Справа № 752/9486/24
Провадження №: 2/752/1241/25
02 липня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Митрофанової А.О.,
при секретарі судового засідання Осадчук А.В.,
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 16 травня 2009 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Від шлюбу мають двох дітей доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з нею.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29.11.2016 року з відповідача стягуються аліменти на утримання дітей у розмірі 1500 грн. Рішенням Голосіївського районного суду від 15.12.2016 року шлюб між нею та відповідачем розірваний.
Зазначає, що відповідач не сплачує аліменти, з моменту розірвання шлюбу життям дітей не цікавиться, обов'язків по вихованню дітей не виконує, на зв'язок не виходить, місце його перебування не відоме, дітей виховує сама.
З 2020 року позивачка перебуває у іншому шлюбі з ОСОБА_5 , в особі якого діти знайшли батьківську любов, підтримку, виховання, матеріальне забезпечення. Зазначає, що від біологічного батька діти не отримують навіть привітань на день народження, матеріального забезпечення.
З урахуванням зазначених підстав ОСОБА_1 просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2024 для розгляду цивільної справи №752/9486/24 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 06 травня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року витребувано від Державної прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону України ОСОБА_2 у період з 01.01.2019 року по теперішній час.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року закрито підготовче засідання, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні.
Позивачка в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягала на позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньок.
Відповідач в судовому засіданні проти позбавлення батьківських прав відносно його доньок не заперечував. Повідомив суду, що до 2019 року він спілкувався з дітьми, в тому числі засобами зв'язку Skype. З жовтня 2019 року він був відсутнім в Україні та з об'єктивних причин не мав змоги спілкуватися із дітьми, оскільки до жовтня 2024 року відбував покарання в місцях позбавлення волі в Швейцарії. В жовтні 2024 року повернувся до України та був мобілізований до лав Збройних сил України. Відповідач зазначив, що намагався відновити спілкування із дітьми, проте наразі безуспішно. При цьому аліментів на утримання дітей не сплачує. Проти задоволення позову не заперечував, але зазначив, що не розуміє навіщо колишня дружина хоче позбавити його батьківських прав відносно доньок.
Представник Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, направив до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність та висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Заслухавши пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до таких висновків.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_8 з 16 травня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі, про що свідчить свідоцтво про шлюб Серії НОМЕР_1 , видане 16 травня 2016 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, про що зроблений відповідний актовий запис № 326 (а.с. 10).
Від шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_9 мають двох дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження Серії НОМЕР_2 , видане 27 жовтня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, про що зроблений відповідний актовий запис № 1813 (а.с. 12), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить свідоцтво про народження Серії НОМЕР_3 , видане 15 вересня 2015 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, про що зроблений відповідний актовий запис № 1561 (а.с. 11).
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 листопада 2016 року у цивільній справі № 752/16478/16-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 аліменти на утримання дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у розмірі 1500 грн. щомісячно і до повноліття дітей (а.с. 16-17).
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 грудня 2016 року у цивільній справі № 752/16477/16-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 розірваний (а.с. 13-15).
В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 11.10.2024 року ВП №74240962, виконавчий лист Голосіївського районного суду міста Києва №752/16478/16-ц від 28.06.2022 року, згідно якого у ОСОБА_2 станом на 01.10.2024 року з 10.10.2016 року наявна заборгованість з аліментів у розмірі 145500 грн.
На виконання ухвали суду Службою у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації підготовлений висновок від 14.10.2024 року № 100-13802, відповідно до якого встановлені наступні обставини.
ОСОБА_10 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 2009 по 2016 рік. Мають спільних дітей: ОСОБА_6 , 2015 р.н. та ОСОБА_7 , 2009 р.н. Наразі діти проживають разом з матір?ю - ОСОБА_10 , за адресою: АДРЕСА_1 . Житло (1/2 частина) належить на праві власності ОСОБА_11 відповідно до договору дарування від 02.07.1997 № 2673.
