02 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/1189/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Сімаченко А.О.,
Кілійської міської ради Одеської області - не з'явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ»- Скіндера В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 (у складі колегії суддів: Діброва Г.І. (головуючий), Принцевська Н.М., Ярош А.І.)
та рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2024 (суддя Бездоля Ю.С.)
у справі № 916/1189/24
за позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кілійської міської ради Одеської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ»
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном,
У березні 2024 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кілійської міської ради Одеської області (далі - Кілійська міська рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДІМІТ» (далі - ТОВ «СІДІМІТ»), у якій просив суд:
- усунути перешкоди власнику - Кілійській міській територіальній громаді в особі Кілійської міської ради у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання ТОВ «СІДІМІТ» озера Китай площею 5000 га, яке знаходиться на території Кілійської міської ради, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в режимі рибогосподарської експлуатації;
- усунути перешкоди власнику - Кілійській міській територіальній громаді в особі Кілійської міської ради у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання ТОВ «СІДІМІТ» повернути Кілійській міській територіальній громаді в особі Кілійської міської ради озеро Китай площею 5000 га, яке знаходиться на території Кілійської міської ради, разом із земельною ділянкою під ним.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням вимог земельного, водного та природоохоронного законодавства України під час використання ТОВ «СІДІМІТ» земельної ділянки з розташованим на ній водним об'єктом - озером Китай площею водного дзеркала 5000 га, який знаходиться на території Кілійської міської територіальної громади, оскільки ТОВ «СІДІМІТ» на підставі режиму СТРГ здійснюється промисел водних біоресурсів у озері Китай, проте відповідачем у встановленому законодавством порядку не отримано будь-яких документів, які надають право на використання земельної ділянки з розташованим на ній водним об'єктом - озером Китай.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.07.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2024, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2024 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.11.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 916/1189/24 за касаційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.12.2024.
ТОВ «СІДІМІТ» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.12.2024 зупинено касаційне провадження у справі № 916/1189/24 до закінчення перегляду у касаційному порядку Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду судових рішень у справі № 922/1168/23.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2025 поновлено провадження у справі № 916/1189/24 та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.07.2025.
Кілійська міська рада у судове засідання свого представника не направила.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Явка в судове засідання представника сторони - це право сторони, а не її обов'язок, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез'явлення такого представника не перешкоджає розгляду справи по суті.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв Кілійської міської ради щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника Кілійської міської ради.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора та ТОВ «СІДІМІТ», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що у наявній в матеріалах справи копії Режиму рибогосподарської експлуатації озера Китай, який підписаний з боку наукової організації - ДП «Одеський центр Південного науково-дослідного інституту рибного господарства та океанографії», а також погоджений Управлінням Державного агентства рибного господарства у Одеській області та Державним агентством рибного господарства України, користувач ТОВ «СІДІМІТ», наведено таку інформацію:
- місце розташування водного об'єкта: озеро Китай, розташоване в Кілійському районі Одеської області;
- розміри: довжина - 24,5 км, ширина - 1,8 км, площа водного дзеркала - 5000 га, об'єм - 0,05000 куб. км, максимальна глибина - 2,5 м, середня - 1,4 м;
- режим СТРГ поширюється на акваторію озера, пониззя річок Кіргіж-Китай і Аліяга до моста автодороги Одеса-Їзмаїл та ділянку каналу Кофа від впадіння в озеро до рибоутримуючого пристрою (карта-схема додається).
У зазначеному Режимі наведено також інформацію щодо гідрологічного та гідрохімічного режиму; зв'язку з іншими рибогосподарськими водними об'єктами; кормової бази; водного складу водних живих ресурсів та їх запаси за видами; фактичної рибопродуктивності озера Китай за видами; обсягів улову окремих видів водних біоресурсів; обсягів вселення; обсягів вилучення водних біоресурсів; характеристики знарядь і засобів лову та їх кількість; періоду заборони на вилов трудових видів водних біоресурсів; переліку робіт з відтворення, меліорації.
За цим Режимом: користувач зобов'язаний подавати звіти до органів рибоохорони у порядку та строки, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 № 992; одноосібне право на вилучення водних біоресурсів у озері Китай має користувач ТОВ «СІДІМІТ».
Термін дії Режиму від 10.01.2019 до 31.12.2028.
Також у матеріалах справи наявне науково-біологічне обґрунтування експлуатації озера Китай у режимі спеціального товарного рибного господарства (СТРГ), яке затверджено директором ДП «Одеський центр Південного науково-дослідного інституту рибного господарства та океанографії», в якому, зокрема, вказано, що спеціальні товарні рибні господарства (СТРГ) організовується для здійснення штучного розведення, вирощування водних біоресурсів та їх використання у рибогосподарських водних об'єктах (їх ділянках).
Окрім того, в матеріалах справи наявна карта схема озера Китай, на якій відображено межі акваторії СТРГ, а також вказано населені пункти.
У звітах ТОВ «СІДІМІТ» від 01.01.2024 та від 05.02.2024 про обсяги вилову водних біоресурсів відображена інформація щодо вилову водних біоресурсів за звітні місяці.
У листі від 07.02.2024 Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, у відповідь на лист прокурора від 24.01.2024, повідомило наступне:
- за наявною інформацією, згідно з матеріалами проекту формування території та встановлення меж сільських, селищних та міських Рад народних депутатів Кілійського району Одеської області, який затверджено рішенням Кілійської районної ради від 22.01.1992 № 164-XXI, озеро Китай розташоване на території Фурманівської сільської ради Кілійського району Одеської області; розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 720-р визначено нові адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Одеської області, до складу яких увійшли землі в межах відповідних сільських, селищних чи міських рад; так, землі на території колишньої Фурманівської сільської ради Кілійського району увійшли до складу Кілійської міської територіальної громади;
- згідно з пунктом 7 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI, з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 01.01.2013, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими; при цьому 27.05.2021набрав чинності Закон України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», основною метою якого є реформування системи управління у сфері земельних відносин; нормами цього Закону внесено зміни до Земельного кодексу України (далі - ЗК), зокрема, розділ Х «Перехідні положення» доповнено пунктом 24, яким передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
У матеріалах справи наявна роздруківка з сайту Кілійської громади, в якій відображено склад громади (Кілія, Василівка, Дмитрівка, Ліски, Новоселівка, Трудове, Миколаївка, Фурманівка, Червоний Яр, Шевченкове, Помазани), укрупнений район - Ізмаїльський район, а також наведено карту території Кілійської громади.
У листі від 27.02.2024 прокурор із посиланням на обставину здійснення ТОВ «СІДІМІТ» промислу водних біологічних ресурсів у озері Китай просив позивача надати інформацію про вжиті міською радою заходи або намір вжити заходи, у тому числі шляхом звернення до суду із позовом до ТОВ «СІДІМІТ» про зобов'язання повернути земельну ділянку та водний об'єкт, припинення права користування водним об'єктом.
У листі від 07.03.2024 позивач повідомив прокурора про те, зокрема, що водосховище озеро Китай використовується для риборозведення та зрощення, що відповідно до статті 1 Водного кодексу України відноситься до водосховища комплексного призначення; водосховище - озеро Китай знаходиться на території трьох громад, а саме: Кілійської міської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області, Суворовської сільської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області та Саф'янівської сільської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області.
Крім того, позивачем у наданих до суду пояснень також додатково повідомлено, що відповідно до листа Кілійського міжрегіонального управління водного господарства від 02.04.2024 щодо надання інформації по водосховищу Китай зазначено, що на березі озера розташовані 8 сіл, 4 з них це села Кілійської ОТГ - Василівка, Фурманівка, Новоселівка, Червоний Яр, 2 села Суворовської сільської територіальної громади - Старі Трояни та Комишівка, 2 села Саф'янівської сільської територіальної громади - Приозерне та Муравлівка.
У листі від 15.03.2024 № 12-357ВИХ-24 прокурор у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив Кілійську міську раду про те, що ТОВ «СІДІМІТ» здійснює використання водного об'єкта - озера Китай за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку та водний об'єкт, у зв'язку з цим прокурор підготував позовну заяву до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Кілійської міської ради.
Прокурор звернувся до суду із зазначеним позовом в інтересах держави в особі Кілійської міської ради та обґрунтував вимоги обставинами використання відповідачем озера Китай за відсутністю жодного правовстановлюючого документа на земельну ділянку та водний об'єкт всупереч вимог законодавства, що є підставою для усунення перешкод власнику - Кілійській міській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання відповідачем озера Китай та земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарської експлуатації та повернення цих об'єктів позивачу.
Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовив та мотивував таке рішення тим, що прокурор звернувся в інтересах неналежного позивача, оскільки не доведено належність території озера Китай тільки до Кілійської територіальної громади, з урахуванням того, що земельна ділянка та розташоване на ній озеро Китай наразі не є сформованою, відсутні відомості про державну реєстрацію земельної ділянки, її власника, а також визначених чітких меж, а із наявної в матеріалах справи картосхеми вбачається, що озера Китай перебуває на перетині кількох громад.
Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що встановлення обставин звернення прокурора з позовом до суду в інтересах неналежного позивача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. При цьому суд зауважив, що в такому випадку зазначене не створює ситуацію, на яку посилається прокурор, щодо нібито неможливості здійснення захисту порушеного права держави в судовому порядку, оскільки не виключає можливості звернення компетентного органу до суду з такими позовними вимогами.
У поданій касаційній скарзі прокурор в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, посилається на те, зокрема, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували положення статей 79-1, 83, 122, пункту 24 Розділу Х ЗК щодо здійснення органами місцевого самоврядування права комунальної власності на землі відповідних громад.
Суди, за доводами прокурора, порушили положення статей 74, 76-79, 86 ГПК щодо оцінки доказів, наявних у матеріалах справи, на предмет їх належності, вірогідності і допустимості стосовно розташування озера Китай в межах Кілійської міської ради та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, щодо оцінки доказів на предмет їх належності, вірогідності та допустимості.
Прокурор зазначив, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17, від 01.09.2020 у справі № 233/3676/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц щодо можливості захисту права власності чи інших майнових прав на несформовані земельні ділянки.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.
Проаналізувавши висновки, викладені у зазначених постановах Верховного Суду, на які послався скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у справі № 916/1189/24, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними з огляду на таке.
Так, прокурор у касаційній скарзі, обґрунтовуючи зазначену підставу касаційного оскарження судових рішень, послався на порушення судами попередніх інстанцій при вирішенні спору положень статей 79-1, 83, 122, пункту 24 Розділу Х ЗК та не врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17, від 01.09.2020 у справі № 233/3676/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, щодо можливості захисту права власності чи інших майнових прав на несформовані земельні ділянки.
Так, у справі № 367/2022/15-ц (позов про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння) Велика Палата Верховного Суду навела висновки щодо застосування норм права при вирішенні подібних спорів та зазначила, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина 2 статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). На підставі частини 2 статті 388 ЦК майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
У справі 922/2723/17 (позов про визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлені судами обставини справи та системний аналіз норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дають підстави стверджувати, що спірні земельні ділянки є сформованими та відносяться до нерозподілених (невитребуваних) часток (паїв), які не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку. Позивач не довів порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів внаслідок прийняття РДА оскаржуваного розпорядження та відповідно підписання оспорюваного договору оренди на підставі цього розпорядження, тому розпорядження РДА про передачу в оренду невитребуваних земельних часток (паїв) ФГ прийнято правомірно, а суд першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
У справі № 233/3676/19 (позов про припинення договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання) Велика Палата Верховного Суду у питаннях застосування при вирішенні спорів у подібних правовідносин положень статей 651, 652 ЦК, Закону України «Про оренду землі», навела правовий висновок за яким виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї жодною мірою не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору. Виділення земельної ділянки в натурі також не може бути обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК, зокрема, «істотною зміною обставин». Виділення земельної ділянки в натурі не лише не обумовлена причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості і обачності (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК, а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони. Отже, припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце лише після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або в судовому порядку з визначених законом підстав. Отже, при вирішенні спірних правовідносин щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю) судам слід враховувати, що зміна статусу земельної ділянки чи її власника не має наслідком автоматичного припинення договору, крім випадків, коли це передбачено самим договором.
У справі 359/3373/16-ц (про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об'єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння) Велика Палата Верховного Суду навела правові висновки щодо ефективного способу захисту права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які вибули з володіння власника. Зокрема, у цій постанові наведено висновки, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК на можливість витребування власником земельних ділянок не впливає їхній поділ та/або об'єднання. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
Натомість у справі, що розглядається, предметом спору є вимоги прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання відповідачем водного об'єкта разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в режимі рибогосподарської експлуатації. При цьому підставою для відмови в задоволенні таких позовних вимог стали обставини звернення прокурора з позовом до суду в інтересах неналежного позивача, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Водночас правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених прокурором справах істотно відмінні за змістовним критерієм, підставами позову і фактично-доказовою базою, а також встановленими судами попередніх інстанцій обставинами у кожній справі і зібраними та дослідженими в них доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Наведене не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, у тому числі з урахуванням змісту правовідносин та доводів учасників справи, якими вони обґрунтовували свої позиції.
У постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, на які послався прокурор в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, наведено загальні висновки щодо оцінки доказів на предмет їх належності, вірогідності та допустимості.
Такі правові висновки Верховного Суду у наведених справах щодо оцінки доказів судом є загальними вимогами процесуального законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці норми застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на загальні висновки Верховного Суду у наведених ним постановах, без обґрунтування подібності правовідносин у цих справах зі справою, в якій подано касаційну скаргу, не дає підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, норм матеріального права у контексті підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.
Загалом доводи, наведені в касаційній скарзі, стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом та фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2024 у справі № 916/1189/24.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко