Справа № 127/14544/25
Провадження 2/127/2863/25
11 липня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 17.05.2019 між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0672602353. 14.07.2021 між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 14-07/21, у відповідності до якого ТОВ «Інфінанс» передало (відступило) ТОВ «Вердикт Капітал» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором № 0672602353 від 17.05.2019. У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» передало (відступило) ТОВ «Коллект центр» відповідно до договору про відступлення прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором № 0672602353 від 17.05.2019. Відповідачка свої зобов'язання за договором не виконала, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка становить 115 024, 14 гривень, з яких: 7 749, 99 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 107 274, 15 гривень - заборгованість за процентами. Проте, позивач, посилаючись на принципи розумності, справедливості та пропорційності просить стягнути заборгованість в розмірі 100 783, 48 гривень, з яких: 7 749, 99 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 93 033, 49 гривень - заборгованість за процентами.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь із відповідачки заборгованості за договором позики № 0672602353 від 17.05.2019 в сумі 100 783, 48 гривень. Також, позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь судові витрати.
Ухвалою суду від 13.05.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.
На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачем надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачці до її електронного кабінету копії позовної заяви із доданими до неї документами, що підтверджується відповідною квитанцією про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС. (а.с. 52-52зв.) Крім того, позивачем було направлено відповідачці листом з описом копію позовної заяви із доданими до неї документами за адресою її місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку (трекінг відправлення 0503754478413). (а.с. 50-51зв.)
За інформацією з офіційного вебсайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення було одержане відповідачкою 09.05.2025, а електронне, як те вбачається із вищевказаної квитанції, - 12.05.2025.
З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 13.05.2025 була доставлена до електронного кабінету відповідачки 14.05.2025 об 11 год. 09 хв., а поштове відправлення із ухвалою суду, направлене неодноразово відповідачці за адресою її місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулося до суду із відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою». (а.с. 66 зв., 67-68, 70-71)
Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідачка була належним чином повідомленою про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 13.05.2025 вважається врученою відповідачці 14.05.2025.
У строк, визначений судом ухвалою суду від 13.05.2025, від відповідачки відзив на позов не надійшов.
Будь-які докази по справі, крім поданих позивачем разом із позовною заявою, чи клопотання, від учасників справи на адресу суду не надходили.
Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
17.05.2019 між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0672602353, у відповідності до умов якого ТОВ «Інфінанс» зобов'язалось надати ОСОБА_1 кредит для власних потреб у вигляді відновлювальної кредитної лінії (максимальний розмір кредитної лінії - 20 000, 00 гривень) окремими частинами (траншами) в межах строку дії договору - 36 календарних місяців з дня підписання договору, а позичальниця, в свою чергу, зобов'язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування ним відповідно до умов цього договору. (а.с. 16-18зв.)
Підписанням вищевказаного договору відповідачка підтвердила, зокрема, що: вона самостійно перед укладення даного договору повністю ознайомилась з Правилами, викладеними на вебсайті Товариства, Проєктом договору, які відповідають умовам даного договору, та погодилась із ними; до укладення договору вона отримала вичерпну інформацію в письмовій формі про умови надання кредиту і що один з оригіналів цього договору був їй переданий; цей договір укладено на сприятливих для неї умовах, у тому числі з отриманням повної інформації від Товариства, достатньої та необхідної для прийняття рішення щодо укладення цього договору, що відповідає її внутрішній волі (п. 7.1. - п. 7.4. договору).
15.02.2020 ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Інфінанс» із заявкою-анкетою на отримання кредиту. (а.с. 19)
Того ж дня, 15.02.2020, ТОВ «Інфінанс» було запропоновано ОСОБА_1 прийняти умови Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за умовами програми «MoneyBOOM», затверджених наказом № 11/1 від 11.05.2019, та отримати в рамках договору № 0672602353 від 17.05.2019 кредит на запропонованих умовах. (а.с. 19зв.).
15.02.2020 відповідачка акцептувала вищевказану оферту. (а.с. 20)
Із позовної заяви вбачається, що заборгованість за вищевказаним договором позики становить 115 024, 14 гривень, з яких: 7 749, 99 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 107 274, 15 гривень - заборгованість за процентами.
14.07.2021 між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 14-07/21, у відповідності до якого ТОВ «Інфінанс» передало (відступило) ТОВ «Вердикт Капітал» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором № 0672602353 від 17.05.2019. (а.с. 38-43)
Так, згідно із п. 6.1.4. вищевказаного договору факторингу, право вимоги переходить до фактора після оплати фінансування з моменту підписання Акту приймання-передавання Реєстру Боржників (додаток № 2), який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого Права вимоги.
