09 липня 2025 року
м. Київ
справа № 461/6414/24
провадження № 61-4815св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство «Ідея Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Ідея Банк» на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 09 вересня 2024 року в складі судді Радченка В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 17 березня 2025 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т.І.,Савуляка Р. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором № С-001-048419-19-980 від 03 березня 2019 року в розмірі 24 317,93 грн, з яких 12 734,81 грн - прострочена заборгованість, 11 583,12 грн - прострочені проценти.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 08 серпня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
09 вересня 2024 року на адресу Галицького районного суду м. Львова надійшло клопотання представника позивача про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що у цивільній справі № 461/3370/23 постановою Львівського апеляційного суду від 26 березня 2024 року відмовлено АТ «Ідея Банк» в стягненні боргу з ОСОБА_1 за кредитним договором № С-001-048419-19-980 від 03 березня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2024 року позивачу також було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Ідея Банк» на постанову Львівського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у справі за позовом АТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк» про захист прав споживачів, застосування наслідків виконання нікчемного правочину, зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості, зобов'язання провести списання нарахованого простроченого боргу і прострочених процентів за кредитним договором.
За таких обставин заявник просив суд закрити провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 грн.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 09 вересня 2024 року провадження у цій справі закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Стягнуто з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що позовні вимоги АТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором № С-001-048419-19-980 від 03 березня 2019 року були предметом спору у справі № 461/3370/23, за результатом розгляду якої постановою Львівського апеляційного суду від 26 березня 2024 року відмовлено АТ «Ідея Банк» в стягненні боргу з ОСОБА_1 .
Визначаючи розмір відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу, заявлену останнім в сумі 2 500,00 грн, суд першої інстанції керувався тим, що така сума є співмірною зі складністю справи і виконаною адвокатом роботою та підлягає до задоволення.
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 березня 2025 року залишено без задоволення апеляційну скаргу АТ «Ідея Банк», а ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 09 вересня 2024 року залишено без змін.
Стягнути з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 2 500,00 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що є судове рішення, яке набрало законної сили та яким вирішено питання матеріально-правової вимоги АТ «Ідея Банк», заявленої у цій справі.
Визначаючи розмір відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу, заявлену останнім в сумі 2 500,00 грн, апеляційний суд керувався тим, що така сума є співмірною зі складністю справи і виконаною адвокатом роботою та підлягає до задоволення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
08 квітня 2025 року до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку від імені АТ «Ідея Банк» - представник Михашула Є. І. подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій частини першої статті 2, частини першої статті 4, пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, що призвело до помилкового їх ухвалення. Предмет та підстави позову у цій справі та у справі № 461/3370/23 не є тотожними. Висновки апеляційного суду суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 201/12349/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21, тощо.
Крім того, на переконання заявника суди першої та апеляційної інстанцій не встановили належним чином обставин справи та дійшли помилкового висновку про закриття провадження у справі. Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі з тих підстав, що позовні вимоги банку до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором були предметом спору в іншій справи, за результатом розгляду якої ухвалено рішення, яким відмовлено у стягненні заборгованості, не звернув уваги на відмінність суми стягуваної заборгованості, а тому помилково закрив провадження у справі.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У травні 2023 року АТ «Ідея Банк» звернулося до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором № С-001-048419-19-980 від 03 березня 2019 року в сумі 103 523,88 грн, з яких основний борг - 58 406,38 грн, прострочений борг - 12 628,15 грн, прострочені проценти- 32 489,35 грн (справа № 461/3370/23).
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 06 вересня 2023 року задоволено позов АТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № С-001-048419-19-980 від 03 березня 2019 року в розмірі 103 523,88 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк» про захист прав споживачів, застосування наслідків виконання нікчемного правочину, зобов'язання провести перерахунок заборгованості та зобов'язання провести списання нарахованого простроченого боргу і прострочених процентів за кредитним договором відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 26 березня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача АТ «Ідея Банк» про закриття апеляційного провадження у справі № 461/3370/23 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Буковинського Т. Й. на рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 вересня 2023 року.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Буковинського Т. Й. задоволено частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 вересня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову АТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк» про захист прав споживачів, застосування наслідків виконання нікчемного правочину задоволено частково.
Зобов'язано АТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 за угодою № С-001-048419-19-980 про відкриття кредитної лінії обслуговування кредитної картки від 03 березня 2019 року з часу укладення, зарахування сплачених ОСОБА_1 платежів, що спрямовані на погашення плати на комісію за обслуговування кредитної заборгованості в рахунок погашення основного боргу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2024 року у цивільній справі № 461/3370/23 АТ «Ідея банк» було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Ідея Банк» на постанову Львівського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у справі за позовом АТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк» про захист прав споживачів, застосування наслідків виконання нікчемного правочину, зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості, зобов'язання провести списання нарахованого простроченого боргу і прострочених процентів за кредитним договором.
Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2024 року повторно відмовлено АТ «Ідея Банк» у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Ідея Банк» на постанову Львівського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у справі № 461/3370/23 за позовом АТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк» про захист прав споживачів, застосування наслідків нікчемного правочину, зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості, зобов'язання провести списання нарахованого простроченого боргу і прострочених процентів за кредитним договором.
У серпні 2024 року АТ «Ідея Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором № С-001-048419-19-980 від 03 березня 2019 року в розмірі 24 317,93 грн, з яких 12 734,81 грн - прострочена заборгованість, 11 583,12 грн - прострочені проценти (справа № 461/6414/24).
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до статті 18 ЦПК України року судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України.
За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальним правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість подальшого судового розгляду справи.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.
Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Підстави та предмет позову у справі, у якій ухвалені оскаржувані судові рішення, є тотожними підставам та предмету позову у справі № 461/3370/23, у якій ухвалено рішення, яке набрало законної сили, про відмову у задоволенні позову АТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором № С-001-048419-19-980 від 03 березня 2019 року в сумі 103 523,88 грн.
Таким чином, вже існує судове рішення, яке набрало законної сили, у справі № 461/3370/23, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
За таких обставин суб'єктний склад сторін у справі, предмет та підстави позовів є тотожними із вказаною справою, а тому суд першої інстанції, з висновком якого підставно погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Доводи касаційної скарги про те, що у цій справі інший предмет спору - зменшений розмір стягуваної заборгованості (24 317,93 грн) у порівнянні зі справою № 461/3370/23 (103 523,88 грн), який (за позицією банку) виник при повторному перерахунку банком цієї заборгованості, не спростовує правильних висновків суду про закриття провадження у цій справі, оскільки не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).
Відтак, суд апеляційної інстанції підставно звернув увагу на те, що вимоги позивача зводяться до переоцінки доказів, яким суд вже надав правову оцінку, що порушує принцип правової визначеності.
Враховуючи однаковість матеріально-правових вимог та обставин, якими банк обґрунтовував свої вимоги, зазначення банком іншого розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № С-001-048419-19-980 від 03 березня 2019 року виключає можливість ухвалення іншого рішення, ніж закриття провадження у справі.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу сторона у справі зобов'язана надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.
Водночас суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов'язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.
Вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати не проводяться.
Указані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19).
Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що як в суді першої інстанції, так і у апеляційному суді представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Буковинський Т. Й. до закінчення судових дебатів зробив відповідні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (в розмірі по 2 500,00 грн у кожній судовій інстанції) та подав попередній розрахунок таких витрат.
Узявши до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом Буковинським Т. Й. послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що відшкодуванню на користь ОСОБА_1 підлягають витрати на правову допомогу, надану в судах першої та апеляційної інстанцій, у розмірі по 2 500,00 грн в кожному.
Колегія суддів вважає, що зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу, який був стягнутий судами, відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Надаючи оцінку аргументам заявника про те, що він не мав змоги подати заяву про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що попередній розрахунок таких витрат був поданий відповідачем у письмовому вигляді до судових дебатів, відповідні заяви містяться у матеріалах справи, доступ до якої наданий позивачу, а тому банк не був позбавлений можливості відреагувати на подані відповідачем заяви. Водночас як вбачається із відповіді на відзив, у якому відповідач і заявив про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, позивач у поданій після відзиву заяві жодним чином не заперечував щодо заявленого відповідачем відшкодування (а. с. 123-124).
Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 17 липня 2024 року у справі № 201/12349/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Ідея Банк» залишити без задоволення, а ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 09 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара