10 липня 2025 року
м. Київ
справа № 761/43995/23
провадження № 61-8131 ск25
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», про встановлення факту, що має юридичне значення,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити факт про те, що вона є людиною з інвалідністю - членом сім'ї померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди і на час своєї інвалідності перебувала на її утриманні.
Заява обґрунтована тим, що вона є рідною дочкою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а встановлення вказаного юридичного факту перебування її на утримані своєї матері є необхідною умовою для отримання страхового відшкодування.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2024 року,залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2025 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України, оскільки із заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що існує спір про право, оскільки заявник претендує на отримання страхового відшкодування через загибель у дорожньо-транспортній пригоді годувальника.
27 червня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заявник порушує питання про поновлення строку на касаційне оскарження з посиланням на те, що строк пропущений з поважних причин, оскільки повний текст оскаржуваної постанови отриманий засобами поштового зв'язку 30 травня 2025 року, що підтверджується відповідними доказами. Клопотання підлягає задоволенню, оскільки обставини, на які посилається заявник, свідчать про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що існує спір про право, який повинен вирішуватися в позовному провадженні, а тому необґрунтовано відмовили у відкритті провадження у справі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.
Судами встановлено,що заявник в порядку окремого провадження просить встановити факт перебування її на утриманні своєї матері, яка померла внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту її перебування на утримані у своєї померлої матері є необхідною умовою для отримання страхового відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження
№ 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Схожими критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Шкода відшкодовується: чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності.
Згідно з частиною другою 1200 ЦК України визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті особам шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з врахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.
Згідно з частиною першою статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.
Відповідно до пункту 27.2. статті 27 Закону № 1961-IV страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що встановлення факту за заявою ОСОБА_1 необхідне для відшкодування шкоди відповідно до статті 1200 ЦК України у зв'язку зі смертю годувальника, а тому існує спір про право, у зв'язку з чим заявнику слід звернутися до суду з відповідним позовом в порядку позовного провадження.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо отримання належного від страхової компанії відшкодування шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_2 .
Доводи касаційної скарги заявника зводяться до власного тлумачення норм права та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судами, зводяться до переоцінки судами доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами частини четвертої статті 315 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наслідки розгляду такої скарги не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, тому є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.
Керуючись статтею 390, частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 травня 2025 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», про встановлення факту, що має юридичне значення.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара