вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" травня 2025 р. Справа№ 925/7/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів: Отрюха Б.В.
Остапенка О.М.
за участю секретаря судового засідання Макухи О.А.,
арбітражного керуючого Глеваського В.В. (в режимі відеоконференції),
представника КБ "Приватбанк" Труфанової О.С. (в режимі відеоконференції),
представника ТОВ "Болонья компані" адвоката Тополя А.О.,
представника боржника адвоката Накоп'юка Я.В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Болонья компані"
на ухвалу Господарського суду Черкаської області
від 12.12.2024 (повний текст складено 13.01.2025, суддя Хабазня Ю.А.)
у справі №925/7/24
за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Денер трейд " (код 39730171)
про банкрутство,
Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Черкаської області від 12.12.2024 у справі № 925/7/24 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 10.01.2025) затверджено перелік конкурсних кредиторів, розмір їх вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги:
Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк": 32896 грн - судового збору, який підлягає погашенню у першу чергу, 60300 грн - авансованої грошової винагороди арбітражному керуючому, яка підлягає погашенню у першу чергу, 225408556,92 грн - вимоги, не забезпечені заставою, які підлягають погашенню у четверту чергу, 188646589,78 грн. інших вимог (пені), які підлягають погашенню у шосту чергу, у решті вимог відмовлено;
Головне управління ДПС у Черкаській області: 6056 грн - судового збору, який підлягає погашенню у першу чергу, 822129,37 грн - податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які підлягають погашенню у третю чергу;
відмовлено у включенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Болонья компані" на суму 10234803,32 грн до реєстру вимог конкурсних кредиторів.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Комерційний банк "Приватбанк" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Черкаської області від 12.12.2024 в частині відмови у визнанні грошових вимог кредитора КБ "Приватбанк" в сумі 727520306,43 грн, прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги КБ "Приватбанк" до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Денер трейд" в розмірі 727520306,43 грн, які підлягають погашенню у четверту чергу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №925/7/24 за апеляційною скаргою Комерційного банку "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 12.12.2024, розгляд справи призначено в судовому засіданні 25.03.2025.
Також, ТОВ "Болонья компані" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Черкаської області від 12.12.2024 в частині відмови у включенні до реєстру конкурсних кредиторів кредиторських вимог ТОВ "Болонья компані" у розмірі 10234803,32 грн і постановити нову ухвалу, за якою задовольнити заяву ТОВ "Болонья компані" та включити до реєстру конкурсних кредиторів кредиторські вимоги до боржника у розмірі 10234803,32 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ТОВ "Болонья компані", призначено розгляд справи на 25.03.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 відкладено розгляд справи № 925/7/24 на 20.05.2025.
20.05.2025 в судовому засіданні суд оголосив скорочену постанову (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу належить змінити в частині грошових вимог ТОВ "Болонья компані", а в частині грошових вимог Комерційного банку "Приватбанк" - залишити без змін з огляду на наступне.
Провадження у справах про банкрутство регулюється Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України.
За визначеннями ст. 1 КУзПБ грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;
кредитор - юридична або фізична особа, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника;
забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника;
конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника;
поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За положеннями частини 2 статті 45 КУзПБ кредитор, за заявою якого відкрито провадження у справі, має право заявити додаткові грошові вимоги до боржника у межах строку, встановленого частиною першою цієї статті.
Склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Черкаської області від 25.01.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство боржника; визнано грошові вимоги АТ Комерційний банк "Приватбанк": 26840 грн - судового збору, який підлягає погашенню у першу чергу; 60300 грн - авансованої грошової винагороди арбітражному керуючому, яка підлягає погашенню у першу чергу; 82531901,50 грн - вимоги, не забезпечені заставою, які підлягають погашенню у четверту чергу; 48105036,38 грн інших вимог (в т.ч. пеня і штрафні санкції), які підлягають погашенню у шосту чергу.
25.01.2024 оприлюднене оголошення про відкриття справи про банкрутство боржника.
23.02.2024 до Господарського суду Черкаської області надійшла ТОВ "Болонья компані" про визнання кредитором боржника на суму 10234803,32 грн.
Грошові вимоги обґрунтовані тим, що боржник не в повному обсязі виконав зобов'язання за договором про надання фінансової допомоги №31 від 05.09.2017 (далі - Договір фінансової допомоги, а.с.238, т.1) та додаткових угод №2 від 04.09.2018, №3 від 02.09.2019, №4 від 01.09.2020, №5 від 01.09.2021, №6 від 01.09.2022, №6 від 01.09.2023, з повернення позикових грошових коштів, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 10234803,32 грн.
За умовами додаткової угоди № 6 від 01.09.2023 сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору фінансової допомоги та виклали пункт 3.1 в наступній редакції: Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 05.03.2024.
На підтвердження виконання Договору фінансової допомоги та надання боржнику грошових коштів у позику ТОВ "Болонья компані" додало до заяви платіжне доручення №54 від 06.09.2017 на суму 27629400 грн (а.с. 249, т.1) та Акт звіряння розрахунків до Договору фінансової допомоги від 19.02.2024 (а.с. 236, т.1), за яким сторони визнали заборгованість в сумі 10234803,32 грн.
