Конституційного суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018 (746/15) вважає безпідставним, оскільки останнім визнано такими, що не відповідають Конституції України норми Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вказує, що 11.10.2017 набув чинності Закон України від 03.10.2017 № 2148 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким Закон № 1058-ІV доповнено розділом ХІV-I «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян» та відповідно статті 114 та 115. Відтак, призначення дострокових пенсії за віком на пільгових умовах на даний час врегульовано саме ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-ІV. Також вважає, що підстави для зарахування до стажу спірних періодів є правомірною за відсутності законних підстав для такого зарахування. Враховуючи викладене, просить суд відмовити у позові.
Ухвалою судді від 31.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Суддя Стрельнікова Н.В. з 23.06.2025 по 06.07.2025 (включно) перебувала у відпустці.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.
Позивач звернулася за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах 11.02.2025 через веб-портал Пенсійного фонду України.
19.02.2025 за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області розглянуто заяву від 11.02.2025 та додані до неї документи та прийнято рішення № 08450020651 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону № 1058 у зв'язку із недосягненням позивачем пенсійного віку (55 років).
На підставі доданих до заяви про призначення пенсії документів та даних, наявних реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, до страхового стажу зараховані всі періоди роботи Позивача, і відповідно страховий стаж склав 26 років 9 місяців 15 днів.
Стаж роботи водієм міського пасажирського транспорту склав 13 років 1 місяць 8 днів.
На день подання заяви про призначення пенсії вік позивача становить 53 роки 8 місяців 21 день.
Крім того згідно спірного рішення до страхового стажу не зараховано
- період навчання з 01.09.1986 по 24.01.1989, відповідно до запису трудової книжки НОМЕР_1 від 03.02.1989, оскільки в графі 4 відсутня дата видачі свідоцтва, саме свідоцтво для призначення пенсії не надано;
-період роботи з 01.02.1989 по 28.08.1989, відповідно до запису трудової книжки від 03.02.1989 НОМЕР_1 , оскільки виявлено розбіжність у даті звільнення (28.08.1989) з роботи та даті наказу про звільнення з роботи (05.10.1989)
- період роботи з 25.10.1989 по 08.05.1990, відповідно до запису трудової книжки від 03.02.1989 НОМЕР_1 , оскільки у записі про прийняття на роботу відсутня назва підприємства.
Позивач не погодившись із вказаним рішенням, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Судом досліджено документи наявні у цій адміністративній справі.
При вирішенні спору по суті суд виходить з зазначеного вище та викладеного нижче.
Відповідно до п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Встановлено, що Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (набрав чинності 01.04.2015 року) до п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» були внесені зміни, згідно яких водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Тобто вказаним Законом було збільшено для жінок, зокрема, пенсійний вік з 50 років до 55 років.
Відповідно Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII ( набрав чинності 11.10.2017 року) Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» було доповнено ст.114, згідно з п.8 ч.2 якої, на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Отже, з 01.10.2017 року п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п.8 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» регулювалися питання призначення пенсії водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв), згідно яких, однією з умов призначення цього виду пенсії, зокрема для жінок, досягнення ними пенсійного віку 55 років.
Встановлено, що Рішенням Конституційного суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано неконституційними ст.13, ч.2 т.14, пункти б- г ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII. Застосуванню підлягають ст.13, ч.2 ст.14, пункти б-г ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Отже, з 23.01.2020 року існують Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пільгових пенсій, зокрема, водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв), а саме: п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 року №1-рп/2020 та п.8 ч2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII. Зокрема ці Закони мають розбіжності щодо пенсійного віку для жінок.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, пенсійний орган був зобов'язаний застосувати п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 року №1-рп/2020, як більш сприятливий для неї.
Аналізуючи докази у справі та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 19.02.2025 № 08450020651 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 року №1-рп/2020, є незаконним та підлягає скасуванню.
Щодо нарахування періодів навчання та роботи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч. 4 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, а також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивачка, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Судом досліджено трудову книжку Позивача НОМЕР_1 від 03.02.1989 в якій наявні відповідні записи, а саме: запис № 1 період її навчання з 01.09.1986 по 24.01.1989, запис № 2-3, з якого вбачається, що з 28.08.1989 позивача ввільнено з роботи за прогул, міститься підпис та печатка, посилання на наказ про звільнення із зазначенням його номеру і дати, записами № 4-5 період її роботи з 25.10.1989 по 08.05.1990. Із наведених записів можливо встановити період навчання та період, протягом якого позивачка перебувала у трудових відносинах, місце роботи та посаду; підставу звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.
Так, прийняття роботодавцем наказу про звільнення пізніше звільнення жодним чином не спростовує факт звільнення з роботи саме 28.08.1989 і не свідчить про порушення порядку ведення трудових книжок, який не містить відповідних заборон.
На працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських, кадрових документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення Позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а; від 24 травня 2018 у справі №490/12392/16-а.
Відповідачем не спростовано те, що позивач у спірні періоди навчалась та працювала , а відсутність дати видачі свідоцтва та найменування підприємства роботодавця не спростовує записів про періоди навчання та роботи позивача, а тому за даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Отже, враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу періодів навчання/роботи позивача з 01.09.1986 по 24.01.1989, з 01.02.1989 по 28.08.1989, з 25.10.1989 по 08.05.1990, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 03.02.1989.
Таким чином, оскаржуване Рішення відповідача від 19.02.2025 № 08450020651 є протиправним та підлягає скасуванню.
Так, на день звернення позивача за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах 11.02.2025 відповідно до п. «з» ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За матеріалами справи, станом на 11.02.2025 позивач вже досягла 53 років, має загальний страховий стаж 26 років 9 місяців 15 днів, стаж роботи водієм міського пасажирського транспорту склав 13 років 1 місяць 8 днів.
Суд вважає, що у відповідача були у наявності всі необхідні документи для прийняття рішення про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах роботи водієм міського пасажирського транспорту.
У постанові від 23.12.2021 у справі N 480/4737/19 Верховний Суд зазначив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбачених законом.
У справі № 580/1617/19 Верховний Суд зазначив, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
До того ж, у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 Верховний Суд зробив наступний правовий висновок: «…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень».
В силу викладеного, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди навчання/роботи з 01.09.1986 по 24.01.1989, з 01.02.1989 по 28.08.1989, з 25.10.1989 по 08.05.1990, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 03.02.1989 та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» п. з ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 року №1-рп/2020 з 11.02.2025.
Згідно із вимогами статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1ст. 77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи з'ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.
У зв'язку з задоволенням позовний вимог відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений позивачем судовий збір необхідно стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013,ЄДРПОУ 21318350), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області від 19.02.2025 № 08450020651 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком на пільгових умовах як працівнику міського пасажирського транспорту відповідно до п. «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 року №1-рп/2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1986 по 24.01.1989 та періоди роботи з 01.02.1989 по 28.08.1989, з 25.10.1989 по 08.05.1990, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 03.02.1989 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» п. з ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 року №1-рп/2020, з 11.02.2025.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області судові витрати у розмірі 968,96 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова