01 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/8162/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників:
позивача - Поліщук О. І. (адвоката),
відповідача - Бойко С. В. (самопредставництво),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 (колегія суддів: Богацька Н. С. - головуючий, Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) та рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2024 (суддя Лічман Л. В.) у справі
за позовом Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт"
до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
про стягнення 3 929 219,52 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Державне підприємство "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" (далі - ДП "Білгород-Дністровський МТП") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "АМПУ") про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 2 349 993,37 грн, 1 272 729,10 грн інфляційних втрат та 306 497,05 грн 3% річних.
1.2. Позовні вимоги ДП "Білгород-Дністровський МТП" обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно зберіг кошти у вигляді земельного податку за період із 01.04.2017 до 31.05.2024, які сплатив до бюджету позивач. Проте, за твердженням позивача, ці кошти мало би сплатити ДП "АМПУ" у зв'язку з користуванням нерухомим майном, розміщеним на земельних ділянках із кадастровими номерами 5110300000:01:010:0001 (на вул. Шабській, 81 у м. Білгород-Дністровському Одеської області) та 5110300000:02:028:0019 (на вул. Приморській, 1 в селищі Затоці Білгород-Дністровського району Одеської області), право постійного користування якими належить ДП "Білгород-Дністровський МТП".
1.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 позовну заяву ДП "Білгород-Дністровський МТП" передано за виключною підсудністю до Господарського суду Одеської області.
1.4. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 прийнято позовну заяву ДП "Білгород-Дністровський МТП" до розгляду; відкрито провадження по справі № 910/8162/24.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.11.2024, яке залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі № 910/8162/24, у позові ДП "Білгород-Дністровський МТП" відмовлено.
2.2. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ДП "Білгород-Дністровський МТП", зазначив, що на земельних ділянках з кадастровими номерами 5110300000:01:010:0001 та 5110300000:02:028:0019 розміщено об'єкти нерухомого майна як позивача, так і відповідача. Водночас суд першої інстанції встановив, що земельні ділянки під об'єктами нерухомого майна ДП "АМПУ" окремо не сформовані, їм не присвоєно кадастрові номери, відомості про них не внесені до Державного земельного кадастру.
Господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога ДП "Білгород-Дністровський МТП" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 2 349 993,37 грн не підлягає задоволенню, оскільки без формування земельної ділянки за правилами статті 79-1 Земельного кодексу України визначити площу земельної ділянки, за використання якої ДП "АМПУ" має компенсувати ДП "Білгород-Дністровський МТП" земельний податок, неможливо. Місцевий господарський суд також виснував, що немає правових передумов для стягнення 1 272 729,10 грн інфляційних втрат та 306 497,05 грн 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, оскільки відсутні підстави для задоволення позову ДП "Білгород-Дністровський МТП" про стягнення безпідставно збережених коштів. Тому суд першої інстанції відмовив у задоволенні похідних вимог позивача.
2.3. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ДП "Білгород-Дністровський МТП".
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що, на відміну від власника земельної ділянки, норми чинного законодавства, не визначають постійного землекористувача отримувачем плати за землю; набувачем грошових коштів, сплачених як земельний податок, є відповідний бюджет, а не відповідач. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що матеріали справи не містять доказів фактичної сплати позивачем земельного податку. Відтак апеляційний господарський суд виснував, що фактично у цій справі позивач просить компенсувати за рахунок відповідача сплачений ним земельний податок пропорційно площі належних відповідачу об'єктів нерухомості, які розташовані на земельних ділянках, що не відповідає змісту правового регулювання статей 1212¬1214 Цивільного кодексу України.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, ДП "Білгород-Дністровський МТП" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі № 910/8162/24, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ДП "Білгород-Дністровський МТП", стягнути з ДП "АМПУ" на користь ДП "Білгород-Дністровський МТП" безпідставно збережені кошти зі сплати земельного податку за фактичне користування земельними ділянками у розмірі 2 349 993,37 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 272 729,10 грн та 3% річних у розмірі 306 497,05 грн.
3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ДП "Білгород-Дністровський МТП" посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. ДП "Білгород-Дністровський МТП", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ДП "Білгород-Дністровський МТП" посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду:
- щодо застосування положень частини 5 статті 116 та статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України про те, що у разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості виникає автоматично в силу принципу єдності долі нерухомості і земельної ділянки та не вимагає отримання згоди постійного землекористувача, викладені в постанові від 23.11.2023 у справі № 916/3030/22;
- щодо застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України про те, що необхідність встановлення сформованості земельної ділянки як об'єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру залежить від конкретних обставин справи, викладені в постанові від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19;
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ДП "Білгород-Дністровський МТП" зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, зокрема, статей 1212¬1214 Цивільного кодексу України та статті 79-1 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах.