Відхиляючи грошові вимоги ТОВ "Болонья компані", суд першої інстанції виходив з того, що додатковою угодою №6 від 01.09.2023 сторони продовжили строк повернення поворотної фінансової допомоги до 05.03.2024, у зв'язку з чим боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок з повернення грошових коштів до 05.03.2024. Оскільки провадження у справі про банкрутство боржника відкрито ухвалою суду від 25.01.2024, то заявлені вимоги виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство, а отже є поточними. Таким чином, за висновком суду першої інстанції, заяву з вимогами до боржника подано передчасно, а заяви з вимогами поточних кредиторів мають бути розглянуті судом в ліквідаційній процедурі.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що грошові вимоги ТОВ "Болонья компані" є поточними, у зв'язку з чим мають бути заявлені після визнання боржника банкрутом у ліквідаційній процедурі.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Тобто, зобов'язання позичальника з повернення грошей у визначений сторонами строк виникає з моменту укладення договору позики, а не як помилково вважав суд першої інстанції - зі спливом строку виконання зобов'язання, який в даному випадку був узгоджений сторонами у додатковій угоді №6 від 01.09.2023 - до 05.03.2024. Відтак, заявлені до визнання у даній справі грошові вимоги ТОВ "Болонья компані" належить вважати конкурсними, оскільки виникли до відкриття провадження у даній справі про банкрутство.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що для унеможливлення визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суд розглядає заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20).
Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство при розгляді вимог кредитора полягає, зокрема, в перевірці обґрунтованості та розміру вимог кредитора незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку, при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство суд виходить з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України) саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).
Як було вказано вище, грошові вимоги підтверджуються копією платіжного доручення №54 від 06.09.2017 на суму 27629400 грн (а.с. 249, т.1) та Актом звіряння розрахунків до Договору фінансової допомоги від 19.02.2024 (а.с. 236, т.1), за яким сторони визнали заборгованість в сумі 10234803,32 грн.
Втім, кредитором не додано до заяви інших доказів, які б свідчили про фактичні обставини здійснення господарських операцій за договором про надання поворотної фінансової допомоги, а також доказів на підтвердження обставин, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух грошових коштів. І такими доказами, на переконання колегії суддів, можуть бути виписки з рахунку у банківській установі за період з дати укладення договору, яким обґрунтовані грошові вимоги. Тобто, в даному випадку, грошові вимоги належить відхилити як недоведені, оскільки не підтверджені достатніми та беззаперечними доказами.
А за таких обставин, колегія суддів в цілому вважає вірним висновок суду першої інстанції про відхилення грошових вимог ТОВ "Болонья компані" в повному обсязі.
Згідно ст. 277 ГПК України підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Позаяк суд першої інстанції, відхиливши грошові вимоги з підстав їх несвоєчасного заявлення як поточних, неправильно застосував норми матеріального права - ст.ст. 1046, 1049 Цивільного кодексу України, ст. 1 КУзПБ, у зв'язку з чим мотивувальну частину ухвали попереднього засідання належить змінити в частині відмови у визнанні грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Болонья компані", виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Щодо грошових вимог Комерційного банку "Приватбанк" колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи Банк заявив додаткові грошові вимоги до боржника у заяві від 23.02.2024 (а.с.221 т.1) на загальну суму 1092859772,75 грн, з них:
727520306,43 грн - заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна (в т.ч. 129 363 814,35 грн. - заборгованість станом на 06.12.2018, визнана рішенням суду у справі №925/1215/18, та 598 156 492,08 грн - заборгованість, яка утворилася після 06.12.2018);
224791856,92 грн - заборгованість з винагороди за користування майном (в т.ч. 22 014 308,57 грн - заборгованість станом на 06.12.2018, визнана рішенням суду у справі №925/1215/18, але не заявлена кредитором під час подання заяви про відкриття провадження у справі, та 142876655,42 грн - заборгованість, яка утворилася після 06.12.2018);
140541553,40 грн - пеня, яка утворилася після 06.12.2018);
6056 грн - судовий збір за подання заяви з додатковими вимогами.
Грошові вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.01.2020 у справі №925/1215/18 з ТОВ "Денер трейд" на користь Банку було стягнуто заборгованість за договором фінансового лізингу від 20.08.2016 №4Д16068ЛИ (далі - Договір фінансового лізингу), яка утворилася станом на 06.12.2018, зокрема: 129 363 814,35 грн - простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 103 929 510,07 грн - простроченої заборгованості з винагороди за користування майном, 48 105 036,38 грн - пені за порушення грошового зобов'язання та 616 700,00 грн судового збору.
Звертаючись із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, Банк заявив лише частину вимог, які грунтуються на Договорі фінансового лізингу та підтверджені вказаним вище рішенням суду, а саме: 81 915 201,50 грн - простороченої заборгованості з винагороди за користування майном, 48 105 036,38 грн - пені за грошового зобов'язання, 616700 грн - судового збору.
