ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.07.2025Справа № 910/3771/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля";
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп";
про стягнення 13 553 259,28 грн.
Суддя Мандриченко О. В.
Секретар судового засідання Рябий І. П.
Представники:
Від позивача: Гречанюк А. В., адвокат, ордер серії ВХ № 1092785 від 26.03.2025;
Від позивача: Малий Р. А., адвокат, ордер серії ВХ № 1095270 від 28.04.2025;
Від відповідача: не з'явилися.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп" грошові кошти в сумі 13 553 259,28 грн, з яких: основна заборгованість - 13 249 765,26 грн; пеня - 203 664,44 грн; 3% річних - 40 792,09 грн; інфляційні втрати - 59 037,49 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару згідно умов договору поставки № 12/24-02 від 23.12.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/3771/25, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 29.04.2025.
29.04.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп" грошові кошти в сумі 8 253 259,28 грн, з яких: основна заборгованість - 7 949 765,26 грн; пеня - 203 664,44 грн; 3% річних - 40 792,09 грн; інфляційні втрати - 59 037,49 грн.
У підготовчому засіданні 29.04.2025 судом розглядалася заява Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" про зменшення позовних вимог, яку підтримав присутній у підготовчому засіданні представник позивача.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;.
Враховуючи вищезазначене, у підготовчому засіданні 29.04.2025 судом прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" про зменшення позовних вимог та постановлено продовжувати розгляд справи з її урахуванням.
19.05.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп" грошові кошти в сумі 6 853 259,28 грн, з яких: основна заборгованість - 6 549 765,26 грн; пеня - 203 664,44 грн; 3% річних - 40 792,09 грн; інфляційні втрати - 59 037,49 грн.
У підготовчому засіданні 20.05.2025 судом розглядалася заява Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" про зменшення позовних вимог, яку підтримали присутні у підготовчому засіданні представники позивача.
Враховуючи положення пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, у підготовчому засіданні 20.05.2025 судом прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" про зменшення позовних вимог та постановлено продовжувати розгляд справи з її урахуванням.
Крім того, 03.06.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп" грошові кошти в сумі 4 753 259,28 грн, з яких: основна заборгованість - 4 449 765,26 грн; пеня - 203 664,44 грн; 3% річних - 40 792,09 грн; інфляційні втрати - 59 037,49 грн.
Крім того, 03.06.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" надійшла заява про збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп" грошові кошти в сумі 5 264 034,99 грн, з яких: основна заборгованість - 4 449 765,26 грн; пеня - 457 519,60 грн; 3% річних - 89 966,16 грн; інфляційні втрати - 266 783,97 грн.
У підготовчому засіданні 03.06.2025 судом за наслідком розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" про зменшення позовних вимог, враховуючи положення пункту 2 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України, вирішено прийняти заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" про зменшення позовних вимог та постановлено продовжувати розгляд справи з її урахуванням.
Крім того, у підготовчому засіданні 03.06.2025 судом за наслідком розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" про збільшення позовних вимог, враховуючи положення пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, вирішено прийняти заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" про збільшення позовних вимог та постановлено продовжувати розгляд справи з її урахуванням.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/3771/25 до судового розгляду по суті.
30.06.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" подало до господарського суду додаткові письмові пояснення, за змістом яких вказує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп" у період з відкриття провадження у справі сплачено грошові кошти у розмірі 2 500 000,00 грн, у зв'язку з чим основна заборгованість складає 1 949 765,26 грн.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 01.07.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
У судове засідання 29.04.2025 представники відповідачів не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, оскільки ухвали направлялися в його електронний кабінет в системі "Електронний суд", та які були ним отримані, про що свідчать повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, які наявні в матеріалах справи.
Згідно з частинами 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 31.03.2025, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
01.07.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" (далі також - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Асікс груп" (далі також - відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 12/24-02 (далі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця продукти харчування (надалі - Товар), а покупець - прийняти й оплатити поставлений товар у повному обсязі на умовах та в порядку, визначених цим договором.
Поставка товару здійснюється окремими партіями. Постачання кожної партії товару здійснюється на підставі заявки покупця, яка повинна містити асортимент, кількість товарів, строк поставки (календарну дату), адресу поставки, ціну (п. 4.1. договору).
Замовлення надаються постачальнику у будь-якій доступній формі (лист, телефонограма, е-mail). Замовлення вважається прийнятим постачальником від покупця в разі, якщо протягом 1 (одного) робочого дня після його одержання постачальник не надасть покупцеві мотивовану відмову із зазначенням причин неможливості виконання (п. 4.2., 4.3. договору).
Як передбачено п. 4.4. договору, постачальник зобов'язується поставити товар протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту надходження заявки покупця, якщо інше не зазначено у замовленні покупця. Допускається дострокова поставка товару за умови наявності згоди покупця. Про дату дострокової поставки постачальник повідомляє покупця у довільній формі.
За змістом п. 4.5. договору, постачання товару здійснюється за умовами DAP (поставка товару до пункту призначення), у відповідності до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «ІНКОТЕРМС - 2020», за домовленістю сторін постачання може здійснюватися на інших умовах, така домовленість оформляється додатковою письмовою угодою до цього договору.
Відповідно до п. 4.6. договору, постачальник зобов'язаний надати належним чином оформлені документи на товар, що поставляється, відповідно до вимог чинного законодавства України, а саме: накладну на товар, товарно-транспортну накладну, документи, що підтверджують якість товару, що поставляється, завірені печаткою постачальника (у разі наявності).
Умовами п. 5.1. договору визначено, що покупець оплачує товар поставлений постачальником за узгодженою сторонами ціною вказаною у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.
У п. 5.4. договору сторони погодили, що загальна сума договору складається із загальної вартості товару, що поставляється згідно з видатковими накладними, на підставі яких було здійснено поставу товару за даним договором окремими партіями, протягом терміну його дії.
За умовами п. 6.1. договору, розрахунок за кожну партію товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів у безготівковій формі на поточний рахунок постачальника.
Порядок розрахунку за товар здійснюється за домовленістю сторін, а саме: на умовах оплати кожної окремої партії товару, в об'ємі поставки вказаної в товарно-транспортних накладних, видаткових накладних шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 21 (двадцяти одного) календарних днів з моменту виставленого рахунку та отримання товару покупцем за вказаною у заявці адресою - у розмірі 80% (вісімдесят процентів) від загальної вартості кожної окремої партії та залишок - у розмірі 20% (двадцять процентів) такої партії після виконання зобов'язання передбаченого п. 6.7. договору (п. 6.5. договору).
Згідно з п. 7.1. договору, право власності на товар, а разом з ним і ризик його випадкової загибелі переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент отримання товару.
Як передбачено п. 7.2. договору, приймання-передача товару здійснюється представниками обох сторін на складі доставки згідно наданих постачальником супроводжуючих документів на товар із підписанням відповідних документів.
Пунктом 9.4. договору визначено, що за порушення зобов'язання щодо розрахунку за товар, виключенням затримки оплати за товар у випадках передбачених цим договором, покупець сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У п. 12.1. договору, договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками і скріплення печатками сторін і діє до « 31» грудня 2026 року. В разі, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах.
23.12.2024 сторонами було підписано додаток до договору поставки - специфікація № 1, у якій було затверджено характеристики, кількість, номенклатуру й загальну вартість товару, що поставляється.
Позивач вказує, що на виконання положень договору поставки від 23.12.2024 № 12/24-02, Товариством з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" у період з 03.01.2025 по 21.02.2025 було здійснено постачання товару, загальна вартість якого склала: 18 449 756 гривень 26 копійок, однак відповідач із порушенням визначених договором строків розрахунків за поставлений товар, здійснив частковий розрахунок на суму: 5 200 000 гривень 00 копійок.
Позивач у заяві про зміну розміру позовних вимог зазначає, що невиконане грошове зобов'язання покупця перед постачальником становить 4 449 765,26 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Внаслідок укладення договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору, у період з 03.01.2025 по 21.02.2025 було здійснено постачання товару, загальна вартість якого склала 18 449 756,26 грн.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами п. 5.1. договору визначено, що покупець оплачує товар поставлений постачальником за узгодженою сторонами ціною вказаною у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.
У п. 5.4. договору сторони погодили, що загальна сума договору складається із загальної вартості товару, що поставляється згідно з видатковими накладними, на підставі яких було здійснено поставу товару за даним договором окремими партіями, протягом терміну його дії.
За умовами п. 6.1. договору, розрахунок за кожну партію товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів у безготівковій формі на поточний рахунок постачальника.
Порядок розрахунку за товар здійснюється за домовленістю сторін, а саме: на умовах оплати кожної окремої партії товару, в об'ємі поставки вказаної в товарно-транспортних накладних, видаткових накладних шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 21 (двадцяти одного) календарних днів з моменту виставленого рахунку та отримання товару покупцем за вказаною у заявці адресою - у розмірі 80% (вісімдесят процентів) від загальної вартості кожної окремої партії та залишок - у розмірі 20% (двадцять процентів) такої партії після виконання зобов'язання передбаченого п. 6.7. договору (п. 6.5. договору).
В свою чергу, відповідач із порушенням визначених договором строків розрахунків за поставлений товар, здійснив частковий розрахунок на суму 5 200 000 гривень 00 копійок.
Судом встановлено, що за час розгляду справи відповідачем також сплачувалися грошові кошти на виконання умов договору, в результаті чого позивачем подано до суду заяву про зміну розміру позовних вимог, в якій останній просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп" грошові кошти в сумі 5 264 034,99 грн, з яких: основна заборгованість - 4 449 765,26 грн; пеня - 457 519,60 грн; 3% річних - 89 966,16 грн; інфляційні втрати - 266 783,97 грн.
Отже, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, оплату вартості поставленого товару в узгоджені сторонами у договорі строки не здійснив, в зв'язку з чим за відповідачем обліковувалася заборгованість, станом на дату звернення до суду у розмірі 5 200 000,00 грн, а станом на 03.06.2025 - 4 449 765,26 грн.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Однак, станом на день подання позову, відповідач своє грошове зобов'язання у розмірі 5 200 000,00 грн не виконав, проте, за час розгляду справи сплачував позивачеві грошові кошти за поставлений товар, внаслідок чого сума основної заборгованості станом на 03.06.2025 склала 4 449 765,26 грн.
В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи у період з 03.06.2025 по 30.06.2025, тобто після закриття судом підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті, відповідачем на користь позивача сплачено 2 500 000,00 грн.
Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку, що провадження в частині стягнення з відповідача 2 500 000,00 грн основної заборгованості підлягає закриттю на підставі пункту 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
А відтак, розмір основної заборгованості складає 1 949 765,26 грн.
При цьому суд вказує, що вказані послідовні конклюдентні дії відповідача зі сплати розміру заборгованості свідчать про визнання ним його розміру.
За таких обставин, вимога про стягнення основного боргу в частині стягнення 1 949 765,26 грн визнаються судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
За змістом ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
А відтак, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач за зустрічним позовом, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору, допустив прострочення виконання свого зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
А відтак, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання.
При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 89 966,16 грн та інфляційні у розмірі 266 783,97 грн.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем оплати за надані послуги у розмірі 89 966,16 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за період прострочення визначений позивачем, вказує, що такі позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 266 783,97 грн.
Крім того, позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 457 519,60 грн.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 9.4. договору визначено, що за порушення зобов'язання щодо розрахунку за товар, виключенням затримки оплати за товар у випадках передбачених цим договором, покупець сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, при укладанні договору, сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання з оплати поставленого товару у строк, який визначений у договорі.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 457 519,60 грн підлягають задоволенню.
У позовній заві позивач просив суд зазначити у рішенні про нарахування 3% річних та пені до моменту виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Згідно з ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Слід зазначити, що застосування вищезазначених положень Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком суду.
Тобто, з наведеного вбачається, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені.
При цьому вказані положення виключають можливість суду здійснювати нарахування одночасно 3% та пені до моменту виконання рішення.
Також суд вказує, що рішення суду не може прийматись на майбутнє, як застереження від будь-яких порушень, не може містити будь-яких умов, за яких воно буде виконуватись.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Ухвалення рішення на майбутнє, приймаючи за наявність неіснуюче порушення, прямо суперечить завданням судочинства.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Враховуючи вищенаведене та те, що при поданні даного спору позивачем заявлено про нарахування 3% річних та пені до моменту виконання рішення, суд не вбачає підстав для застосування вказаної норми Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.
Також позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 203 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано, зокрема, договір про надання правової допомоги від 25.03.2025 (далі - договір), укладений між позивачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Адвокатська контора "Місяць і партнери", ордер серії ВХ №1092784 від 26.03.2025, ордер серії ВХ №1095270 від 28.04.2025 від 28.04.2025, акт виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 23.06.2025 на суму 203 000,00 грн, платіжна інструкція № 6499 від 01.04.2025 на суму 203 000,00 грн.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 та ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями п. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Аналогічних висновків дійшла Об'єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
За наведених обставин, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, враховуючи співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та відсутність заперечення відповідача щодо вартості їх послуг, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 203 000,00 грн.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження у справі № 910/3771/25 в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп" про стягнення основного боргу в розмірі 2 500 000,00 грн.
2. Решту позовних вимог задовольнити повністю.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп" (04202, м. Київ, пр. Литовський, буд. 10, літ. А, ідентифікаційний код 41514045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Поділля" (31312, Хмельницька обл., Хмельницький р-н., територіальна громада Хмельницька, комплекс будівель та споруд №2, ідентифікаційний код 43678851) 1 949 765 (один мільйон дев'ятсот сорок дев'ять тисяч сімсот шістдесят п'ять) грн 26 коп. заборгованості, 89 966 (вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят шість) грн 16 коп. 3% річних, 266 783 (двісті шістдесят шість тисяч сімсот вісімдесят три) грн 97 коп. інфляційних втрат, 457 519 (чотириста п'ятдесят сім тисяч п'ятсот дев'ятнадцять) грн 60 коп. пені, 203 000 (двісті три тисячі) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 162 640 (сто шістдесят дві тисячі шістсот сорок) грн 00 коп. грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11.07.2025.
Суддя О.В. Мандриченко