15.07.2021 на виконання умов вищевказаного договору факторингу ТОВ «Вердикт Капітал» сплатило фінансування, що підтверджується відповідним платіжним дорученням від 14.07.2021. (а.с. 40)
14.07.2021 між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було складено вищевказаний акт. (а.с. 40зв.)
З витягу із Реєстру боржників вбачається відступлення ТОВ «Інфінанс» ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до боржника за договором № 0672602353 від 17.05.2019 - ОСОБА_1 (а.с. 41-43)
10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023, у відповідності до якого ТОВ «Вердикт Капітал» передало (відступило) ТОВ «Коллект центр» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором № 0672602353 від 17.05.2019. (а.с. 44-49)
Так, згідно із п. 5.2. вищевказаного договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, право вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором на набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників в друкованому (підписаному) вигляді (додаток № 4).
10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр» було складено вищевказаний акт. (а.с. 46зв.)
З витягу із Реєстру боржників вбачається відступлення ТОВ «Вердикт Капітал» ТОВ «Коллект центр» права вимоги до боржника за договором № 0672602353 від 17.05.2019 - ОСОБА_1 (а.с. 48-49)
Виконання грошового зобов'язання ТОВ «Коллект центр» перед ТОВ «Вердикт Капітал» підтверджується актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023. (а.с. 47-47зв.)
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що умовами договору № 0672602353 від 17.05.2019 передбачено право позикодавця (кредитора) без згоди позичальника передавати права за цими договорами третім особам (п. 2.3 договору). При цьому, у відповідності до п. 5.5 договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 первісний кредитор зобов'язаний повідомити боржників про відступлення прав вимоги протягом 10 робочих днів з моменту набрання чинності цим договором.
Суду не надано доказів повідомлення відповідачки про відступлення прав вимог, однак судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Крім того судом встановлено, що законом не встановлено заборону заміни кредитора без згоди боржника у зобов'язаннях по вищевказаному договору позики.
Доказів того, що вищевказаний договір факторингу та договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги визнані недійсними, суду не надано.
Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, після сплати фінансування та підписання Акту прийому-передачі Реєстру боржників за вищевказаними договорами, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «Коллект центр» стало новим кредитором відповідачки за договором про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0672602353 від 17.05.2019.
Позивач вважає, що відповідачкою порушено умови вищевказаного договору позики, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 і ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, згідно із статті 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» вредакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Норми ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту) вказується особа, яка створила замовлення.
Отже, з алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на вебсайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не було б укладено.
При укладенні договору позики № 0672602353 від 17.05.2019 відповідачка сама надала відомості, які її ідентифікують: свої прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка вчинила ряд дій, спрямованих на укладення договору, і підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором договір позики № 0672602353 від 17.05.2019 - 4r8g6s, а також заявку-анкету від 15.02.2020 - 1d9s2z. В свою чергу позикодавцем було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідачки. (а.с. 26) Відповідно, укладення вказаного вище договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, цей правочин відповідно до закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Отже, судом встановлено, що договір позики № 0672602353 від 17.05.2019 є укладеним між відповідачкою та фінансовою установою в електронній формі, усі істотні умови якого було погоджено його сторонами при укладенні.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, пред'являючи вимоги про повернення позики, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов'язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
Як вбачається із повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 07.03.2025, яке надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку ТОВ «Інфінанс» на підставі договору № ФК-П-17/08-04 від 03.08.2017, зокрема 15.02.2020 успішно здійснено транзакцію в системі iPay.ua - 48763235 в сумі 7 750, 00 гривень за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 . (а.с. 26зв.) Такий спосіб перерахування коштів у рахунок кредиту визначено умовами договору позики № 0672602353 від 17.05.2019.
Вищевказаний платіжний засіб - платіжна картка № НОМЕР_1 була вказана позичальником у заявці-анкеті на отримання кредиту від 15.02.2020. (а.с. 19)
Наведене вище узгоджується із інформацією, повідомленою ТОВ «Інфінанс» ТОВ «Вердикт Капітал» 21.07.2021. (а.с. 27)
Із розрахунку заборгованості, здійсненого ТОВ «Інфінанс», вбачається, що:
- відповідачкою було одержано декілька траншів в межах кредитної лінії за договором № 0672602353 від 17.05.2019, а саме: 17.05.2019 - 5 500, 00 гривень; 19.08.2019 - 5 000, 00 гривень і 15.02.2020 - 7 750, 00 гривень;
- усі транші кредиту, видані по 15.02.2020, були повернуті відповідачкою позикодавцю, крім, відповідно, останнього траншу, виданого 15.03.2020;
- станом на 14.07.2021 заборгованість становила 73 387, 32 гривень, з яких: 7 749, 99 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 65 637, 33 гривень - заборгованість за відсотками. (а.с. 27зв.-35)
Із розрахунку заборгованості, здійсненого ТОВ «Вердикт Капітал», вбачається, що станом на 10.01.2023 заборгованість за вищевказаним договором позики становить 115 024, 14 гривень, з яких: 7 749, 99 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 107 274, 15 гривень - заборгованість за відсотками. (а.с. 36)
Здійснений позивачем розрахунок заборгованості станом на 07.05.2025 лише констатує суму заборгованості, визначену ТОВ «Вердикт Капітал», і вказує на відсутність будь-яких нарахувань з моменту укладення договору про відступлення прав вимог позивачем. (а.с. 37)
З'ясовуючи обставини, пов'язані із правильністю здійснення розрахунків заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідачка могла б викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими вона не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористалась. Відповідачкою не оспорювався факт отримання нею кредитних коштів, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Оцінюючи надані позивачем докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачкою грошових коштів в межах кредитної лінії в розмірі 7 750, 00 гривень 15.02.2020 за договором позики № 0672602353 від 17.05.2019.
З розрахунку заборгованості здійсненого ТОВ «Інфінанс» вбачається, що за період користування кредитним коштами в розмірі 7 750, 00 гривень відповідачка здійснила 17.03.2020 платіж, із суми якого 0, 01 гривень первісним кредитором було зараховано в рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту і, відповідно, сума заборгованості по тілу кредиту визначена в розмірі 7 749, 99 гривень. (а.с. 16-20зв.)
Водночас, визначаючись із сумою заборгованості по тілу кредиту, судом прийнято до уваги й наступне.
Крім заборгованості по тілу кредиту, позивач просив суд стягнути із відповідачки заборгованість за відсотками в розмірі 93 033, 49 гривень.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами договору позики, і порядок нарахування процентів за користування кредитними коштами.
У відповідності до умов договору позики № 0672602353 від 17.05.2019 і Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за умовами програми «MoneyBOOM», затверджених наказом № 11/1 від 11.05.2019 (надалі - Правила), які є невід'ємною частиною цього договору, визначено, що сума другого та наступного траншів кредиту, строк користування, відсоткова ставка визначаються у додатках до договору, якими в даному випадку є заявка-анкета на отримання кредиту від 15.02.2020, пропозиція і акцепт оферти від 15.02.2020 (п. 1.2., п. 1.6., п. 1.15., п. 3.1.1. договору). (а.с. 16-18зв., 20зв.-25) Порядок нарахування відсотків, повернення (погашення) кредиту визначений п. 7 Правил.
Так, судом встановлено, що строк кредитування траншу, виданого 15.02.2020 відповідачці, який був наступним, сторонами правочину було визначено - 30 днів, тобто до 15.03.2020; відсоткова ставка за користування кредитними коштами - 1, 225 % за один день.
Водночас, з умов вищевказаного договору та Правил вбачається можливість пролонгації строку кредитування. Так, у відповідності до п. 8.2. Правил строк користування другим та наступним кредитом (траншем) може бути змінений/продовжений на строк, що відповідає кількості днів діючого кредиту (траншу), в даному випадку, відповідно, на 30 днів. Однак, продовження строку дії кредиту здійснюється виключно в разі дотримання умов, визначених у п. 8.3. Правил.
Як вбачається із розрахунку заборгованості здійсненого ТОВ «Інфінанс», останнім відсотки за користування кредитними коштами нараховувались з наступного дня за днем отримання кредиту (з 16.02.2020), хоча п. 7.1. Правил визначено порядок нарахування відсотків з дня отримання кредиту включно і по день повернення включно; відповідачкою було дотримано вищевказаних умов, у зв'язку із чим відбулась пролонгація строку кредитування. Однак, відповідачка не виконала умов договору з урахуванням пролонгації, у зв'язку із чим виникла прострочка. Тому, враховуючи положення п. 8.4. і п. 8.7. Правил, наступна пролонгація строку кредитування не відбулась.
У відповідності до п. 8.8. Правил у разі якщо позичальник прострочив повернення всіх належних до сплати платежів у строк з урахуванням пролонгації, то такий строк пролонгації вважається анульованим. У такому випадку заборгованість у повному обсязі вважається простроченою з дня (дати), наступного за днем, коли така заборгованість мала бути сплачена без урахування зміни строку користування поточним кредитом (траншем). Дане положення, зокрема, узгоджується із п. 10.3. Правил.
Отже, виходячи з вищевикладеного, пролонгація строку кредитування відповідачки вважається анульованою, а заборгованість по кредиту простроченою з 16.03.2020.
Тому суд зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16). На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору, який важливо дотримати в межах кредитних відносин, та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Отже, слід розрізняти правову природу процентів за «користування кредитом» і процентів, які сплачуються у випадку прострочення грошового зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України, що в свою чергу є мірою цивільно-правової відповідальності.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Суд зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
На вищевказане неодноразово звертав увагу Верховний Суд, зокрема Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16.
Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.
Отже, за встановлених вище судом обставин у даній справі, за користування кредитними коштами у відповідності до умов договору позики, тобто в межах строку кредитування - 30 днів (з 15.02.2020 до 15.03.2020), відповідачка зобов'язана сплатити 2 848, 13 гривень відсотків (7 750, 00 гривень х 1, 225 % х 30 днів). Враховуючи положення п. 7.1. Правил, первісним кредитором необґрунтовано здійснено нарахування відсотків за користування кредитними коштами з 16.02.2020 до 16.03.2020, однак за даних обставин це не порушує права споживача.
Як вбачається із розрахунку заборгованості здійсненого ТОВ «Інфінанс», відповідачкою 17.03.2020 було погашено заборгованість по відсотках за користування кредитом за вищевказаний період у повному обсязі, а також сплачено 1, 75 % від суми кредиту за 1 день прострочення виконання грошового зобов'язання.
З умов договору позики не вбачається узгодження його сторонами нарахування процентів за неправомірне користування кредитом поза межами строку кредитування, зокрема в розмірі 1, 75 %, як те визначено в розрахунках. Договором позики передбачена інша відповідальність за невиконання або неналежне виконання його умов - пеня в розмірі 1, 75 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, нарахування якої здійснюється із врахуванням п. 5 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» (розділ 5 договору і розділ 10 Правил).
Правова природа неустойки і процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання - є різною.
Так, пеня є різновидом неустойки і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування на суму боргу процентів річних вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Із розрахунків заборгованості здійснених ТОВ «Інфінанс» і ТОВ «Вердикт Капітал» чітко вбачається нарахування з 17.03.2020 саме відсотків в розмірі 1, 75 %, що не відповідає умовам договору позики, а тому є протиправним. Із цих розрахунків не вбачається нарахування за вищевказаний період пені. Однак ТОВ «Інфінанс» у розрахунку відображено станом на 17.03.2020 «борг, штрафні %» в сумі 1 450, 89 гривень.
Враховуючи неналежне виконання відповідачкою умов договору позики, а також положення п. 8.8. і п. 10.3. Правил, позикодавець мав право нарахувати проценти за неправомірне користування кредитними коштами, тобто поза межами строку кредитування, тим самим застосувавши цивільно-правову відповідальність відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України. При цьому, враховуючи відсутність узгодженої домовленості між сторонами правочину про розмір таких відсотків, такі могли бути нараховані виходячи із встановленого законом розміру - 3 %.
Однак, звертаючись до суду із даним позовом позивач вимоги про стягнення відсотків за вищевказаним договором позики відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також пені не заявляв. Водночас, суд розглядає справу виключно в межах заявлених особою вимог (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Отже, вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами за вищевказаним договором в сумі 93 033, 49 гривень задоволенню не підлягають.
Визначаючись із сумою заборгованості, що підлягає стягненню із відповідачки на користь позивача, судом прийнято до уваги сплату відповідачкою 17.03.2020 суми в розмірі 4 529, 67 гривень, 0, 01 гривень з яких зараховано первісним кредитором в рахунок сплати тіла кредиту, 1 450, 89 гривень - в рахунок сплати «штрафних відсотків» і 3 078, 77 гривень - в рахунок сплати «основних відсотків». Водночас, в період строку кредитування сплата будь-яких штрафних санкцій та інших відсотків, ніж за користування кредитними коштами, умовами договору не передбачена. Як встановлено судом, за визначений сторонами правочину період користування відповідачка зобов'язана була сплатити 2 848, 13 гривень відсотків (7 750, 00 гривень х 1, 225 % х 30 днів). Нарахування первісним кредитором, враховуючи вищенаведене, 17.03.2020 відсотків в розмірі 1, 75 % не відповідає умовам договору, як і нарахування «штрафних відсотків», правова природа яких є взагалі необґрунтованою, в сумі 1 540, 89 гривень. Відповідно, станом на 16.03.2020, враховуючи що строк кредитування до 15.03.2020, мала місце заборгованість за тілом кредиту в розмірі 7 750, 00 гривень та відсотками за користування цими коштами в сумі 2 848, 13 гривень. Відповідно, враховуючи сплату відповідачкою в рахунок погашення боргу суми в розмірі 4 529, 67 гривень, заборгованість відповідачки становить 6 068, 46 гривень, що є заборгованістю за тілом кредиту.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що розрахунки заборгованості, надані позивачем по договору № 0672602353 від 17.05.2019, є необґрунтованими.
Суд зауважує, що укладення договору відступлення прав вимоги не може бути беззаперечним доказом наявності дійсного грошового зобов'язання, адже законом передбачено відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором у зобов'язанні за недійсність переданої йому вимоги (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Як вже зазначав суд вище, звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі від 13.05.2025 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Згідно із ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку - пояснення, викладені в позовній заяві, а також докази, надані разом із нею.
Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за договором позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0672602353 від 17.05.2019 в сумі 6 068, 46 гривень, що є заборгованістю за тілом кредиту.
В задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідачки на користь позивача тіла кредиту в сумі 1 681, 53 гривень і відсотків в сумі 93 033, 49 гривень, слід відмовити, оскільки такі вимоги, враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2 422, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 02.05.2025. (а.с. 53)
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 145, 88 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (6, 02 %). Решту судового збору в сумі 2 276, 52 гривень слід залишити за позивачем.
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Судом встановлено, що 01.07.2024 між ТОВ «Коллект центр» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» було укладено договір про надання правової допомоги № 01-07/2024. (а.с. 11-13)
Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом прийнято до уваги, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження виконання АО «Лігал Ассістанс» умов вищевказаного договору, суду надано витяг з акту № 6 про надання юридичної допомоги від 31.03.2025. (а.с. 15)
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Як вбачається із умов договору про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, яка є невід'ємним додатком до договору (п. 4.1. договору). Сума, визначена в акті про надання юридичної допомоги, є гонораром АО за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає (п. 4.5. договору).
У відповідності до заявки про надання юридичної допомоги № 810 від 01.03.2025 вартість надання АО ТОВ «Коллект Центр» юридичної допомоги з супроводу примусового стягнення з ОСОБА_1 заборгованості становить 25 000, 00 гривень, з яких: вартість усної консультації - 4 000, 00 гривень (2 години); вартість письвої консультації - 3 000, 00 гривень (фіксована); вартість складання позовної заяви - 18 000, 00 гривень (6 годин). (а.с. 14)
Вищевказане узгоджується й з витягом з акту № 6 про надання юридичної допомоги від 31.03.2025, підписаним сторонами правочину. (а.с. 15)
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов'язку. Отже, оскільки в даному випадку, договірний обов'язок щодо оплати наявний, то такого обов'язку достатньо для визначення витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації позивачу.
На вищевикладене неодноразово звертав Верховний Суд у своїх постановах. Такий же висновок також викладений у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Савін проти України» (заява № 34725/08), «Тебєті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03).
За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Матеріали справи не містять клопотань відповідачки про зменшення витрат позивача, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000, 00 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Оцінка дій АО, що полягали, зокрема, у «наданні усної консультації», на що АО було витрачено 2 години; у «наданні письмової консультації»; «складанні позовної заяви», на що АО було витрачено 6 годин, як то вказано у заявці та акті, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного позову не є занадто значними.
При цьому, суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між АО та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов'язок щодо розподілу судових витрат.
Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачем сумі (25 000, 00 гривень) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, становить 5 000, 00 гривень, який і підлягає розподілу між сторонами.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, часткове задоволення позовних вимог та положення п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на корить позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 301, 00 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (6, 02 %). Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за позивачем.
До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідачка не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов'язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).
Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст.ст. 10561, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 137, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за договором позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0672602353 від 17.05.2019 в сумі 6 068, 46 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» судовий збір в сумі 145, 88 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 301, 00 гривень.
Решту судових витрат залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект центр».
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр»: ЄДРПОУ 44276926; місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306.
Рішення суду складено 11.07.2025.
Суддя