Заявлена до визнання заборгованість по сплаті лізингових платежів, яка утворилася після 06.12.2018, становить 598 156 492,08 грн; заборгованість по винагороді за користування предметом лізингу у період з 07.12.2018 до 24.01.2024 становить 142 876 655,42 грн; нарахована за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань пеня за період після 06.12.2018 складає 140 541 553,40 грн.
Частково визнаючи додаткові грошові вимоги ініціюючого кредитора, суд першої інстанції виходив з того, що договір фінансового лізингу розірвано із 26.02.2020, а тому вимоги на суму заборгованості по сплаті лізингових платежів (в тому числі за період з 20.08.2016 до 06.12.2018 згідно з рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.01.2020 у справі №925/1215/18) визнанню не підлягають, оскільки наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
В апеляційній скарзі Банк вважає, що як з умов Договору фінансового лізингу, так і структури лізингових платежів (розділ 2, п. 2.1., Додаток № 2, п. 6.2.4, п. 6.2.11. Договору) постає обов'язок ТОВ "Денер Трейд" зі сплати на користь КБ "Приватбанк" до дати розірвання Договору лізингових платежів, які включають, в тому числі, і відшкодування вартості майна (Додаток 2 до Договору).
Згідно з положеннями статті 806 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені у Законі України "Про фінансовий лізинг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У статті 1 зазначеного Закону також передбачено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема: своєчасно сплачувати лізингові платежі; в разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу (стаття 12 Закону України "Про фінансовий лізинг").
Водночас згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Зокрема, статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Відповідно до положень частин 2, 4 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв'язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов'язок у відповідача відсутній.
Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
Подібного за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, зазначивши, що належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
На правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця є відсутність у нього обов'язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.
Ураховуючи структуру та призначення лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов'язання лізингодавця щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов'язання щодо відшкодування вартості цього об'єкта.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зроблений висновок про те, що лізингодавець не може вимагати і повернення об'єкта лізингу, і відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.
Лізинговий платіж і відсоткова винагорода за користування майном отриманим в лізинг є "законними договірними" платежами під час дії Договору фінансового лізингу. Після розірвання Договору фінансового лізингу - їх нарахування і вимога про їх сплату не є законною.
Слід погодитись із висновками суду першої інстанції, що розірвання договору виключає подальшу можливість нарахування лізингових платежів і відсоткової винагороди за користування майном, оскільки Договір фінансового лізингу розірвано і зобов'язання за ним припинились, і майно, яке було предметом лізингу, підлягає поверненню лізингодавцеві, а тому й нараховувати "суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості Майна" (п.6.2.11 Договору фінансового лізингу), тобто відсутні підстави оплачувати частину вартості Майна, яке залишається у власності Лізингодавця.
Також слід погодитись із висновком суду першої інстанції, що заборгованість на суму 129363814,35 грн станом на 06.12.2018 як відшкодування частини вартості предмету лізингу за період з 20.08.2016 до 06.12.2018, та яка присуджена до стягнення за рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.01.2020 у справі №925/1215/18, не виникла з рішення суду (ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України), а суд в цьому випадку підтвердив обов'язок лізингоодержувача зі сплати цієї суми станом на 06.12.2018, виходячи з обставин чинності Договору фінансового лізингу на час ухвалення судового рішення.
Після 26.02.2020 (розірвання Договору фінансового лізингу), тобто на час розгляду вимог заявника у цій справі обов'язок зі сплати цієї суми у боржника відсутній (відпала підстава для його стягнення), а у боржника виникає право на витребування сплачених лізингових платежів в рахунок вартості майна (аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 15.05.2024 у cправі № 925/233/23(925/750/23) та від 04.04.2024 у справі №925/322/23(925/875/23).
Тобто, не може одночасно існувати право у Лізингодавця на отримання лізингових платежів і право у Лізингоодержувача на їх повернення - це взаємовиключні права. Тому не підлягають визнанню у справі про банкрутство вимоги, які після їх сплати боржником кредитору відразу ж підлягають поверненню цим же кредитором на користь боржника.
З огляду на наведені обставини справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове відхилення заявлених грошових вимог до боржника, позаяк договір лізингу розірвано, і у боржника відпали підстави сплачувати на користь лізингодавця заборгованість, яка ґрунтується на зобов'язанні з відшкодування вартості переданого в лізинг майна.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Аргументи Банку не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За вказаних обставин справи, колегія суддів вважає відхиляє апеляційну скаргу Банку, ухвалу суду першої інстанції в частині грошових вимог Банку належить залишити без змін.
Судові витрати за розгляд справи апеляційним судом належить покласти на скаржників в межах сплаченого судового збору при подачі апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Болонья компані" залишити без задоволення.
3. Ухвалу Господарського суду Черкаської області від 12.12.2024 у справі № 925/7/24 залишити без змін в частині грошових вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк".
4. Ухвалу Господарського суду Черкаської області від 12.12.2024 у справі № 925/7/24 в частині відмови у визнанні грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Болонья компані" змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 11.07.2025.
Головуючий суддя С.В. Сотніков
Судді Б.В. Отрюх
О.М. Остапенко