09 липня 2025 року
м. Київ
справа № 760/5414/21
провадження № 61-6523св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивачі:ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - акціонерне товариство «Сенс Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва у складі судді Зуєвич Л. Л. від 26 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Невідомої Т. О., Соколової В. В., від 19 березня 2025 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (після зміни найменування - АТ «Сенс Банк») про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного в формі застереження, що міститься в іпотечному договорі.
Позовну заяву мотивовано тим, що 27 грудня 2007 року між ОСОБА_5 та
АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є відповідач, укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 150 000 грн до 27 грудня 2037 року.
На забезпечення виконання умов договору, 27 грудня 2007 року було укладено договір іпотеки, до якого 08 серпня 2011 року внесено зміни, відповідно до яких ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 2.5 договору сторони домовились викласти, зокрема, пункт 12.3 іпотечного договору в такі редакції:
«12.3.1. Сторони домовились, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки здійснюється відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі наступного застереження: задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Сторони цього договору дійшли згоди, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя предмет іпотеки є зазначене в цьому договорі застереження, яке за своїми правовими наслідками передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, сторони домовились, що суб'єкт оціночної діяльності визначається іпотекодержателем. У випадку перевищення вартості предмета іпотеки, що вказана у висновку суб'єкта оціночної діяльності над розміром заборгованості іпотекодавця за основним зобов'язанням, іпотекодержатель перераховує згідно діючого законодавства України різницю на поточний рахунок іпотекодавця.
Сторони з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту пункту 12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця.
12.3.2. Сторони домовились, що продаж предмета іпотеки здійснюється згідно
ст. 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі наступного застереження: задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом продажу предмета іпотеки від імені іпотекодержателя будь-якій особі.
Продаж предмета іпотеки здійснюється за ціною, що буде встановлена за згодою між сторонами або на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, сторони домовились, що суб'єкт оціночної діяльності визначається іпотекодержателем.
Для реалізації іпотекодержателем права звернути стягнення на предмет іпотеки способом визначеним п.п. 12.3.2 цього договору, іпотекодавець, керуючись ст. 237-239 ЦК України уповноважує іпотекодержателя отримувати витяги з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо предмета іпотеки представляти інтереси іпотекодавця в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, бюро технічної інвентаризації, установах, організаціях та підприємствах незалежно від форми їх власності, у відносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами (незалежно від їх форм власності) з питань, пов'язаних із предметом іпотеки підписувати відповідні заяви та запити, отримувати будь-які документи відносно предмета іпотеки, а також отримувати грошові кошти, виручені від продажу, та спрямовувати їх на відшкодування витрат іпотекодержателя та погашення заборгованості за основним зобов'язанням.
При цьому іпотекодавець свідчить, що виконання дій, визначених попереднім абзацом п.п.12.3.2 цього договору здійснюються іпотекодержателем на підставі цього договору, без отримання будь-якої окремої довіреності.
Якщо предмет іпотеки буде продано за суму більшу, ніж сума заборгованості за основним зобов'язанням витрат іпотекодержателя, залишок грошових коштів від продажу предмету іпотеки іпотекодержателя повернути на поточний рахунок іпотекодавця.
12.4. Згідно з окремим договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним між сторонами, який передбачає наступні способи звернення стягнення на предмет іпотеки:
·передачу іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов'язання у порядку, встановлено ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;
·укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки від імені іпотекодержателя у порядку встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»;
12.5. У разі застосування Іпотекодержателем п. 12.3. або 12.4 цього договору, Іпотекодавець протягом трьох робочих днів з дати, у яку Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки (визначається відповідно до пункту 11 цього договору), зобов'язаний передати Іпотекодержателю на його вимогу технічну документацію та іншу документацію на Предмет іпотеки, необхідну для реєстрації за Іпотекодержателем права власності на Предмет іпотеки або укладення Іпотекодержателем договору купівлі-продажу Предмета іпотеки».
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 квітня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Альфа-Банк» за кредитним договором від 27 грудня 2007 року на загальну суму 1 403 215,35 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки -квартиру АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Вважають, що зазначені застереження щодо задоволення вимог іпотекодержателя не відповідають вимогам закону, оскільки на переконання позивачів, після набрання 17 квітня 2014 року законної сили рішенням Апеляційного суду міста Києва, добровільне задоволення ОСОБА_1 вимог іпотекодержателя на підставі договору можливо законно вчинити виключно через укладення сторонами відповідної мирової угоди і передачі її на затвердження суду, що ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в порядку статті 434 ЦПК України.
Зазначали, що АТ «Альфа-Банк», скориставшись прогалинами в чинному законодавстві, вирішив вчинити пряме зловживання своїми правами і здійснити вже після набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, так зване «позасудове врегулювання спору» із ОСОБА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який (договір) втратив свою юридичну силу 17 квітня 2014 року. АТ «Альфа-Банк» вирішив обійти норми частини першої статті 36 Закону «Про іпотеку» скористатись тим, що наразі в законодавстві, що регулює порядок державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття іпотекодержатилем за певних умов права власності на предмет іпотеки є законодавча прогалина, яка дозволяє іпотекодержателю всупереч частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» в будь-який час не тільки до, а й вже після набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки і всупереч цьому рішенню та чинному законодавству в односторонньому порядку вирішити питання про позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, і вже після набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки самочинно в односторонньому порядку здійснити державну реєстрацію прав власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.
Посилаючись на викладене, позивачі просили визнати недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, що міститься в іпотечному договорі від 27 грудня 2007 рок із змінами та доповненнями, а саме: пункт 12.3 (підпункти 12.3.1. та 12.3.2. пункту 12.3.) іпотечного договору та пункт 2.5. договору від 08 серпня 2011 року про внесення змін до іпотечного договору на підставі частин першої, третьої статті 215 та частин першої, третьої статті 203 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 26 липня 2024 року
у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорювані умови договору не суперечать вимогам чинного законодавства, сторони досягли згоди з усіх умов, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх волі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 26 липня 2024 року змінено та викладено мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові, однак не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (стверджували, що проживають у спірній квартирі) не є сторонами оспорюваного правочину, визнання такого правочину недійсним не породжує для позивачів настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на їх права та обов'язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу, що має наслідком відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_2 саме з цих підстав.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вважав, що останній не навів обставин, які давали б підстави для визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного в формі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.
Суд відхилив твердження позивача про те, що спірне застереження підлягає визнанню недійсним, з огляду на набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції 17 квітня 2014 року, оскільки вважав, що такі твердження не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції 17 квітня 2014 року, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного в формі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, суперечив вимогам чинного законодавства та волевиявленню позивача.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами фактичні обставини справи
27 грудня 2007 року між ОСОБА_5 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є відповідач, укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 150 000 грн до 27 грудня 2037 року.
На забезпечення виконання умов договору, 27 грудня 2007 року було укладено договір іпотеки, до якого 08 серпня 2011 року внесено зміни, відповідно до яких ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 2.5 договору сторони домовились викласти, зокрема, пункт 12.3 іпотечного договору в такі редакції:
«12.3.1. Сторони домовились, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки здійснюється відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі наступного застереження: задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Сторони цього договору дійшли згоди, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя предмет іпотеки є зазначене в цьому договорі застереження, яке за своїми правовими наслідками передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, сторони домовились, що суб'єкт оціночної діяльності визначається іпотекодержателем. У випадку перевищення вартості предмета іпотеки, що вказана у висновку суб'єкта оціночної діяльності над розміром заборгованості іпотекодавця за основним зобов'язанням, іпотекодержатель перераховує згідно діючого законодавства України різницю на поточний рахунок іпотекодавця.
Сторони з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту пункту 12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця.
12.3.2. Сторони домовились, що продаж предмета іпотеки здійснюється згідно
ст. 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі наступного застереження: задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом продажу предмета іпотеки від імені іпотекодержателя будь-якій особі.
Продаж предмета іпотеки здійснюється за ціною, що буде встановлена за згодою між сторонами або на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, сторони домовились, що суб'єкт оціночної діяльності визначається іпотекодержателем.
Для реалізації іпотекодержателем права звернути стягнення на предмет іпотеки способом визначеним п.п. 12.3.2 цього договору, іпотекодавець, керуючись ст. 237-239 ЦК України уповноважує іпотекодержателя отримувати витяги з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо предмета іпотеки представляти інтереси іпотекодавця в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, бюро технічної інвентаризації, установах, організаціях та підприємствах незалежно від форми їх власності, у відносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами (незалежно від їх форм власності) з питань, пов'язаних із предметом іпотеки підписувати відповідні заяви та запити, отримувати будь-які документи відносно предмета іпотеки, а також отримувати грошові кошти, виручені від продажу, та спрямовувати їх на відшкодування витрат іпотекодержателя та погашення заборгованості за основним зобов'язанням.
При цьому іпотекодавець свідчить, що виконання дій, визначених попереднім абзацом п.п.12.3.2 цього договору здійснюються іпотекодержателем на підставі цього договору, без отримання будь-якої окремої довіреності.
Якщо предмет іпотеки буде продано за суму більшу, ніж сума заборгованості за основним зобов'язанням витрат іпотекодержателя, залишок грошових коштів від продажу предмету іпотеки іпотекодержателя повернути на поточний рахунок іпотекодавця.
12.4. Згідно з окремим договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним між сторонами, який передбачає наступні способи звернення стягнення на предмет іпотеки:
·передачу іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов'язання у порядку, встановлено ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;
укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки від імені іпотекодержателя у порядку встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»;
12.5. У разі застосування Іпотекодержателем п. 12.3. або 12.4 цього договору, Іпотекодавець протягом трьох робочих днів з дати, у яку Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки (визначається відповідно до пункту 11 цього договору), зобов'язаний передати Іпотекодержателю на його вимогу технічну документацію та іншу документацію на Предмет іпотеки, необхідну для реєстрації за Іпотекодержателем права власності на Предмет іпотеки або укладення Іпотекодержателем договору купівлі-продажу Предмета іпотеки».
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 квітня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Альфа-Банк» за кредитним договором від 27 грудня 2007 року на загальну суму 1 403 215,35 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки -квартиру АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у справі №760/32895/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , діючих в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково.
Заборонено Публічному акціонерному товариству «Альфа-Банк» вчиняти будь-які дії щодо звернення в позасудовому порядку стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 та вносити будь-які зміни у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
16 листопада 2018 року відповідач направив на адресу ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частини першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги
та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Установивши, що договір іпотеки зі змінами підписаний банком та
ОСОБА_1 , які досягли згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, іпотекодавець на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення, статей 203, 215, 626-628 ЦК України та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсними умов договору іпотеки, які передбачають задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 12.3 (підпункти 12.3.1. та 12.3.2. пункту 12.3.) іпотечного договору та пункт 2.5. договору від 08 серпня 2011 року про внесення змін до іпотечного договору)).
Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину, зокрема не спростовано, що під час укладення договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, іпотекодавець діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови.
Доводи касаційної скарги про наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та подальше надіслання банком вимоги про усунення порушень із попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку не є підставами для визнання правочину недійсним, оскільки наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
Доводи касаційної скарги про відсутність волевиявлення на укладення спірного договору також не беруться колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя,
у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності
від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,
від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 26 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара