Постанова від 10.07.2025 по справі 911/1461/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2025 р. Справа№ 911/1461/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Кравчука Г.А.

Хрипуна О.О.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 10.07.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги заступника Генерального прокурора Мустеца Ігоря Васильовича

на рішення Господарського суду Київської області від 26.02.2025 (повний текст складено і підписано 16.04.2025)

та

на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2025 (повний текст складено і підписано 16.04.2025)

у справі № 911/1461/24 (суддя - Христенко О.О.)

за позовом заступника Генерального прокурора Мустеца Ігоря Васильовича в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром»

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державного підприємства «Медичні закупівлі України»

про стягнення 10 581 498,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача до Державного бюджету України 10 581 498,18 грн., з яких: 4 925 500,21 грн. пені та 5 655 997,97 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного з третьою особою договору про закупівлю №09/252-09/2021 від 28.09.2021 в частині дотримання строку поставки повністю оплаченого товару.

Заступника Генерального прокурора зазначає про те, що:

- третя особа у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару (автомобілів швидкої допомоги) в обсязі та в межах видатків, що визначені МОЗ України (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня);

- враховуючи що відповідачем порушено зобов'язання з поставки товару оплата якого здійснювалася за кошти, які виділялися безпосередньо із загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 2301220, КЕКВ 3210, нараховані суми неустойки підлягають стягненню з відповідача безпосередньо до Державного бюджету України;

- у даному випадку інтереси держави порушено внаслідок незастосування до відповідача неустойки за порушення зобов'язань з поставки товару, внаслідок чого на користь держави не стягнуті кошти, які могли бути використані для задоволення її потреб.

Позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на:

- відсутність його вини у несвоєчасній поставці товару.

Так, відповідач вказав, що внаслідок виникнення ряду незалежних від товариства та непереборних обставин, спеціалізовані автомобілі екстреної (швидкої) медичної допомоги за договором не вдалось за можливе поставити вчасно.

Зокрема, обставини, пов'язані із веденням військових дій проти нашої країни, є обставинами непереборної сили (форс-мажорними), що підтверджується офіційним листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, розповсюдженим щодо всіх без виключення підприємств, установ, організацій.

Крім того, через багатомісячну затримку в проведенні відповідних платежів органами Державної казначейської служби України, відповідач з незалежних та об'єктивних причин не мав можливості своєчасно укомплектувати автомобілі швидкої медичної допомоги та поставити їх у відповідності до умов договорів. Також це вплинуло і на закупівлю баз (шасі) для автомобілів швидкої медичної допомоги. Окрім цього додатковою перешкодою у належному виконанні укладених договорів стали затримки поставки баз (шасі) для автомобілів швидкої медичної допомоги їх виробником - концерном STELLANTIS.

Відповідач вживав усіх можливих заходів для виконання договору у визначений строк, а саме закупив всі комплектуючі для виробництва автомобілів швидкої медичної допомоги, зберіг штат працівників в умовах війни та постійно вів переговори з концерном STELLANTIS щодо термінового забезпечення поставки необхідної кількості авто, однак відновлення поставок відбулось лише у жовтні 2022 року, що значно вплинуло на можливість відповідача виконати свої зобов'язання за договором;

- те, що прокурор мав би право звертатись в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, якщо було б порушено порядок укладання договору або ж мало місце нецільове використання бюджетних коштів, проте предметом позову у справі є виключно стягнення штрафних санкцій за спірним договором, які в жодному разі не є збитками в розумінні закону, а незначна прострочка поставки не завдає жодних збитків державі (доказів зворотного не надано);

- те, що стягнення штрафних санкцій є виключною компетенцією третьої особи і не може бути передана позивачу, а доводи прокурора про необхідність стягнення пені саме до Державного бюджету України, а не на рахунок третьої особи, є безпідставними. Та обставина, що грошові кошти, які відповідач отримав в рахунок оплати за договором, були виділені із загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 2301220 (КЕКВ 3210) не нівелюють умов спірного договору, оскільки умови про сплату пені та штрафу можуть встановлюватись сторонами у договорі і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня та штраф за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок третьої особи у справі.

У письмових поясненнях третя особа визнала позицію відповідача щодо заявлено позову необґрунтованою та послалась на те, що:

- відповідач не надав сертифікату ТПП, який би підтверджував наявність форс-мажорних обставин саме щодо виконання спірного договору;

- посилання на недопоставки комплектуючих та шасі є безпідставними, оскільки за змістом положень ст. 617 ЦК України відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов'язання не вважається випадком дії обставин непереборної сили;

- звернення відповідача від 09.11.2022 № 87 про зарахування поставки 32 одиниць автомобілів ШМД в рахунок виконання укладених договорів, будо задоволено частково, та відповідно до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» зараховано в рахунок виконання укладених договорів поставку 31 автомобіля до військових частин ЗСУ, крім одного автомобіля, який був переданий КНП «Васильківська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування». Тобто передання до військових частин автомобілів ШМД не можна рахувати перепоною у вигляді обставини непереборної сили для виконання договору про закупівлю.

У відповіді на відзив заступник Генерального прокурора:

- зазначає про те, що спірний договір про закупівлю було укладено на виконання бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я» та постанови КМУ від 09.03.2023 №339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році»;

- відхиляє посилання відповідача на відсутність вини у порушенні зобов'язання за договором із посиланням на форс-мажорні обставини, стверджуючи, що лист ТПП України від 28.02.2022 носить загальний інформаційний характер та стосується необмеженого кола суб'єктів, а відповідач не довів, що вказані у ньому обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку;

- твердить, що збройна агресія як обставина непереборної сили дійсно є форс-мажором, однак не механізмом універсальної дії, а лист ТПП України не є абсолютним доказом неможливості належного виконання зобов'язання за будь-яким договором. При цьому, пунктом 5 додаткової угоди № 7 від 23.08.2022 до спірного договору сторони передбачили, що укладаючи угоду сторони розуміють та усвідомлюють, що на момент її підписання введений воєнний стан, строк якого може бути змінений та/або продовжений у будь-який час після укладення додаткової угоди. Тож сторони усвідомлюють, що договір буде виконуватися протягом строку дії воєнного стану, який не буде вважатися сторонами форс-мажорними обставинами у розумінні договору;

- вказує на те, що між сторонами неодноразово вносились зміни до спірного договору та строки його дії неодноразово продовжувались, а останнім строком було визначено 28.10.2022;

- твердить про недобросовісність відповідача щодо виконання договорів, укладених за бюджетні кошти, зауважуючи на тому, що з відповідачем укладено 18 договорів про закупівлі загалом 570 одиниць автомобілів ШМД на виконання яких третьою особою перераховано відповідачу 1 342 713 661,29 грн. Відповідно до митних декларацій за період з 22.08.2022 по 05.12.2022 компанія CITROEN поставила відповідачу 205 мікроавтобусів. Шляхом співставлення VIN-кодів автомобілів встановлено, що кошти бюджетної програми відповідачем використовувались для виконання інших договорів, укладених із закладами охорони здоров'я;

- твердить, що головним розпорядником бюджетних коштів та виконавцем бюджетної програми є позивач, одержувачем бюджетних коштів за напрямом використання забезпечення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим санітарним транспортом є третя особа.

При цьому позивач визначає в межах бюджетних асигнувань потребу у закупівлі, здійснює розподіл санітарного транспорту. Крім того, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 20 БК України забезпечує ефективне використання бюджетних коштів протягом усього строку реалізації відповідних бюджетних програм. Відтак, позивач є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах. Позивач також уповноважене вживати заходи щодо захисту інтересів держави, у тому числі представницького характеру, тому є належним позивачем у цій справі;

- щодо заперечень відповідача про стягнення сум неустойки до Державного бюджету, прокурор твердить, що відповідно до ч. 7 ст. 20 БК України за бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету (в тому числі за бюджетними програмами, вперше визначеними законом про Державний бюджет України) та забезпечують їх затвердження протягом 30 днів з дня набрання чинності законом про Державний бюджет України. За рішенням Кабінету Міністрів України (у формі протокольного рішення) порядки використання коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України або головним розпорядником коштів державного бюджету за погодженням з Міністерством фінансів України. Про затвердження таких порядків інформується Комітет Верховної Ради України з питань бюджету.

Відповідно до вказаної норми КМ України 09.03.2021 прийнято постанову №339 Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році, якою затверджено зокрема Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті на 2021 рік на розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізацію і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я.

За пунктом 6 Порядку МОЗ як головний розпорядник бюджетних коштів забезпечує ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів відповідно до законодавства.

Неустойка, штраф, пеня не можуть вважатися складовою вартості послуги, робіт чи продукції. Пунктом 4 ст. 13 БК України передбачено, що власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету. Серед видів власних надходжень, визначених пунктом 4 ст. 13 БК України, неустойка, штраф, пеня відсутні, отже не можуть зараховуватися як власні надходження бюджетних установ. Якщо бюджетна установа отримує на свій рахунок неустойку, вона зобов'язана буде всю суму таких надходжень перерахувати у відповідний бюджет (залежно від того, з якого бюджету вона фінансується).

Бюджетною класифікацією, затвердженою наказом Мінфіну України від 14.01.2011 №11, не визначено окремого коду для зарахування штрафних санкцій у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, тому такі кошти підлягають перерахуванню до бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 Адміністративні штрафи та інші санкції, на що свого часу звернув увагу Мінфін України у листі від 29.01.2018 №35140-05/23-92/252.

Враховуючи викладене, прокурор твердить, що стягнення штрафних санкцій за невиконання господарського зобов'язання з відповідача має відбуватися безпосередньо до Державного бюджету України.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає про те, що:

- відповідно до ч. 1 ст. 2 БК України бюджетна установа - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету; бюджетні установи є неприбутковими; одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету;

- Відповідно до п. 2 Порядку використання коштів, затвердженого постановою КМУ від 09.03.2021 № 339 третю особу визначено одержувачем бюджетних коштів. Крім того, відповідно до розділу 5 Статуту третьої особи визначено, що джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (дохід), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, безоплатні або благодійні внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження (включаючи централізовані капітальні вкладення та кредити). Відповідно до пункту 1 розділу 10 Статуту основним показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток, який формується у порядку, встановленому законодавством України;

- вказане свідчить про те, що третя особа не є бюджетною установою, і посилання прокурора на те, що воно наділене повноваженнями розпорядника нижчого рівня, є безпідставними;

- третя особа це окрема юридична особа і у спірних правовідносинах, які виникли на підставі договору про закупівлю, є самостійним учасником. Позивач не є стороною спірного договору;

- зважаючи на те, що позовна заява прокурора фактично спрямована не на захист інтересів держави в особі МОЗ України, а на захист майнових інтересів третьої особи, стягнення штрафних санкцій на користь третьої особи не належить до компетенції органу управління, у справі відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Крім того відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ст. 226 ГПК України, яке мотивоване тим, що позовні вимоги прокурора ґрунтуються на господарському договорі, укладеному із третьою особою у зв'язку з чим подання позову в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України є безпідставним. Відповідач твердить, що позовна заява спрямована на захист інтересів державного підприємства, а не держави, у зв'язку з чим відсутні підстави для представництва інтересів держави прокурором у суді, що має наслідком залишення позову без розгляду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.08.2024 у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено з посиланням на те, що:

- використання коштів бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб. Завданням відповідального органу є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів. Неефективне витрачання коштів державного бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21);

- договір про закупівлю №09/212-12/2021 від 17.09.2021, предметом якого є закупівля автомобілів спеціалізованого санітарного транспорту екстреної медичної допомоги у кількості 49 одиниць, був спрямований не на здійснення покупцем (третьою особою) власної підприємницької діяльності з метою отримання прибутку, а на задоволення загальносуспільної потреби у належному рівні медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги;

- вказане свідчить про наявність порушення інтересів держави невиконанням договору про закупівлю, а також про те, що прокурор, звертаючись з позовом, достатньо обґрунтував підстави для представництва прокурором інтересів держави, підтвердив їх наявність, визначив орган, який у спірних правовідносинах здійснює владні функції від імені держави, та дотримався процедури ст.. 23 Закону України «Про прокуратуру» та вимог ст. 53 ГПК України, у зв'язку з чим підстави для залишення позову прокурора у справі №911/1461/24 без розгляду відсутні, а обґрунтованість вимог позову має встановлюватися під час розгляду справи по суті.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.02.2025 у справі № 911/1461/24 в задоволенні позову відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції:

- погодився з тим, що невиконання зобов'язань з поставки є підставою для застосування до постачальника передбачених договором пені та штрафу, зауваживши на тому, що прокурор нараховує пеню за прострочення поставки з 29.10.2022, тобто з наступного дня після спливу строку поставки, який був визначений у заявці на поставку № 1 (Уточнююча № 10) від 14.10.2022;

- відхилив посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин як підстави для звільнення постачальника від передбаченої договором відповідальності за невиконання зобов'язання;

- відхилив посилання відповідача на неможливість виконання зобов'язань з підстав неможливості придбання бази (шасі) та медичного обладнання для виготовлення спеціалізованих автомобілів, позаяк в силу прямої норми ст. 617 ЦК України не вважаються випадком зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів;

- погодився із твердженням про те, що невиконання відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю порушує інтереси держави, позаяк закупівля спеціалізованих автомобілів швидкої медичної допомоги здійснювалась третьою особою не з метою власної господарської діяльності, а на виконання бюджетної програми з метою покращення медичного обслуговування населення, зокрема з метою покращення оснащення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим транспортом, що набуло особливого значення в умовах триваючої повномасштабної військової агресії проти України.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції відхилив твердження прокурора про те, що спірні пеня та штраф мають бути стягнуті з відповідача безпосередньо на користь державного бюджету України за позовом Міністерства охорони здоров'я України, зазначивши, що:

- у пункті 9.2 договору про закупівлю № 09/212-09/2021 від 17.09.2021 сторони погодили умову про те, що у разі порушення строку поставки пеня та штраф сплачуються постачальником саме на користь замовника, а відтак доводи прокурора про необхідність стягнення пені та штрафу до Державного бюджету України, а не на рахунок третьої особи, є безпідставними;

- та обставина, що грошові кошти, які відповідач отримав в рахунок оплати за договором про закупівлю № 09/212-09/2021 від 17.09.2021, були виділені із загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою, не має правового значення, оскільки особливі умови договору про сплату пені та штрафу можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня і штраф за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок третьої особи;

- походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, виділення таких коштів із державного бюджету, не є підставою для зміни умов господарського договору і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, неустойки до Державного бюджету України;

- послання прокурора на норму п. 23 ч. 2 ст. 29 БК України є безпідставними, оскільки зазначена норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23;

З огляду на викладене, суд першої інстанції виснував, що подання прокурором позову про стягнення з відповідача неустойки за договором про закупівлю № 09/212-09/2021 від 17.09.2021 в інтересах держави в особі МОЗ України є безпідставним, а позов про стягнення такої неустойки на користь державного бюджету не належить до задоволення.

З огляду на відмову у позові відповідач звернувся до Господарського суду Київської області з заявою про винесення додаткового рішення у справі, в якій просив стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у справі № 911/1461/24 у розмірі 120 000,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 17.03.2025 у справі № 911/1461/24 заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 911/1461/24 задоволено частково, до стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь відповідач присуджено 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.

