79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"10" липня 2025 р. Справа №909/1043/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий - суддя О.В. Зварич
судді С.М. Бойко
Г.Г. Якімець,
розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці б/н від 12.02.2025 року (вх. №01-05/367/25 від 12.02.2025 року; 01-05/368/25 від 12.02.2025 року)
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.01.2025 року (суддя Т.В.Максимів; повне рішення складено 29.01.2025 року)
та на додаткове рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2025 року (суддя Т.В. Максимів; повне рішення складено 10.02.2025 року)
у справі №909/1043/24
за позовом: Фізичної особи-підприємця Прокоп'юк Марії Іванівни (надалі ФОП Прокоп'юк М.І.)
до відповідача: Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
до співвідповідача: Головного управління Державної казначейської служби в Івано-Франківській області
до співвідповідача: Верховинського відділу Державної виконавчої служби у Верховинському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 70 192 грн 38 коп.
Короткий зміст позовних вимог
31.10.2024 року ФОП Прокоп'юк М.І. звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Головного управління Державної казначейської служби в Івано-Франківській області та Верховинського відділу Державної виконавчої служби у Верховинському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 70 192 грн 38 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що стягнення з позивача Верховинським відділом Державної виконавчої служби у Верховинському районі 57 962 грн 38 коп. штрафу на підставі постанови Управління Держпраці в Івано-Франківській області №ІФ2338/540/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 03.11.2021, яка скасована відповідно до рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 у справі №300/1004/22, а також витрат виконавчого провадження в сумі 230 грн 00 коп. та виконавчого збору в сумі 12 000 грн 00 коп., є безпідставним, відтак зазначені кошти належать до повернення відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст оскаржених судових рішень суду першої інстанції
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 29.01.2025 року у справі №909/1043/24 задоволено позов ФОП Прокоп'юк М.І. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ФОП Прокоп'юк М.І. 70 192 грн 38 коп. безпідставно отриманих коштів.
В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці та Верховинський відділ Державної виконавчої служби у Верховинському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (дії яких призвели до стягнення спірних коштів) та Казначейська служба, яка відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету.
Суд також встановив, що оскільки відповідно до наведених норм набувачем сплачених боржником у виконавчому провадженні штрафу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору належать до стягнення саме з Державного бюджету України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача безпідставно набутих коштів у вигляді сплаченого штрафу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в сумі 70 192 грн 38 коп. є обґрунтованою та належить до задоволення.
Додатковим рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2025 року у справі №909/1043/24 частково задоволено заяву ФОП Прокоп'юк М.І. Стягнуто з Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь ФОП Прокоп'юк М.І. 3 500 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 900 грн 00 коп. покладено на позивача.
Суд прийшов до висновку, що критеріям співмірності, пропорційності до предмета спору та розумності їх розміру, відповідають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500 грн 00 коп., які відповідно до приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України належить покласти на відповідача - Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці подало апеляційну скаргу, в якій не погоджується із судовими рішеннями суду першої інстанції. Вважає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема зазначає, що спірні правовідносини регулюються Порядком повернення коштів, який затверджено наказом Міністерства фінансів України №787 від 03.09.2013 року. Вважає, що уповноваженим органом, який контролює справляння надходжень бюджету у цій справі є Міністерство юстиції України. Також не погоджується з розподілом судових витрат. Просить рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.01.2025 року та додаткове рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2025 року у справі №909/1043/24 скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити та судові витрати залити за позивачем.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач не надавав письмового відзиву на апеляційну скаргу. Інші учасники справи також не скористалися правом на подання процесуальних документів.
Апеляційне провадження у справі
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.02.2025 року головуючим-суддею (суддею-доповідачем) у справі №909/1043/24 визначено суддю І.Б.Малех, суддів: С.М. Бойко, Г.Г. Якімець.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Південно-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці б/н від 12.02.2025 (вх. № апеляційного суду 01-05/367/25, 0105/368/25 від 12.02.2025) на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2025 року та на додаткове рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року у справі №909/1043/24.
Відповідно до ухвали Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 року призначено до розгляду апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці в порядку письмовго провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду № 195 від 09.06.2025 року призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 909/1043/24.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.06.2025 року головуючим-суддею (суддею-доповідачем) у справі №909/1043/24 визначено суддю О.В. Зварич, суддів: С.М. Бойко, Г.Г. Якімець.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 року прийнято до провадження апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці б/н від 12.02.2025 (вх. № апеляційного суду 01-05/367/25, 0105/368/25 від 12.02.2025) на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2025 року та на додаткове рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року у справі №909/1043/24 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З'ясовуючи обставини стосовно ознайомлення учасників справи з порядком розгляду даної справи, суд встановив таке.
Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 року про прийняття апеляційної скарги до провадження 23.06.2025 року доставлено до електронних кабінетів учасників справи, що підтверджується довідками відповідального працівника суду.
27.06.2025 року ухвала від 23.06.2025 року відправлена ФОП Прокоп'юк М.І. на адресу, вказану в апеляційній скарзі.
04.07.2025 року вказана ухвала вручена позивачу, що підтверджується відповідною відміткою АТ «Укрпошта» на поштовому відправленні 0601164141709.
Вищенаведеним підтверджується те, що суд вчинив дії щодо належного повідомлення сторін у справі про порядок розгляду справи №909/1043/24.
На час ухвалення даної постанови від сторін у справі не надходило жодних заяв чи клопотань щодо порядку розгляду апеляційної скарги Південно-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2025 року та на додаткове рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року у справі №909/1043/24.
Обставини справи
Як видно із наявних у справі копій документів, 03.11.2021 року відповідно до постанови т.в.о. начальника управління Держпраці в Івано-Франківській області Мазура Руслана Богдановича №ІФ2338/540/АВ/П/ПТ/ТД-ФС на ФОП Прокоп'юк М.І. накладено штраф в сумі 120000 грн 00 коп. за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
20.01.2022 року державний виконавець Верховинського відділу державної виконавчої у Верховинському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 68212786 з примусового виконання постанови №ІФ2338/540/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 03.11.2021.
Відповідно до розпорядження відділу ДВС у Верховинському районі №68212786 від 14.07.2023 року при примусовому виконанні постанови № ІФ2338/540/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 03.11.2021 року із ФОП Прокоп'юк М.І. стягнуто 70 192 грн 38 коп., з яких на користь Головного управління Держказначейства в Івано-Франківській області 57 962 грн 38 коп. штрафу, на користь Державної казначейської служби України 12 000 грн 00 коп. виконавчого збору та 230 грн 00 коп. витрат виконавчого провадження.
05.02.2024 року року Івано-Франківський окружний адміністративний суд у справі №300/1004/22 ухвалив рішення, відповідно до якого позов ФОП Прокоп'юк М.І. до відповідачів Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови задоволив; визнав протиправною та скасував постанову Управління Держпраці в Івано-Франківській області за № ІФ2338/540/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 03.11.2021 року про накладення на ФОП Прокоп'юк М.І. штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в сумі 120 000 грн 00 коп. Вказане рішення набрало законної сили 16.07.2024 року.
10.09.2024 року державний виконавець Верховинського відділу державної виконавчої у Верховинському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 68212786 на підставі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 у справі №300/1004/22.
Однак станом на 31.10.2024 року грошові кошти, які стягнуті з позивача на підставі постанови, яка в подальшому у судовому порядку була визнана незаконною та скасована, йому не повернені, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із частиною 1, 2 статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що учасниками цивільних відносин є, зокрема, держава Україна.
Відповідно до частини 1 статті 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
За змістом статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Статтею 174 Цивільного кодексу України передбачено, що держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
За положеннями частини 2, 3 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Згідно із частиною 7 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Враховуючи вищеописані норми, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що скасування рішення, у зв'язку з виконанням якого стягувався виконавчий збір, є підставою для повернення відповідних коштів, адже правова підстава для їх стягнення є такою, що відпала.
Абзацом 1 частини 3 статті 17 Цивільного кодексу України передбачено, що орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.
За положеннями частини 2 статті 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до абзацу 1, 9 пункту 5 Розділу І Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787 (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов'язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб'єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).
У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 ЦК України).Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 ЦК України).
Згідно із частиною 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 року у справі №910/5880/21 зазначив:
«Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.
Порядок № 787 застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях, тоді як для кондикційних зобов'язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.»
У цій справі суд встановив, що відповідачем є держава, яка бере участь у справі через Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці та Верховинський відділ Державної виконавчої служби у Верховинському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (дії яких призвели до стягнення спірних коштів) та Казначейська служба, яка відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету.
Оскільки відповідно до наведених норм набувачем сплачених боржником у виконавчому провадженні штрафу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору належать до стягнення саме з Державного бюджету України.
Враховуючи вищеописані норми, правову позицію Великої Палати Верховного Суду та встановлені у цій справі обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що виконавча служба не отримувала кошти чи вони утримуються за наявності правових підстав або ж були повернуті позивачу, вимога позивача про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача безпідставно набутих коштів у вигляді сплаченого штрафу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в сумі 70 192 грн 38 коп. є обґрунтованою та належить до задоволення.
Щодо витрат на правничу допомогу апеляційний господарський суд зазначає наступне.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
У відповідності до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
За приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 викладена правова позиція про те, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору або є неспівмірним зі складністю справи.
У цій справі суд встановив, що відповідно до Акта (опису) робіт (наданих послуг) та витрат робочого часу від 29.10.2024 включені такі послуги:
1.Збір документів, аналіз та вивчення матеріалів справи 2 год. (700 грн за 1 год.) -1400 грн;
2.Складання позовної заяви, підготовка додатків, надсилання матеріалів відповідачам 5 год. (700 грн за 1 год) - 3500 грн;
3. Складання процесуальних заяв 2 год (700 грн за 1 год.) -1 400 грн;
4.Участь в судових засіданнях Господарського суду Івано-Франківської області відповідно до журналу судових засідань - 2 100 грн.
Місцевий господарський суд при визначені розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу взяв до уваги ту обставину, що спір у цій справі для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом. Великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які належать дослідженню адвокатом, і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив би значний час.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що критеріям співмірності, пропорційності до предмета спору та розумності їх розміру, відповідають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500 грн 00 коп., які відповідно до приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України належить покласти на відповідача - Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 900 грн 00 коп. на позивача.
Враховуючи вищеописані норми та встановлені обставини, колегія суддів вважає правомірним наведений висновок суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного апеляційний господарський суд констатує, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права із з'ясуванням усіх обставин справи.
Доводи апелянта не спростовують висновків оскаржуваних судових рішень місцевого господарського суду.
Отже, за наслідками апеляційного перегляду оскаржених судових рішень судова колегія констатує, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують висновків, наведених у рішенні господарського суду Івано-Франківської області від 29.01.2025 року та додатковому рішенні господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2025 року у справі №909/1043/24.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, ухвалив законні та обґрунтовані рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому їх необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 8, 86, 123, 124, 126, 129, 244, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці б/н від 12.02.2025 року (вх. № 01-05/367/25 від 12.02.2025 року; 01-05/368/25 від 12.02.2025 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.01.2025 року та додаткове рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2025 року у справі №909/1043/24 - без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Справу повернути в господарський суд Івано-Франківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий суддя О.В. Зварич
Суддя С.М. Бойко
Суддя Г.Г. Якімець