30 червня 2025 року м. Харків Справа №917/49/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
за участю представників сторін:
прокуратури - Горгуль Н.В., посвідчення №072883 від 01.03.2023 року;
позивача - не з'явився;
відповідача (в режимі відеоконференції) - Покотило М.Б. (адвокат), ордер ВІ№1296713 від 03.06.2025 року, свідоцтво серія ПТ№2752 від 09.04.2019 року; Мартинюк О.С. (адвокат), ордер серія ВІ№126902 від 29.12.2024 року, свідоцтво №1323 від 14.09.2012 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх.№962П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 року у справі №917/49/24,
за позовом керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області, вул. Старо-Троїцька, 13, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500,
в інтересах держави в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, вул. Ярослава Мудрого, 33, м. Лубни, 37500,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський цегельний завод», вул. Поліни Осипенко, 30, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500,
про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки,-
Керівник Лубенської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський цегельний завод», в якому просив:
- розірвати договір оренди землі від 02.03.2020 року, укладений між Засульською сільською радою Лубенського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 13955798, 37552, с. Засулля, вул. Молодіжна, 78, Лубенського району Полтавської області) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лубенський цегельний завод» (код ЄДРПОУ 21055620, м. Лубни, вул. П. Осипенко, 30, Лубенський район, Полтавська область, р/р НОМЕР_1 ), який зареєстровано 03.03.2020 року державним реєстратором виконавчого комітету Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області Воротеляком О.В., рішення №51486059;
- зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Лубенський цегельний завод» (код ЄДРПОУ 21055620, м. Лубни, вул. П. Осипенко, 30, Лубенський район, Полтавська область, р/р UA 563204780000000026009272498) повернути Лубенській міській раді Лубенського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 21053182, адреса: 37500, м. Лубни, вул. Ярослава Мудрого, 33, Лубенського району Полтавської області) земельну ділянку площею 10,0000 га кадастровий номер 5322884600:12:003:0078, розташовану на території Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області за межами населеного пункту с. Вільшанка, шляхом підписання акту приймання-передачі.
Позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Лубенської міської ради обґрунтовані тим, що прокурор при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», виявив факт використання земельної ділянки площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 не за цільовим призначенням всупереч рішенню органу місцевого самоврядування про її відведення та умовам договору оренди землі від 02.03.2020 року. Прокурор зазначав, що земельна ділянка площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 частково розорана та засаджена сільськогосподарською культурою - соєю. Крім того, прокурор зазначав, що старша слідча Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області Дяденко В.Ю. в межах досудового розслідування в кримінальному провадженні від 04.05.2023 року №1202317570000434 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 Кримінального кодексу України, 10.09.2023 року провела огляд земельної ділянки загальною площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 із залученням спеціаліста - інженера-землевпорядника Голуба С.В. та представника Лубенської міської ради Халанського С. В. Під час огляду виявлено, що частина земельної ділянки (1,6212 га) з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 використовується для видобутку корисних копалин, а решта земельної ділянки засіяна сільськогосподарською культурою - соєю.
Водночас, як зазначав прокурор, зміна цільового призначення земельної ділянки площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 у порядку, передбаченому чинним законодавством України, не проводилася. Однак, на думку прокурора, ТОВ «Лубенський цегельний завод», яке є обізнаним з умовами договору оренди землі від 02.03.2020 року у частині обов'язку використовувати земельну ділянку лише відповідно до її цільового призначення, використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 року у справі №917/49/24 (повний текст складено 23.10.2024 року, суддя Погрібна С.В.) у задоволенні позову відмовлено.
Розглядаючи справу №917/49/24 по суті позовних вимог, установив, що в цьому випадку Прокурор на виконання приписів частин 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» при поданні позовної заяви здійснив усі необхідні дії та обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави в особі Лубенської міської ради. За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про правомірність звернення Прокурора з позовом до суду та необхідність розгляду по суті заявлених позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Лубенської міської ради, господарський суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази, які би однозначно підтвердили зміну відповідачем цільового призначення земельної ділянки площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078.
Крім того, як зазначив суд, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач засіяв на наведеній земельній ділянці сою, а також відсутні докази передачі земельної ділянки іншим особам для ведення сільського господарства тощо. Водночас, як установив місцевий господарський суд, у матеріалах справи наявні докази належного виконання відповідачем умов договору оренди землі від 02.03.2020 року та використання ТОВ «Лубенський цегельний завод» земельної ділянки за цільовим призначенням. Господарський суд першої інстанції також установив, що в матеріалах справи наявний лист Лубенської міської ради від 28.12.2023 року №01-16/7627. Цим листом Лубенська міська рада повідомила прокурора про те, що вона не має претензій до ТОВ «Лубенський цегельний завод», оскільки відповідач виконує свої договірні зобов'язання, є стабільно працюючим підприємством, а розірвання договору оренди землі від 02.03.2020 року призведе до зупинки підприємства - єдиного працюючого виробника цегли на території міста та звільнення його працівників, що в період дії воєнного стану може призвести до зростання соціальної напруги у громаді.
Перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури з вказаними рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 року у справі №917/49/24 та прийняти нове, яким позовні вимоги прокурора задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, що відповідно до умов договору оренди землі від 02.03.2020 року земельна ділянка з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 передається в оренду для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства, що пов'язані з користуванням надрами; цільове призначення земельної ділянки - землі промисловості для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства, що пов'язані з користуванням надрами код за класифікатором видів цільового призначення земель 11.11.01. У ході проведеного 10.09.2023 року огляду спірної земельної ділянки загальною площею 10 га виявлено, що частина земельної ділянки площею 1,6212 га використовується для видобутку корисних копалин, а решта засіяна сільськогосподарською культурою (соєю). При цьому зміна цільового призначення вказаної земельної ділянки, у порядку передбаченому чинним законодавством України, не проводилася. Отже, використання спірної земельної ділянки з іншим цільовим призначенням, у даному випадку для сільськогосподарської діяльності є порушенням умов договору. Використання орендарем умов договору по сплаті орендної плати за використання спірної земельної ділянки не дає права на використання такої земельної ділянки не за цільовим призначенням. При цьому посилання суду на лист Лубенської міської ради від 28.12.2023 року про відсутність претензій орендодавця (Лубенської міської ради) до відповідача та наявність доказів сплати оренди в обґрунтування прийнятого рішення про відмову у задоволенні позову прокурора є безпідставними.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволено. Рішення Господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 року у справі №917/49/24 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено.
Постановлено розірвати договір оренди землі від 02.03.2020 року, укладений між Засульською сільською радою Лубенського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 13955798, 37552, с. Засулля, вул. Молодіжна, 78, Лубенського району Полтавської області) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Лубенський цегельний завод» (код ЄДРПОУ 21055620, м. Лубни, вул. П. Осипенко, 30, Лубенський район, Полтавська область, р/р UA 563204780000000026009272498), який зареєстровано 03.03.2020 року державним реєстратором виконавчого комітету Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області Воротеляком О.В., рішення № 51486059.
Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Лубенський цегельний завод» (код ЄДРПОУ 21055620, м. Лубни, вул. П. Осипенко, 30, Лубенський район, Полтавська область, р/р UA 563204780000000026009272498) повернути Лубенській міській раді Лубенського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 21053182, адреса: 37500, м. Лубни, вул. Ярослава Мудрого, 33, Лубенського району Полтавської області) земельну ділянку площею 10,0000 га кадастровий номер 5322884600:12:003:0078, розташовану на території Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області за межами населеного пункту с. Вільшанка, шляхом підписання акту приймання-передачі.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський цегельний завод» на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул. 1100 річчя Полтави, 7 р/р №UA 118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060, код класифікації видатків бюджету - 2800) 5368,00 грн судового збору за подання позовної заяви та 8052,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що Прокурор при поданні позовної заяви здійснив всі необхідні дії та обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави в особі Лубенської міської ради.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Лубенської міської ради, апеляційний господарський суд установив, що в матеріалах справи наявний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.05.2023 року №12023170570000434, відповідно до якого 04.05.2023 року до чергової частини Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області надійшов рапорт поліцейського про отримання інформації стосовно того, що невстановлена особа здійснила самозахоплення земель охоронної зони в місті Лубни на території археологічного комплексу «Лиса Гора» та на земельній ділянці з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, що самовільно зайняло ТОВ «Лубенський цегельний завод».
При цьому відповідно до протоколу огляду від 10.09.2023 року старша слідча Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області Дяденко В.Ю. у присутності понятих, за участю інженера-землевпорядника та головного спеціаліста відділу земельних відносин установила, що місцем огляду є земельна ділянка з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, що знаходиться на території м. Лубни Полтавської області; на площі розміром 1,6212 га відбувається видобуток корисних копалин; інша територія засіяна соєю. Крім того, відповідно до протоколу огляду від 02.11.2023 року старша слідча Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області Дяденко В.Ю. у присутності понятих, за участю головного спеціаліста відділу земельних відносин Лубенської міської ради встановила, що місцем огляду є земельна ділянка комунальної власності загальною площею 10 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, що знаходиться на території м.Лубни Полтавської області; на площі розміром 1,6212 га відбувається видобуток корисних копалин; інша територія цієї земельної ділянки розорана та наявні рештки сільськогосподарської культури сої.
З урахуванням наведеного апеляційний господарський суд зазначив, що саме на відповідача як на землекористувача / орендаря земельної ділянки покладено обов'язок забезпечувати використання землі за цільовим призначенням. Тому відповідальність за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням несе землекористувач, на якого законодавством та договором оренди покладено обов'язок використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням. Водночас апеляційний господарський суд не взяв до ваги доводи відповідача про те, що він належно виконує умови договору оренди землі від 02.03.2020 року щодо сплати орендної плати. Апеляційний господарський суд констатував, що нецільове використання земельної ділянки є самостійною підставою для розірвання договору оренди землі.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.04.2025 року у справі №917/49/24 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський цегельний завод» задоволено частково; постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 року у справі №917/49/24 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
Так, Верховний Суд вказав, що зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що апеляційний господарський суд не досліджував сумісність втручання у право відповідача на мирне володіння (оренду) земельною ділянкою, не перевірив, чи відповідатиме задоволення позову прокурора про розірвання договорів оренди землі інтересам держави та територіальної громади. За таких обставин Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 22.10.2019 у справі №914/1839/18, від 27.06.2023 у справі №909/618/22, від 20.11.2024 у справі №918/391/23, від 15.11.2023 у справі №918/119/21, від 10.12.2024 у справі №922/21/23.
Крім того, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, послався на протоколи оглядів від 10.09.2023 року та від 02.11.2023 року. Проте апеляційний господарський суд жодним чином не спростував висновків господарського суду першої інстанції, які покладені в основу судового рішення про відмову в позові, про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які би однозначно підтвердили зміну відповідачем цільового призначення земельної ділянки площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078. Апеляційний господарський суд також не спростував висновків місцевого господарського суду про відсутність у матеріалах справи доказів того, що відповідач засіяв на наведеній земельній ділянці сою. Водночас, як установив місцевий господарський суд, у матеріалах справи наявні докази належного виконання відповідачем умов договору оренди землі від 02.03.2020 та використання ТОВ «Лубенський цегельний завод» земельної ділянки за цільовим призначенням. При цьому апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, не встановив, чи є протоколи оглядів допустимими доказами у справі, та не перевірив доводи ТОВ «Лубенський цегельний завод» про недотримання вимог кримінально-процесуального законодавства при проведенні таких оглядів.
Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що під час нового апеляційного розгляду цієї справи для правильного вирішення спору апеляційному господарському суду необхідно врахувати викладене, дослідити наявні у справі докази та з їх урахуванням з'ясувати сумісність відповідного заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, всебічно, повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
25.04.2025 року матеріали справи №917/49/24 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.04.2025 року з урахуванням ухвали суду від 12.05.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 року у справі №917/49/24. Встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку через підсистему електронний суд.
Вказані ухвали були направлені учасникам справи до електронного кабінету користувача у підсистемі електронний суд і доставлені їм 30.04.2025 року та 12.05.2025 року.
26.05.2025 року від відповідача надійшли письмові пояснення у справі (вх.№6582), в яких викладено позицію з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові у даній справі. Вказані пояснення досліджено колегією суддів та долучено до матеріалів справи.
Лубенська окружна прокуратура Полтавської області також надала письмові пояснення (вх.№6726 від 28.05.2025 року), в яких зазначає, що наразі наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави. Використання земельної ділянки як основного національного багатства з порушенням цільового призначення та умов використання земель не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Наявними у справі доказами достовірно підтверджено факт порушення та використання земельної ділянки всупереч цільовому призначенню.
Від позивача - Лубенської міської ради надійшли додаткові пояснення (вх.№7545 від 17.06.2025 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судовому засіданні 19.06.2025 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі та з метою повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неможливість закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні, з огляду на приписи ст. 216 Господарського процесуального кодексу України протокольно оголошено перерву у розгляді справи до 30.06.2025 року.
У судовому засіданні 30.06.2025 року представник прокуратури підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві та додаткових письмових поясненнях.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзивах та додаткових поясненнях доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
ТОВ «Лубенський цегельний завод» на підставі спеціального дозволу на користування надрами від 21.11.2002 № 2842, виданого Державною службою геології та надр України, займається видобуванням суглинків та виробництвом керамічної цегли на території Лубенського-2 родовища, розташованого на північній околиці м. Лубни Лубенського району Полтавської області.
21.02.2019 року Полтавська обласна рада видала акт про надання гірничого відводу ТОВ «Лубенський цегельний завод» з метою розробки Лубенського - 2 родовища суглинків.
Рішенням від 25.02.2020 року чергової 60 сесії 7 скликання Засульської сільської ради «Про укладення договору оренди» вирішено, зокрема, надати в оренду ТОВ «Лубенський цегельний завод» земельну ділянку площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, розташовану на території Засульської сільської ради за межами населеного пункту с. Вільшанка для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами; укласти з ТОВ «Лубенський цегельний завод» договір оренди землі терміном на 20 років, установивши орендну плату в розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік; рекомендувати ТОВ «Лубенський цегельний завод» у встановленому порядку зареєструвати право оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та неухильно виконувати обов'язки власників земельних ділянок відповідно до статті 96 Земельного кодексу України.
02.03.2020 року між Засульською сільською радою та ТОВ «Лубенський цегельний завод» укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, яка знаходиться на території Засульської сільської ради за межами населеного пункту с. Вільшанка (пункт 1 договору оренди землі від 02.03.2020 року).
Відповідно до пункту 2 договору оренди землі від 02.03.2020 року в оренду передається земельна ділянка загальною площею 10,0000 га. Земельна ділянка передається в оренду для подальшої розробки Лубенського- 2 родовища суглинків (пункт 4 договору оренди землі від 02.03.2020 року).
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з технічною документацією з нормативної грошової оцінки земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 станом на 01.01.2019 року становить 27305291,09 грн (пункт 5 договору оренди землі від 02.03.2020 року).
Договір укладено на 20 років (пункт 8 договору оренди землі від 02.03.2020 року).
Пунктом 27 договору оренди землі від 02.03.2020 року передбачено, що орендар земельної ділянки має право: приступити до використання земельної ділянки після державної реєстрації права оренди; самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи.
Зміна умов договору здійснюється в письмовій формі за взаємною згодою сторін (пункт 33 договору оренди землі від 02.03.2020 року).
03.03.2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки; підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.03.2020 року з індексним номером 51486059.
В матеріалах справи наявний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.05.2023 року №12023170570000434, відповідно до якого 04.05.2023 року до чергової частини Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області надійшов рапорт поліцейського про отримання інформації стосовно того, що невстановлена особа здійснила самозахоплення земель охоронної зони в місті Лубни на території археологічного комплексу «Лиса Гора» та на земельній ділянці з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, що самовільно зайняло ТОВ «Лубенський цегельний завод».
Відповідно до протоколу огляду від 10.09.2023 року старша слідча Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області Дяденко В.Ю. у присутності понятих, за участю інженера-землевпорядника та головного спеціаліста відділу земельних відносин установила, що місцем огляду є земельна ділянка з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, що знаходиться на території м. Лубни Полтавської області; на площі розміром 1,6212 га відбувається видобуток корисних копалин; інша територія засіяна соєю.
Крім того, відповідно до протоколу огляду від 02.11.2023 року старша слідча Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області Дяденко В.Ю. у присутності понятих, за участю головного спеціаліста відділу земельних відносин Лубенської міської ради встановила, що місцем огляду є земельна ділянка комунальної власності загальною площею 10 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, що знаходиться на території м. Лубни Полтавської області; на площі розміром 1,6212 га відбувається видобуток корисних копалин; інша територія цієї земельної ділянки розорана та наявні рештки сільськогосподарської культури сої.
В матеріалах справи наявний протокол допиту свідка - заступника директора ПАФ «Агротехнологія» ОСОБА_1 від 17.08.2023 року, відповідно до якого по суті завданих запитань він дав показання про те, що земельні ділянки, які орендує ПАФ «Агротехнологія», межують із земельною ділянкою відповідача. ПАФ «Агротехнологія» займається вирощуванням зернових сільськогосподарських культур. У 2023 році на полі біля кар'єру цегельного заводу була посіяна соя. У зв'язку з тим, що по дорозі до своєї земельної ділянки, яка знаходиться біля кар'єру, заїхати неможливо, оскільки дорога глиняна та розмита дощами, сільськогосподарська техніка ПАФ «Агротехнологія» заїжджала до своїх полів через територію цегельного заводу.
Свідок зазначив, що керівництво цегельного заводу зверталося до ПАФ «Агротехнологія» про допомогу у прибиранні амброзії з території земельної ділянки, відведеної для видобутку копалин, оскільки завод не має відповідної техніки. Так як межі земельної ділянки цегельного заводу не визначені, то, можливо, при посіві сої навесні 2023 року ПАФ «Агротехнологія» могло частково випадково «залізти» на земельну ділянку ТОВ «Лубенський цегельний завод». При цьому ніяких домовленостей з керівництвом цегельного заводу про обробіток земельної ділянки не було.
На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» від 17.11.2020 року №1009-ІХ Засульська сільська рада була реорганізована та увійшла до складу Лубенської міської ради. Тому Лубенська міська рада є правонаступником прав і обов'язків Засульської сільської ради.
Прокурор, вважаючи порушеними права держави в особі Лубенської міської ради внаслідок використання ТОВ «Лубенський цегельний завод» земельної ділянки площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 не за цільовим призначенням, всупереч рішенню органу місцевого самоврядування про її відведення та умовам договору оренди землі від 02.03.2020 року, звернувся до Господарського суду Полтавської області із позовом у даній справі.
Отже, спір у цій справі виник у зв'язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для розірвання договору оренди землі від 02.03.2020 року, укладеного між Засульською сільською радою та ТОВ «Лубенський цегельний завод», та зобов'язання ТОВ «Лубенський цегельний завод» повернути Лубенській міській раді земельну ділянку площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078.
Щодо наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави у спірних правовідносинах, слід вказати наступне.
Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Як неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).
Тож, у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і №922/1830/19 (підпункт 7.1)).
Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п'ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року №3-рп/99).
Крім того, у вказаному рішенні Конституційного Суду України, Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 08.02.2019 у справі №915/20/18).
Відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону земель» до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі охорони земель на території сіл, селищ, міст належать: розробка, затвердження і реалізація цільових програм та документації із землеустрою щодо охорони та використання земель відповідно до закону; прийняття рішень про здійснення виконавчими органами сільських, селищних, міських рад державного контролю за використанням та охороною земель; економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель відповідно до закону; вирішення інших питань у галузі охорони земель відповідно до закону.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада. Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід'ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.
Відповідно до ст. 6-1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а саме за: виконанням власниками і користувачами земель комплексу необхідних заходів із захисту земель від заростання бур'янами, чагарниками; дотриманням режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, а також вимог законодавства щодо збереження захисних насаджень і межових знаків; виконанням землевласниками та землекористувачами вимог щодо використання земель за цільовим призначенням, розміщенням, проектуванням, будівництвом, введенням в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель, експлуатацією, збереженням протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень.
На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» №1009-ІХ від 17.11.2020 року, Засульська сільська рада Лубенського району Полтавської області (код ЄДРПОУ: 13955798) була реорганізована та увійшла до складу Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (код ЄДРПОУ: 21053182).
За таких підстав, Лубенська міська рада є правонаступником прав і обов'язків Засульської сільської ради.
Лубенська окружна прокуратура листом від 09.11.2023 року №53-8307вих-23 повідомила Лубенську міську раду про наявність порушень земельного законодавства ТОВ «Лубенський цегельний завод» під час використання земельної ділянки з кадастровим номером: 5322884600:12:003:0078, яка передана товариству в оренду а саме, частина земельної ділянки площею 1,6212 га використовується для видобутку корисних копалин, а решта земельної ділянки засіяна сільськогосподарською культурою соєю.
У відповідь Лубенська міська рада повідомила листом №01- 16/6688 від 13.11.2022 року, що орендар не звертався до Лубенської міської ради з клопотанням про затвердження землевпорядної документації про зміну цільового призначення земельної ділянки. Зміна цільового призначення вказаної земельної ділянки, у порядку передбаченому чинним законодавством України, не проводилась.
У подальшому Лубенська окружна прокуратура листом від 13.12.2023 року №53-9003вих-23 повідомила Лубенську міську раду про порушення вимог земельного законодавства та необхідність вжиття реальних, вичерпних та дієвих заходів, спрямованих на захист інтересів держави.
У відповідь на вказаний лист прокуратури Лубенська міська рада повідомила (лист від 28.12.2023 року), що не має претензій до ТОВ «Лубенський цегельний завод», який є орендарем вказаної земельної ділянки, оскільки воно виконує свої договірні зобов'язання, є стабільно працюючим підприємством, а розірвання договору призведе до його зупинки.
29.12.2023 року Лубенська окружна прокуратура на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила Лубенську міську раду про звернення з позовом в інтересах держави в особі Лубенської міської ради до ТОВ «Лубенський цегельний завод» про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.
Отже, на виконання статті 53 ГПК України та частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор при поданні позовної заяви здійснив всі необхідні дії, а також обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області.
Щодо суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом позову в цій справі є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Лубенської міської ради до ТОВ «Лубенський цегельний завод» про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки.
Підставою позовних вимог, на думку прокурора, є факт використання ТОВ «Лубенський цегельний завод» земельної ділянки площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 не за цільовим призначенням всупереч рішенню органу місцевого самоврядування про її відведення та умовам договору оренди землі від 02.03.2020 року.
За змістом положень статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За змістом положень статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.
У частині 1 статті 25 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендар земельної ділянки має право, зокрема, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження. Частиною 2 цієї статті Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендар земельної ділянки зобов'язаний, зокрема, виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.
За змістом статті 96 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Отже, оренда землі є окремим видом найму майна, загальні правила якого визначені приписами цивільного (приватного) права. Відповідно й законодавче регулювання підстав припинення права оренди землі складається з норм цивільного та земельного законодавства. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №918/391/23 та постанові Верховного Суду від 04.02.2025 у справі №916/3679/23.
Підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки визначені Законом України «Про оренду землі», Земельним кодексом України та Цивільним кодексом України.
Спеціальними у врегулюванні розірвання договору оренди землі є приписи статті 32 Закону України «Про оренду землі», а також статті 141 Земельного кодексу України, пункт "ґ" якої передбачає, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Відповідно до частини 4 статті 31 Закону України «Про оренду землі» розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Отже, дострокове розірвання договору оренди можливе, зокрема, на вимогу однієї із сторін договору за рішенням суду у випадках, передбачених законом або договором. При цьому окремими підставами для примусового припинення права користування земельною ділянкою на умовах оренди є використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Таким чином, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земель на категорії передбачено Земельним кодексом України. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі №916/3679/23, від 18.10.2023 у справі №910/20745/20, від 25.05.2021 у справі №927/703/20.
Частиною 1 статті 18 Земельного кодексу України передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Частиною 1 статті 19 Земельного кодексу України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно зі статтею 66 Земельного кодексу України до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння. Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки. Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються власникам спеціальних дозволів на дослідно-промислову розробку родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами (із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами) без зміни цільового призначення цих земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення та водного фонду.
Отже, колегія суддів зазначає, що землекористувач має використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення. При цьому вид використання визначається в межах цільового призначення ділянки. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі №916/3679/23, від 09.10.2024 у справі №916/3287/23.
З договору оренди вбачається та визначено, що земельна ділянка передається в оренду для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами. Цільове призначення земельної ділянки - Землі промисловості для розміщення експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами код за КВЦПЗ 11.11.01. Умови збереження стану об'єкта оренди: Земельна ділянка повинна зберігатися у належному стані та використовуватися згідно цільового призначення відповідно до вимог чинного законодавства (п. 17-19 договору).
Поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18.06.2024 у справі №917/516/23, від 09.10.2024 у справі №904/205/23, від 04.02.2025 у справі №916/3679/23.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про оренду землі», орендар земельної ділянки зобов'язаний виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.
Пунктами 28.9, 28.14 договору оренди передбачено, що орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, дотримуватися при цьому вимог земельного, екологічного та санітарно-епідеміологічного законодавства України, державних та місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі та не вчиняти наступні дії, а саме: змінювати цільове призначення без дозволу орендодавця, вносити до статутного фонду та передавати в заставу земельну ділянку.
Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.
На підтвердження факту зміни відповідачем цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером - 5322884600:12:003:0078, яка знаходиться на території Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області, прокурором надано, зокрема, наступні докази:
- копія витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне провадження № 12023170570000434 від 04.05.2023 року;
- копія протоколу огляду від 10.09.2023 року земельної ділянки з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, складений старшим слідчим Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області Дяденко В.Ю.;
- копія звіту по виконанню GNSS-зйомки;
- копія протоколу огляду з додатками (фототаблиця) від 02.11.2023 року складений, старшим слідчим Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області Дяденко В.Ю.;
- копія листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 17.11.2023 року №10-16-0.14-3618/2-23 про опрацювання матеріалів;
- копія допиту свідка ОСОБА_1 від 17.08.2023 року;
- лист Лубенської міської ради №01-16/7627 від 28.12.2023 року.
Так, протоколами огляду земельної ділянки з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 від 10.09.2023 року та 02.11.2023 року встановлено, що на площі розміром 1,6212 га відбувається видобуток корисних копалин, інша територія засіяна соєю.
У той час необхідно відзначити, що протокол від 10.09.2023 року не містить фототаблиць чи інших додатків, які б підтверджували факт засівання сої, а протокол від 02.11.2023 року вказує лише на «можливі рештки» сої, що не є категоричним доказом.
Звіт GNSS-зйомки не може підтверджувати нецільове використання, оскільки GNSS-зйомка фіксує лише координати об'єктів, а не характер їх використання.
Лист Держгеокадастру від 17.11.2023 року констатує, що на ділянці виявлено вирощування сої, що не відповідає її цільовому призначенню (землі промисловості). Проте лист не містить конкретних даних про те, що саме відповідач здійснював цю діяльність.
У протоколі огляду від 10.09.2023 року, що знаходиться у матеріалах справи вказано: «Місцем огляду являється земельна ділянка з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, що знаходиться на території м. Лубни Полтавської області. На площі розміром 1,6212 га відбувається видобуток корисних копалин. Інша територія засіяна соєю». В той же час на доданих фототаблицях відсутні будь-які посіви. На цих таблицях зазначено, що це є «Загальне зображення ділянки поблизу цегельного заводу у м. Лубни», без зазначення будь-яких характеристик про те, що на них відображено саме та ділянка, що обстежувалася 10.09.2023. Відповідно до протоколу огляду від 02.11.2023 та фототаблиці до нього на площі розміром 1,6212 га відбувається видобуток корисних копалин. Інша територія цієї земельної ділянки розорана та наявні можливі рештки сільськогосподарської культури - сої. Проте до протоколу огляду від 02.11.2023 року додано фототаблицю із шістьма фотографіями, з яких неможливо візуально встановити, що саме знаходиться на ґрунті (листя, залишки бур'яну тощо).
Натомість, покази свідка ОСОБА_1 вказують на можливу причетність ПАФ «Агротехнологія», а не відповідача, до засівання сої, що суперечить твердженням прокурора.
Таким чином, докази прокурора не є достатніми для встановлення факту нецільового використання ділянки відповідачем, як того вимагає ст. 79 ГПК України.
Суд першої інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні докази, які б однозначно підтвердили зміну відповідачем цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078; відсутні докази, що саме відповідач засіяв на вказаній земельній ділянці сою; відсутні докази передачі земельної ділянки іншим особам для ведення сільського господарства, тощо. Натомість в матеріалах справи наявні докази належного виконання відповідачем умов договору щодо сплати оренди та використання земельної ділянки за цільовим призначенням.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Так, Лубенська міська рада листом від 13.11.2023 року №01-16/6688 підтвердила, що завод (відповідач) не звертався з клопотанням про зміну цільового призначення ділянки, і така зміна не проводилася. Це свідчить про те, що завод не вчиняв дій, спрямованих на зміну цільового призначення ділянки, як це заборонено п. 28.14 договору оренди та ст. 20 Земельного кодексу України. Відповідач належно виконує умови договору оренди, зокрема: своєчасно сплачує орендну плату, що підтверджується відсутністю претензій з боку Лубенської міської ради; використовує ділянку для видобутку суглинків, що відповідає її цільовому призначенню та п. 4 договору; утримує невикористану частину ділянки в належному стані, запобігаючи захаращенню та росту бур'янів, як того вимагає законодавство про охорону земель.
Фактично матеріали справи свідчать, що відповідачем використовується надана за договором земельна ділянка за цільовим призначенням. Надані прокуратурою докази не є беззаперечними у підтвердження обставин нецільового використання саме відповідачем земельної ділянки і порушення ним умов договору оренди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 року у справі №918/391/23, наведено такий висновок:
« 89. Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору.
151. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що формально непідтримання Радою позову не є перешкодою для розгляду позову прокурора, проте таке рішення має бути оцінене в контексті того, чи відповідатиме задоволення позову прокурора про розірвання договорів оренди землі інтересам держави та територіальної громади».
Лубенська міська рада у своєму листі №01-16/7627 від 28.12.2023 повідомила прокурора, що не має претензії до ТОВ «Лубенський цегельний завод», так як воно виконує свої договірні зобов'язання, є стабільно працюючим підприємством, а розірвання Договору призведе до зупинки підприємства, єдиного працюючого виробника цегли на території міста та звільнення його працівників, що у період дії воєнного стану може призвести до зростання соціальної напруги у громаді
Позивач наполягає на тому, що жодної шкоди власнику землі - Лубенській територіальній громаді, орендар земельної ділянки не наніс. Земельна ділянка використовується за призначенням, орендна плата сплачується відповідно до умов договору, порушень вимог екологічно, санітарного, природоохоронного чи будь-якого іншого законодавства не виявлено. Натомість розірвання договору призведе до негативних наслідків для громади: буде припинено надходження орендної плати, стане під загрозу діяльність самого цегельного виробництва на території громади, певна кількість працівників втратять роботу і відповідно бюджет не отримає надходження від податку на доходи фізичних осіб та інших податкових платежів. Розірвання договору оренди землі погіршить економічну та соціальну ситуацію в громаді, а враховуючи воєнний стан і у суспільстві вцілому.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі №918/119/21 за позовом про розірвання договору оренди землі та витребування земельної ділянки викладено наступний висновок:
"Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена в другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право власності з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії».
Колегія суддів вважає, що за умови недоведеності наразі, що саме з боку відповідача наявне порушення умов договору оренди щодо нецільового використання земельної ділянки - така дія як розірвання договору оренди землі призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які потрібно оцінити, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно. Якщо хоча би одного критерію із перелічених не було додержано, то ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, у визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Наразі відповідне втручання у права власності особи - відповідача щодо орендних правовідносин і ведення діяльності з боку прокуратури щодо розірвання договору не відповідає принципам та умовам визначеним ЄСПЛ.
Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своєї позиції по справі.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 року у справі №917/49/24 має бути залишене без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 126, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 року у справі №917/49/24 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 10.07.2025 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук