Справа № 592/3714/25
Провадження № 2/592/1436/25
11 липня 2025 року м.Суми
Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:
головуючого судді Бичкова І.Г.,
за участю секретаря судового засідання: Алфімової І.В.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельня північного промислового вузла" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, судових витрат, -
06.03.2025 року представниця Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельня північного промислового вузла" адвокат Ступіна О.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, судових витрат і просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельня північного промислового вузла" заборгованість в розмірі 446384,10 грн, в тому числі, основний борг за послуги з постачання теплової енергії за період лютий-квітень 2023 року - 371519,60 грн., 3% річних - 19249,28 грн. та інфляційні збитки 55615,22 грн. Крім того, просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельня північного промислового вузла" судові витрати по справі, які складаються з витрат по оплаті професійної правничої допомоги у розмірі 3000,00 грн. та витрат на сплату судового збору в розмірі 6695,76 грн.
Ухвалою судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.03.2025 провадження у справі було відкрито та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи було призначено на 03.06.2025 року на 09 годину 30 хвилин.
28.04.2025 року від представниці відповідачки ОСОБА_1 адвоката Мазнєвої С.Г. до канцелярії суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв'язку з тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
До початку судового засідання від представниці Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельня північного промислового вузла" адвоката Ступіної О.О. надійшла заява про розгляд справи без її участі.
Представниця відповідачки ОСОБА_1 адвокат Мазнєва С.Г. в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Розглянувши клопотання представниці відповідачки ОСОБА_1 адвоката Мазнєвої С.Г., дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Так, відповідачка ОСОБА_1 , є суб'єктом господарської діяльності - підприємцем, про що свідчить інформація з ЄДРПОУ, де вона зареєстрована 05.11.2019 року за № 2 632 000 0000 044404.
До основних видів діяльності відповідачки віднесено, в тому числі, надання в оренду та експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна, роздрібна та оптова торгівля тощо.
01.02.2023 року відповідачка придбала у власність нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (732.4 м.кв.) з метою розміщення в них власного магазину та передачі в оренду іншим суб'єктам господарської діяльності для ведення торгівлі (розташування магазинів).
Отже, вказане нерухоме майно, куди поставлялась теплова енергія позивачем, за яку нарахована вищевказана заборгованість, ніколи не було житловим, і придбавалось і використовувалось відповідачкою як суб'єктом господарювання, виключно в цілях ведення нею підприємницької діяльності.
Вказана обставина не заперечується позивачем і більше того, у своєму позові, з посиланням в т.ч. на роз'яснення НКРЕКП від 18.03.2015 року № 2450/15/61-15, позивач вказує на те, що здійснює нарахування вищевказаного заявленого до стягнення боргу за нежитлове приміщення, яке використовується у господарській діяльності, за тарифами для категорії споживачів - інші, а не як для населення, яке використовує майно виключно для постійного проживання.
Крім того, до матеріалів позовної заяви позивачем додано рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 27.10.2022 року № 476 «Про застосування тарифів на теплову енергію, (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води протягом дії воєнного стану в Україні та 6 місяців після місця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано», на яке позивач у позові посилається в якості обґрунтувань при нарахуванні боргу відповідачці саме із застосуванням тарифу, як для інших споживачів, тобто, як для підприємця, а не як для населення.
Згідно вищевказаного рішення нарахування підприємцям здійснюється за тарифам для інших споживачів, оскільки це рішення передбачає тільки 4 види тарифів: для потреб населення, для потреб бюджетних установ, для потреб інших споживачів, для потреб релігійних організацій.
Тобто, позивач визнає, що приміщення, яке належить відповідачці використовується нею виключно у її господарській діяльності, яку вона, відповідно, здійснює у статусі суб'єкта підприємницької діяльності - підприємцем.
Наведене вказує на те, що між позивачем і відповідачкою існує спір з приводу господарської діяльності двох суб'єктів господарювання: підприємця-споживача відповідачки по споживанню теплової енергії для здійснення її господарської діяльності у власному нерухомому майні (магазинах) та позивача юридичної особи - постачальника цієї теплової енергії за тарифами, які застосовуються до суб'єктів господарської діяльності, як інших споживачів цієї енергії, а не як для населення.
Отже, виходячи з наведеного, вбачається, що даний спір є господарським і має розглядатись у господарському суді, а не в суді загальної юрисдикції, яким є Ковпаківський районний суд м. Суми.
Так, статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
За змістом ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за ч. 1 ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача у даній справі, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Разом з тим за приписами ч. 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч.1,2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 ст. 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у т.ч. у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч.2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України людина, як учасник цивільних відносин, вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право і дієздатністю, та не обмежує їх.
Набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Відповідно до ч.1,2 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
За ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
В свою чергу, за положеннями ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).
Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.
Аналогічні висновки неодноразово висвітлювала ВП ВС при розгляді справ щодо розмежування юрисдикційності спорів, в т.ч. у постанові від 25.02.2020 року у справі № 916/385/19.
Отже, визначення у позові позивачем юрисдикції Ковпаківського районного суду м. Суми на розгляд цієї справи, не відповідає вказаним вище нормам матеріального права та правовим висновкам ВП ВС, оскільки вказане питання має розглядатись у контексті того, в яких цілях використовується відповідачем його нежитлове приміщення і відповідно, із застосуванням якого тарифу, відповідно до цілі використання цього приміщення, позивачем здійснено нарахування боргу відповідачеві.
Тобто, виходячи із наведеного вище, і суб'єктивний склад сторін у даній справі, і суть спірних правовідносин за участі цих сторін (підставу позову), вказують на те, що спір у даній справі є господарським, оскільки правовідносини сторін вказують на те, що як вище вже вказувалось, позивач, будучи юридичною особою суб'єктом підприємницької діяльності та надаючи послугу з виробництва і постачання теплової енергії до нежитлового приміщення відповідача, захищає своє порушене право у сфері господарської діяльності, вважаючи, що відповідач має борг за цю послугу, розрахований відповідачеві за тарифами, передбаченими не для населення, а для інших споживачів, куди входять підприємці і наполягає на стягненні цього боргу.
Відповідач в свою чергу, будучи фізичною особою - підприємцем, володіє і користується нежитловим приміщенням, щодо якого, згідно до договору про надання послуги з постачання теплової енергії, позивачем, постачалась теплова енергія за тарифами для інших споживачів і відповідно, за цими тарифами нараховано борг, сума якого і є предметом позову.
Наведене підтверджує, що спір у даній справі виник із виконання вказаного господарського зобов'язання з постачання теплової енергії за тарифами, розрахованими не для населення, а для суб'єктів господарської діяльності, відповідно, цей спір між суб'єктами господарювання.
Отже, враховуючи викладене, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельня північного промислового вузла" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, судових витрат на підставі п. 1ч. 1ст. 255 ЦПК України у зв'язку з тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. 255 ЦПК України, -
Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельня північного промислового вузла" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, судових витрат закрити.
Ухвала може бути оскаржена.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали безпосередньо до Сумського апеляційного суду.
Головуючий: І.Г. Бичков