07.06.2024 року посадовими особами Служби у справах дітей та сім?ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Служба) проведено обстеження умов проживання ОСОБА_6 , 2015 р.н. та ОСОБА_7 , 2009 р.н., за зазначеною вище адресою та з?ясовано, що умови для проживання та виховання дітей створено належним чином. На момент проведення обстеження умов проживання ОСОБА_6 , 2015 р.н. та ОСОБА_7 , 2009 р.н. були вдома. Голосіївським районним в місті Києві центром соціальних служб (далі - Центр) проведено оцінку потреб сім?ї за місцем проживання матері та дітей і встановлено, що в квартирі дотримуються санітарно-гігієнічних норм, наявні продукти харчування в достатній кількості. Зі спостережень фахівця Центру, базові та психоемоційні потреби дітей матір задовольняє в повній мірі, діти забезпечені всім необхідним для повноцінного розвитку та виховання. у квартирі разом з матір?ю та дітьми проживає син від шлюбу з іншим чоловіком - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зі слів ОСОБА_1 вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , батьком ОСОБА_6 , 2015 р.н. та ОСОБА_7 , 2009 р.н., 7 років. У 2016 році вони розлучились, з того часу по теперішній час, батько не допомагає дітям фінансово, не приймає участі у житті та вихованні дітей. Також повідомила, що ОСОБА_2 виїхав за кордон у 2019 році, наразі місцезнаходження та проживання чоловіка їй не відоме. ОСОБА_1 перебуває у другому шлюбі з ОСОБА_5 , від якого народила дитину ОСОБА_12 , має посвідчення багатодітної сім?ї. У присутності матері, ОСОБА_6 , 2015 р.н., повідомила, що не пам?ятає батька та коли останній раз спілкувалась з ним. ОСОБА_7 , 2009 р.н., повідомила, що останній раз спілкувалась з батьком за допомогою інтернет зв?язку декілька років тому, коли саме не пам?ятає. Зі спостережень фахівців, ОСОБА_1 виконує батьківські обов?язки, базові потреби дітей задовольняються, матір відповідальна, має батьківський потенціал, підтримку і допомогу у вихованні дітей від близьких родичів.
ОСОБА_6 , 2015 р.н. та ОСОБА_7 , 2009 р.н. навчаються у школі І-ІІІ ступенів № 169 міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Володимира Сальского, 2
За інформацією КНП «ЦПМСД № 2» Голосіївського району міста Києва діти ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 , задекларовані у лікаря педіатра ОСОБА_13 з 19 червня 2018 року. Малолітня ОСОБА_14 знаходиться на диспансерному нагляді у лікаря педіатра та лікаря вузької спеціалізації. Обстежена, щеплена відповідно віку. Неповнолітня ОСОБА_15 знаходиться на диспансерному нагляді у лікаря педіатра та лікаря вузької спеціалізації. Обстежена, щеплена відповідно віку. Під час проведення профілактичних оглядів, хвороби дітей та проведення профілактичних щеплень до медичного закладу дітей приводила виключно мама ОСОБА_1 , яка завжди вчасно виконує призначення та рекомендації лікаря. Мати - ОСОБА_1 , надала підтверджуючі документи, що працевлаштована та має дохід. За місцем роботи характеризується позитивно. Ознак наркологічних та психіатричних захворювань немає.
Батько - ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_16 неодноразово запрошували до Служби у справах дітей та сім?ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації для надання документів та пояснень по суті спору щодо доцільності/недоцільності позбавлення його батьківських прав стосовно дітей шляхом надсилання листів на адресу за місцем реєстрації. ОСОБА_2 до Служби не з?явився та письмових пояснень не надав.
04.06.2024 року фахівцями Центру здійснено візит до ОСОБА_2 , за зазначеною вище адресою. Двері відкрив батько ОСОБА_2 , який повідомив, що ОСОБА_2 виїхав за кордон у 2019 році, з того часу за даною адресою не проживає, місце знаходження сина йому не відоме, було залишено інформаційне повідомлення для ОСОБА_2 , з зазначеними контактами фахівця Центру. Однак батько з фахівцями Центру не зв?язувався. Під час роботи з психологом Центру ОСОБА_6 , 2015 р.н. та ОСОБА_7 , 2009 р.н., розповіли, що наразі проживають разом із молодшим братиком, матір?ю та її чоловіком ОСОБА_17 . До школи ходять із задоволенням, по можливості відвідують різноманітні гуртки та мають багато друзів. Із хатніх обов?язків - прибирати свої речі та застеляти ліжко. Час із рідними люблять проводити гуляючи в парку. На питання психолога про біологічного батька, ОСОБА_4 відповіла, що пам?ятає тільки один епізод спілкування з ним за допомогою засобів інтернет зв?язку у 2020 році, але деталей розмови не пам?ятає. Інна відповіла, що взагалі не пригадує взаємодії з біологічним батьком. Під час обстеження умов проживання ОСОБА_7 , 2009 р.н. надала письмові пояснення, що оскільки тато не приймає та не хоче приймати участі у її житті, то вона не заперечує проти позбавлення його батьківських прав стосовно неї. За результатами проведення роботи психолога Центру з ОСОБА_6 , 2015 р.н. та ОСОБА_7 , 2009 р.н. встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мають тісний емоційний зв?язок з матір?ю, ОСОБА_1 . Стосунки із матір?ю можна охарактеризувати як теплі, засновані на взаємодопомозі, вмінні вислухати, зрозуміти та допомогти. Про існування свого біологічного батька, ОСОБА_2 , діти знають, але не мають з ним наявного емоційного зв?язку через його відсутність протягом значного часу в їх житті. ОСОБА_7 , 2009 р.н. та ОСОБА_6 , 2015 р.н. мають прихильність до матері, ОСОБА_1 .
Таким чином, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація - орган опіки та піклування, вважає, що така поведінка батька - ОСОБА_2 по відношенню до своїх дітей - ОСОБА_6 , 2015 р.н. та ОСОБА_7 , 2009 р.н. свідчить про невиконання ним обов?язків, передбачених частиною 2 статті 150 Сімейного кодексу України щодо піклування про стан здоров?я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток. Названі дії, відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України, є підставою для позбавлення батька батьківських прав відносно його дітей - ОСОБА_6 , 2015 р.н. та ОСОБА_7 , 2009 р.н. Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація (орган опіки та піклування) вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_6 , 2015 р.н. та ОСОБА_7 , 2009 р.н.
На виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року від Державної прикордонної служби України надійшла відповідь від 28.10.2024 року № 19-74555/18/24-вих з інформацією про перетин державного кордону України ОСОБА_2 , відповідно до якої ОСОБА_2 03.11.2019 року у пункті пропуску Бориспіль-D перетнув державний кордон України у напрямку 127 Київ-Париж.
Згідно рапорту голови гарнізонної військово-лікарської комісії начальника клініки амбулаторної допомоги Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 02.06.2025 року № 2025-0602-0834 вбачається, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_4 , солдат ОСОБА_2 , 1990 року народження, прибув 30.05.2025 року на медичний огляд гарнізонної військово-лікарської комісії за направленням ТВО командира в/ч НОМЕР_5 з метою надання відпустки для лікування.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд виходить із наступного.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, що була ратифікована Постановою ВР №789-XII від 27.02.1991 року, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно зі ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Статтею 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення мати спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18,від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18,від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №402/428/16-ц викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Згідно з п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30.03.2007 позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Суд враховує, що в рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України» наголошується, що взаємне задоволення від спільного перебування батьків і дітей є фундаментальним елементом сімейного життя, а тому втручання до нього має відбуватися у вузьких рамках, визначених статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Європейський суд з прав людини також підкреслив, що, незважаючи на певний вільний розсуд держави в справі відібрання дітей під державну опіку, відбирання дітей від батьків означає відрізання дітей від свого коріння, що може бути виправданим лише у виняткових випадках. У той же час, як вбачається зі змісту рішень Європейського суду з прав людини «Z та інші проти Сполученого Королівства» від 10.05.2001 та «A. проти Сполученого Королівства» від 23.09.1998, в контексті вимог статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод держава повинна приділяти особливу увагу захисту дітей від поганого поводження з боку інших осіб, у тому числі шляхом здійснення своєчасних превентивних заходів.
Суд звертає увагу, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю та тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При вирішенні цього спору суд враховує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, який слід застосовувати лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Позивачем не доведено необхідності застосування крайнього заходу втручання в права дитини на зростання в сім'ї та підтримання зв'язків з батьком, як позбавлення його батьківських прав, не доведена неможливості застосування альтернативних, менш суворих заходів, та відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість.
Суд вважає, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є достатньою підставою для позбавлення батьківських прав, як і відсутність побачень дітей з батьком, який з ними не проживає.
Суд зауважує, що дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Позбавлення батьківських прав відносно дитини та освідомлення цього самою дитиною несе в собі негативний вплив на її свідомість.
Суд зауважує, що будь-які рішення, які приймаються відносно дітей повинні відповідати якнайкращим інтересам дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
За встановлених обставин суд вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав не відповідатиме зазначеним інтересам дітей, оскільки це призведе до розриву родинних зв'язків між батьком та доньками та, на думку суду, матиме більше негативних наслідків для дітей, які будуть позбавлені батьківського піклування з боку відповідача, ніж позитивних.
При цьому матір жодним чином не позбавлена можливості забезпечити правильний і всебічний розвиток дітей, а вирішення питання про позбавлення батьківських прав батька дітей жодним чином такі можливості не збільшить.
Жодних доказів, які б спростовували зазначений висновок суду позивачем не надано.
Щодо висновку Голосіївської районної в міста Києві державної адміністрації від 14.10.2024 №100-13802, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 Верховний Суд виснував, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої доньки не є обов'язковим для суду (частини п'ята, шоста статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.
Слід зазначити, що висновок органу опіки та піклування, згідно з яким було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав щодо дітей, має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).
Аналіз висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав свідчить про те, що він не є переконливим та об'єктивним, оскільки не ґрунтується на достатній доказовій базі, суперечить інтересам дітей, оскільки не сприятиме збереженню родинних зв'язків між батьком та доньками, а тому суд не погоджується з наданим висновком.
Суд зазначає, що факт взяття відповідача у 2019 році під варту та відбування покарання в місцях позбавлення волі в іншій країні є об'єктивною причиною, що унеможливлює виконання відповідачем його батьківських обов'язків з вказаного часу.
Більш того, наразі відповідач проходить службу у військовій частині НОМЕР_4 , що також є самостійною об'єктивною причиною, яка унеможливлює виконання ним його батьківських обов'язків.
Суд також звертає увагу на те, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
З огляду на викладені норми права, суд вважає, що заява відповідача у судовому засідані про визнання позову про позбавлення його батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Відтак, суд не приймає визнання відповідачем позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.
Суд наголошує, що лише заявлення про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
Враховуючи, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні доньок, умисне і свідоме нехтування обов'язками батька, суд дійшов висновку про невстановлення правових підстав для позбавлення його батьківських прав стосовно його дітей.
Враховуючи наведене, оцінюючи надані позивавчем докази за своїм внутрішнім переконанням, виходячи якнайкращих інтересів дітей, які превалюють над інтересами її матері, суд приходить до висновку про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, що має наслідком залишення позовних вимог без задоволення.
Водночас, відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» суд вважає, що відповідач має змінити своє ставлення до виховання доньок та належним чином виконувати обов'язки по їх утриманню, вихованню, прийняти усі можливі заходи для погашення заборгованості зі сплати аліментів тощо та належному виконанню своїх батьківських обов'язків.
Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються, оскільки у задоволенні позовних вимог повністю відмовлено.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 235, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 11 липня 2025 року.
Суддя А.О. Митрофанова