При розгляді вказаної заяви судом першої інстанції встановлено, що наданих відповідачем доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом Поцеловим А.О. професійної правничої допомоги відповідачу в цій справі.

Водночас суд першої інстанції:

- встановивши, що ця справа не є унікальною чи складною з огляду на наявність значної кількості аналогічних справ, що перебувають на розгляді, зокрема у Господарському суді Київської області, про що свідчить зміст заяв по суті спору в цій справі, що наявні в матеріалах справи докази також є типовими для такої категорії справ, а заяви відповідача по суті справи кардинально не відрізняються від заяв, поданих під час розгляду інших аналогічних спорів;

- визнав, що загальний обсяг витраченого адвокатом часу на правову допомогу у справі №911/1461/24 був суттєво завищеним для того, щоб відповідати фіксованому розміру гонорару у 120 000,00 грн., який (гонорар) є завищеним та не співмірним із складністю справи, обсягом наданих послуг;

- врахувавши рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем заяв та матеріалів, їх значення для справи, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, виснував, що витрати на правничу допомогу у розмірі 120 000,00 грн. не відповідають принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованими та пропорційними до предмета спірних правовідносин;

- визнав, що розумним, співмірним та справедливим у цьому випадку буде зменшення заявленої суми компенсації витрат та стягнення з прокуратури на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями заступник Генерального прокурора Мустеца звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить:

- скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26.02.2025 у справі № 911/1461/24 та ухвалити нове рішення про задоволення позову;

- скасувати додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2025 у справі № 911/1461/24 та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу;

- стягнути з відповідача на користь Офісу Генерального прокурора судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у цій справі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийнято:

- з неправильним застосуванням норм матеріального права - незастосований судом закон - п. 23 ч. 2 ст. 29 БК України, який підлягав застосуванню;

- за неповного встановлення обставин, що мають значення для справи (суд не навів мотиви відхилення доводів прокурора про те, що відповідно до вимог п. 23 ч. 2 ст. 29 БК України пеня підлягає зарахуванню до Державного бюджету України, пояснень ДП «Медичні закупівлі України», що пеня та штраф за договором є бюджетними коштами, доходами загального фонду Державного бюджету України);

- за неправильного установлення обставини, які мають значення для справи (щодо висновку, що пеня за договором, котра фінансується за бюджетні кошти має договірний характер);

- з порушенням норм процесуального права - ст. 236 ГПК України (щодо неврахування висновків Верховного Суду про застосування норм права в подібних правовідносинах стосовно повноважень розпорядників бюджетних коштів, на які посилався прокурор у позовній заяві та відповіді на відзив).

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що:

- суд першої інстанції не врахував пояснення ДП «Медичні закупівлі України», відповідно до яких воно вказало, що сплачені як пеня за державними контрактами не належать підприємству й з рахунків підприємства повертаються бухгалтерією в обов'язковому порядку до Державного бюджету України;

- судом не взято до уваги, що відповідно до довідки (висновку) Державної аудиторської служби України від 29.08.2023, яка долучена у якості доказу до позовної заяви прокурора, штраф та пеня за договорами, фінансування яких здійснювалося коштом бюджетної програми за КПКВК 2301220, належать до доходів загального фонду державного бюджету на підставі п. 23 ч. 2 ст. 29 БК України. Через їх несплату відповідачем державі завдано збитки, оскільки Державним бюджетом України недоотримані кошти;

- доводи суду першої інстанції про безпідставність застосування до спірних правовідносин п. 23 ч. 2 ст. 29 БК України спростовані у науковому висновку щодо відповідальності за невиконання чи неналежне виконання державних контрактів, докторки юридичних наук, професорки, професорки кафедри цивільного права і процесу Донецького національного університету імені Василя Стуса Олени Беляневич, який долучається до апеляційної скарги.

Щодо відсутності підстав для стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу за додатковим рішенням, апелянтом зазначено наступне:

- при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов'язаних із розглядом справи № 911/1461/24 відповідач не може обмежитись лише посиланням на те, що вказана сума у 120 000,00 грн. є «фіксованим гонораром», визначеним у договорі, а повинен довести, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтований, а суд повинен надати оцінку заявленій ТОВ «Автоспецпром» сумі на предмет її обґрунтованості, необхідності та неминучості та оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру;

- детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами Адвокатського об'єднання «Унілекс» в рамках надання правничої допомоги ТОВ «Автоспецпром» у справі № 911/1461/24 відповідно до договору від 23.02.2020 № 23/02-20 про надання правової допомоги, додатку № 12 не містить інформації, що підтверджує їх вартість, а саме порядок обчислення гонорару адвоката, кількість годин витрачених адвокатами на підготовку. Відповідно зазначеного детального опису робіт ТОВ «Автоспецпром» отримало 8 послуг, п'ять з яких це подання відзиву на позовну заяву, клопотання про залишення позову без розгляду, заперечень на відповідь на відзив та письмових пояснень, викладені відповідачем доводи у клопотанні та запереченнях є аналогічними до змісту відзиву на позовну заяву, їх підготовка не потребувала тривалого часу та значних зусиль;

- додаткові пояснення у справі № 911/1461/24 від 12.08.2024 та від 03.12.2024, клопотання про залишення позовної заяви без розгляду від 13.08.2024, заперечення на відповідь на відзив від 31.07.2024, відзив на позовну заяву від 01.07.2024 подані до суду представником ТОВ «Автоспецпром» Кучеренко С.М., що свідчить про те, що всі процесуальні документи по справі були самостійно підготовлені представником ТОВ «Автоспецпром» та не можуть бути включені до акту приймання-передачі наданих послуг, як виконані Адвокатським об'єднання «Унілекс»;

- жодних доказів того, що Кучеренко С.М. представляє Адвокатське об'єднання «Унілекс» до суду не надано;

- у провадженні судів перебували ще 14 аналогічних справ за позовами прокурора до ТОВ «Автоспецпром», а саме: № № 911/1927/24, 911/1490/24, 911/1685/24, 911/1819/24, 911/1578/24, 911/1974/24, 911/2133/24, 911/2419/24, 911/2508/24, 911/2192/24, 911/2191/24, 911/1718/24, 911/1676/24, 911/1623/24 що свідчить про обізнаність адвокатів з обставинами усіх цих справ та спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно спрощує надання правничих послуг;

- справа № 911/1461/24 не є унікальною чи складною з огляду на наявність значної кількості аналогічних справ, що перебували на розгляді, а розмір судових витрат, пов'язаних із наданням адвокатами послуг щодо подання процесуальних документів, є неспіврозмірним, оскільки доводи й позиція сторони відповідача не відрізняється від доводів, викладених у процесуальних документах по наведеним вище в інших справах;

- водночас, Господарським судом Київської області у справі № 911/1623/24 прийнято додаткове рішення від 05.11.2024, яким повністю задоволено заяву ТОВ «Автоспецпром» та стягнуто на його користь з органів прокуратури 120 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а у справах № 911/2192/24 та № 911/2191/24 прийняті додаткові рішення від 13.12.2024, якими частково задоволені заяви ТОВ «Автоспецпром» та стягнуто на його користь у кожній із справ з органів прокуратури 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу;

- спір у цій справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки в частині своєчасної поставки товару. Спори, що стосуються стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання господарського зобов'язання, є загальнопоширеними, а судова практика щодо вирішення таких спорів є сформованою та широко застосовною судами;

- суд першої інстанції за результатами розгляду справи 911/1461/24 по суті підтвердив доводи прокурора про те, що спір виник внаслідок неправильних дій зі сторони відповідача, але безпідставно не застосував під час розгляду заяви ТОВ «Автоспецпром» про ухвалення додаткового рішення вимоги ч. 9 ст. 129 ГПК України відповідно до яких витрати по справі незалежно від результатів вирішення справи покладаються на сторону через неправильні дії якої виник спір.

До апеляційної скарги апелянтом доданий Науковий висновок щодо відповідальності за невиконання ви неналежне виконання державних контрактів від 26.02.2025, а також статті, які містяться в мережі Інтернет за посиланнями:

- https://nashigroshi.org/2022/10/24/oblaskanyy-fistal-yak-v-ukraini-stvoryly-monopoliiu-na-postachannia-shvydkykh/;

- https://nashigroshi.org/2024/05/10/fistal-vyhrav-novi-kontrakty-medzakupivel-na-postavku-shvydkykh-na-105-mln/;

- https://sylapravdy.com/na-volyni-shvydka-kupuye-chotyry-speczavtomobili-za-ponad-10-miljoniv-gryven/ .

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 справа № 911/1461/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Кравчук Г.А.

З урахуванням того, що апеляційна скарга надійшла безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 у справі № 911/1461/24 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1461/24; відкладено вирішення питання щодо відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Заступника Генерального прокурора Мустеца Ігоря Васильовича на рішення Господарського суду Київської області від 26.02.2025 у справі № 911/1461/24 та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2025 у справі № 911/1461/24.

14.05.2025 матеріали справи № 911/1461/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 26.02.2025 у справі № 911/1461/24 та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2025 у справі № 911/1461/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 911/1461/24 призначено до розгляду на 03.07.2025 о 10:10 год.

23.05.2025 до суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник апеляційну скаргу підтримав, зауваживши на тому, що:

- згідно з Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті на 2021 рік на розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізацію і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 № 339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році» головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є МОЗ, одержувачем бюджетних коштів за напрямом використання бюджетних коштів - забезпечення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим санітарним транспортом екстреної медичної допомоги типу B та C - є ДП «Медзакупівлі України», що належить до сфери управління МОЗ;

- кошти від санкцій (штрафи, пеня), що застосовуються відповідно до закону, не відносяться до переліку власних надходжень бюджетних установ, встановленим ст. 13 Бюджетного кодексу, який є вичерпним, отже не є власними коштами ДП «Медзакупівлі України», і у випадку їх надходження на рахунок бюджетної установи, ДП «Медзакупівлі України» має обов'язок їх перерахувати до доходу бюджету, за кодом класифікації доходів бюджету 24060300 «Інші доходи»;

- у випадку, якщо ДП «Медзакупівлі України» отримає неустойку від відповідача і не перерахує до Державного бюджету це може бути кваліфіковано як бюджетне правопорушення, оскільки відповідно до ст. 10 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», ст. 10 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», ст. 10 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», ст. 10 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік, п. 23 ч. 2 ст. 29 БК України, одержана сума пені підлягає перерахуванню до доходів загального фонду Державного бюджету України;

- вказане свідчить про те, що пеня та штраф, що є предметом даного спору є бюджетними коштами, доходами загального фонду Державного бюджету України.

02.06.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а також зауважив на наступному:

- слід враховувати висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 908/2335/22, де касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації, оскільки штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне виконання договору контрагентом державного підприємства стягуються на користь підприємства і не є тими фінансами, які повертаються в бюджет, тобто контролюються державною адміністрацією та від 27.11.2024 у справі №911/826/23, де касаційним судом викладено аналогічну правову позицію;

- висновок Беляневич О.А. було надано із порушенням вимог ГПК України, оскільки такий висновок не було надано у строк, передбачений ч.2 статті 80 ГПК України (разом з поданням позовної заяви) і прокурором не було обґрунтовано неможливість його подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього, вказаний висновок він не стосується питань, які передбачені ч.1 ст.108 ГПК як такі, щодо яких учасникам справи надається право подати до суду висновок експерта у галузі права (застосування аналогії закону, аналогії права та/або змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі). При цьому такий висновок не спростовує висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні Господарського суду Київської області;

- прокурор зазначає про те, що вартість витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. є надмірною, проте ціна позову у справі № 911/1461/24 складала 10 581 498,18 грн., а адвокатом було підготовлено ряд процесуальних документів та забезпечено присутність адвоката на усіх 8 судових засіданнях у справі № 911/1461/24;

- при цьому суд першої інстанції заяву відповідача про винесення додаткового рішення у справі задовольнив частково та стягнув з Офісу Генерального прокурора 10 000,00 грн., що становить менше 10 % від заявленої суми;

- посилання прокуратури на те, що всі процесуальні документи по справі були самостійно підготовлені представником відповідача є безпідставним, оскільки адвокат Поцелов Андрій Олександрович готує всі процесуальні документи самостійно та надсилає ОСОБА_1 для завантаження в матеріали справи в системі Електронний суд.

30.06.20025 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких заявник зауважив на тому, що наявний висновок Верховного Суду у справі з подібним суб'єктним складом та предметом позову, який викладений у постанові від 03.06.2024 у справі № 911/1623/24. До вказаних пояснень додана копія судових рішень у справі № 911/1623/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025 оголошено переву до 10.07.2025 о 10:20 год.

Щодо наданих апелянтом та відповідачем додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке.

Інформація,яка міститься в мережі Інтернет є загальнодоступною, а відтак надані апелянтом статті не можна вважати додатковими доказами по справи.

Вказане у повній мірі стосується і судових рішень, які також не є додатковим доказами по справі.

Щодо Наукового висновку щодо відповідальності за невиконання ви неналежне виконання державних контрактів від 26.02.2025, колегія суддів зазначає про таке.

Враховуючи, що апелянт додав цей документальний доказ під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспорюваного рішення такого доказу суд першої інстанції в своєму розпорядженні не мав.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

У апеляційній скарзі апелянт не наводить обґрунтування щодо наявності підстав для прийняття вказаного доказу судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів зауважує апелянту на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від учасників судового процесу.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному з учасників судового процесу більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи.

При цьому колегія суддів звертається до висновку щодо застосування приписів ст.ст. 80, 269 ГПК України, який викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 згідно з яким єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - апелянта).

За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Також слід зауважити на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, у якій судом касаційної інстанції зауважено на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Слід окремо зауважити на тому, що такий доказ датований 26.02.2025 тобто днем постановлення судом першої інстанції оскаржуваного рішення (отриманий в апелянтом 28.02.2025), що з більшою ймовірністю свідчить про те, що такий доказ не існував на момент розгляду по суті судом першої інстанції цієї справи.

Водночас така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі № 922/393/18.

Слід окремо зауважити на тому, що у матеріалах справи відсутні докази того, що прокурор повідомляв суд першої інстанції про намір подати ним такий додатковий доказ.

За таких обставин, доданий апелянтом Науковий висновок щодо відповідальності за невиконання ви неналежне виконання державних контрактів від 26.02.2025, як додатковий доказ колегією суддів не приймається.

При цьому колегія суддів також враховує те, що науковий висновок не є доказом в розумінні положень ГПК України, а також те, що наданий апелянтом науковий висновок стосується не спірного договору про закупівлю №09/252-09/2021 від 28.09.2021, а договору про закупівлю №09/528-09/2021 від 28.09.2021.

Станом на 10.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи прокурор, представники позивача та третьої особи апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення суду першої інстанції не підлягають скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Наказом МОЗ України від 07.07.2021 № 1385 затверджено паспорт бюджетної програми на 2021рік за КПКВК 2301220 КФКВК 0763 «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я», за якою із загального фонду Державного бюджету України для закупівлі спеціалізованого санітарного транспорту для центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф передбачено фінансування на загальну суму 1 357 129,1 тис. грн.

Метою бюджетної програми визначено забезпечення вчасного, якісного та ефективного реагування на випадки невідкладних станів, одним із завдань забезпечення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим санітарним транспортом екстреної медичної допомоги типів В та С.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 №339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році» затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті на 2021 рік на розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізацію і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я, який визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті на 2021 рік за програмою «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я».

Згідно із п. 47 ч. 1 ст. 2 БК України (у редакції, яка була чинною станом на 17.09.2021) розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я та здійснення витрат бюджету.

Відповідно до п. 2 Порядку використання коштів головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Міністерство охорони здоров'я України.

Згідно із п. 38 ч. 1 ст. 2 БК України одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.

Одержувачем бюджетних коштів за напрямом використання бюджетних коштів - забезпечення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим санітарним транспортом екстреної медичної допомоги типу В і С як системою медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування у складі колісних засобів, призначених для виконання спеціальних робочих функцій, та додаткових предметів спеціального обладнання є ДП Медичні закупівлі України, що належить до сфери управління МОЗ України.

З огляду на вказане, а також врахувавши зміст пунктів 3, 4 розділу ІІ, пункту 3 розділу ІV, пункту 14 розділу V Статуту третьої особи, суд першої інстанції цілком вірно відхилив посилання прокурора на те, що третя особа є бюджетною установою.

17.09.2021 третя особа (замовник) та відповідач (постачальник) уклали договір про закупівлю № 09/212-09/2021 (далі Договір № 09/212-09/2021), в п. 1.1 якого погодили, що постачальник бере на себе зобов'язання у строки, в порядку та на умовах визначених цим договором, поставити замовнику спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу В як систему медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (код згідно з УКТЗЕД 8703 32 19 00) ДК 021:2015 - 34110000-1 Легкові автомобілі (НК 024:2019 - 35988 Автомобільна швидка допомога) (далі - товар) (номер оголошення про проведення спрощеної закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ID: UА-2021-08-10-012725-а), а замовник прийняти такий товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Найменування (номенклатура, асортимент) товару, обсяг та кількість товару, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару вказується в специфікації (додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.2 договору № 09/212-09/2021).

Цей договір виконується в рамках виконання бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я» та постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 № 339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році» (пункт 1.4 договору № 09/212-09/2021).

Поставка товару здійснюється відповідно до Incoterms 2020. Поставка товару здійснюється на умовах DDP (пункти 2.1, 2.2 договору № 09/212-09/2021).

Адреса(-и) пункту(-ів) поставки товару (у межах переліку центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф1 (далі кінцевий набувач)) визначаються замовником в заявці на поставку товару, складеної замовником за формою, встановленою у додатку № 2 до цього договору (далі за текстом - заявка на поставку) (пункт 2.3 договору № 09/212-09/2021).

Умовами п. 2.4 договору № 09/212-09/2021 визначено, що право власності на товар переходить від постачальника до замовника після підписання уповноваженими представниками постачальника та кінцевого набувача, якому здійснено поставку товару, акту приймання-передачі транспортного засобу за формою, наведеною у додатку 6 до порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, акту огляду реалізованого транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 11 до Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 № 1200, та підписання сторонами видаткової накладної та/або акту приймання товару, згідно з розділом 6 цього договору.

Підписанням акту приймання-передачі транспортного засобу за формою, наведеною у додатку 6 до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, та акту огляду реалізованого транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 1-1 до Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 № 1200, постачальник підтверджує факт поставки товару, а з моменту фактичного отримання товару та підписання між замовником та кінцевим набувачем видаткової накладної та/або акту приймання товару у кінцевого набувача виникає право власності на товар (підпункт 2.5.2 договору № 09/212-09/2021).

Валютою цього договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна товару складає 80 799 999,91 грн. без ПДВ. Ціна за одиницю товару вказується у специфікації (додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору (пункт 3.1 договору № 09/212-09/2021).

Пунктом 3.3 договору № 09/212-09/2021 визначено, що розрахунок здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування замовником коштів на розрахунковий банківський рахунок постачальника, а у випадку здійснення передоплати замовником - на небюджетний рахунок, відкритий постачальником в органах Державної казначейської служби України відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти», з подальшим використанням таких коштів на цілі, визначені додатковою угодою до цього договору (пункт 3.3 договору № 09/212-09/2021).

Оплата за партію поставленого товару за цим договором здійснюється протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної та/або акту приймання товару за місцем призначення, визначеним відповідно до пункту 2.3 цього договору, за умов відсутності будь-яких зауважень до товару з боку замовника. Замовником може проводитись попередня оплата з урахуванням положень бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати (пункт 3.4, підпункт 3.4.1 договору № 09/212-09/2021).

Постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару за цим договором у строк, визначений замовником у заявці на поставку товару, направленій замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором (пункт 4.1 договору № 09/212-09/2021).

Протягом двох робочих днів після отримання заявки постачальник підтверджує замовнику готовність поставити товар або надає застереження засобами електронної пошти (п. 4.3 договору № 09/212-09/2021).

Датою поставки товару за договором вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної та/або акту приймання товару (пункт 4.6 договору № 09/212-09/2021).

Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором (підпункт 8.3.1 договору № 09/212-09/2021).

У разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно з пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за договором, включаючи день виконання такого зобов'язання (пункт 9.2 договору № 09/212-09/2021).

Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від повного виконання зобов'язань за цим договором (пункт 9.7 договору № 09/212-09/2021).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами з моменту надання згоди уповноваженим органом управління на вчинення даного значного господарського зобов'язання (у разі, якщо надання такої згоди передбачено законодавством) та діє до 31.12.2021, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки товару - до повного виконання (пункт 11.1 договору № 09/212-09/2021).

Відповідно до пункту 1 специфікації, яка є додатком № 1 до договору № 09/212-09/2021, під товаром, що постачається за Договором про закупівлю № 09/212-09/2021 від 17.09.2021 розуміється: Спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу В як система медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (Код згідно з УКТЗЕД 8703 32 19 00) ДК 021:2015 - 34110000-1 Легкові автомобілі (НК 024:2019 - 35988 Автомобільна швидка допомога).

У пункті 2 вказаної специфікації сторони обумовили обсяг партії товару: найменування - Спеціалізований автомобіль швидкої медичної допомоги на базі CITROEN JUMPER, тип В (Спеціалізований санітарний транспорт (Тип В 4x2)); кількість - 49 одиниць; ціна за одиницю - 1 648 979,59 грн. без ПДВ.

Ціна товару складає 80 799 999,91 грн. без ПДВ (пункт 3 специфікації).

В подальшому, між сторонами був укладений ряд додаткових угод.

Зокрема, в Додатковій угоді № 1 від 23.09.2021 від 17.09.2021 сторони дійшли згоди зменшити загальну ціну договору та викласти п. 3 специфікації № 1 до договору в наступній редакції: «ціна товару складає 80 799 971,00 грн. без ПДВ».

Додатковою угодою № 2 від 22.10.2021 сторони встановили, що на підставі наданого постачальником вмотивованого звернення від 07.10.2021 № 403 замовником проводиться попередня оплата в розмірі 100 % від ціни товару (п. 1). Постачальник може використовувати одержану попередню оплату для здійснення оплат, необхідних для виконання договору (п. 1.1). У межах дії договору, визначеного пунктом 11.1, невикористані суми попередньої оплати підлягають поверненню постачальником замовнику (п. 1.3). У пункті 11.1 договору строк дії договору сторони продовжили до 14.02.2022 (п. 2.1).

Відповідно до платіжного доручення № 22 від 27.10.2021 та виписки по рахунку з Держказначейської служби України за 28.10.2021 третя особа перерахувала на рахунок відповідача 80 799 971,00 грн. із призначенням платежу 2301220; 3210; Передоплата за спец. автом. швид. мед. доп. по рах № 178 від 22.10.21р. зг. дог. №09/212-09/2021від 17.09.2021р. ДУ № 2 від 22.10.21р. Для боротьби з Ковід. Без ПДВ.

Додатковою угодою № 3 від 11.02.2022 сторони у п. 11.1 договору обумовили замінити цифри та слова з « 14 лютого 2022 року» на « 28 лютого 2022 року» (п. 1.1), та встановили, що по закінченню терміну надання попередньої оплати, невикористані суми попередньої оплати повертаються замовнику у той же день (п. 2.1).

Додатковою угодою № 4 від 23.08.2022 сторонами обумовлено у пункті 11.1 замінити цифри та слова з « 28 лютого 2022 року» на « 30 квітня 2022 року» (п. 1.1). Також, встановили, що постачальник зобов'язується використати одержану попередню оплату у строк до 30.04.2022, та протягом цього строку здійснити поставку товару за договором, що буде підтверджено підписанням сторонами відповідної видаткової накладної та/або Акту приймання товару за місцем поставки (п. 2).

Додатковою угодою № 5 від 25.04.2022 сторонами обумовлено у пункті 11.1 замінити цифри та слова з « 30 квітня 2022 року» на « 30 червня 2022 року» (п. 1.1). Також, встановили, що постачальник зобов'язується використати одержану попередню оплату у строк до 30.06.2022, та протягом цього строку здійснити поставку товару за договором, що буде підтверджено підписанням сторонами відповідної видаткової накладної та/або Акту приймання товару за місцем поставки (п. 2).

Додатковою угодою № 6 від 28.06.2022 сторонами обумовлено у пункті 11.1 замінили цифри та слова з « 30 червня 2022 року» на « 23 серпня 2022 року» (п. 1.1). Також, встановили, що постачальник зобов'язується використати одержану попередню оплату у строк до 23.08.2022, та протягом цього строку здійснити поставку товару за договором, що буде підтверджено підписанням сторонами відповідної видаткової накладної та/або Акту приймання товару за місцем поставки (п. 2).

Додатковою угодою № 7 від 23.08.2022 сторонами обумовлено у пункті 11.1 замінити цифри та слова з « 23 серпня 2022 року» на « 21 жовтня 2022 року» (п. 1.1). Також, встановили, що постачальник зобов'язується використати одержану попередню оплату у строк до 24.10.2022, та протягом цього строку здійснити поставку товару за договором, що буде підтверджено підписанням сторонами відповідної видаткової накладної та/або Акту приймання товару за місцем поставки (п. 2).

Між цим, укладаючи цю угоду, сторонами зазначено, що вони розуміють та усвідомлюють, що на момент її підписання відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан. Сторони усвідомлюють, що Договір буде виконуватись протягом строку дії офіційно встановленого і визнаного воєнного стану, який не буде вважатися сторонами форс-мажорними обставинами у розумінні договору (п. 5 додаткової угоди № 7).

Поруч з цим, укладаючи Додаткову угоду № 8 від 21.10.2022 сторонами обумовлено у пункті 11.1 замінити цифри та слова з « 21 жовтня 2022 року» на « 28 жовтня 2022 року» (п. 1.1). Тобто строк дії договору продовжений до 28.10.2022.

Згідно із заявкою на поставку № 1 (Уточнююча № 10) від 14.10.2022 дата поставки товару - до 28.10.2022 включно.

В рамках виконання договору № 09/212-09/2021 у період з 26.12.2022 по 29.12.2022 відповідач передав а третя особа прийняла 49 одиниць товару, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні, зокрема:

- 26.12.2022 - 13 одиниць товару;

- 28.12.2022 - 12 одиниць товару;

- 29.12.2022 - 24 одиниці товару.

У листопаді 2023 року третя особа звернулося до Офісу Генерального прокурора із листом № 02/7029-11/2023 від 29.11.2023 у зв'язку із потребою у захисті державних інтересів при здійсненні третьою особою закупівлі автомобілів швидкої медичної допомоги.

У листі № 02/7029-11/2023 від 29.11.2023 зазначено, що у зв'язку із порушенням відповідачем строків поставок автомобілів спеціалізованого санітарного транспорту третя особа обрахувала неустойку й надіслало претензії постачальнику. Постачальник претензії не задовольнив, тому третя особа подала до суду позовні заяви із вимогами про стягнення з відповідача неустойки - пені та штрафу. При цьому третя особа просила суд звільнити його від сплати судового збору у зв'язку з неможливістю оплати судового збору із асигнувань бюджетної програми, проте огляду на несплату судового збору позовна заява, ухвалою суду від 23.10.2023 була повернута заявнику.

У зв'язку із цим третя особа просила вжити передбачених чинним законодавством заходів зі звернення прокуратури із позовами до суду та представництва в суді законних інтересів третьої особи зі стягнення неустойки у зв'язку із порушенням строків поставок спеціалізованого санітарного транспорту екстреної медичної допомоги, яка в подальшому підлягає зарахуванню до державного бюджету.

Звертаючись із цим позовом до суду, прокурор стверджує, що відповідач поставив обумовлений договором № 09/212-09/2021 товар із значним порушенням строків, у зв'язку з чим у замовника виникло право на нарахування неустойки згідно із розділом 9 договору № 09/212-09/2021.

Як зазначає прокурор, відповідно до пункту 9.2 договору № 09/212-09/2021 неустойка, яка підлягає стягненню з відповідача, складається із суми пені за порушення строку поставки товару - 4 925 500,21 грн. та 7 % штрафу за прострочення відповідачем виконання обов'язку щодо поставки товару понад 30 днів - 5 655 997,97 грн., що разом становить 10 581,498,18 грн.

При цьому, на думку прокурора, відповідачем порушено зобов'язання з поставки санітарного транспорту екстреної медичної допомоги, оплата за якими здійснювалася за кошти, які виділялися безпосередньо із загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 2301220, КЕКВ 3210, а тому нараховані суми пені підлягають стягненню з відповідача безпосередньо до Державного бюджету України відповідно до вимог п. 23 ч. 2 ст. 29 БК України.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено вище, матеріалами справи підтверджується, що поставки за договором № 09/212-09/2021 відповідачем були здійснені з порушенням встановленого договором № 09/212-09/2021 строку.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Як встановлено вище п. 9.2 договору № 09/212-09/2021 визначено, що у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно з пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за договором, включаючи день виконання такого зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку щодо поставки товару, яке тривало понад 30 днів відповідно до приписів договору № 09/212-09/2021 в силу положень спірного договору відповідач має сплатити пеню та штраф.

Суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин як підстави для звільнення постачальника від передбаченої договором відповідальності за невиконання зобов'язання, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені ст. 617 ЦК України, згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Розділом 12 договору № 09/212-09/2021 сторони встановили порядок дій при настанні форс-мажорних обставин.

Так, пунктом 12.2 договору № 09/212-09/2021 встановлено, що у разі настання обставин непереборної сили сторона, яка підпала під їх дію, має негайно (упродовж 3 робочих днів повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, вказавши характер цих обставин та очікуваний строк їх дії. Якщо інша сторона не надасть їй інших письмових інструкцій, вона й надалі має виконувати свої зобов'язання за цим договором, наскільки це буде можливо та шукати інших альтернативних способів виконання своїх зобов'язань.

Пунктом 12.3 Договору встановлено, що виникнення, дія та/або припинення обставин непереборної сили підтверджується документом, виданим ТПП України.

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем третю особу про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв'язку із цим виконати договірні зобов'язання,.

Також колегія суддів зазначає про наступне.

За умовами погодженими сторонами у договорі № 09/212-09/2021 настання форс-мажорних обставин повинно бути документально підтверджено Торговельно-промисловою палатою України.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Торгово-промисловою Палатою України 28.02.2022 розміщено офіційний лист № 2024/02.0-7.1, в якому зазначено, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Слід зазначити про те, що лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов'язань з оплати виконаних робіт.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

В свою чергу відповідачем не було надано сертифікату про форс-мажорні обставини, який би встановлював наявність форс-мажорних обставин саме за договором № 09/212-09/2021.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором № 09/212-09/2021 зобов'язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов'язків по оплаті поставленого товару, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, у додатковій угоді № 7 від 23.08.2022 сторони погодили, що укладаючи цю угоду, сторони розуміють та усвідомлюють, що на момент її підписання відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан. Сторони усвідомлюють, що Договір буде виконуватись протягом строку дії офіційно встановленого і визнаного воєнного стану, який не буде вважатися сторонами форс-мажорними обставинами у розумінні Договору.

За таких обставин, не може бути застосоване звільнення від відповідальності у вигляді штрафу та пені за період прострочення з 29.10.2022 по 29.12.2022 на підставі застосування положень про обставини непереборної сили.

Також суд першої інстанції цілком вірно відхилив посилання відповідача на неможливість виконання зобов'язань з підстав неможливості придбання бази (шасі) та медичного обладнання для виготовлення спеціалізованих автомобілів, позаяк в силу прямої норми ст. 617 ЦК України не вважаються випадком зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому суд першої інстанції підставно погодився із твердженням про те, що невиконання відповідачем зобов'язань за договором № 09/212-09/2021 про закупівлю порушує інтереси держави, позаяк закупівля спеціалізованих автомобілів швидкої медичної допомоги здійснювалась третьою особою не з метою власної господарської діяльності, а на виконання бюджетної програми з метою покращення медичного обслуговування населення, зокрема з метою покращення оснащення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим транспортом, що набуло особливого значення в умовах триваючої повномасштабної військової агресії проти України.

Щодо тверджень прокурора про те, що спірні пеня та штраф мають бути стягнуті з відповідача безпосередньо на користь державного бюджету України за позовом Міністерства охорони здоров'я України, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зазначеною нормою закріплено фундаментальний принцип обов'язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (схожий за змістом висновок міститься у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).

Відповідно до ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України).

Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки у пункті 9.2 договору № 09/212-09/2021 сторони погодили умову про те, що у разі порушення строку поставки пеня та штраф сплачуються постачальником саме на користь замовника, доводи прокурора про необхідність стягнення пені та штрафу до Державного бюджету України, а не на рахунок третьої особи, є безпідставними.

При цьому та обставина, що грошові кошти, які відповідач отримав в рахунок оплати за договором № 09/212-09/2021 від 17.09.2021, були виділені із загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою, не має правового значення, оскільки особливі умови договору про сплату пені та штрафу можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня і штраф за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок третьої особи.

Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, виділення таких коштів із державного бюджету, не є підставою для зміни умов господарського договору і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, неустойки до Державного бюджету України.

Також суд першої інстанції цілком вірно не погодився із твердженнями прокурора про те, що нараховані суми пені підлягають стягненню з відповідача безпосередньо до Державного бюджету України на підставі п. 23 ч. 2 ст. 29 БК України з таких підстав.

Так, п.. 23 ч. 2 ст. 29 БК України передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу).

Зазначена норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23.

Посилання при цьому прокурора на лист Мінфіну від 29.01.2018 №35140-05/23-92/252 є безпідставними.

Відповідно до вказаного листа, оскільки штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) відповідно до норм Кодексу не є ціною послуг вартісного характеру, тому не можуть зараховуватись як власні надходження бюджетних установ. Бюджетною класифікацією, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11, не визначено окремого коду для зарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У зв'язку із відсутністю окремого коду бюджетної класифікації для зарахування вищенаведених коштів дані надходження доцільно обліковувати за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції».

Разом із тим, по-перше, у розумінні вищенаведених норм третя особа є отримувачем бюджетних коштів та не є бюджетною установою. По-друге, наступне перерахування пені та штрафу замовником до бюджету не свідчить про обов'язок постачальника сплачувати передбачені договором пеню та штраф безпосередньо до бюджету. По-третє, вказаний лист Мінфіну має лише роз'яснювальний характер і не є може бути застосований судом як нормативний акт.

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у постанові від 27.11.2024 у справі №911/826/23.

У даному випадку договір не є тристороннім; замовник третя особа є самостійним суб'єктом спірних правовідносин - замовником, який наділений власною праводієздатністю, здатним нести права та обов'язки та виступати позивачем у суді. При цьому ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» містить пряму заборону на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Те, що третя особа буде зобов'язана у випадку отримання від відповідач сум неустойки перерахувати їх до доходів загального фонду Державного бюджету України вказаних вище висновків не спростовує.

З огляду на викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що подання прокурором позову про стягнення з відповідача неустойки за договором про закупівлю № 09/212-09/2021 від 17.09.2021 в інтересах держави в особі МОЗ України є безпідставним, а позов про стягнення такої неустойки на користь державного бюджету не належить до задоволення.

Колегія суддів зазначає про те, що аналогічні правовідносини між позивачем, відповідачем та третьою особою були предметом розгляду у справі №911/1623/24, постановою Верховного Суду від 03.06.2025 залишено без змін судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з таких саме підстав.

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо додаткового рішення, колегія суддів зазначає про таке.

Стаття 221 ГПК України встановлює, що:

- якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1);

- для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 2);

- у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (ч. 3).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що:

- у відзиві на позов відповідач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс у зв'язку з розглядом справи, зазначивши, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи орієнтовно становлять 100 000,00 грн.;

- 27.02.2025 (тобто у визначений ГПК України п'ятиденний строк з дня проголошення рішення (26.02.2025) - примітка суду) до суду першої інстанції надійшла заява відповідача про винесення додаткового рішення у справі (про вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу), в якій заявник просить суд стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у справі № 911/1461/24 у розмірі 120 000,00 грн. До вказаної заяви додані докази понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання відповідачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Наданими відповідачем документами підтверджено наступне.

23.02.2020 між Адвокатським об'єднанням «Унілекс» (об'єднання) і відповідачем (клієнт) був укладений договір про надання правової допомоги № 23/02-20 (далі договір), відповідно до пункту умов 1.1 якого на умовах, передбачених даним договором, клієнт доручає, а об'єднання зобов'язується надавати за винагороду клієнту чи вказаним ним особам правову допомогу в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, його додатками.

Пунктом 2.2 договору обумовлено, що завдання на надання правової допомоги, її обсяги, строки надання, визначаються за домовленістю сторін виходячи з потреб клієнта. Сторони погодили, що у випадку необхідності завдання на надання правової допомоги може визначатися сторонами в додатках до даного договору, які є невід'ємною частиною даного договору.

Протягом 3 (трьох) календарних днів після закінчення виконання завдання, передбаченого відповідним додатком до договору, об'єднання надає клієнту підписані уповноваженою особою та завірені печаткою об'єднання два примірники акту прийому-передачі наданих послуг, якщо інше не передбачено відповідним додатком до договору (пункт 2.7 договору).

Клієнт зобов'язаний не пізніше 2 (двох) календарних днів з дати одержання від об'єднання акту прийому-передачі наданих послуг підписати цей акт та один його примірник направити на адресу об'єднання, або направити об'єднання письмову вмотивовану відмову від приймання наданих послуг, якщо інше не передбачено відповідним додатком до договору (пункт 2.8 договору).

У пунктах 5.2, 5.3 договору сторони погодили, що розмір гонорару визначається сторонами в відповідному додатку до договору. Клієнт сплачує об'єднанню гонорар, розмір якого встановлюється за домовленістю сторін у відповідному додатку до договору, та компенсує додаткові витрати шляхом перерахування грошових коштів протягом 35 (п'яти) календарних днів після надання рахунку на оплату і акту приймання-передачі наданих послуг на поточний рахунок об'єднання. Сторони можуть погодити інший порядок розрахунків у відповідному додатку до даного договору.

Відповідно до пункту 8.1 договору останній вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору.

У Додатку № 12 до договору сторони погодили обсяги правової допомоги (завдання на надання правової допомоги ) та розмір винагороди, а саме:

- аналіз позовної заяви заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі позивача - Міністерства охорони здоров'я ;

- підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту;

- підготовка та подача до суду заяв та клопотань, заяв по суті справи та інших процесуальних документів у справі № 911/1461/24;

- участь адвоката в судових засіданнях у справі № 911/1461/24;

Розмір винагороди (гонорар) - 120 000,00 грн.

Пунктом 4 Додатку № 12 обумовлено, що клієнт здійснює оплату правової допомоги на поточний рахунок об'єднання вказаний в даному Додатку порядку протягом 35 (тридцяти п'яти) робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг за відповідний етап, визначений відповідним підпунктом пункту 1 даного додатку.

26.02.2025 між Адвокатським об'єднанням «Унілекс» та відповідачем підписаний Акт приймання-передачі наданих послуг, відповідно до пункту 1 якого на виконання Додатку № 12 до договору об'єднання надало, а клієнт прийняв наступні послуги (правову допомогу):

- аналіз позовної заяви заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі позивача - Міністерства охорони здоров'я;

- підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту;

- підготовка та подача до суду відзиву на позовну заяву в судовій справі № 911/1461/24;

- підготовка та подача до суду заперечень на відповідь на відзив в судовій справі № 911/1461/24;

- підготовка та подача до суду клопотання про залишення позову без розгляду в судовій справі № 911/1461/24;

- підготовка та подача до суду письмових пояснень від 12.08.2024 в судовій справі № 911/1461/24;

- підготовка та подача до суду письмових пояснень від 03.12.2024 в судовій справі № 911/1461/24;

- участь в судових засіданнях у справі № 911/1461/24 (03.07.2024, 14.08.2024, 04.09.2024,09.10.2024, 06.11.2024, 04.12.2024, 22.01.2025, 26.02.2025).

Згідно з пунктом 2 зазначеного акту загальна вартість наданих послуг відповідно до Додатку № 12 до Договору про надання правової допомоги № 23/02-20 від 23.02.2020 склала 120 000,00 грн.

У пункті 3 акту приймання-передачі зазначено, що клієнт претензій по об'єму, якості та строкам наданих послуг не має.

Також об'єднання склало детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (Адвокатським об'єднанням «Унілекс») у справі № 911/1461/24, яка розглядалась Господарським судом Київської області.

На оплату наданої правничої допомоги об'єднання виставило клієнту рахунок на оплату № 29-10/2025-1 від 26.02.2025 на суму 120 000,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що не є підставою для відмови у стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутність надання доказів їх оплати позивачем, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Вказана правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19;

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13.07.2010; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07.11.2013.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання відповідачу Адвокатським об'єднанням «Унілекс» послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов'язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України, згідно з яким у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У суді першої інстанції прокурор подав письмові заперечення на заяву про винесення додаткового рішення, в якій просив відмовити у задоволенні заяви відповідача, пославшись на те, що:

- розмір заявлених відповідачем судових витрат на правничу допомогу не доведений належними і допустимими доказами, а також є неспівмірним із складністю справи та обсягом наданих послуг;

- до заяви відповідачем не додано доказів, які підтверджують розрахунок понесених витрат із визначенням порядку їх обчислення та документів, що свідчать про здійснення оплати наданих послуг;

- у провадженні судів перебувають ще 14 аналогічних справ за позовами прокурора до відповідача, що свідчить про обізнаність адвокатів із обставинами усіх цих справ та спірних правовідносин, що істотно спрощує надання правничих послуг;

- правова позиція представника відповідача у всіх таких справах є єдиною, а отже підготовка у справі № 911/1461/24 не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи; справа щодо порушення господарського зобов'язання з поставки товару та стягнення штрафних санкцій є типовою та не складною, у той час як визначена вартість витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 120 000,00 грн. є надмірною.

В свою чергу у апеляційній скарзі прокурор додаткового зазначив про те, що:

- додаткові пояснення у справі № 911/1461/24 від 12.08.2024 та від 03.12.2024, клопотання про залишення позовної заяви без розгляду від 13.08.2024, заперечення на відповідь на відзив від 31.07.2024, відзив на позовну заяву від 01.07.2024 подані до суду представником ТОВ «Автоспецпром» Кучеренко С.М., що свідчить про те, що всі процесуальні документи по справі були самостійно підготовлені представником ТОВ «Автоспецпром» та не можуть бути включені до акту приймання-передачі наданих послуг, як виконані Адвокатським об'єднання «Унілекс»;

- жодних доказів того, що Кучеренко С.М. представляє Адвокатське об'єднання «Унілекс» до суду не надано.

Колегія суддів зазначає про те, що доводам прокурора щодо неспівмірності витрат судом першої інстанції була надана оцінка та цілком вірно було вказано, що:

- ця справа не є унікальною чи складною з огляду на наявність значної кількості аналогічних справ, що перебувають на розгляді, зокрема у Господарському суді Київської області, про що свідчить зміст заяв по суті спору в цій справі, що наявні в матеріалах справи докази також є типовими для такої категорії справ, а заяви відповідача по суті справи кардинально не відрізняються від заяв, поданих під час розгляду інших аналогічних спорів;

- загальний обсяг витраченого адвокатом часу на правову допомогу у справі №911/1461/24 був суттєво завищеним для того, щоб відповідати фіксованому розміру гонорару у 120 000,00 грн., який (гонорар) є завищеним та не співмірним із складністю справи, обсягом наданих послуг.

З огляду на вказане суд першої інстанції цілком вірно:

- врахувавши рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем заяв та матеріалів, їх значення для справи, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, виснував, що витрати на правничу допомогу у розмірі 120 000,00 грн. не відповідають принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованими та пропорційними до предмета спірних правовідносин;

- визнав, що розумним, співмірним та справедливим у цьому випадку буде зменшення заявленої суми компенсації витрат та стягнення з прокуратури на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Колегія суддів зауважує на тому, що саме прокурор повинен довести невідповідність заявленої відповідачем до стягнення вартості послуг з юридичного супровіду в суді першої інстанції вимогам чинного законодавства та обставинам справи, проте прокурором фактично не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає не співмірність зменшеної судом першої інстанції суми (10 000,00 грн.). В свою чергу колегією суддів не встановлено, що надання таких послуг є не доведеними, а визначена судом першої інстанції їх вартість неспіврозмірнимою із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Слід зауважити і на тому, що матеріалами справи підтверджується представництво об'єднанням інтересів відповідача в суді першої інстанції, в той час як прокурор у запереченнях фактично просить взагалі відмовити у стягненні вартості таких послуг, що явно не відповідає принципу господарського судочинства, передбаченому у п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, а саме відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Посилання прокурора на те, що всі процесуальні документи по справі були самостійно підготовлені представником відповідача є безпідставним, оскільки підписання таких документів не свідчить про їх складення, а складення таких документів саме адвокатським об'єднання підтверджено підписаним 26.02.2025 між Адвокатським об'єднанням «Унілекс» та відповідачем підписаний Актом приймання-передачі наданих послуг.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який частково задовольнив заяву відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та присудив до стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн..

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області Київської області від 26.02.2025 та додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 17.03.2025 у справі № 911/1461/24, отже підстав для їх скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга заступника Генерального прокурора Мустеца Ігоря Васильовича задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора Мустеца Ігоря Васильовича на рішення Господарського суду Київської області Київської області від 26.02.2025 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2025 у справі № 911/1461/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області Київської області від 26.02.2025 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2025 у справі № 911/1461/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 10.07.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді Г.А. Кравчук

О.О. Хрипун