3.3. ДП "АМПУ" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в повному обсязі в задоволенні касаційної скарги ДП "Білгород-Дністровський МТП", рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі № 910/8162/24 залишити без змін. ДП "АМПУ" зазначає, що позивач не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, оскільки не є ані власником, ані постійним землекористувачем. Крім того, позивач не надав докази фактичної сплати земельного податку за період, зазначений в позовній заяві, за який вимагає компенсації.
3.4. ДП "Білгород-Дністровський МТП" подало 26.06.2026 додаткові пояснення до відзиву на касаційну скаргу.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що позивачу на праві постійного користування належать дві земельні ділянки з кадастровими номерами 5110300000:01:010:0001 (на вул. Шабській, 81 у м. Білгород-Дністровському Одеської області) та 5110300000:02:028:0019 (на вул. Приморській, 1 в селищі Затоці Білгород-Дністровського району Одеської області).
4.2. Наведене, як зазначили господарські суди, підтверджується наявними в матеріалах цієї справи Державними актами на право постійного користування землею, витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, інформаційними довідками з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку та не заперечується учасниками цієї справи.
4.3. Власником зазначених земельних ділянок є Одеська обласна державна адміністрація.
4.4. Позивачу на праві господарського відання належить нерухоме майно, яке розміщене на вказаних земельних ділянках.
4.5. ДП "АМПУ" на праві господарського відання належить нерухоме майно (будівлі, споруди, причали, залізничні колії тощо), яке також розташоване на вказаних земельних ділянках. Це майно обліковується на балансі Білгород-Дністровської філії ДП "АМПУ" та розташоване поряд із майном позивача.
4.6. Відтак, як зазначили суди попередніх інстанцій, на вказаних двох земельних ділянках, які належать позивачу на праві постійного користування, розміщені об'єкти нерухомого майна як позивача, так і відповідача.
4.7. Земельні ділянки під об'єктами нерухомого майна ДП "АМПУ" окремо не сформовані.
4.8. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач із урахуванням площі забудови будівель і споруд, що належать відповідачу (згідно з даними технічних паспортів, паспортів причалів, паспортів залізничних колій тощо) та знаходяться на зазначених двох земельних ділянках, стверджує, що:
- з 13.06.2013 до 28.08.2021 у відповідача знаходилось у володінні на праві господарського відання нерухоме майно загальною площею забудови 6,9457 га, а саме: на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:01:010:0001 - 6,4074 га; на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:028:0019 - 0,5383 га.
- з 01.03.2021 до 31.05.2024 у відповідача знаходилось у володінні на праві господарського відання нерухоме майно загальною площею забудови 2,8051 га, а саме: на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:01:010:0001- 2,6879 га; на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:028:0019 - 0,1172 га.
4.9. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач у період із 01.04.2017 до 31.05.2024 використовував (шляхом розміщення майна) частину земельних ділянок, які на праві постійного користування належать позивачу, не сплачуючи йому жодних коштів, у тому числі не компенсуючи земельний податок.
4.10. Спір у цій справі виник у зв'язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період із квітня 2017 до травня 2024 року відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, а також інфляційних втрат та 3% річних.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
5.3. Предметом позову у цій справі є вимоги ДП "БДМТП" про стягнення з ДП "АМПУ" стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 2 349 993,37 грн, 1 272 729,10 грн інфляційних втрат та 306 497,05 грн 3% річних за період із квітня 2017 до травня 2024 року.
Позов мотивований тим, що позивач як постійний землекористувач сплачує плату за землю, в тому числі сплачує і за земельні ділянки, на яких розташоване нерухоме майно, належне відповідачу. Сплачений позивачем земельний податок, в тому числі за земельні ділянки, на яких розташоване нерухоме майно, належне відповідачу, ДП "АМПУ" відмовляється компенсувати в добровільному порядку. Тому позивач, посилаючись на положення статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України, просив стягнути безпідставно збережені кошти, інфляційні втрати та 3% річних.
5.4. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Верховний Суд зазначає, що предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
5.5. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 912/3539/21, від 05.10.2023 у справі № 911/1981/20, від 14.09.2023 у справі № 910/4725/22.
5.6. Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Таким чином, за змістом приписів статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
5.7. У справі, що розглядається, позивач, який є постійним землекористувачем, звернувся до відповідача з вимогою про стягнення коштів як компенсації земельного податку за користування земельними ділянками, що використовуються відповідачем для нерухомого майна, належного відповідачу на праві господарського відання.
5.8. Колегія суддів зазначає, що правовою підставою користування земельною ділянкою за змістом глави 15 Земельного кодексу України є право постійного користування.
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України).
5.9. Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).
Принцип платного використання землі також передбачений статтею 206 Земельним кодексом України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
5.10. Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
5.11. Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
5.12. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об'єкт, стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібні висновки викладені в постановах у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.
5.13. Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.
5.14. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 дійшов висновку про те, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
5.15. Для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно насамперед з'ясувати:
1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача;
2) площу земельної ділянки;
3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативної грошової оцінки);
4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.12.2024 у справі № 916/3879/23, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 09.02.2021 у справі № 922/3617/19 та від 16.08.22 у справі № 922/2095/21.
5.16. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ДП "Білгород-Дністровський МТП", зазначив, що позовна вимога ДП "Білгород-Дністровський МТП" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 2 349 993,37 грн не підлягає задоволенню, оскільки без формування земельної ділянки за правилами статті 79-1 Земельного кодексу України визначити площу земельної ділянки, за використання якої ДП "АМПУ" має компенсувати ДП "Білгород-Дністровський МТП" земельний податок, неможливо. Місцевий господарський суд також виснував, що немає правових передумов для стягнення 1 272 729,10 грн інфляційних втрат та 306 497,05 грн 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, оскільки відсутні підстави для задоволення позову ДП "Білгород-Дністровський МТП" про стягнення безпідставно збережених коштів. Тому суд першої інстанції відмовив у задоволенні похідних вимог позивача.
5.17. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ДП "Білгород-Дністровський МТП". Разом з тим суд апеляційної інстанції виходив із того, що, на відміну від власника земельної ділянки, норми чинного законодавства, не визначають постійного землекористувача отримувачем плати за землю; набувачем грошових коштів, сплачених як земельний податок, є відповідний бюджет, а не відповідач. Водночас суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів фактичної сплати позивачем земельного податку. Відтак апеляційний господарський суд виснував, що фактично у цій справі позивач просить компенсувати за рахунок відповідача сплачений ним земельний податок пропорційно площі належних відповідачу об'єктів нерухомості, які розташовані на земельних ділянках, що не відповідає змісту правового регулювання статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України.
5.18. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, ДП "Білгород-Дністровський МТП" звернулося з касаційною скаргою.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ДП "Білгород-Дністровський МТП" посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. ДП "Білгород-Дністровський МТП", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.19. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.20. Касаційна скарга з посиланням на положення, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ДП "Білгород-Дністровський МТП" мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 23.11.2023 у справі № 916/3030/22, від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19.
5.21. Розглянувши доводи скаржника, колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 916/3030/22, на яку посилається скаржник, сформульовано висновок про те, що у разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості виникає автоматично в силу принципу єдності долі нерухомості і земельної ділянки та не вимагає отримання згоди постійного землекористувача.
Предметом позову у справі № 916/3030/22 були вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішень відповідача про припинення права користування на частини земельної ділянки та надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок із посиланням на частину 2 статті 149 Земельного кодексу України. У справі № 916/3030/22 Верховний Суд розглянув питання щодо переходу права користування земельною ділянкою, яка перебувала на праві постійного користування, у зв'язку з набуттям іншою особою права власності на нерухоме майно, розташоване на частині такої земельної ділянки.
Водночас суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу № 910/8162/24, врахував висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 916/3030/22. Суд апеляційної інстанції у справі № 910/8162/24, що розглядається, зазначив, що набуття іншою особою речових прав на об'єкт нерухомості, зумовлює обов'язок останньої оформити користування відповідною земельною ділянкою (її частиною). Тому безпідставними є доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 916/3030/22.
5.22. У постанові Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19, на яку посилається скаржник, зазначено, що "необхідність встановлення сформованості земельної ділянки, як об'єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру залежить від конкретних обставин справи".
У справі № 646/4738/19 предметом позову були вимоги про стягнення з відповідача як власника нерухомого майна коштів на користь власника земельної ділянки за фактичне користування земельною ділянкою, на якій це майно розташовано. Верховний Суд у справі № 646/4738/19 звернув увагу на те, що до правовідносин, які виникли між сторонами безпосередньо у цій справі, щодо виникнення прав у відповідача на земельну ділянку має застосовуватися спеціальна норма закону, а саме стаття 120 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час укладення договорів купівлі-продажу, в якій не передбачалося необхідності формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав при придбанні нежитлових будівель. Верховний Суд у справі № 646/4738/19 дійшов висновку про те, що, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України не є обов'язковим встановлення сформованості земельної ділянки. При цьому Верховний Суд зазначив, що єдиною формою здійснення плати за користування земельною ділянкою для відповідача як землекористувача могла бути орендна плата. Таким чином, як виснував Верховний Суд, розмір безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою має визначатися як розмір неодержаної орендної плати за землю.
5.23. У справі № 910/8162/24, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що кондикційні зобов'язання, через зволікання власника нерухомості в оформленні правовстановлюючих документів на землю, виникають між власником земельної ділянки та фактичним землекористувачем (власником розташованого на такій земельній ділянці об'єкта нерухомості). Між тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не є власником спірних земельних ділянок, а здійснює щодо них лише право постійного користування.
Відтак суд апеляційної інстанції виснував, що на відміну від власника земельної ділянки, норми чинного законодавства, не визначають постійного землекористувача отримувачем плати за землю. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач як постійний землекористувач відповідно до підпунктів 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України є суб'єктом плати за землю у вигляді земельного податку, а набувачем грошових коштів, сплачених як земельний податок, є відповідний бюджет, а не відповідач. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням конкретних обставин цієї справи, позивач просить компенсувати за рахунок відповідача сплачений ним земельний податок пропорційно площі належних відповідачу об'єктів нерухомості, які розташовані на спірних земельних ділянках, проте це не відповідає змісту правового регулювання статей 1212-1214 Цивільного кодексу України. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів фактичної сплати позивачем земельного податку.
5.24. Колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19, на який посилається скаржник, оскільки позивач не є власником земельних ділянок, а також не є отримувачем плати за землю чи орендної плати за землю, тому до спірних правовідносин не можуть застосовуватися положення статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України.
5.25. Відтак доводи скаржника, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.26. Касаційна скарга з посиланням на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права, зокрема, статей 1212¬1214 Цивільного кодексу України та статті 79-1 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах.
5.27. Колегія суддів зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.
Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
5.28. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.
5.29. Колегія суддів зазначає, що в постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 сформульовано загальні висновки щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, статті 79-1 Земельного кодексу України, статті 289 Податкового кодексу України стосовно правової природи кондиційних зобов'язань у земельних правовідносинах, а також щодо порядку захисту прав власника земельної ділянки на стягнення неотриманої плати за користування земельною ділянкою відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
5.30. Водночас колегія суддів зазначає, що мотиви апеляційного суду щодо відмови у задоволенні позову у цій справі зводяться насамперед до відсутності правових підстав зобов'язати відповідача повернути позивачу кошти у вигляді земельного податку, які сплатив до бюджету позивач, із застосуванням правового механізму, передбаченого частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки позивач є постійним землекористувачем, суб'єктом плати за землю у вигляді земельного податку, а набувачем грошових коштів, сплачених як земельний податок, є відповідний бюджет, а не відповідач.
5.31. Відтак у контексті наведених доводів скаржника Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не посилався на положення статті 79-1 Земельного кодексу України, не мотивував своє рішення відсутністю обов'язку власника нерухомості сплачувати плату за користування землею. Апеляційний господарський суд, зокрема, виснував, що, на відміну від власника земельної ділянки, норми чинного законодавства, не визначають постійного землекористувача отримувачем плати за землю; набувачем грошових коштів, сплачених як земельний податок, є відповідний бюджет, а не відповідач. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що матеріали справи не містять доказів фактичної сплати позивачем земельного податку. Відтак суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статті 1212 Цивільного кодексу України та врахував правові висновки, викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах. Тому наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, щодо неправильного застосування судами норм матеріального права не підтвердилися після відкриття касаційного провадження.
5.32. За таких обставин визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, під час касаційного провадження у справі № 910/8162/24 не підтвердилися, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із цих підстав.
5.33. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з'ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
6.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" залишити без задоволення.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 21.11.2024 у справі № 910/8162/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак