адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
27.05.2025 Справа № 917/1941/24
м. Полтава
за позовною заявою Фермерського господарства "Погребняк" с.Гаївка, Семенівський район, Полтавська область, 38220
до Оболонської сільської ради вул.Позена, 1/2, с.Оболонь, Кременчуцький район, Полтавська область, 38230
про визнання права постійного користування на земельну ділянку
Суддя Солодюк О.В.
Секретар судового засідання Олефір О.І.
Учасники справи згідно протоколу судового засідання
Розглядається позовна заява Фермерського господарства "Погребняк" до Оболонської сільської ради про визнання права постійного користування на земельну ділянку.
Ухвалою суду від 12.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 12.12.2024 на 09:50.
Ухвалою суду від 12.12.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 06.02.2025 на 09:30 год.
06.02.2025 (вхід. № 1559) від відповідача до матеріалів справи надійшла заява про розгляд справи без участі представника Оболонської сільської ради. Проти задоволення позовних вимог не заперечують.
Ухвалою суду від 06.02.2025 відкладено розгляд справи на 17.02.2025 на 11:00 год.
17.02.2025 (вхід. № 2165) від позивача до матеріалів справи надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів сплати Фермерським господарством "Погребняк" податку за користування земельною ділянкою.
Ухвалою від 17.02.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 15.04.2025 на 09:50 год.
Судове засідання, призначене на 15.04.2025 на 09:50 год., не відбулося у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному. Ухвалою суду від 25.04.2025 призначено розгляд справи на 27.05.2025 на 09:40 год.
27.05.2025 (вхід. № 7014) від представника позивача до матеріалів справи надійшла заява, в якій останній просить суд проводити судове засідання, призначене на 27.05.2025, без участі представника.
В судовому засіданні 27.05.2025 суд виніс рішення про задоволення позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
Відповідно до Державного акту на право користування землею серії Б №048160-550 від 1993 року з додатком (планом землекористування), ОСОБА_1 в користування було передано в безстрокове користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки загальною площею 47,5 га:
- 5,0 га;
- 18,1 га;
- 24,4 га.
Пунктами 1.5 і 2.2 статуту господарства у редакції 09.04.1996 визначено, що засновником і головою господарства є ОСОБА_1 ; господарство має статутний фонд у розмірі 5 мільйонів гривень.
Згідно рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 13.03.2024 року по справі № 547/807/23, яке 19.04.2024 року набрало законної сили, судом було встановлено, що:
- відповідно до рішення Семенівської районної Ради народних депутатів дванадцятої сесії ХХІ скликання від 16.02.1993 року «Про реєстрацію селянського /фермерського/ господарства ОСОБА_1 » вирішено зареєструвати селянське /фермерське/ господарство ОСОБА_1 , яке знаходиться в селі Гаївка Горошинської сільської Ради народних депутатів Семенівського району, згідно рішення 14 сесії 21 скликання Горошинської сільської ради народних депутатів від 06.10.1992 року;
- відповідно до довідки № 25/9381 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Селянське (феремерське) господарство «Погребняк» зареєстроване як юридична особа, місцезнаходження: с. Горошине, Семенівський район, Полтавська область, ідентифікаційний код 13964774;
- згідно свідоцтва про державну реєстрацію підприємницької діяльності юридичної особи Селянське (фермерське) господарство «Погребняк Іван Михайлович» зареєстроване Семенівською районною Радою народних депутатів 18.02.1993, реєстраційний № 5.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань 22.04.2021 зареєстроване Фермерське господарство "Погребняк", засновником якого є ОСОБА_2 , керівником - ОСОБА_3 .
Головою Селянського (фермерського) господарства «Погребняк» з часу його заснування по 29.09.2012 року був засновник ОСОБА_1 , а після його смерті син - ОСОБА_3 , за яким відповідно до вищезгаданого рішення Семенівського районного суду Полтавської області визнано в порядку спадкування за заповітом, після померлого батька, одноособове право засновника Селянського (фермерського) господарства «Погребняк».
На даний час головою Фермерського господарства «Погребняк» є ОСОБА_2 , що підтверджується Протоколом загальних зборів членів ФГ «Погребняк» від 28.12.2020 року, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та статутом Фермерського господарства «Погребняк» від 27.12.2020 року.
Відповідно до пункту 1.4. Статуту Селянського (фермерського) господарства «Погребняк» в редакції від 09.04.1996 року господарство знаходиться в с. Гаївка Семенівського району Полтавської області, має 47,4 га ріллі згідно Державного акту на право постійного користування землею.
Таким чином, з моменту створення ОСОБА_1 Фермерського господарства «Погребняк», останнє використовує зазначену вище земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур.
В травні 2024 року, з метою встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарста ФГ «Погребняк» згідно Державного акту на право користування землею, ФГ «Погребняк» звернулося до Оболонської сільської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок комунальної власності згідно Державного акту на право постійного користування землею.
Однак, 16.05.2024 року рішенням Оболонської сільської ради № 2 «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарства ФГ «Погребняк» згідно Державного акту на право користування землею на земельні ділянки комунальної власності які розташовані за межами населених пунктів на території Оболонської сільської ради» ФГ «Погребняк» відмовлено в наданні дозволу, у зв'язку з тим, що державний Акт на право користування землею виданий гр. ОСОБА_1 , який на момент подання заяви являється померлим та вищезгадана земельна ділянка не перебуває у постійному користуванні ФГ «Погребняк».
Позивач, посилається на те, що у зв'язку з невизначеністю, не визнанням за господарством права постійного користування земельною ділянкою, відбувається фактичне позбавлення прав на неї у спосіб не передбачений законом.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються Земельним Кодексом України у відповідних редакціях (1990 р. та 2001 р.), Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції, чинній на час створення позивача) визначено, що селянське (фермерське) господарство (далі - СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.
Статтею 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» було передбачено, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Частиною 4 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» також встановлено, що фермерське господарство (далі - ФГ) є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи.
Отже, Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» та Закон України «Про фермерське господарство» передбачають можливість створення СФГ (ФГ) як юридичної особи, тобто особи з окремою правосуб'єктністю.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача) членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16- річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві.
Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
При цьому державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею видавався на ім'я фермера - фізичної особи, зазвичай, голови селянського (фермерського) господарства.
Згідно з частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно з частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
З наведеного убачається, що на момент надання ОСОБА_1 земельної ділянки на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства, земельна ділянка надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб'єкту - голові створюваного селянського (фермерського) господарства (правовий висновок Великої палати Верховного Суду від 23.06.2020 р. у справі № 922/989/18).
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей (ст. 47 ЗК України 1990 року).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача), громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства.
Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ст. 47 ЗК України 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Згідно частин 1 та 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2009-ХІІ "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення ФГ, який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки.
Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
19.06.2003 прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-ІV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону № 937-ІV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону № 937-ІV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).
На момент створення СФГ «Погребняк», можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства була безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) на праві постійного користування засновнику СФГ земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.
З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Для забезпечення єдності судової практики щодо питання права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц виклала правову позицію, відповідно до якої з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять права володіння, користування та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки його засновника.
Водночас, згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2002, тобто після державної реєстрації ФГ (підпункт 7.2 цієї постанови)) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.
Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України у редакції, яка діяла з 01.01.2002 (момент набрання ним чинності) до 22.09.2005, встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ст. 47 ЗК України 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Судом встановлено, що на даний час головою Фермерського господарства «Погребняк» є ОСОБА_2 , що підтверджується Протоколом загальних зборів членів ФГ «Погребняк» від 28.12.2020 року, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та статутом Фермерського господарства «Погребняк» від 27.12.2020 року. Відповідно до пункту 1.4. Статуту Селянського (фермерського) господарства «Погребняк» в редакції від 09.04.1996 року господарство знаходиться в с. Гаївка Семенівського району Полтавської області, має 47,4 га ріллі згідно Державного акту на право постійного користування землею.
Таким чином, з моменту створення ОСОБА_1 Фермерського господарства «Погребняк», останнє використовує зазначену вище земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур.
Право користування ФГ «Погребняк» підтверджується Державним актом Б № 048160-550 від 1993 року.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача) у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача), володіння, користування та розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.
Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
За змістом ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України, в редакції від 19.12.1990 року, чинній на момент видачі Державного акту від 1993 року серії Б № 048160-550, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року, визнано неконституційним пункт 6 Прикінцевих положень Земельного кодексу України від 25.10.2001, а тому право постійного користування земельною ділянкою є безстроковим і відсутній обов'язок здійснювати переоформлення зазначеного Державного акту.
Згідно з частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважається сформованим незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Відповідно до ч. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цього Закону, є дійсними (дата набрання чинності Закону - 01.01.2013 року).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18 (п. 61,66 - 69) зроблено висновок, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у справі №906/392/18 (постанова від 05.11.2019) зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 «Про затвердження форм держаного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
У п. 2.8 постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» вказано, що дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Господарські суди повинні мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів у випадках, передбачених законом, на компенсаційних засадах з визначенням повноважень органів які здійснюють таке вилучення, та обмежень, встановлених статтею 151 Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частина перша статті 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацу 2 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.
Відповідно до статті 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно з приписами статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Наведений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто інші юридичні факти не можуть розглядатися як підстава припинення права користування зазначеною земельною ділянкою.
Відповідно до приписів частини 1 статті 27 Земельного кодексу України, яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статями 31 і 32 цього Кодексу.
У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України.
В ході судового розгляду обставин для припинення права постійного користування ФГ «Погребняк» не встановлено.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є належним, а його порушене право постійного користування підлягає захисту, шляхом задоволення позовної вимоги щодо визнання права постійного користування на земельні ділянки загальною площею 47,5 га, які були передані ОСОБА_1 з метою створення фермерського господарства на підставі Державного акту на право користування землею серії Б № 048160-550 від 1993 року.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Отже, позовні вимоги обгрунтовані і підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати за Фермерським господарством «Погребняк» (код ЄДРПОУ: 13964774, місце знаходження: 38220, Полтавська область, Кременчуцький район, село Гаївка) право постійного користування на земельні ділянки загальною площею 47,5 га, розташовані за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, Оболонська сільська рада (бувша Горошинська сільська рада) за межами населених пунктів, які були передані ОСОБА_1 з метою створення фермерського господарства на підставі Державного акту на право користування землею серії Б № 048160-550 від 1993 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 статті 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені статті 256, 257 ГПК України.
Суддя Солодюк О.В.