02 липня 2025 року
м. Київ
справа № 490/3580/21
провадження № 61-4197св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Служба у справах дітей Миколаївської міської ради, орган опіки та піклування Миколаївської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мотельчук Юлія Ігорівна, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 березня
2025 року у складі колегії суддів: Локтінової О. В., Крамаренко Т. В.,
Шаманської Н. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 28 липня 2000 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у період якого у них народилися: донька ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , син ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , син ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 , син ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивачка зазначала, що відповідач не цікавиться життям дітей, припинив з ними будь-яке спілкування. Крім стягнутих аліментів, які він сплачував невчасно та не в повному обсязі, іншої матеріальної допомоги на утримання дітей не надавав та не надає. Діти не отримують від батька подарунків на день народження та інші свята.
Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не цікавиться їх розвитком та досягненнями, тобто самоусунувся від виховання дітей, спілкування з ними, не підтримує та свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Унаслідок такого ставлення відповідача до дітей доньки ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ) та ОСОБА_6 виявили бажання змінити своє прізвище « ОСОБА_5 » на її дівоче « ОСОБА_5 », що додатково свідчить про реальну втрату зв'язку з батьком та відсутність спілкування з ним.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_9 .
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва у складі судді Коваленка І. В. від 16 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено. Скасовано заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 листопада
2023 року.
Протокольною ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2024 року до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачки залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які досягли повноліття.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва у складі судді
Коваленка І. В. від 08 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що проживання дитини одним із батьків, які знаходяться в неприязних стосунках, може вплинути на ставлення дітей до одного з батьків, який окремо проживає. Оскільки діти знаходяться під постійним впливом матері, з якою проживають, їхня думка про доцільність позбавлення батьківських прав не є визначальною.
Урахувавши заперечення відповідача стосовно позбавлення його батьківських прав, сплату ним аліментів на утримання дітей, розмір аліментів, стосунки між сторонами, а також те, що в інтересах дітей буде збереження їх зв'язків із обома батьками, суд дійшов висновку про недоведеність позивачкою свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а отже й підстав для застосування для ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав.
Постановою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У цій постанові Верховним Судом зазначено, що суд не надав оцінки ставленню дітей до батька, безпосередньо під час розгляду справи думку дітей не з'ясував; не надав належної правової оцінки доводам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які категорично заперечували проти налагодження стосунків з біологічним батьком; не з'ясував, чи відповідає найкращим інтересам дітей налагодження сімейних стосунків з рідним батьком, з яким вони не спілкуються з 2015 року; не встановив, які дії вчиняв відповідач з метою налагодження стосунків з дітьми, чи виконав рекомендації органу опіки та піклування стосовно виконання обов'язків та чи змінилася його поведінка; не з'ясував, які дії вчиняв відповідач для здійснення своїх батьківських прав та обов'язків після ухвалення рішення судом першої інстанції, що свідчить про зміну його поведінки стосовно дітей; коли він планував з ними відновити спілкування, чи які у нього існують перешкоди для вчинення таких дій.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 березня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та сина
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вирішено питання про судовий збір.
Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із наявності підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_6 та синів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , оскільки він не піклується тривалий час (9 років) про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчанням, підготовку до самостійного життя, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу. Згідно з поясненнями дітей, відповідач з 2016 року не спілкується з ними, на їх бажання спілкуватись відповідав ігноруванням. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дітей. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач не змінив своєї поведінки після попередження органу опіки та піклування про відповідальність за невиконання батьківських обов'язків і не вчинив жодних дій для здійснення батьківських обов'язків.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
01 квітня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_2 - адвокат Мотельчук Ю. І. подала касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування частини першої статті 261 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року у справі № 755/3644/19,
від 23 червня 2021 року у справі № 953/18837/19 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на те, що відповідач наразі щомісячно сплачує аліменти безпосередньо на рахунки позивачки у розмірі, визначеному судовими рішеннями, не допускаючи прострочення. Наявну заборгованість за аліментами, яка виникла не з вини відповідача, останній постійно зменшує, сплачуючи на розрахунки відділу ДВС, що свідчить про наявний інтерес до дітей та своє розуміння батьківського обов'язку.
За таких обставин, твердження позивачки про те, що відповідач не вчиняв жодних дій для здійснення своїх батьківських прав та обов'язків спростовуються матеріалами справи.
Відповідач наразі не має жодної фізичної можливості відновити зв'язок з дітьми, оскільки останні не бажають з ним спілкуватися чи бачитися.
Після введення в Україні воєнного стану через військову агресію він та діти виїхали до інших країн. Зазначає, що перебування дітей та батька у різних країнах та необізнаність останнього про точне місце перебування дітей, їх номерів телефонів чи інших засобів зв'язку, повністю позбавляє його можливості налагоджувати з дітьми контакти.
Позиція дітей, яка висловлена в судовому засіданні не може бути пріоритетною, оскільки є ситуативною, сформованою під впливом матері.
Судом апеляційної інстанції не було взято до уваги, що відповідач, виконуючи рекомендації органу опіки та піклування, а також застереження суду щодо недопустимої поведінки нехтування своїми батьківськими обов'язками намагався змінити ставлення дітей до себе.
Останній ніколи свідомо не ухилявся від виконання батьківських обов'язків, а тому твердження суду, що відповідач своєї поведінки не змінив, є хибним.
Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу
20 квітня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому остання просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Зазначає про те, що відповідач має борги зі сплати аліментів на утримання власних дітей. З часу розлучення із відповідачем в
2015 році всі діти проживали разом із позивачкою і з цього часу відповідач не з'являвся в житті дітей, ніколи не вітав їх зі святами та днями народження. Він не цікавився та не цікавиться їх розвитком та життям, не змінив свою поведінку після попередження органу опіки та піклування. Зазначає, що їх житло у
м. Миколаєві у травні 2022 року було пошкоджене від вибуху, однак відповідач не надав жодної допомоги, не поцікавився безпекою своїх дітей. Відповідач мав змогу дізнатися місце перебування дітей, щоб з ними зустрітися, оскільки на початку кожного засідання у позивачки та дітей судді запитують актуальну адресу їх перебування. ОСОБА_2 жодного разу не прибув у судові засідання у даній справі, не ініціював безпосередню участь у слуханні справи за допомогою відеоконференцзв'язку, що свідчить про його незацікавленість у вирішенні спору та налагодженні контактів з дітьми. Посилається на те, що сума заборгованості за аліментами на час розгляду справи складала 707 146, 99 грн, відповідач
з 2018 року до 2025 року погашав заборгованість за виключенням, коли йому потрібно було зняти арешти з його майна та уникнути відповідальність за несплату аліментів. Відповідач почав сплачувати заборгованість за аліментами лише після вжиття державним виконавцем заходів із примусового відчуження його майна та після трьох років з часу відкриття провадження у цій справі. Звертає увагу, що саме за апеляційною і касаційною скаргами дітей ОСОБА_6 і ОСОБА_7 були відкриті апеляційне і касаційне провадження на судові рішення, якими їх батька не позбавили батьківських прав.
20 квітня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому остання просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Указує на те, що апеляційним судом було встановлено дійсні обставини справи про те, що відповідач не вчиняв жодних дій для здійснення своїх батьківських прав та обов'язків, а використовує статус багатодітного батька заради виїзду за кордон під час війни. Відповідач не враховує її думку про небажання спілкуватися з ним. Також зауважує, що батько, нібито бажаючи спілкуватися з дітьми, жодного разу не взяв участь у судових засіданнях за допомогою відеоконференцзв'язку, заблокував номери телефонів дітей у месенджерах. Посилається на те, що 10 років свого життя (з 2015 року до 2025 року) вона взагалі не отримувала батьківської турботи. Зазначає, що їй зараз 21 рік, вона має власну думку щодо позбавлення батьківських прав відповідача, однак батько не хоче її враховувати.
У квітні 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Зазначає, що батько протягом десяти років не цікавився дітьми, не проявляв жодної заінтересованості у їхньому вихованні. Усі доводи батька щодо неможливості піклуватися про дітей через війну є помилковими, оскільки існує інші засоби комунікації (телефон і інтернет) за допомогою яких він міг спілкуватися з дітьми, однак він навіть не намагався налагодити з дітьми зв'язок. Зазначив, що саме він порадив матері звернутися до суду про позбавлення батьківських прав та вказує, що батько свідомо не платив аліменти т не цікавився, чи діти у безпеці, коли почалася війна.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
29 квітня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 28 липня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2015 року (справа № 487/7474/15-ц).
У період шлюбу у них народилися діти: 28 жовтня 2000 року - донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 - донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 - син ОСОБА_9 .
Після розірвання шлюбу у 2015 році діти проживали із ОСОБА_1 у
м. Миколаєві.
У зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України та пошкодженням житла позивачки внаслідок обстрілів, ОСОБА_1 у березні
2022 року разом з дітьми виїхала до Республіки Грузія, де проживає до цього часу.
З характеристик ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 під час навчання у Миколаївській гімназії № 2, тренування в Народному ансамблі бального танцю «Грація», спортивному клубі ГО СК «Інвіктус» та ОСОБА_9 під час навчання у Миколаївській спеціалізованій школі № 59 вбачається, що мати ОСОБА_1 приділяла належну увагу вихованню дітей та була позитивним прикладом для них. З батьком, ОСОБА_2 , співробітники учбових закладів не знайомі, оскільки весь період навчання дітей він не виявляв зацікавленості в їх шкільному та позашкільному житті. Батьківські збори, шкільні та позашкільні заходи з участю дітей він не відвідував.
Відповідно до характеристик ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 під час навчання у школі № 41 м. Тбілісі (Республіка Грузія), мати
ОСОБА_1 завжди цікавиться шкільними успіхами синів, приділяє дітям належну увагу, займається їх вихованням. Батько дітей до школи ніколи не з'являвся, навчанням синів не цікавився, ніяких контактів з вчителями, класними керівниками не підтримує (а. с. 69-72, т. 4).
На підставі судових рішень з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дітей. Увесь період виконання вказаних рішень наявна заборгованість за аліментами.
Відповідно до розрахунку державного виконавця у виконавчому провадженні
№ НОМЕР_5 станом на 25 червня 2024 року, який був на час ухвалення рішення судом першої інстанції, сукупний розмір заборгованості відповідача зі сплати аліментів, які стягуються на користь ОСОБА_1 на утримання синів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , становив 347 469,00 грн.
Відповідно до розрахунку державного виконавця у виконавчому провадженні
№ НОМЕР_3 сукупний розмір заборгованості відповідача зі сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_6 станом на 25 червня 2024 року складав 188 269,00 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2024 року (справа № 490/3580/21) ОСОБА_2 оголошено в розшук у зв'язку із невиконанням судових рішень про сплату аліментів на утримання дітей.
Згідно з інформацією Інгульського ВДВС у м. Миколаєві від 28 лютого 2025 року у відділі перебуває на виконанні зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_8 , сина ОСОБА_9 , доньки ОСОБА_5 , доньки ОСОБА_6 , сина ОСОБА_7 . До складу зведеного виконавчого провадження входять виконавчі провадження
№ НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_3, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8.
Облікова картка на зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 свідчить, що залишок, що підлягає стягненню становить 707 146,99 грн, у цю суму входить 551 438,99 грн заборгованості у виконавчому провадженні № НОМЕР_8 щодо виконання виконавчого листа № 2/489/674/24, де стягувачем є ОСОБА_1 , 154 800 грн заборгованості у виконавчому провадженні № НОМЕР_7 щодо виконання виконавчого листа № 2/489/1/24, де стягувачем є ОСОБА_3 ,
908 грн заборгованості у виконавчому провадженні № НОМЕР_6 щодо виконання виконавчого листа № 2/489/189/23, де стягувачем є Державна судова адміністрація України.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Миколаївської міської ради від 04 лютого 2022 року орган опіки та піклування дійшов висновку про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітніх синів: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Орган опіки та піклування взяв до уваги довідки навчального закладу Миколаївської спеціалізованої школи І ступеня № 59, відповідно до якої за час навчання ОСОБА_9 та ОСОБА_7 їх батько не цікавився успіхами у навчанні, не брав участь у батьківських зборах, врахував рішення про стягнення аліментів, напружені стосунки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 з батьком, однак вважав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують своїх батьківських обов'язків, а тому рекомендував відповідачу налагодити відносини з дітьми та в повному обсязі виконувати свої батьківські обов'язки. На засіданні органу опіки та піклування відповідач був присутнім та заперечив проти позбавлення його батьківських прав (а. с. 105-107, т. 1).
Відповідно до соціально-психологічних висновків від 01 грудня 2021 року, зроблених на замовлення органу опіки та піклування, стосунки дітей ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 з батьком є напруженими, емоційно важкими, конфліктними. Між ними відсутній зв'язок, який допомагає розвитку особистості дітей. По відношенню до батька діти відчувають злість, образу, занепокоєння та страх через те, що останній з ними не піклується, не приділяє уваги, ігнорує їх потреби та не враховує інтереси, що сприймається як непотрібність батькові (а. с. 96-101, т. 5).
У судовому засіданні 03 березня 2025 року суд апеляційної інстанції з'ясував думку дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , які пояснили, що відповідач мав можливість виконувати свої батьківські обов'язки, не виявляв такого бажання, спілкувався він з ними нерегулярно, тільки у 2016 році, потім повністю припинив спілкування. Коли вони намагалися вийти на зв'язок з ним, відповідач сказав вирішувати їх нагальні питання самостійно, а потім заблокував зв'язок з ними. 9 років батька немає в їх житті. Він не піклується про них і не приділяє жодної уваги. Матеріально батько їх став забезпечувати шляхом нерегулярної сплати аліментів тільки завдяки судовим рішенням про стягнення аліментів, при виконанні яких накладалися арешти на майно батька та вводилися певні заборони, а також ініціювання ними питання про позбавлення його батьківських прав. Навіть під час розгляду справи в суді про позбавлення батьківських прав поведінка відповідача не змінилася. Він не намагається налагодити зв'язок з ними та не цікавиться їх життям. Діти висловили бажання про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки він тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо їх виховання.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що зазначена касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржуване судове рішення відповідає з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , посилалася на те, що він ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дітей, зокрема він не бере участі у вихованні та догляді за дітьми. Діти перебувають на утриманні та забезпеченні матері.
Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивачка визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19,
від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19).
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (див. постанову Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №404/3499/17).
Приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21).
У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №366/2047/18 зазначено, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.Факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) 30 червня 2020 року ухвалив рішення у справі «Ilya Lyapin v. russia» (заява № 70879/11), за обставин якої, заявник із 2003 року не проживав разом зі своїм сином 2001 року народження, а з 2004 року не брав участі у вихованні сина та лише час від часу надавав фінансову допомогу. Отже на час позбавлення заявника батьківських прав він не проживав з дитиною на протязі восьми років і не підтримував зв'язок протягом семи років. Дитина була інтегрована в свою родину, глибоко прив'язана до матері, брата та нового чоловіка матері, з яким проживала протягом семи років, та який повністю взяв на себе роль батька і мав намір усиновити дитину.
ЄСПЛ звернув увагу на суперечливі аргументи заявника, який з одного боку пояснював, що вирішив не втручатися у життя сина та дати йому можливість «адаптуватися до нової сім'ї», а з іншого боку вказував, що колишня дружина перешкоджала його контактам з дитиною.
Однак ЄСПЛ не вважав вказані аргументи переконливими, вказавши, що якщо припустити, що заявник добровільно усунувся від життя своєї дитини, щоб дати їй можливість адаптуватися до нового чоловіка своєї матері, то незрозуміло чому цей період «адаптації» тривав сім років. Крім того, заявник ніколи не звертався за допомогою до органів опіки та піклування чи національних судів для організації доступу та контактів з дитиною.
На думку ЄСПЛ, заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, - може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв'язку між ними і відчуження дитини від нього.
Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв'язків між ним і його сином і, таким чином, підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв'язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини.
ЄСПЛ, розглядаючи справи на підставі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово вказував на необхідність поглибленого вивчення національними судами всієї сімейної ситуації і відповідних факторів, а також проведення збалансованої та обґрунтованої оцінки відповідних інтересів кожної особи з постійним прагненням віднайти найкраще рішення для дітей (див. рішення у справах Sahin v. Germany [GC], № 30943/96, §§ 64-68, ECHR 2003-VIII; Sommerfeld v. Germany [GC], № 31871/96, §§ 62-64, ECHR 2003-VIII (витяги); C. v. Finland, № 18249/02, § 52, 09 травня 2006 року; та Z.J. v. Lithuania, № 60092/12, §§ 96-100, 29 квітня 2014 року).
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , оскільки він не піклується тривалий час (9 років) про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, взагалі не спілкується з дітьми, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини.
Апеляційний суд дійшов правильного висновку про винну поведінку батька та свідоме нехтування ним своїми обов'язками.
Докази того, що після розлучення з матір'ю дітей у 2015 році, він проявляв інтерес до спілкування з дітьми, у матеріалах справи відсутні. Відповідач не вчинив належних дій для здійснення своїх батьківських прав та обов'язків.
Суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду, на підставі яких було скасовано попередню постанову апеляційного суду, що свідчить про дотримання ним положення частини п'ятої статті 411 ЦПК України.
Зокрема, суд апеляційної інстанції у судовому засіданні 03 березня 2025 року з'ясував думку дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , які пояснили, що відповідач мав можливість виконувати свої батьківські обов'язки, однак не виявляв такого бажання, спілкувався він з ними нерегулярно, тільки у
2016 році, потім повністю припинив спілкування. Коли вони намагалися вийти на зв'язок з ним, відповідач сказав вирішувати їх нагальні питання самостійно, а потім заблокував зв'язок з ними. 9 років батька немає в їх житті. Він не піклується про них і не приділяє жодної уваги. Матеріально батько їх став забезпечувати шляхом нерегулярної сплати аліментів тільки завдяки судовим рішенням про стягнення аліментів, при виконанні яких накладалися арешти на майно батька та вводилися певні заборони, а також ініціювання ними питання про позбавлення його батьківських прав. Навіть під час розгляду справи в суді про позбавлення батьківських прав поведінка відповідача не змінилася. Він не намагається налагодити зв'язок з ними та не цікавиться їх життям. Діти висловили бажання про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки він тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо їх виховання.
Суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення надав оцінку категоричній думці дітей, які досягли такого віку і ступеню зрілості, за яких суд має ставитися серйозно до їх думок, врахувавши найкращі інтереси дітей.
Верховний Суд погоджується з такою оцінкою думки дітей, оскільки вона ґрунтується на аналізі інших важливих факторів, що є фактичною повагою до сімейного життя.
Так, ще у грудні 2021 року, згідно з даними соціально-психологічних висновків, діти ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 відчували, що стосунки з батьком є напруженими, емоційно важкими, конфліктними. Також відчували злість, образу, занепокоєння та страх через те, що батько ними не піклується, не приділяє уваги, ігнорує їх потреби та не враховує інтереси, що сприймається як непотрібність батькові.
У березні 2025 року позиція хлопчиків, а також дочки ОСОБА_6 відносно батька не змінилась.
Очевидно, що зі спливом часу діти стали більш зрілими, здатними сформулювати свою думку з питання збереження чи розриву юридичного зв'язку з батьком. В цій справі двоє дітей ( ОСОБА_6 і ОСОБА_7 ) самостійно подавали процесуальні документи, спрямовані на позбавлення відповідача батьківських прав.
Даних про цілеспрямовані дії матері на погіршення відносин між дітьми та батьком, матеріали справи не містять.
З урахуванням того, що в силу статті 165 СК України дитина, яка досягла 14 років, має право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, суд апеляційної інстанції дав належну вагому оцінку думці дітей, зазначивши про пріоритет інтересів дітей над правами батька.
