26.05.2025 року м.Дніпро Справа № 904/3435/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,
секретар судового засідання: Абадей М.О.
представники сторін:
від скаржника: Сліпець С.С., представник;
від боржника: Туманов С.Г., представник;
від кредитора: Оверченко О.А., представник;
від кредитора: Лагода Л.П., представник;
від ліквідатора: Марчук Г.В., представник арбітражного керуючого
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2024 року у справі № 904/3435/23
за заявою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з грошовими вимогами в загальній сумі 12 658 633,68 грн
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестмент" (49000, м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, буд. 35Б, код ЄДРПОУ 31850716),-
07.03.2024 року до господарського суду від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшла заява б/н від 07.03.2024 року з грошовими вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестмент" в загальній сумі 12 658 633, 68 грн, з яких: 7 390 678, 73 грн - вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), в сумі 5 261 898, 95 грн - вимоги щодо сплати податків і зборів (штрафна санкція, пеня), в сумі 6 056,00 грн - судовий збір за подання заяви з грошовими вимогами до боржника.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2024 року у цій справі визнано грошові вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестмент" в сумі 6 056,00 грн (судовий збір за подання заяви) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 315 583,65 грн (268 930,61 грн - основний борг з податку на нерухоме майно (житлова нерухомість), 17 316,04 грн - основний борг з податку на нерухоме майно (нежитлова нерухомість), 29 337,00 грн - основний борг з податку на додану вартість) - 3 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 146 552,93 грн (7 195,59 грн - штрафні санкції з податку на нерухоме майно (житлова нерухомість), 242,26 грн - штрафні санкції з податку на нерухоме майно (нежитлова нерухомість), 130 108,77 грн - штрафні санкції з податку на додану вартість, 3 310,95 грн - штрафні санкції з податку на прибуток, 3 060,00 грн - штрафні санкції за неподання звітів про суми податкових пільг за 2018-2019 роки, 1 292,93 грн - пеня з податку на нерухоме майно (житлова нерухомість); 2,66 грн - пеня з податку на нерухоме майно (нежитлова нерухомість); 1 229,46 грн - пеня з податку на додану вартість, 110,31 грн - пеня з податку на прибуток) - 6 черга задоволення вимог кредиторів; грошові вимоги в сумі 12 190 441,10 грн (заборгованість з оплати орендної плати) - відхилено.
Приймаючи рішення в частині відмови у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що заявлені ГУ ДПС у Дніпропетровській області грошові вимоги у розмірі 12 190 441,10 грн є орендною платою за користування наданими в оренду земельними ділянками комунальної власності; ТОВ "Перспектива Інвестмент" було орендарем відповідних ділянок, а не їх власником чи постійним землекористувачем.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2024 року у справі № 904/3435/23, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати в частині відмовлених вимог, ухвалити нове рішення, яким визнати грошові вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що не заперечує, що суб'єктом отримання плати за землю у вигляді орендної плати є саме орендодавець - Дніпровська міська рада. При цьому, стягнуті суми зараховуються до місцевого бюджету, а не безпосередньо на рахунок ГУ ДПС у Дніпропетровській області.
Апелянт вказує, що ППР №0005481404 від 21.02.2019 року та суми пені, обчисленої на виявлені органом ДПС суми занижень податкових зобов'язань, не є оскарженими, не визнані протиправними, не скасовані, не списані та не відкликані, у зв'язку із чим надані докази на підтвердження грошових вимог з орендної плати є належними та такими, що підтверджують наявність таких вимог.
Контролюючий орган вважає, що у зв'язку з тим, що грошові вимоги з орендної плати заявлені не орендодавцем, а саме контролюючим органом, то первинною документацією у даному випадку є саме акт перевірки від 14.12.2018 року №72886/04-36-14-04/31850716, ППР №0005481404 від 21.02.2019 року, розрахунок пені, обчисленої на виявлені органом ДПС суми занижень податкових зобов'язань, а не договори оренди землі.
На переконання скаржника без факту скасування або визнання протиправними ППР №0005481404 від 21.02.2019 року та сум пені, обчисленої на виявлені органом ДПС суми занижень податкових зобов'язань, у господарського суду відсутня процесуальна можливість дослідити обставини, на підставі яких було складено акт перевірки від 14.12.2018 року №72886/04-36-14-04/31850716, ППР №0005481404 від 21.02.2019 року, розрахунок пені обчисленої на виявлені органом ДПС суми занижень податкових зобов'язань, а не договори оренди землі.
Згідно відзиву на апеляційну скаргу ліквідатор просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що законодавцем визначено, що плата за землю може справлятися як у формі земельного податку, так і у формі орендної плати. При цьому особи, що користуються земельними ділянками державної та комунальної власності на підставі відповідних договорів оренди, сплачують саме орендну плату, земельний податок такими особами не сплачується.
Ліквідатор наголошує, що заявлені ГУ ДПС у Дніпропетровській області грошові вимоги у розмірі 12 190 441, 10 грн є орендною платою за користування наданими в оренду земельними ділянками комунальної власності, ТОВ "Перспектива Інвестмент" було орендарем відповідних ділянок, а не їх власником чи постійним землекористувачем.
Згідно відзиву на апеляційну скаргу ТОВ "Перспектива Приват Дівелопмент" просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. В обґрунтування відзиву посилається на ті ж самі обставини, що і ліквідатор у своєму відзиві.
Представник боржника згідно додаткових пояснень посилається на численну практику Верховного Суду з приводу спірного питання та наголошує, що у боржника відсутні підстави визнавати заявлений кредитором борг у розмірі 12 190 441, 10 грн.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В інтегрованих картках платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестмент" обліковується податковий борг на загальну суму 12 652 577, 68 грн (основний платіж - 7 390 678,73 грн, штрафна санкція - 3 680 212,01 грн, пеня - 1 581 686,94 грн) а саме:
1. Податковий борг з орендної плати з юридичних осіб виник внаслідок несплати платником податків сум грошових зобов'язань у загальному розмірі 12 190 441, 10 грн (основний платіж - 7 075 095,08 грн, штрафна санкція - 3 536 294,44 грн, пеня - 1 579 051,58 грн).
2. Податковий борг по податку на нерухоме майно (житлова нерухомість) виник внаслідок несплати платником податків сум грошових зобов'язань у загальному розмірі 277 419,13 грн (основний платіж - 268 930,61 грн, штрафна санкція - 7 195,59 грн, пеня - 1 292,93 грн).
3. Податковий борг по податку на нерухоме майно (нежитлова нерухомість) виник внаслідок несплати платником податків сум грошових зобов'язань у загальному розмірі 17 560,96 грн (основний платіж - 17 316,04 грн, штрафна санкція - 242,26 грн, пеня - 2,66 грн).
4. Податковий борг по податку на додану вартість виник внаслідок несплати платником податків сум грошових зобов'язань у загальному розмірі 160 675,23 грн (основний платіж - 29 337,00 грн, штрафна санкція - 130 108,77 грн, пеня - 1 229,46 грн).
5. Податковий борг по податку на прибуток виник внаслідок несплати платником податків сум грошових зобов'язань у загальному розмірі 3 421,26 грн (штрафна санкція - 3 310,95 грн, пеня 110,31 грн).
6. Податковий борг по адміністративним штрафам та іншим санкціям виник внаслідок несплати платником податків сум грошових зобов'язань у загальному розмірі 3 060,00 грн (штрафна санкція).
Згідно із п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.
Згідно із п.41.2 ст.41 Податкового кодексу України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.
Згідно із п.41.3 ст.41 Податкового кодексу України повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України.
Розмежування повноважень і функціональних обов'язків контролюючих органів визначається законодавством України.
Відповідно до п.п. 19 1.1.45 п. 19 1.1 ст. 19 1 Податкового кодексу України однією із функцій контролюючих органів є звернення до суду у випадках, передбачених законодавством.
Судом встановлено, що зазначена заборгованість ТОВ "Перспектива Інвестмент" виникла на підставі податкових повідомлень-рішень №0005481404 від 21.02.2019 року, №0012675243 від 08.04.2019 року, №0041165130 від 08.05.2020 року та №01212250407 від 25.05.2023 року у зв'язку із заниженням за період 2016-2018 років орендної плати за земельні ділянки, розташовані на території Соборного району м. Дніпра, К.Н. 1210100000:03:328:0148 та К.Н. 1210100000:03:328:0151, а також неподанням податкових декларацій з плати за землю за період 2019-2023 роки.
В частині визнананих кредиторских вимог ухвала не оскаржується, а тому в цій частині не переглядається судом.
Що стосується відхилених кредиторських вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Відповідно до ст.1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір. Названою статтею визначено, що:
- сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут);
- кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов'язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора законодавець пов'язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку (відповідний висновок наведений Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2021 року у справі № 916/4181/14).
Абзацом 11 частини 1 статті 1 КУзПБ до кредиторів боржника віднесено контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати ЄСВ у межах своїх повноважень, який має вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; у разі виникнення вимог податкового органу до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника-платника податків та відсутності їх забезпечення заставою майна боржника, такі вимоги є конкурсними за своєю правовою природою (п. 37 постанови Верховного Суду від 09.07.2020 року у справі № 916/177/17).
Пунктом 14 статті 39 КУзПБ передбачено, що з моменту відкриття провадження у справі пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.
У відповідності до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Частиною 4 статті 45 КУзПБ визначено, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Таким чином, законодавцем у ч.1 ст. 45 КУзПБ визначено строк для подання конкурсними кредиторами письмових заяв з грошовими вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують. Пропуск кредитором зазначеного строку зберігає за ним статус конкурсного кредитора у разі обґрунтованості його вимог до боржника, однак, в силу абз. 3 ч.4 ст.45 КУзПБ позбавляє його права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Крім того, за приписами ч. 6 ст. 45 КУзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного ч. 1 цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
Виходячи з вимог КУзПБ обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у постановах від 07.06.2018 року у справі № 904/4592/15, від 21.05.2018 року у справі №904/10198/15).
При цьому, заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги, адже законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.
Водночас, покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора кореспондує його праву на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 року у справі №911/2498/18).
Відтак, саме на кредитора покладений обов'язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про банкрутство, який передбачає подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. Неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора (постанови Верховного Суду від 01.12.2022 року у справі № 918/1154/21, від 27.02.2024 року у справі №902/1406/15).
Натомість, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 02.06.2022 року у справі № 917/1384/20, від 01.12.2022 року у справі №918/1154/21, від 27.02.2024 року у справі № 902/1406/15).
Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2023 року у справі № 904/5743/20 дійшов висновку про те, що з огляду на положення статей 45 - 47 КУзПБ, податковий орган, так само як і інші конкурсні кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов'язань по сплаті податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство разом з документами, що ці зобов'язання підтверджують, а господарський суд зобов'язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов'язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу.
Слід також зазначити, що норми КУзПБ не містять заборони кредитору заявляти конкурсні вимоги до боржника у ліквідаційній процедурі. Аналогічні правові висновки викладені в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2023 року у справі №904/5743/20.
Приписами ч. 1 ст. 181 ЦК України визначено, що земельна ділянка є об'єктом нерухомого майна.
Відповідно до ч.ч. 1, 9 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Положеннями ст. 206 ЗК України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").
Нормами ст. 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що однією з істотних умов договору оренди, згоди щодо якої має досягнути місцева рада та орендар земельної ділянки, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою відповідно до договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).
Згідно з п.п. 14.1.72 п.14.1 ст. 14 ПК України земельний податок це - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Згідно з п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: 1) на праві постійного користування; 2) на умовах оренди.
Разом з тим, за змістом п.п.14.1.136 п. 14.1 ст.14 ПК України орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України).
Приписами п.п. 269.1.1 п.269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (п.п.269.1.1.1) та землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування (п.п. 269.1.1.2).
Відповідно до п.п. 269.1.2 п.269.1 ст.269 ПК України платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Отже, законодавцем визначено, що плата за землю може справлятися як у формі земельного податку так і у формі орендної плати. При цьому, одночасне стягнення такої плати і як земельного податку і як орендної плати зазначеною нормою закону не передбачено.
Відповідний правовий висновок щодо застосування положень п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14, п. 269.1 ст. 269 ПК України при поданні податковим органом грошових вимог у провадженні у справі про банкрутство, які виникли з договірних відносин між боржником та органами місцевого самоврядування, є усталеним та неодноразово викладався у постановах Верховного Суду від 05.07.2022 року у справі №908/1721/21, від 26.04.2023 року у справі №910/18544/21, від 27.09.2023 року у справі №910/15043/21, від 04.06.2024 року у справі №921/110/23 та який враховано судом першої інстанції інстанцій під час розгляду заяви апелянта з грошовими вимогами до боржника.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою та справляння якого здійснюється відповідно до положень розділу XIII ПК України.
Нормами п.п. 270.1.2 п. 270.1 ст. 270 ПК України передбачено, що об'єктами оподаткування платою за землю, зокрема, є об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою та справляння якого здійснюється відповідно до положень розділу XIII ПК України.
Статтею 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Типовий договір оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 року №220.
Отже, орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі, ч. 1 ст. 13, ст.ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі", абз. 1 п. 289.1 ст. 289 ПК України.
При цьому, обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням. Якщо орендар земельної ділянки не сплачує орендну плату, то згідно зі ст. 24 Закону України "Про оренду землі" місцева рада, як орендодавець, має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Поряд з цим, надавши оцінку поданим ГУ ДПС у Дніпропетровській області доказам на підтвердження його грошових вимог, ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом не встановлено обставин того, що вимоги у сумі 12 190 441, 10 грн є саме земельним податком, а боржник у цій справі є власником земельної ділянки чи її постійним землекористувачем, що в силу наведених вище положень ПК України зумовлює обов'язок такої особи (платника) щодо сплати відповідного податку.
Отже, у цій справі, встановивши, що ТОВ "Перспектива Інвестмент" не є власником земельної ділянки, а Головне управління ДПС у Дніпропетровській області не є стороною договору оренди, господарський суд дійшов вірних висновків про відхилення грошових вимог податкового органу в частині орендної плати за землю, оскільки у скаржника відсутні такі повноваження.
Аргументи скаржника про те, що стягнуті суми зараховуються до місцевого бюджету, а не безпосередньо на рахунок ГУ ДПС у Дніпропетровській області зводяться до заперечень наведених вище висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.07.2022 року у справі № 908/1721/21.
Доводи скаржника з приводу того, що у господарського суду відсутня процесуальна можливість надавати оцінку правомірності рішенням, діям чи бездіяльності контролюючого органу в межах справи про банкрутство, є необгрунтованими з огляду на наступне.
Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2023 року у справі № 904/5743/20 дійшов висновку про те, що господарський суд зобов'язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов'язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу.
Суд також зазначає, що обов'язок надання правового аналізу заявлених кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі №914/1126/14, від 26.02.2019 року у справі №908/710/18, від 24.10.2019 року у справі №910/10542/18, від 02.06.2022 року у справі №917/1384/20, від 01.12.2022 року у справі №918/1154/21).
Отже, суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу за результатами розгляду заяви з кредиторськими вимогами апелянта, застосував до спірних грошових вимог не тільки положення КУзПБ, а і врахував наведені, встановлені ПК України, правила визначення/нарахування контролюючим органом податкового зобов'язання (штрафних санкцій), правила звернення податкового органу до суду за захистом права щодо відповідної заборгованості платника податку, надав оцінку обставинам щодо моменту виникнення та припинення за податковим законодавством права на нарахування податкового зобов'язання платника податку (штрафних санкцій) та права на захист в судовому порядку, зокрема, за відповідними грошовими вимогами податкового органу як кредитора у справі про банкрутство.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4 ст.269 ГПК України).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За встановлених обставин справи апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду зміні або скасуванню.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст.129, 269, 275, 276, 281-283 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2024 року у справі № 904/3435/23 залишити без змін.
Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Постанова складена у повному обсязі 11.07.2025 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков