Постанова від 30.06.2025 по справі 925/203/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2025 р. Справа№ 925/203/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Мальченко А.О.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Цікра А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 30.06.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Черкаської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.04.2025 (повний текст складено та підписано 05.05.2025) та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 08.05.2025 (повний текст складено та підписано 12.05.2025)

у справі №925/203/25 (суддя Грачов В.М.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Харченко Павла Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Черкаської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України»

про стягнення 394 270 грн. 41 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Позивач Фізична особа-підприємець Харченко Павло Володимирович звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Черкаської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (далі відповідач), про стягнення, на підставі договору про надання послуг №ЧкФ/100/22-Р-НД-77/24 від 16.10.2024 року, 382590 грн. боргу, 9465 грн. 96 коп. інфляційних втрат, 2214 грн. 45 коп. 3% річних, що разом становить 394270 грн. 41 коп. та відшкодування судових витрат.

Позов мотивовано порушенням відповідачем обов'язку щодо проведення розрахунку за надані позивачем послуги з перевезення організованих відповідачем пасажирів за встановленими маршрутами за договором про надання послуг №ЧкФ/100/22-Р-НД-77/24 від 16.10.2024 року.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив обґрунтованість позовних вимог, вказав про невідповідність оформлення позивачем документів, неналежність доказів фактичного обсягу наданих послуг.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 24.04.2025 у справі №925/203/25 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Черкаської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на користь Фізичної особи-підприємця Харченко Павла Володимировича 382590 грн. боргу, 9465 грн. 96 коп. інфляційних втрат, 2214 грн. 45 коп. 3 % річних, 5914 грн. 06 коп. судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з висновку про належне надання послуг, оскільки, укладаючи договір про надання послуг №ЧкФ/100/22-Р-НД-77/24 від 16.10.2024 року (далі - Договір), сторони погодилися з положеннями п.п. 2.2, 2.11 Договору, Додатком №1, а саме - з умовами надання послуг, довжиною маршрутів, вартістю послуг і строками оплати. Враховуючи це, вимогу позивача про стягнення вартості наданих і отриманих, але не оплачених відповідачем послуг, суд визнав обґрунтованою, доведеною та такою, що підлягає задоволенню.

Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 08.05.2025 заяву Фізичної особи-підприємця Харченка Павла Володимировича про розподіл судових витрат вх. №6585/25 від 28.04.2025 року задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Черкаської філії Товариства з обмеженою відповідальністю Газорозподільні мережі України» на користь Фізичної особи-підприємця Харченка Павла Володимировича 10000 грн. судових витрат.

У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Харченка Павла Володимировича в частині вимог про стягнення 20200 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката відмовлено.

Судом першої інстанції покладено на відповідача обов'язок відшкодувати позивачу витрати на правову допомогу, лише в розмірі 10 000 грн, враховуючи непропорційність заявлених до стягнення витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятими рішенням та додатковим рішенням, відповідач 23.05.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 23.05.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувані рішення та додаткове рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апелянт вважає прийняте рішення необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апелянта зводяться до наступного.

Судом не було надано належну оцінку доказам, а саме не прийнято до уваги, що відповідачем не було підписано акти виконаних робіт, відповідач не погодив акти у зв'язку з невідповідністю фактичної довжини маршрутів, акти та звіти не містять об'єктивної фіксації обсягу наданих послуг, а отже не можуть слугувати належним доказом їх надання.

Відповідач заперечує, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором, та повідомляв позивача про недоліки в звітності листом №ЧкФ/100/32.02-ВИХ-115-25 від 10.01.2025 року, про невідповідність поданих документів та необхідність уточнення фактичного обсягу наданих послуг.

Умовами пункту 2.7 Договору визначено, що Акти звірки взаєморозрахунків мають бути підписані після проведення фінансової звірки та підтвердження відповідності даних.

Позивач надав акти виконаних робіт та рахунки, що не відповідають умовам Договору.

Відповідач неодноразово зазначав в листах №ЧкФ/100/32.02-ВИХ-115-25 від 10.01.2025 року та №4239 від 20.12.2024 року, надати детальний звіт, який би підтверджував реальне надання послуг, проте позивач відмовився виконати цю вимогу в належному вигляді.

Пунктом 2.4. Договору передбачено, що Замовник оплачує надані Виконавцем послуги протягом п'яти робочих днів з дати отримання рахунку-фактури для здійснення оплати, але в будь-якому випадку, не раніше підписання Сторонами Акту приймання - передачі наданих послуг.

Відповідно до п.2.6. Договору Замовник не несе відповідальності за порушення строків оплати послуг Виконавця, якщо таке порушення є наслідком бездіяльності Виконавця, а саме: несвоєчасного складання Актів приймання - передачі послуг №1 від 31.10.2024 року; №2 від 29.11.2024 року; №3 від 31.12.2024 року; ненадання Звітів з детальним зазначенням поїздок; ненадання/не своєчасне надання рахунків до сплати.

Згідно Додатку №2 Договору, для виконання перевезень передбачено 10 транспортних засобів, однак позивач використовував лише 2 автобуси без погодження з Відповідачем. Це впливає на якість наданих послуг та їх вартість, що ставить під сумнів обґрунтованість суми позову.

Суд не врахував зміну умов маршруту, незважаючи на наявність у матеріалах справи акту від 26.11.2024 (щодо визначення фактичної протяжності маршрутів), підписаного обома сторонами без зауважень та заперечень. Зазначеним актом встановлено, що фактична протяжність маршрутів перевезення за один день є меншою на 41 км 200 м порівняно з передбаченою умовами Договору.

Проте суд не надав цьому документу належної оцінки, незважаючи на його істотне значення для визначення вартості наданих послуг, фактично переклав на відповідача обов'язок доведення відсутності послуг, що суперечить принципу диспозитивності та змагальності процесу (ст. 13, 14, 74 ГПК України).

Вимоги про стягнення штрафних санкцій вважає непропорційними та спрямованими на одержання вигоди внаслідок власної недобросовісної поведінки. Згідно з принципами добросовісності, справедливості та взаємності зобов'язань, Позивач не має правових підстав вимагати стягнення штрафних санкцій із Відповідача.

З приводу питання відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу

звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 922/1948/19.

Вказує, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач повністю заперечує проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи муж суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Черкаської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.04.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 08.05.2025 у справі №925/203/25; призначено справу до розгляду на 30.06.2025.

Явка представників сторін

В судовому засіданні апеляційної інстанції 30.06.2025 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив оскаржувані рішення скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.

В судовому засіданні 30.06.2025 позивач та його представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, прийняте у справі рішення суду та додаткове рішення позивач просив залишити без змін.

В судовому засіданні 30.06.2025 оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

16.10.2024 позивач Фізична особа-підприємець Харченко П.В. як виконавець, та відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Черкаської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України», як замовник, уклали договір про надання послуг №ЧкФ/100/22-Р-НД-77/24 (далі Договір, а.с. 9-11), за умовами п. 1.1. якого виконавець зобов'язався за плату здійснювати перевезення організованих замовником груп пасажирів, відповідно до маршрутів перевезення (додаток №1 до договору) та з використанням автотранспорту, наведеного у додатку №2, а замовник зобов'язався примати та здійснювати оплату наданих послуг на умовах і в строки, визначені даним договором.

Сторони Договору погодили усі істотні умови цього договору, зокрема, домовилися про наступне:

п. 2.1. загальна вартість цього договору складається з вартості всіх послуг наданих виконавцем замовнику, згідно з усіма підписаними протягом строку дії договору актами приймання-передачі, але не може перевищувати 999999 грн без ПДВ;

п. 2.2. розрахунки за договором між сторонами здійснюються в національній валюті України (гривні) в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів замовником на поточний рахунок виконавця на підставі наданих виконавцем рахунків для оплати та актів приймання-передачі послуг;

п. 2.3. вартість послуг виконавця визначається в додатках до договору: з урахуванням наступних умово плата за рейс розраховується наступним чином: тариф на 1 км маршруту *кількість км по маршруту, зазначеному у додатку №1 до договору. Оплата за послуги виконавця не коригується в більшу сторону, навіть у випадку якщо кількість годин проведена у дорозі більша, ніж регламентовано (затор, повітряна тривога, ремонт дороги);

п. 2.4. замовник оплачує надані виконавцем послуги протягом 5 робочих днів з дати отримання від виконавця рахункуфактури для здійснення оплати, але в будь-якому випадку не раніше підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг;

п. 2.7. сторони у випадку виникнення необхідності, зобов'язуються провести фінансову звірку згідно цього договору та підписати акт звірки взаєморозрахунків на письмову вимогу однієї із сторін, але не частіше, ніж один раз на квартал. Для цього зацікавлена сторона надсилає (надає) іншій стороні акти звірки взаєморозрахунків у двох примірниках з підписом та печаткою. Акти взаєморозрахунків мають бути підписані, один примірник акту має бути направлений (переданий) іншій стороні протягом 4 робочих днів з моменту їх отримання. Кожна сторона забезпечує підписання вказаних актів посадовими особами, які мають право підпису таких документів, а самі акти звірки взаєморозрахунків визнаються сторонами належними підтвердженням існування чи відсутності заборгованості згідно цього договору;

п.2.8. приймання-передача наданих послуг проводиться уповноваженими представниками сторін та оформлюється шляхом підписання акту приймання-передачі наданих послуг. Разом з актом приймання-передачі наданих послуг виконавець надає замовнику звіт з детальним зазначенням поїздок (час і дата) з підписом і печаткою;

п. 2.10. замовник протягом 5 робочих днів з дати отримання актів від виконавця, зобов'язується розглянути та підписати їх або надати (надіслати) виконавцю вмотивовану відмову від їх підписання;

п. 2.11. якщо протягом 10 робочих днів, з моменту отримання замовником актів приймання-передачі наданих послуг, замовник не пред'явив у письмовому вигляді свої претензії виконавцю, то послуги вважаються виконаними у повному обсязі;

п. 6.1. договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2024 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Договір підписаний його сторонами та скріплений їхніми печатками.

Невід'ємною частиною Договору є:

Додаток № 1(а.с. 12), в якому сторони погодили два маршрути перевезення та вартість послуг перевезення, а саме:

Маршрут №1 від зупинки «АТБ 30-річчя» до зупинки «Газ Мережі», з переліком 23 зупинок між ними, часом прибуття на кожну; довжина маршруту 60 км; тариф за 1 км рейсу 58 грн. 50 коп. без ПДВ; загальна вартість послуги за маршрут 3510 грн. без ПДВ;

Маршрут№2 від зупинки «Чорновола Чайковського» до зупинки «Газ Мережі», з переліком 19 зупинок між ними, часом прибуття на кожну; довжина маршруту 60 км; тариф за 1 км рейсу 58 грн. 50 коп. без ПДВ; загальна вартість послуги за маршрут 3510 грн. без ПДВ.

Також сторонами в Додатку №1 погоджено: загальну довжину маршрутів №№1, 2 120 км; вартість одного перевезення за маршрутами №№1,2 7020 грн. без ПДВ; мінімальна вартість послуг перевезення з 1 день не може бути менше ніж 7020 грн. без ПДВ.

Додаток № 2 (а.с. 13), в якому сторони погодили перелік автомобілів у кількості 10 одиниць із зазначенням марки ТЗ, номерного знаку ТЗ, кількості пасажирських місць: Неоплан 116 НОМЕР_6 51; Неоплан 116 НОМЕР_7 57; Ютонг НОМЕР_8 42; Ютонг НОМЕР_9 42; БАЗ НОМЕР_10 30; Богдан НОМЕР_1 - 27; Мерседес НОМЕР_2 - 21; Мерседес НОМЕР_3 - 21; Мерседес НОМЕР_4 - 18; Мерседес НОМЕР_5 - 18.

Із рахунків фактур: №1 від 31.10.2024 року на суму 84240 грн, №2 від 29.11.2024 року на суму 143910 грн., №3 від 31.12.2024 року на суму 154440 грн. (а.с. 14, 17, 20), актів здачі-прийняття робіт (надання послуг): № 1 від 31.10.2024 року на суму 84240 грн, № 2 від 29.11.2024 року на суму 143910 грн, № 3 від 31.12.2024 року на суму 154440 грн, (а.с. 15, 18, 21), звітів з детальним зазначенням поїздок: №1 за період з 16.10.2024-31.10.2024 року на суму 84240 грн, №2 за період з 01.11.2024-29.11.2024 року на суму 143910 грн, №3 за період з 01.12.2024-31.12.2024 року на суму 154440 грн (а.с. 16, 19, 22) вбачається, що позивачем надано послуги з перевезення працівників відповідача за погодженими сторонами маршрутами на загальну суму 382590 грн. Вказані рахунки фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), звіти направлено позивачем на погодження відповідачу, які останнім отримано, не підписано, однак, і не заперечено факт надання позивачем вказаних послуг.

