Справа № 344/13166/24
Провадження № 22-ц/4808/1033/25
Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.
Суддя-доповідач Девляшевський
10 липня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Девляшевського В.А.,
суддів: Василишин Л.В., Мальцевої Є.Є.,
секретаря Гудяк Х.М.,
з участю: представника ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене головуючою суддею Домбровською Г.В. 30 квітня 2025 року, повний текст якого складений 06 травня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участі органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не підтримує жодного зв'язку з дитиною, не бере участі у її вихованні, не цікавиться навчанням дитини, її розвитком. Вказала, що всі питання щодо виховання дитини вирішуються матір'ю самостійно без участі та підтримки батька.
Зважаючи на вказане, а також з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини просила вирішити питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Заочним рішення Івано-Франківського міського суду від 30 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що висновки суду першої інстанції зроблені на підставі неналежного дослідження наявних в матеріалах справи доказів, в зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Вказує, що місцевий суд закрив підготовче провадження без проведення жодного судового засідання.
Зазначає, що ще в 2012 році, коли молодшій дитині сторін було два роки, а сторони проживали у Республіці Польща, відповідач пішов із сім'ї та не виявляв жодного бажання бачитись з дітьми і брати участь у їх вихованні. Відповідач не спілкується з дитиною більше 12 років, що, на думку апелянта, свідчить про умисне та свідоме нехтування ним своїми обов'язками. Крім того, відповідач надсилав на електронну адресу суду першої інстанції заяву про визнання позову. Вказує, що з позовом були також подані докази невиконання відповідачем судового рішення про стягнення аліментів. Апелянт вважає залишення батьком дворічної дитини, відсутність бажання до контакту з дитиною психологічним насильством над дитиною та жорстоким поводженням. Зазначає, що дитина не сформувала жодного емоційного зв'язку з відповідачем та не сприймає його як батьківську постать. Крім того, наявність у ОСОБА_2 батьківських прав перешкоджає неповнолітній ОСОБА_3 вчиняти без згоди батька юридично значимі дії (отримання паспорту, виїзду за межі країни проживання, вчинення правочину щодо майна, лікування, тощо).
Представник апелянта зауважує, що позивачка перебуває за кордоном, а тому не могла з'явитися на засідання органу опіки і піклування, оскільки повідомлялася про засідання за адресою місця реєстрації в Україні. За допомогою інших засобів зв'язку представники органу опіки і піклування з позивачкою не зв'язувалися. До позову було надано докази, які підтверджують умови проживання дитини, обстеження яких було здійснено компетентними органами Республіки Польща.
З огляду на викладене вважає, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо ОСОБА_3 відповідає найкращим інтересам дитини та не вплине негативно на дитину, яка вже адаптувалась до життя без батька.
Просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати.
Відповідач ОСОБА_2 правом на подання відзиву не скористався, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляв, що відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання апеляційного суду відповідач не з'явився, хоч судове повідомлення надсилалось йому на останню відому судові адресу у встановленому законом порядку завчасно. Судова повістка-повідомлення про судові засідання, призначене на 10.07.2025, направлена ОСОБА_2 на адресу місця його реєстрації, повернулася з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою», що згідно положень частини 8 статті 128 ЦПК України, свідчить про належне повідомлення про дату, місце та час судового засідання.
Представник органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради в судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду був повідомлений належно.
Отже, є правові підстави для розгляду справи за відсутності відповідача та третьої особи.
Представник позивачки у судовому засіданні в режимі відеоконференції доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити. Вказала, що відповідач перебуває за кордоном, спілкується зі старшою дочкою за допомогою мобільного зв'язку. Позбавлення відповідача батьківських прав потрібно для можливості неповнолітньої ОСОБА_3 отримати паспорт та здійснювати інші юридично значимі дії без згоди батька.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Згідно частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про не надання позивачем доказів, які б підтверджували винну та умисну поведінку батька ОСОБА_2 по відношенню до його обов'язків щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , а також доказів неможливості зміни поведінки батька в кращу сторону.
Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до Свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 .
Згідно з інформацією з реєстру територіальної громади м. Львова від 08.11.2024 № 262, неповнолітня ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . У квартирі також зареєстровані ОСОБА_4 (прабабуся), ОСОБА_5 (сестра).
Зі змісту позовної заяви, апеляційної скарги та пояснень представника позивачки вбачається, що матір з дитиною проживає в місті Варшава, Республіка Польща.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29.12.2014 у справі № 463/4748/14-ц розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Судовим наказом Івано-Франківського міського суду від 21.08.2017 (справа № 344/10001/17) ухвалено стягувати з ОСОБА_2 аліменти в користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення повноліття.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29.06.2023 у справі №461/6720/22 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 2 833 грн щомісячно, з урахуванням індексації відповідно до закону, починаючи стягнення з 12.12.2022 до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з довідкою від 10.07.2024 № 176265, виданою Івано-Франківським відділом державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 станом на 01.07.2024 становить 28 994 грн.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09.06.2023 у справі №461/1006/23 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, ОСОБА_6 , про визнання такими, що втратили право на користування квартирою, позов задоволено повністю.
Постанови Львівського апеляційного суду від 19.03.2024 року вищевказане рішення скасовано в частині визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , та постановлено в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позову. В решті рішення суду залишено без змін.
Зі змісту мотивувальних частин зазначених судових рішень у справі у справі №461/1006/23 вбачається факт не проживання ОСОБА_1 ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , більше десяти років.
Згідно зі звітом від 20.02.2023 про громадське опитування за місцем проживання неповнолітньої ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в Україні, проживає за адресою: АДРЕСА_2 (переклад з польської мови), неповнолітня виховується в неповній сім'ї. Мати виховує дочок самостійно. Про місцезнаходження батька нічого не відомо. Контакту вони не підтримують. Батько участі в житті доньки не бере.
Відповідно до висновку про розв'язання спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, остання позбавлена можливості надати висновок по суті розв'язання спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки не має змоги з'ясувати думку дитини і батька щодо позбавлення батьківських прав, неможливо обстежити умови проживання дитини і батька, а також отримати інші документи, які стосуються справи.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з частин першої, другої, шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції на підставі належно оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю позивачем підстав, з якими закон пов'язує можливість позбавлення особи батьківських прав, при тому, що це є крайнім заходом впливу, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в його діях.
Крім того колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у вказаній справі ухвалено з урахуванням основних інтересів дитини, зокрема з умовою збереження її зв'язку із рідним батьком.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 654/1409/19 та від 16 грудня 2020 року у справі № 588/1781/19.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів показаннями свідків.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апеляційний суд зауважує, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.).
Натомість, апелянтом не надано належних та допустимих доказів, в розумінні статей 12, 81 ЦПК України, на підтвердження того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дочки.
На думку колегії суддів, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції врахував, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини. Місцевий суд правильно виходив з того, що відповідно до положень ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Однак, матеріали справи не містять доказів винних дій відповідача та його свідомого нехтування своїми обов'язками, як батька дитини.
За правилами частини четвертої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п'ята статті 19 СК України).
Згідно з наявного у матеріалах справи Витягу з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини при Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради від 12.12.2024 № 25 зазначено, що орган опіки та піклування не має змоги з'ясувати думку дитини і батька щодо позбавлення батьківських прав, неможливо обстежити умови проживання дитини і батька, а також отримати інші документи, які стосуються справи, оскільки дитина з матір'ю проживає за кордоном. А отже, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, позбавлена можливості надати суду висновок по суті про розв'язання спору.
Отже орган опіки і піклування не зміг надати висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Представник позивача в апеляційній скарзі вказувала, що орган опіки та піклування не повідомляв її про засідання комісії. Водночас, позивач як ініціатор спору не сприяла органу опіки та піклування в отриманні всієї інформації, необхідної для надання висновку. Крім того, ані орган опіки і піклування, ані суд не зміг дізнатися думку дитини, яка досягла чотирнадцятирічного віку та має право не лише бути вислуханою і почутою, а й брати активну участь у вирішенні своєї долі. Так, в апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначила, що апеляційному суду буде надана письмово думка дитини з приводу позбавлення батьківських прав відповідача щодо неї. Однак відповідні докази до апеляційного суду не подавались.
Верховний Суду у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц (провадження № 61-29942св18) зауважив, що при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що немає правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , яка має право на підтримання особистих контактів з обома батьками.
Колегія суддів зауважує, що апелянтом не надано належного обґрунтування доцільності позбавлення відповідача батьківських прав в інтересах саме дитини та в чому конкретно полягає така доцільність.
З огляду на це, суд першої інстанції правомірно, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Не залишаючи поза критикою відсутність належної уваги дитині зі сторони батька, суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що в даному випадку підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відсутні.
З урахуванням якнайкращих інтересів дитини та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів погоджується з висновком судів першої інстанції про відмову в задоволенні позову щодо позбавлення відповідача батьківських прав.
ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року).
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
Колегія суддів виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.
Також суд бере до уваги, що розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції належним чином дослідив та оцінив подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо дитини.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
З огляду на зазначене апеляційний суд вважає доцільним попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітньої ОСОБА_3 з покладенням контролю за виконанням відповідачем свої батьківських обов'язків на орган опіки та піклування.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства. Однак, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, оскільки рішення суду потрібно змінити та доповнити його резолютивну частину абзацом наступного змісту: «Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Покласти на орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради контроль за виконанням батьківських обов'язків відповідачем ОСОБА_2 ».
Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381- 383, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 30 квітня 2025 року змінити.
Доповнити резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту: «Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Покласти на орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради контроль за виконанням батьківських обов'язків відповідачем ОСОБА_2 ».
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.
Головуючий: В.А. Девляшевський
Судді: Л.В. Василишин
Є.Є. Мальцева
Повне судове рішення складено 11 липня 2025 року.