18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
08 липня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/170/25
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Костянтина ДОВГАНЯ, з секретарем судового засідання Тетяною ДЯЧЕНКО, за участю представників: позивача - не з'явився, відповідача - не з'явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Констант Агро Бізнес Груп» до Фізичної особи - підприємця Бондаренка Максима Миколайовича про стягнення 46250,00 грн,
24 лютого 2025 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) “Констант Агро Бізнес Груп» звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до відповідача - Фізичної особи - підприємця Бондаренка Максима Миколайовича про стягнення 46 250,00 грн за неналежне виконання зобов'язань по договору надання послуг, укладеного у спрощеному порядку, а також витрат по сплаті судового збору в сумі 3028 грн і витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між сторонами був укладений договір надання послуг у спрощеному порядку, в результаті чого виникли правовідносини щодо надання послуг, у яких відповідач як Виконавець, надав позивачеві свої банківські реквізити на суму 46 250,00 грн, а позивач як Замовник, оплатив вказані послуги, що підтверджується платіжними документами АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК»:
- № 460 від 23 липня 2024 року на суму 8400,00 грн;
- № 478 від 30 липня 2024 року на суму 4 250 грн.;
- № 464 від 09 серпня 2024 року на суму 33 600,00 грн.
Як зазначив позивач, призначення платежу за вказаними документами було вказано: «Оплата за послуги відеозйомки»; будь яких посилань на договір або рахунок в платіжних інструкціях відсутні.
Позивач повідомив, що згідно домовленостей щодо надання послуг Виконавцем Замовнику, Виконавець мав здійснити відеозйомку причепу-розкидача органічних добрив Tytan 24, та змонтувати відео-ролик для використання Замовником в подальших рекламних цілях до 16 серпня 2024 року. В якості доказів перемовин сторін позивач надав до суду скріншоти обміну повідомленнями у вайбері між представником Замовника, директором Голуб Михайлом Вікторовичем та представником Виконавця Бондаренко Максимом Миколайовичем.
Проте, як зазначив позивач, відповідачем виконання послуг в обсязі та на суму, передбачену прейскурантом на оплату та відповідно до здійсненої позивачем повної оплати, здійснена не була. Тобто, станом на 01.11.2024 Замовник не отримав від Виконавця змонтований відеоролик, про що свідчить подальший обмін повідомленнями у вайбері між представниками сторін.
Позивач вказав, що 01.11.2024 відповідачу була направлена претензія із
вимогою щодо сплати суми боргу або надання змонтованого відеоролика, але станом на 14.02.2025 жодної відповіді позивач від відповідача не отримав.
Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
18.03.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечував проти заявлених вимог, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю посилаючись на те, що позовні матеріали не містять належних доказів про укладення договору між сторонами, а також зважаючи на те, що надані позивачем докази не відповідають вимогам законодавства щодо їх допустимості, і тому на думку відповідача, можна зробити однозначний висновок, що договір не був укладений належним чином і не створює жодних юридично значущих наслідків.
Суд, оцінивши наявні у справі докази, встановив наступне.
Як зазначив позивач, між сторонами був укладений договір надання послуг у спрощеному порядку, в результаті чого виникли правовідносини щодо надання послуг, у яких відповідач - як Виконавець, надав позивачеві свої банківські реквізити на суму 46 250,00 грн, а позивач - як Замовник, оплатив вказані послуги. Факт оплати позивач підтверджує платіжними документами АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК»:
- № 460 від 23 липня 2024 року на суму 8400,00 грн;
- № 478 від 30 липня 2024 року на суму 4 250 грн.;
- № 464 від 09 серпня 2024 року на суму 33 600,00 грн.
За домовленістю щодо надання послуг, відповідач мав здійснити відеозйомку причепу-розкидача органічних добрив Tytan 24, та змонтувати відеоролик для використання позивачем в подальших рекламних цілях до 16 серпня 2024 року.
В якості доказу перемовин сторін позивач надав до суду скріншоти обміну повідомленнями у додатку-месенджері Вайбер (Viber) між представником Замовника (директором Голуб Михайлом Вікторовичем) та представником Виконавця (Бондаренко Максимом Миколайовичем).
Отже, позивач просить суд стягнути з відповідача 46 250 грн, посилаючись на листування у додатку - месендежрі “Viber» та платіжні документи.
Суд, досліджуючи матеріали справи, з'ясував, що в матеріалах справи містяться лише дві платіжні інструкції, подані позивачем, а саме: № 460 від 23.07.2024 на суму 8400,00 грн та № 478 від 30.07.2024 на суму 4250,00 грн.
У вищевказаних платіжних документах, згідно яких позивач перерахував грошові кошти відповідачу, призначення платежу вказане: «оплата за послуги відео зйомки без ПДВ» (а.с.11-12).
Суд зауважує, що платіжна інструкція № 464 від 09.08.2024 на суму 33600,00 грн, на яку позивач також посилався як на доказ перерахування відповідачу грошових коштів, в матеріалах справи відсутня.
За приписами статті 181 Господарського кодексу (далі - ГК) України Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом (далі - ЦК) України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За правилами ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх його істотних умов.
Відповідно до положень частини 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 ГПК України).
Відповідно до частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої - третьої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Відповідно до частини першої статті 96 Господарського процесуального кодексу України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.
Отже, роздруківка електронної переписки не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Аналогічний правовий висновок сформований Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у справі № 904/2882/18 у постанові від 11.06.2019.
Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що надана позивачем роздруківка електронної переписки у додатку - месендежрі «Viber» не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення, зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення. Такий доказ суд вважає неналежним та недопустимим.
Суд також зауважує, що надані позивачем платіжні документи щодо перерахування грошових коштів з рахунку товариства на рахунок відповідача із призначенням платежу: «оплата за відео зйомки» не є належним доказом існування договірних відносин між сторонами та будь-яких зобов'язань відповідача перед позивачем, оскільки сам факт перерахування коштів не підтверджує наявність зобов'язань відповідача.
Суд вважає, що сам по собі платіж не є підтвердженням укладення договору або погодження умов надання послуг, оскільки будь-які докази того, що позивач отримав підтвердження відповідача про прийняття оплати в рахунок виконання послуг, а також те, що кошти були перераховані саме за домовленістю сторін, в матеріалах справи відсутні.
Саме формулювання призначення платежу у платіжних документах як «оплата за відео зйомки» суд оцінює критично і вважає не достатнім доказом, оскільки не конкретизує вид робіт, їх обсяг, строки виконання, а також умови їх приймання.
Зокрема, відсутність письмового договору між сторонами є ключовим фактором, а тому відповідно до положень ст. 208 ЦК України, правочини між юридичними особами та фізичними особами-підприємцями повинні укладатися у письмовій формі.
В матеріалах справи відсутні докази існування письмової домовленості між сторонами, в якій би були зафіксовані істотні умови договору, зокрема: предмет договору, обсяг та строки надання послуг, порядок приймання-передачі робіт та умови відповідальності.
Також, матеріали справи не містять актів виконаних робіт або будь-яких інших документів, які б підтверджували факт виконання відповідачем послуг відео зйомки та їх прийняття. В матеріалах справи також відсутні будь-які докази, що підтверджують передачу позивачу результату зазначених послуг (файли відеозаписів, посилання, електронна переписка тощо).
Отже посилання позивача на платіжні документи про перерахування коштів із призначенням платежу: «оплата за відео зйомки» суд вважає не достатньо належним доказом укладення договору між сторонами та не підтверджує виникнення у відповідача конкретних зобов'язань перед позивачем.
Враховуючи відсутність договору, актів виконаних робіт та інших доказів існування договірних відносин, позивачем не доведено виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин.
Відповідно до положень ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 статті 77 вказаного Кодексу, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування..
За приписами ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд враховує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
За змістом ч.ч. 2-4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином суд, аналізуючи вище викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про недоведеність позовних вимог позивача в заявлених ним межах та про відсутність існування правових підстав для їх задоволення.
За наведених вище обставин та з підстав, зазначених в позові, з врахуванням наданих суду позивачем доказів в підтвердження наведених у позовній заяві обставин, суд приходить до переконання, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з їх недоведеністю, в силу чого в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, ст.ст. 233, 236-241 ГПК України суд, -
У позові відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 11.07.2025.
Суддя Костянтин ДОВГАНЬ