ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.07.2025Справа № 910/4776/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (01135, місто Київ, проспект Берестейській, 14)
до Державного агентства резерву України (01601, місто Київ, вулиця Чикаленка Євгена, будинок 28/9)
про стягнення 115 751,10 грн.
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 115 751,10 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №16-П-ІЗФ-13/с50/22 від 26.09.2013.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Як вбачається з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» позивач та відповідач мають зареєстрований «Електронний кабінет» в підсистемі «Електронний суд» в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі.
Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З урахуванням зазначеного, ухвала Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 про відкриття провадження у справі №910/4776/25 надіслана до Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС.
З наявного в матеріалах справи повідомлення про доставку електронного листа, яка отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що документ в електронному вигляді "ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику сторін) по справі №910/4776/25 (суддя Літвінова М.Є.) було надіслано позивачу та відповідачу до електронного кабінету, дата отримання судом інформації про доставку документа в кабінет ЕС сторони: 22.04.2025.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Згідно абзацу 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Таким чином, у відповідності до приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 22.04.2025.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
26.09.2013 року між державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (надалі - Позивач, ДП «АМПУ») та Державним агентством резерву України (надалі - Відповідач, Держрезерв) було укладено Договір № 16-П-ІЗФ-13/а50/22 (надалі - Договір).
Фактичне зберігання матеріальних цінностей державного резерву забезпечується Ізмаїльською філією державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) (надалі - Філія).
Форма укладеного договору відповідає формі договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженій Порядком відшкодування підприємствам, установам та організація витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532 (надалі - Порядок).
Згідно п. 3.1 Договору, Держрезерв зобов'язаний відшкодовувати Зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Згідно п. 4.1 Договору, вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам, організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 2.8 Договору, Зберігач зобов'язаний щороку разом з річним звітом форми № 12 мр подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з додатком № 2 до Порядку.
Філія скерувала лист від 17.01.2024 року № 13/04.01/14- 01-11-40 відповідачу з Кошторисом витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву ІФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Ізмаїльського МП) на 2024 рік (надалі - Кошторис), який отримано відповідачем 02.02.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Листом від 16.02.2024 року ВИХ №479/0/4-24 відповідач повернув на адресу позивача непогоджений Кошторис, зазначивши, що визначена в Кошторисі сума інших витрат перевищує 10% від суми основних витрат підприємства та виплати на адміністративно-управлінський персонал та на перерахування профкому не відносяться до обов'язкових витрат, які компенсує Держрезерв.
12.03.2024 листом б/н позивач направив відповідачу Кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву Ф ДП «АМПУ» (Адміністрація Ізмаїльського МП) за 2024 рік та наголошує що відносини між позивачем та відповідачем відбуваються відповідно до Порядку та укладеного Договору №16-П-13Ф-13/а50/22 від 26.09.2013 року.
Листом від 12.04.2024 року №1049/0/4-24 відповідач повернув Кошторис без погодження на доопрацювання, зазначивши, що визначена в Кошторисі сума інших витрат перевищує 10% від суми основних витрат підприємства та виплати на адміністративно-управлінський персонал та на перерахування профкому не відносяться до обов'язкових витрат, які компенсує Держрезерв із державного бюджету.
На переконання позивача, Держрезервом проігноровано вимоги чинного законодавства, а саме п. 7 Порядку, згідно якого відшкодування витрат здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1 за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
На виконання вимог п. 2.7 Договору, позивач скерував лист від 14.01.2025 року №45/14-01-06/Вих, до якого долучено Звіт по витратам на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву ІФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Ізмаїльського МП) за 2024 рік (надалі - Звіт), який було отримано відповідачем 24.01.2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Позивач вказав, що останній не отримав відповідь та погодження щодо кКошторису та Звіту, у зв'язку із цим позивач листом від 27.03.2025 року №324/14-01-04/Вих повторно направив запит щодо погодження Звіту по витратам на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву ІФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Ізмаїльського МП) за 2024 рік.
Листом від 08.04.2025 №282/0/4-25 відповідач повідомив про ліквідацію Державного агентства резерву України та відсутність повноважень щодо погодження зведеного Кошторису витрат на зберігання розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Отже, звертаючись до суду із позовом, позивач вказує, що він у повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання за Договором, однак відповідач ухиляється від здійснення оплати за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у загальному розмірі 115 751,10 грн за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2024 рік відповідно до умов договору № 16-П-ІЗФ-13/а50/22.
Позивач зазначає, що з наданого листування вбачається немотивована відмова відповідача від погодження кошторису та звіту, з огляду на що, позивач був змушений звернутися до суду.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № 16-П-ІЗФ-13/а50/22 від 26.09.2013, з огляду на що позивач просить суд стягнути 115 751,10 грн основного боргу.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав, доводів позивача не спростував.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно зі ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Порядок укладання та виконання договорів, пов'язаних зі зберіганням матеріальних цінностей державного резерву регулюється Законом України «Про державний матеріальний резерв».
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Державний резерв призначається для: забезпечення потреб України в особливий період; надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції між попитом і пропонуванням на внутрішньому ринку та участь у виконанні міждержавних договорів; подання гуманітарної допомоги; забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (ст. 3 Закону України «Про державний матеріальний резерв»).
Відповідно абзацу 2 частини 2 статті 5 Закону України «Про державний матеріальний резерв» мобілізаційні резерви створюються на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності відповідно до завдань, визначених Кабінетом Міністрів України міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим на основі пропозицій центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, Міністерства оборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, іншими зацікавленими органами виконавчої влади.
За змістом частин 1 та 2 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.
Згідно з п. 3 ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Пунктами 3.1 та 3.2 Договору встановлено обов'язок Держрезерву відшкодовувати зберігачу витрати на зберіганняцінностей в межах бюджетних асигнувань, передбачених на такі цілі; оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки).
Вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України (п. 4.1 Договору).
Отже, відповідач (поклажодавець) зобов'язаний оплатити витрати позивача (зберігача) на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за весь час зберігання такого майна.
Згідно з п.п. 4.2, 4.3 Договору, відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом і зберігачем. У разі коли Комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року. Оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання Комітетом акта встановленої форми.
За приписами частин 1 та 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
З умов п.п. 4.2, 4.3 Договору вбачається, що сторонами не погоджено ні строку, ні терміну оплати витрат зберігача на зберігання майна. Як і не встановлено такого строку Законом України «Про державний матеріальний резерв» та Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532.
Таким чином, у даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, листом від 16.02.2024 року ВИХ №479/0/4-24 відповідач повернув на адресу позивача непогоджений Кошторис, зазначивши, що визначена в Кошторисі сума інших витрат перевищує 10% від суми основних витрат підприємства та виплати на адміністративно-управлінський персонал та на перерахування профкому не відносяться до обов'язкових витрат, які компенсує Держрезерв.
12.03.2024 листом б/н позивач направив відповідачу Кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву Ф ДП «АМПУ» (Адміністрація Ізмаїльського МП) за 2024 рік та наголошує що відносини між позивачем та відповідачем відбуваються відповідно до Порядку та укладеного Договору №16-П-13Ф-13/а50/22 від 26.09.2013 року.
Листом від 12.04.2024 року №1049/0/4-24 відповідач повернув Кошторис без погодження на доопрацювання, зазначивши, що визначена в Кошторисі сума інших витрат перевищує 10% від суми основних витрат підприємства та виплати на адміністративно-управлінський персонал та на перерахування профкому не відносяться до обов'язкових витрат, які компенсує Держрезерв із державного бюджету.
На переконання позивача, Держрезервом проігноровано вимоги чинного законодавства, а саме п. 7 Порядку, згідно якого відшкодування витрат здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1 за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Надалі, позивач скерував лист від 14.01.2025 року №45/14-01-06/Вих, до якого долучено Звіт по витратам на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву ІФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Ізмаїльського МП) за 2024 рік (надалі - Звіт), який було отримано Відповідачем 24.01.2025 року, про факт чого свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Крім того, позивач листом від 27.03.2025 року №324/14-01-04/Вих повторно направив запит щодо погодження Звіту по витратам на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву ІФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Ізмаїльського МП) за 2024 рік в розмірі 115 751,10 грн.
Листом від 08.04.2025 №282/0/4-25 відповідач повідомив про ліквідацію Державного агентства резерву України та відсутність повноважень щодо погодження зведеного Кошторису витрат на зберігання розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Суд відзначає, що доказів сплати грошових коштів у розмірі 115 751,10 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та обсяг заборгованості Державного агентства резерву України за Договором 16-П-ІЗФ-13/а50/22 від 26.09.2013 у сумі 115 751,10 грн підтверджуються наявними матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 115 751,10 грн. та не надано відзиву на позовну заяву, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення з Державного агентства резерву України суми основного боргу у розмірі 115 751,10 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
За приписами ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Частинами першою та другою ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем під час розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення грошових коштів.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Чикаленка Євгена, буд. 28/9; ідентифікаційний код: 37472392) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, проспект Берестейський, буд. 14; ідентифікаційний код: 38727770) заборгованість у розмірі 115 751 грн. (сто п'ятнадцять тисяч сімсот п'ятдесят один) 10 коп.
та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 грн. (дав тисячі чотириста двадцять два) 40 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Рішення складено та підписано: 11.07.2025.
Суддя М.Є. Літвінова