65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"11" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1858/25
Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/1858/25
за позовом: Приватного підприємства «Агрофірма «Славути Ч»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальності «Укррухтранс»
про стягнення збитків на суму 106 425, 00 грн
12.05.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Агрофірма «Славути Ч» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррухтранс», в якій воно просить суд стягнути 106 425,00 грн збитків, завданих внаслідок порушення зобов?язання щодо складання та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Обґрунтувуючи позовні вимоги позивач вказує, що відповідач не виконав вимоги Договору від 15.11.2023 №151123 на транспортно-експедиційне обслуговування та Податкового кодексу України щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за наданими послугами на загальну суму 638 550,00 грн, в тому числі ПДВ 106 425,00 грн, через що позивач втратив можливість сформувати податковий кредит та зменшити податкові зобов?язання за загальну суму 106 425,00 грн, що призвело до заподіяння позивачу збитків у вказаному розмірі.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 15.05.2025 прийняв позовну заяву Приватного підприємства «Агрофірма «Славути Ч» до розгляду та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).
У встановлений судом строк, відповідач не скористався наданим статтею 165 ГПК України правом та відзив на позовну заяву не подав, як і не надав жодних доказів у справі, тоді як суд вчинив передбачені процесуальними приписами дії з повідомлення відповідного учасника справи про її розгляд.
З огляду вказаного суд дійшов висновку, що відповідачу надано право бути обізнаним про прийняті у цій справі рішення та можливість реалізувати право на участь у судовому процесі у передбаченому процесуальним законом порядку.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
У матеріалах справи є докази належного повідомлення відповідача про розгляд справи, а саме: Довідка про доставку ухвали про відкриття від 15.05.2025 цій справі до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррухтранс».
Водночас відповідач у встановлений судом строк своїм процесуальним правом подання відзиву на позов не скористався, у зв'язку із чим суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
15.11.2023 між ТОВ «Укррухтранс» («перевізник-Експедитор») та Приватне підприємство «СЛАВУТИ Ч» ( «Замовник») укладений договір транспортно-експедеційного перевезення №151123, відповідно до умов якого перевізник-Експедитор бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому Замовником вантаж з місця завантаження до пункту розвантаження, що вказуються в Заявках на перевезення вантажу, що є невід?ємною частиною Договору, а Замовник бере на себе зобов?язання сплатити за перевезення Вантажу плату в строк та на умовах, встановлених цим Договором або Додатками до нього.
За змістом п. 1.1.-1.3 цього Договору, в якому зазначається, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Перевізник-Експедитор бере на себе зобов?язання доставити автомобільним транспортом довірений йому Замовником вантаж (надалі іменується «Вантаж») з місця завантаження до пункту розвантаження, що вказуються в Заявках на перевезення вантажу, що є невід?ємною частиною Договору (надалі - «Заявка», Додаток №1 до Договору), а Замовник бере на себе зобов'язання сплатити за перевезення Вантажу плату в строк та на умовах, встановлених цим Договором або Додатками до нього.
Загальний обсяг послуг з перевезення Вантажів (надалі - «Послуги») визначається за Актами приймання-передачі наданих послуг.
За цим Договором Перевізник-Експедитор надає послуги з перевезення Вантажів у кількості, найменуванні, транспортними засобами за визначеними Замовником маршрутами, цінами та у строки, попередньо погоджені Сторонами у Заявках.
Умовами п. 2.1. Договору, Замовник надає Перевізнику-Експедитору Заявку не пізніше ніж за один робочий день до запланованого перевезення. У разі, якщо фактична кількість тон вантажу, що підлягає перевезенню, виявиться більшою, аніж вказана у Заявці, Замовник надає Перевізнику-Експедитору Додаткову заявку не пізніше, ніж за дві години до здійснення перевезення, на тих самих умовах.
Належним наданням (врученням) Заявки вважається направлення її сканованої коті на електронну адресу Перевізника-Експедитора котра вказана в реквізитах сторін (пункт 2.2 Договору).
Заявка вважається узгодженою та прийнятою до виконання у разі надання Перевізником-Експедитором позитивної відповіді (підтвердження) на електронний лист Замовника на його електронну адресу, з якої була відправлена Заявка у термін не пізніше ніж за дві години або у разі початку її фактичного виконання (пункт 2.3 Договору).
Також Заявка вважається прийнятою, якщо до зазначеного в ній терміну завантаження Вантажу Перевізник-Експедитор не надав жодної відповіді щодо її погодження або непогодження («мовчазна згода»).
Перевізник-Експедитор надає послуги в режимі роботи, погодженій із Замовником, при цьому дотримуючись строків, встановлених Договором та Заявками до нього (пункт 2.4 Договору).
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін (пункт 7.1. Договору).
Строк дії цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 , цього Договору, та закінчується « 31» грудня 2023. В будь-якому випадку Договір діє до повного виконання Сторонами своїх зобов?язань за цим Договором (пункт 7.2 Договору).
Сторони погодили, що у разі відсутності у Сторін письмових заяв про розірвання Договору протягом 2-х останніх місяців терміну дії Договору, то він вважається продовженим терміном на 1 рік, на тих самих умовах, але в будь-якому випадку не більше ніж двічі (пункт 7.2 Договору).
Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (пункт 7.3 Договору).
На виконання умов зазначеного Договору ТОВ «Укррухтранс» було надано послуги з перевезення пшениці 4 кл. на загальну суму 743 890,02 грн. в т.ч. ПДВ 123 981,67 грн, що підтверджується актами наданих послуг №128 від 17.11.2023, №129 від 18.11.2023, №130 від 20.11.2023, №131 від 23.11.2023, №132 від 24.11.2023, №133 від 23.11.2023.
На виконання умов Договору відповідно до вищезазначених актів наданих послуг та рахунків на оплату №128 від 17.11.2023, №129 від 18.11.2023, №130 від 20.11.2023, №131 від 23.11.2023, №132 від 24.11.2023, №133 від 23.11.2023 позивачем було сплачено на користь відповідача 743 890,02 грн. в т.ч. ПДВ 123 981,67 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №43907893 від 30.11.2023, №43907900 від 08.12.2023.
Відповідно до вимог Податкового кодексу України ТОВ «Укррухтранс» зобов?язане, в установлені чинним законодавством терміни, скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН).
За цими актами наданих послуг ТОВ «Укррухтранс» було зареєстровано лише 2 (дві) податкові накладні: ПН №129 від 18.11.2023 (обсяг операції 75 870,00 грн., сума ПДВ 12645,00 грн.) та ПН №132 від 23.11.2023 (обсяг операції 29 470,02 грн, сума ПДВ 4911,67 грн.).
Однак, як вказує позивач, усупереч вимог ст. ст. 187, 201 ПК України, відповідач не склав та не зареєстрував в ЄРПН податкові накладні, чим позбавив позивача права на віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в загальному розмірі 106 425,00 грн та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання, чим завдав позивачу збитки на вказану суму.
13.09.2024 позивач направив на адресу відповідача лист №13/09, в якому просив ТОВ «Укррухтранс» повідомити про реєстрацію в ЄРПН податкових накладних на суму ПДВ в розмірі 106 425,00 грн. за вищезазначеними послугами, проте на вказаний лист відповідь ним не отримана.
У зв'язку з наведеним позивач звернувся до суду для захисту своїх прав та інтересів із цим позовом.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов таких висновків.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів є відшкодування збитків.
За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена т. 22 ЦК України).
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За змістом ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов'язок доказування покладається на сторони. Докази повинні бути належними та допустимими (ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України).
При заявлені вимог про стягнення збитків позивач має довести факт порушення відповідачем зобов'язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв'язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг.
За умовами п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За п. 198.5. ст. 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації.
Згідно з п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної / розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.
Відповідно до п. 201.1. статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
У постанові Верховного Суду від 1 березня 2023 року у справі № 925/556/21 Велика Палата зазначила:
" 8.23. З викладеного вище Велика Палата доходить висновку, що з 1 січня 2015 року ПК України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.
8.24. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.
8.25. У зв'язку із цим Велика Палата Верховного Суду нагадує, що в пункті 25 постанови від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 вона вже звертала увагу на те, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов'язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (див. також постанову об'єднаної палати КГС ВС від 03.08.2018 у справі № 917/877/17).
8.26. Ураховуючи викладене, Велика Палата доходить висновку, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів/послуг, який з 1 січня 2015 року за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем в публічно-правових відносинах з державою обов'язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, адже із цим пов'язується виникнення у покупця права на віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту.
Водночас покупець не є стороною публічно-правових відносин між продавцем і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. До моменту виникнення права на включення суми ПДВ за операцію з придбання товарів / послуг до складу податкового кредиту взаємодія держави і покупця зводиться лише до можливості покупця подати на продавця скаргу, що в силу пункту 201.10 статті 201 ПК України зумовлює лише обов'язок контролюючого органу провести документальну перевірку продавця, спонукати виконати який покупець не може.
Як наслідок, такий покупець також не може вимагати від держави відшкодування збитків, спричинених невиконанням контролюючим органом обов'язку з проведення перевірки, оскільки цей обов'язок контролюючий орган має не перед покупцем і його невиконання не вважається таким, що порушує якесь конкретне право платника податків.
8.27. Оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем означеного вище майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.
Якщо перешкодою для вчинення продавцем дій, необхідних для реєстрації податкової накладної у ЄРПН, було незаконне рішення, дія чи бездіяльність контролюючого органу, то держава може бути притягнута до відповідальності перед постачальником за спричинену цим шкоду, зокрема, в результаті притягнення продавця до відповідальності його контрагентом".
Відповідач, не зважаючи на здійснені господарські операції у вигляді надання послуг перевезення позивачу на підставі договору від 15.11.2023 та отримання коштів за надані послуги, безпідставно не склав податкові накладні для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Із наведеного вбачається, що відповідач, з порушенням вимог пункту 201.10 ст.201 ПК України, не зареєстрував податкові накладні, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 106 425,00 грн, яка фактично є збитками позивача.
З огляду на викладені обставини та нормативно-правове обґрунтування, у цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на цю суму.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За таких обставин та правового регулювання господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Приватного підприємства «Агрофірма «Славути Ч» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррухтранс» про відшкодування збитків у сумі 106 425,00 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррухтранс» (04070, м.Київ, вул. Братська, буд.6; код ЄДРПОУ 42392987) на користь Приватного підприємства «Агрофірма «Славути Ч» (65098, м. Одеса, вул. Житомирська, буд. 6; код ЄДРПОУ 44913057) збитки у вигляді втраченого податкового кредиту в сумі - 106 425 (сто шість тисяч чотириста двадцять п?ять) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Рішення складено та підписано 11 липня 2025 р.
Суддя Т.І. Демченко