Отже, доводи касаційної скарги про те, що позиція дітей у цій справі не може бути пріоритетною та нав'язана позивачкою є необґрунтованими.
При цьому суд враховує, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на час подання позовної заяви були неповнолітніми, однак досягли повноліття під на час розгляду справи, однак такі обставини не можуть бути підставою для відмови у позові щодо позбавлення відповідача батьківських прав відносно цих дітей. Незважаючи на досягнення нимиповноліття, суд повиненвстановити обґрунтованість чи необґрунтованість передбачених статтею 164 СК України підстав позову про позбавлення відповідача батьківських прав та ухвалити відповідне судове рішення (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21).
Посилання відповідача на те, що в нього були перешкоди для налагодження відносин з дітьми, належними доказами не доведені.
Після того, як орган опіки та піклування роз'яснив йому порядок участі у вихованні дітей та попередив про відповідальність за невиконання батьківських обов'язків (лютий 2022 року) відповідач своєї поведінки не змінив.
Як і не змінив свою поведінку після ухвалення заочного рішення Ленінським районним судом м. Миколаєва 16 листопада 2023 року про позбавлення відповідача батьківських прав.
Слід зазначити, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21,
від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).
Посилання відповідача на те, що діти проживають за межами України, а тому у нього не має можливості спілкуватися з дітьми не беруться колегією суддів до уваги, оскільки таке не перешкоджало батьку брати участь у вихованні дітей, враховуючи те, що він також проживає за межами України. Крім особистих зустрічей відповідач міг спілкуватися з дітьми за допомогою інших засобів зв'язку (телефон, інтернет), чого ним зроблено не було. Суд враховує, що матеріали справи містять дані про місце навчання дітей у Республіці Грузія (а. с. 69-72, т. 4), і під час розгляду цієї справи суд з'ясовував місце перебування дітей, останні надавали в суді свою думку.
Однак будь-яких доказів, що батько намагався зустрітися з дітьми, хоча б в межах судових засідань, та налагодити з ними зв'язок матеріали справи не містять.
Крім того, матеріали справи не містять доказів, що відповідач звертався за допомогою до органів опіки та піклування чи судів для організації доступу та контактів з дітьми.
За таких обставин, доводи касаційної скарги про наявність перешкод у спілкуванні з дітьми є такими, що не підтвердженні будь-якими доказами.
Також ґрунтується на матеріалах справи висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідач протягом значного періоду часу не сплачує аліменти у належному розмірі, станом на 25 червня 2024 року (на час ухвалення рішення судом першої інстанції) сукупний розмір заборгованості відповідача зі сплати аліментів, які стягуються на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , становив 535 738 грн.
Облікова картка на зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 свідчить, що залишок, що підлягає стягненню становить 707 146,99 грн, у цю суму входить 551 438,99 грн заборгованості у виконавчому провадженні № НОМЕР_8 щодо виконання виконавчого листа № 2/489/674/24, де стягувачем є ОСОБА_1 , 154 800 грн заборгованості у виконавчому провадженні № НОМЕР_7 щодо виконання виконавчого листа № 2/489/1/24, де стягувачем є ОСОБА_3 .
У зв'язку із ухиленням відповідача від сплати аліментів державним виконавцем вчинено ряд заходів примусового виконання виконавчих документів, зокрема у виконавчих провадженнях № № НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_3, НОМЕР_5 винесено постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, тимчасового обмеження боржника у праві полювання, користування зброєю, у праві керування транспортними засобами (а. с. 75, 78, 79, 84, 90, т. 3).
Також ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2024 року задоволено подання державного виконавця про оголошення ОСОБА_2 у розшук (а. с. 122, 123, т. 3).
Зазначене свідчить про умисне ухилення відповідача від сплати аліментів та надання дітям фінансової допомоги, враховуючи обізнаність відповідача про виконавчі провадження та наявність заборгованості.
Суд враховує, що відповідач почав частково погашати заборгованість за аліментами лише після звернення позивачки із позовом, що може свідчити про намагання уникнути негативного для нього вирішення спору, а не піклування про дітей за їх матеріальне становище, тому доводи касаційної скарги про виникнення заборгованості за аліментами не з вини відповідача є помилковими.