У зв'язку з нездійсненням відповідачем у встановлений Договором строк оплати за надані послуги 04.12.2024 року позивач звертався до відповідача з листом-претензією № 1 (а.с. 23), в якому вимагав оплатити надані позивачем послуги у розміром 228150 грн., повідомив у разі несплати про призупинення з 09.12.2024 року надання обумовлених Договором послуг.

Відповідач 20.12.2024 року у відповіді на претензію повідомив позивача про зазначення неповної інформації у звіті за період жовтня-листопада 2024 року, тому відмовляє у погодженні актів здачі-прийняття робіт, у разі усунення позивачем недоліків, за умови проведення звірки взаємних розрахунків вирішить питання оплати послуг (а.с. 24-25).

31.12.2024 року позивач супровідним листом № 2 повторно направив відповідачу на погодження рахунки фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), звіти з детальним зазначенням поїздок за період жовтня-грудня 2024 року (а.с. 26), а також лист-вимогу №3, в якому наголосив на проведенні фінансової звірки за Договором, підписанні взаємних актів звірки, долучив відповідний примірник акту погоджений ним на суму 382590 грн. (а.с. 27-28).

Відповідач листом від 10.01.2025 року повідомив позивача, що надані ним документи не містять підтверджень фактичного надання послуг у повному обсязі, тому відмовляє у підписанні акту звірки взаємних розрахунків, у разі приведення документів у відповідність умовам Договору висловлює готовність їх розгляду (а.с. 29).

30.01.2025 року представник позивача адвокат Березенко Є.А. звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію чи виконувались позивачем обумовлені Договором послуги, чи мали місце порушення умов виконання Договору позивачем (а.с. 30).

03.02.2025 року відповідач, пославшись на конфіденційність запитуваної інформації, відмовив у її наданні адвокату Березенку Є.А.(а.с.31).

За розрахунком позивача заборгованість відповідача за Договором становить 382590 грн., про стягнення якої подано даний позов до Господарського суду Черкаської області, також позивач на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу заявив про стягнення з відповідача 9465 грн. 96 коп. інфляційних втрат, 2214 грн. 45 коп. 3 % річних.

Відповідач заперечив належне виконання позивачем обумовлених Договором послуг, враховуючи невідповідність наданих позивачем доказів на погодження відповідачу, фактичної протяжності маршруту даним вказаних у Додатку №1, на підтвердження чого долучив акт складений сторонами 26.11.2024 року (а.с.70), в якому погоджено загальну фактичну протяжність маршрутів №№1, 2 - 78 км 800м, а саме: маршруту №11 20 км 400 м, маршруту №2 19 км.

28.04.2025 року представник позивача подав суду заяву про розподіл судових витрат (вх. № 6585/25), яка є предметом розгляду, до заяви додав копії: договору про надання правової допомоги від 21.01.2025 року; додаткової угоди від 21.01.2025 року; квитанцій: №152853 від 24.01.2025 року про сплату позивачем на користь адвоката Березенка Є.А. 12500 грн; №152854 від 25.02.2025 року про сплату позивачем на користь адвоката Березенка Є.А. 12700 грн; №152855 від 28.04.2025 року про сплату позивачем на користь адвоката Березенка С.А. 5000 грн; акту приймання-передачі наданих послуг від 28.04.2025 року на суму 30200 грн.

Із доданих до позовної заяви і заяви про розподіл судових витрат документів вбачається, що 21.01.2025 року між позивачем, як замовником, та адвокатом Березенко Євгеном Анатолійовичем, укладено договір про надання правової допомоги, в якому сторони погодили зокрема наступне:

п. 3.1. договір набирає чинності з моменту його підписання. Термін дії договору 6 місяців;

п.4.1. на визначення розміру гонорар адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь складності справи, обсяг правових та представницьких послуг, що необхідні для досягнення бажаного результату замовника. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару;

п. 4.2. розмір гонорару визначається адвокатом за погодженням із замовником;

п. 4.3. за прийняття доручення до виконання, згідно цього договору, замовник виплачує суму гонорару (авансовий внесок) в строки та на умовах, зазначених в додатковій угоді до договору.

Того ж дня 21.01.2025 року сторонами погоджено до договору про надання правової допомоги додаткову угоду, в якому визначено наступне:

- сума винагороди за надання професійної правничої допомоги у справі щодо стягнення заборгованості по договору про надання послуг №ЧкФ/100/22-Р-НД-77/24 від 16.10.2024 року складає 25200 грн;

оплата послуг адвоката у розмір 50% від суми передбаченої абзацом 2 додатку здійснюється замовником протягом 3-х днів від дати укладення цього договору. Залишок гонорару виплачується замовником до подачі відповідного позову до суду;

- вартість участі адвоката у 1 судовому засіданні у справі щодо стягнення заборгованості по договору про надання послуг №ЧкФ/100/22-Р-НД-77/24 від 16.10.2024 року становить 2500 грн;

- оплата участі адвоката у судовому засіданні здійснюється замовником за 1 добу до дати судового засідання.

Із квитанцій: №152853 від 24.01.2025 року на суму 12500 грн; №152854 від 25.02.2025 року на суму 12700 грн; №152855 від 28.04.2025 року на суму 5000 грн про сплату загалом позивачем на користь адвоката Березенка С.А. 30200 грн за надані послуги за договором про надання правової допомоги від 21.01.2025 року.

28.04.2025 року між позивачем та адвокатом Березенко Є.А. складено та підписано акт про прийняття-передачу наданих послуг на суму 30200 грн., який містить перелік наданих адвокатом Березенко Є.А. послуг в межах виконання договору про надання правової допомоги від 21.01.2025 року, з яких:

Консультація клієнта - 1 год;

Вивчення законодавства, формування правової позиції щодо ефективного захисту порушених прав клієнта 3год;

Моніторинг судової практики з аналогічних правовідносин 3 год;

Вжиття заходів досудового врегулювання спору, підготовка справи для подачі до суду 3 год;

Складення позовної заяви, надіслання її копії стороні спору 5год;

Підготовка до судових засідань 2 год;

Ознайомлення з відзивом та додатковими доказами 1год;

Формування правової позиції, з урахуванням відзиву та додаткових доказів, наданих відповідачем 1год;

Участь адвоката у судових засіданнях 3 год;

Складення заяви про ухвалення додаткового рішення, надіслання її копії стороні 3 год. Всього затрачено 25 годин.

Також в акті визначено, що позивачем квитанціями: №152853 від 24.01.2025 року; №152854 від 25.02.2025 року; №152855 від 28.04.2025 року здійснено розрахунок з адвокатом Березенко Є.А. на загальну суму 30200 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення та додаткового рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду та додаткове рішення, які переглядаються, підлягають залишенню без змін, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини сторін виникли із договору про надання послуг №ЧкФ/100/22-Р-НД-77/24 від 16.10.2024 року вимоги позивача витікають із прав та обов'язків сторін за цим договором.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов'язань послуг та перевезення, загальні положення про послуги визначені главою 63, про перевезення главою 64, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов'язання і договір розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, главами 19, 20 ГК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Згідно ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 205 ЦК України визначені вимоги до форми правочину, способів волевиявлення. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті ЦК, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Розділ I книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про зобов'язання, зокрема:

зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509);

сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.ч. 1, 3 ст. 510);

одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525);

зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526);

кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги (ч. 2 ст. 527);

якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530);

зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 598);

зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599);

порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610);

у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (п. 3 ч. 1 ст. 611);

боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612).

Розділ IІ книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про договір, зокрема:

договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626);

відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627);

зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628);

договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629);

ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч.ч. 1-3 ст. 632);

договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638);

договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639);

договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч. 1, 2 ст. 640).

Підрозділом І розділу ІІІ книги 5 ЦК України визначено окремі види договірних зобов'язань.

Главою 63 врегульовано загальні положення про послуги, зокрема:

за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ст. 901);

якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 903);

перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ст. 908).

Так, судом встановлено, що 16.10.2024 року сторонами укладено договір про надання послуг №ЧкФ/100/22-Р-НД-77/24 щодо надання послуг з перевезення організованих відповідачем пасажирів за обумовленими маршрутами.

Пунктами 2.2.-2.4., 2.11. Договору сторони обумовили, що розрахунки за договором між сторонами здійснюються в національній валюті України (гривні) в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів замовником на поточний рахунок виконавця на підставі наданих виконавцем рахунків для оплати та актів приймання-передачі послуг; вартість послуг виконавця визначається в додатках до договору: з урахуванням наступних умов оплата за рейс розраховується наступним чином: тариф на 1 км маршруту *кількість км по маршруту, зазначеному у додатку №1 до договору. Оплата за послуги виконавця не коригується в більшу сторону, навіть у випадку якщо кількість годин проведена у дорозі більша, ніж регламентовано (затор, повітряна тривога, ремонт дороги); замовник оплачує надані виконавцем послуги протягом 5 робочих днів з дати отримання від виконавця рахункуфактури для здійснення оплати, але в будь-якому випадку не раніше підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг; кщо протягом 10 робочих днів, з моменту отримання замовником актів приймання-передачі наданих послуг, замовник не пред'явив у письмовому вигляді свої претензії виконавцю, то послуги вважаються виконаними у повному обсязі.

Також сторонами в Додатку №1 до Договору погоджено два маршрути перевезення загальною довжиною 120 км; та загальну вартість послуг перевезення 7020 грн. без ПДВ; мінімальна вартість послуг перевезення з 1 день не може бути менше ніж 7020 грн. без ПДВ, а саме:

Маршрут №1 від зупинки «АТБ 30-річчя» до зупинки «Газ Мережі», з переліком 23 зупинок між ними, часом прибуття на кожну; довжина маршруту 60 км; тариф за 1 км рейсу 58 грн. 50 коп. без ПДВ; загальна вартість послуги за маршрут 3510 грн. без ПДВ;

Маршрут№2 від зупинки «Чорновола Чайковського» до зупинки «Газ Мережі», з переліком 19 зупинок між ними, часом прибуття на кожну; довжина маршруту 60 км; тариф за 1 км рейсу 58 грн. 50 коп. без ПДВ; загальна вартість послуги за маршрут 3510 грн. без ПДВ.

Позивач у період жовтня-грудня 2024 року надавав послуги з перевезення пасажирів відповідача обумовленими транспортними засобами, за погодженими маршрутами, що підтверджено даними рахунків фактур: №1 від 31.10.2024 року, №2 від 29.11.2024 року., №3 від 31.12.2024 року., актів здачі-прийняття робіт (надання послуг): № 1 від 31.10.2024 року, № 2 від 29.11.2024 року, № 3 від 31.12.2024 року, звітів з детальним зазначенням поїздок: №1 за період з 16.10.2024-31.10.2024 року, №2 за період з 01.11.2024-29.11.2024 року , №3 за період з 01.12.2024-31.12.2024 року на загальну суму 382590 грн. Відповідач заперечень щодо якості надання послуг, неналежності надання послуг не вказав, але вартість наданих послуг не сплатив, обгрунтувавши причини несплати: невідповідністю наданих документів, незгодою з фактичною протяжністю маршрутів, невикористанням всіх вказаних в додатку №2 транспортних засобів. Разом з тим, будь яких додаткових угод про внесення змін до попередньо погоджених умов Договору сторонами не внесено, як і не погоджено акт взаємних розрахунків.

Судом звернуто увагу на принцип сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 року у справі №450/2286/16-ц (провадження №61-2032св19), добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Отже, укладаючи договір надання послуг №ЧкФ/100/22-Р-НД-77/24 від 16.10.2024 року сторони погодили п.п. 2.2., 2.11. Договору, Додаток №1, тобто умови надання послуг позивачем, протяжність маршрутів, вартість послуг, строки оплати, відтак вимоги позивача про стягнення вартості наданих позивачем послуг, які відповідачем отримані, але не оплачені, обґрунтовано визнані такими, що підлягають задоволенню.

При цьому судом вірно враховано, що відповідач не був позбавлений можливості уточнити наявні невідповідності фактичної протяжності маршрутів, послуги з перевезення працівників відповідача надавались позивачем, тому з урахуванням п.п. 2.2., 2.11. Договору, умов укладеного до нього Додатку №1, факт надання позивачем послуг на суму 382590 грн. та їх несплати відповідачем за Договором матеріалами справи підтверджено, що є підставою для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до частин 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів в Україні», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зв'язку з простроченням сплати основного грошового зобов'язання позивачем також заявлено до стягнення з відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України- 2214 грн. 45 коп. 3% річних, 9465 грн. 96 коп. - інфляційних втрат, нарахованих:

За актом №1 від 31.10.2024 року на суму 84240 грн. 733 грн. 04 коп. 3% річних нарахованих за період з 15.11.2024 по 28.02.2025 року; 3846 грн. 84 коп. інфляційних втрат нарахованих за період листопада 2024- січня 2025 року;

За актом №2 від 29.11.2024 року на суму 143910грн. 910 грн. 19 коп. 3% річних нарахованих за період з 14.12.2024 по 28.02.2025 року; 3765 грн. 84 коп. інфляційних втрат нарахованих за період грудня 2024- січня 2025 року;

За актом №3 від 31.12.2024 року на суму 154440 грн. 571 грн. 22 коп. 3% річних нарахованих за період з 15.01.2025 по 28.02.2025 року; 1853 грн. 28 коп. інфляційних втрат нарахованих за період січня 2025 року.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Перевіривши розрахунок інфляційних та 3% річних, заявлених до стягнення з відповідача, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заявлена позивачем сума інфляційних втрат є меншою від нарахованих судом, тому з урахуванням принципу диспозитивності, суд дійшов правильних висновків про задоволення вимог позивача про стягнення 9465 грн. 96 коп. інфляційних втрат, в частині стягнення 3% річних судом задоволено вимоги позивача в повному обсязі, оскільки розрахунок позивача в цій частині є вірним.

Положеннями статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №910/8443/17 та у практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Враховуючи викладені обставини, керуючись ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням положень ч.4 ст.129, ч.4 ст.126 ГПК України, колегія суддів зазначає, що після дослідження матеріалів справи, предмету та підстави позовних вимог у справі, виходячи з характеру спірних правовідносин та обсягів поданих позивачем документів, що розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 30200,00 грн явно завищений порівняно зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача 10000,00 грн.

Твердження скаржника про не врахування судом правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 922/1948/19 та посилання на те, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, колегією суддів відхиляються оскільки спростовуються матеріалами справи та письмовими доказами, наявними в ній.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову та часткове задоволення заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та часткове задоволення заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Твердження позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Черкаської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.04.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 08.05.2025 у справі №925/203/25 підлягає залишенню без задоволенню, а рішення Господарського суду Черкаської області від 24.04.2025 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 08.05.2025 у справі №925/203/25 - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Черкаської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.04.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 08.05.2025 у справі №925/203/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 24.04.2025 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 08.05.2025 у справі №925/203/25 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України».

4. Матеріали справи №925/203/25 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 11.07.2025.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.О. Мальченко

А.І. Тищенко

Попередній документ
128780938
Наступний документ
128780940
Інформація про рішення:
№ рішення: 128780939
№ справи: 925/203/25
Дата рішення: 30.06.2025
Дата публікації: 15.07.2025
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Господарське
Суд: Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи: Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; надання послуг
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (24.04.2025)
Дата надходження: 04.03.2025
Предмет позову: стягнення
Розклад засідань:
08.05.2025 09:30 Господарський суд Черкаської області
30.06.2025 11:20 Північний апеляційний господарський суд
14.07.2025 15:30 Північний апеляційний господарський суд
Учасники справи:
головуючий суддя:
КРОЛЕВЕЦЬ О А
СКРИПКА І М
суддя-доповідач:
ГРАЧОВ В М
ГРАЧОВ В М
КРОЛЕВЕЦЬ О А
СКРИПКА І М
відповідач (боржник):
ТОВ "Газорозподільні мережі України"
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України"
Черкаська філія ТОВ "Газорозподільні мережі України"
відповідач в особі:
ТОВ "Газорозподільні мережі України"
Черкаська філія ТОВ "Газорозподільні мережі України"
Черкаська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України»
заявник апеляційної інстанції:
Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Черкаської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України»
заявник касаційної інстанції:
ТОВ "Газорозподільні мережі України" в особі Черкаської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України"
орган або особа, яка подала апеляційну скаргу:
Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Черкаської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України»
позивач (заявник):
ФОП Харченко Павло Володимирович
представник позивача:
Березенко Євген Анатолійович
представник скаржника:
Татаринов Олександр Сергійович
суддя-учасник колегії:
БАКУЛІНА С В
БАРАНЕЦЬ О М
МАЛЬЧЕНКО А О
МАМАЛУЙ О О
ТИЩЕНКО А І