Усе вищенаведене свідчить про свідому та винну поведінку ОСОБА_2 в ухиленні від виконання обов'язків щодо виховання дітей.
Така поведінка відповідача призвела до того, що був втрачений зв'язок між ним та дітьми, які після тривалого нехтування ним батьківськими обов'язками, висловили бажання про позбавлення його батьківських прав. Діти категорично заперечують стосовно налагодження стосунків з біологічним батьком.
Згідно з частиною шостою статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Що стосується висновку органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, апеляційний суд правильно не взяв його до уваги, оскільки він є недостатньо обґрунтованим. До такого висновку орган опіки та піклування дійшов тільки через недостатність доказів (таке формулювання вказано у висновку), що не позбавляло його можливості отримати і дослідити додаткові докази, щоб висновок був беззаперечним.
Крім того, орган опіки та піклування не врахував соціально-психологічних висновки від 01 грудня 2021 року, зроблені на його замовлення, відповідно до яких стосунки дітей ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 з батьком є напруженими, емоційно важкими, конфліктними. Між ними відсутній зв'язок, який допомагає розвитку особистості дітей. По відношенню до батька діти відчувають злість, образу, занепокоєння та страх через те, що останній з ними не піклується, не приділяє уваги, ігнорує їх потреби та не враховує інтереси, що сприймається як непотрібність батькові (а. с. 96-101, т. 5).
Отже, враховуючи обставини справи та думку дітей сторін, висновок органу опіки та піклування правильно оцінений судом апеляційної інстанції як такий, що не відповідає інтересам дітей.
У справі «Мамчур проти України» (рішення від 16 липня 2015 року, заява
№ 10383/09) ЄСПЛ зазначив, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Відповідно до висновків ЄСПЛ у справах про права дітей та забезпечення їхніх найкращих інтересів, взаємна потреба батьків і дітей у сімейному контакті один з одним є чи не найважливішою складовою поняття «сімейне життя», і заходи, що перешкоджають задоволенню таких потреб, є втручанням у відповідне право, захищене статтею 8 Конвенції. Тому такі заходи мають обов'язково відповідати нагальній соціальній потребі, що переслідується, та не порушувати справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між відповідними конкуруючими інтересами, з пріоритетом забезпечення найкращих інтересів дитини (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2017 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії», заява № 37283/13, від 18 червня 2019 року у справі «Хаддад проти Іспанії», заява № 16572/17).
У рішенні ЄСПЛ від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», заява № 8793/79, Суд вважає, що захід має бути як відповідним поставленій меті, так і пропорційним їй. Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.
На думку суду, заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з дітьми, враховуючи їх вік станом на 2016 рік, коли їх контакт з батьком припинився, може призвести до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв'язку між ними і відчуження дітей від нього.
Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв'язків між ним і його дітьми і, таким чином, підштовхнула думку дітей проти нього, враховуючи нерегулярну та не у повному обсязі сплату аліментів.
Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин між дітьми та батьком, що є найважливішою складовою поняття «сімейне життя», протягом десяти років, що передували прийняттю судом апеляційної інстанції постанови, у суду відсутні підстави вважати, що анулювання юридичного зв'язку між батьком і дітьми негативно вплинуло на ці відносини.
Отже, позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей не суперечить інтересам останніх, які висловилися за такий результат вирішення спору, посилаючись на відсутність батька в їхньому житті та виконання ним батьківських обов'язків.
Верховний Суд зазначає, що за обставин цієї справи позбавлення відповідача батьківських прав здійснено згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дітей, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року у справі № 755/3644/19,
від 23 червня 2021 року у справі № 953/18837/19, помилкові, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Зокрема, у справах № № 553/2563/15, 755/3644/19 судом встановлено відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, тоді як у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, встановив свідому та винну поведінку ОСОБА_2 в ухиленні від виконання обов'язків щодо виховання дітей.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мотельчук Юлія Ігорівна, залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович