Житомирський апеляційний суд
Справа №296/5202/22 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
Номер провадження №11-кп/4805/744/25
Категорія ст.422-1 КПК Доповідач ОСОБА_4
10 липня 2025 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_4 ,
суддів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
за участю: секретаря ОСОБА_7 ,
прокурора ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі матеріали судового провадження №296/5202/22 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_10 на ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 25.06.2025,
Зазначеною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 та адвоката ОСОБА_11 про зміну запобіжного заходу ОСОБА_10 з тримання під вартою на домашній арешт у визначений період доби.
Задоволено клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляд тримання під вартою.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Житомирська УВП (№8)» на строк 60 днів, тобто до 25 серпня 2025 року включно, без права внесення застави.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як незаконну, та постановити нову, якою обрати йому міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічній період доби за адресою - АДРЕСА_1 . При цьому, зазначає, що обвинувачення щодо нього сфальсифіковано слідчим та прокурором, що стало підставою для внесення до ЄРДР відомостей щодо вчинення останніми відповідних кримінальних правопорушень. Інкриміноване йому обвинувачення суперечить фактичним обставинам провадження, є надуманим, і не доведено відповідними доказами, зокрема, в матеріалах провадження відсутня заява потерпілого ОСОБА_12 про вчинення ним кримінального правопорушення, як і заяви про залучення його в якості потерпілого у провадженні. Наголошує, що між ним та потерпілим не було ніяких неприязних відносин, за відсутності у нього бідь-яких мотивів на вбивство потерпілого. Вважає, що в його діях 25.04.2022 року вбачається виключно необережність, яка виникла при неправильному поводженні зі зброєю. Наголошує, що його вже більше трьох років незаконно піддано процесуальному примусу в сфальсифікованому провадженні. На даний час відсутні жодні процесуальні ризики, передбачені ст.177 КПК України. Так, він знаходився на місці події і його не залишив його, хоча міг, що свідчить про відсутність у нього бажання переховуватись від суду. Є необгрунтованими і інші ризики, зокрема, ризик перешкоди кримінальному провадженню - триває судовий розгляд, зібрані всі необхідні докази, допитані всі потерпілі та свідки, а ризик вчинити інше кримінальне правопорушення - не вчиняв жодних умисних дій проти життя та здоров'я інших осіб він не вчиняв. Наголошує, що перебуває під вартою більше трьох років, однак прокурором протягом цього часу не надано суду повідомлення про підозру, як і протоколу його затримання. Звертає увагу, що він раніше не судимий, має постійне місце проживання та реєстрації, до затримання попередніх 14 років працював в правоохоронних органах, характеризується виключно позитивно, є учасником бойових дій, має батьків та малолітнього сина.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_9 , які підтримали подану апеляційну скаргу, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
У відповідності до ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
У відповідності до виділених матеріалів судового провадження №296/5202/22, в провадженні Корольовського районного суду м. Житомира перебуває кримінальне провадження №62022240020000073 від 25.04.2022 по обвинуваченню ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, п.1 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15, ч.1 ст.115, ч.1 ст.115, ч.1 ст.162, ч.2 ст.146 КК У країни.
В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження, 27.06.2025 в судовому засіданні Корольовським районним судом м. Житомира, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_13 (а.п.157-161) про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 та клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт обвинуваченого ОСОБА_10 (а.п.144-153).
На думку апеляційного суду клопотання прокурора є відповідним вимогам ст.199 КПК України, подано у визначений цією статтею строк, містить всі визначені кримінальним процесуальним кодексом відповідні відомості та обставини, які враховуються при продовженні міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вирішуючи клопотання прокурора та обвинуваченого, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.
В свою чергу, сторона захисту була відповідно ознайомлена з цим клопотанням, безпосередньо в судовому засіданні заперечувала про задоволення цього клопотання, просила застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, наводивши відповідні доводи на спростування позиції прокурора, тощо. Істотних порушень вимог КПК України в цій частині не встановлено.
Вирішуючи зазначене клопотання прокурора, після відповідного обговорення в судовому засіданні між всіма учасниками провадження (потерпіла ОСОБА_14 та її представник ОСОБА_15 підтримали клопотання прокурора), суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів у своїй ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне судове рішення, зазначивши мотиви в існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які виправдовують продовження тримання під вартою обвинуваченого.
Під час розгляду клопотання прокурора, судом першої інстанції належно досліджені доводи обвинуваченого викладені безпосередньо в судовому засіданні, у тому числі, відносно відсутності доказів винності обвинуваченого, як і про зміну запобіжного заходу, тощо, цим доводам дана відповідна оцінка та належний аналіз.
В свою чергу, кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом факту винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, а тому з огляду на цю стадію кримінального провадження для вирішення питання продовження строку запобіжного заходу відсутня необхідність оцінки зібраних у справі доказів на підтвердження чи спростування обґрунтованості обвинувачення, а встановлення на даному етапі обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованому йому кримінальних правопорушень відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції при постановленні вироку.
Таким чином, апеляційні посилання обвинуваченого на відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження його вини в інкримінованих кримінальних правопорушень, як і вставлення відповідних кваліфікуючих ознак його дій, кваліфікації, тощо в даному випадку є безпідставними та передчасними, тобто явно неспроможними та виходять за межі апеляційного розгляду на даному етапі розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
В свою чергу, на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають оцінці судом характеру, тяжкості та наслідків кримінальних правопорушень, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
При цьому, твердження обвинуваченого ОСОБА_10 про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та можливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу - домашнього арешту у визначений період доби, на думку апеляційного суду, є непереконливими.
Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого з огляду на наступне.
Так, на думку апеляційного суду, наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не втратили свою актуальність та не змінилися. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
В свою чергу, ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень із застосуванням насильства, зокрема, в умисному протиправному заподіянні смерті іншій особі (ч.1 ст.115 КК України), у закінченому замаху на умисне протиправне заподіянні смерті іншій особі (ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України), а також в незакінченому замаху на умисне вбивство двох осіб (ч.3 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України), які відносяться до особливо тяжких злочинів, санкціями яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15-и років або довічне позбавлення волі. З огляду на це останній під тяжкістю можливого покарання об'єктивно може вчиняти спроби переховування від суду.
Крім того, слід врахувати і фактичні обставини інкримінованих злочинних дій, злочинну послідовність, безумовно значну суспільну небезпечність цих дій, тощо, що не тільки підсилює зазначений процесуальний ризик, а й свідчить про явну значну суспільну небезпечність особи обвинуваченого.
Жодних відповідних доказів на спростування вище наведених фактів суду апеляційної інстанції - не надано.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_10 від суду, який на момент розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом першої інстанції та апеляційним судом не зменшився та продовжує існувати.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про наявність ризику вчинити інше кримінальне провадження, як і перешкоджати провадженню іншим чином.
При цьому, за встановлених обставин є доведеним процесуальний ризик вчинення інших правопорушень, оскільки, з урахуванням фактичних обставин провадження, системності та послідовності дій обвинуваченого, останній може вдатись до помсти потерпілій стороні у провадженні, вчинивши інші кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я відповідних осіб. В даному випадку, слід врахувати і позицію потерпілої ОСОБА_14 висловлену в оскаржуваному рішенні, котра неодноразово вказувала, що зміна запобіжного заходу ОСОБА_16 може у подальшому призвести до трагічних наслідків щодо неї та її родини.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про наявність ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, з урахуванням триваючого судового розгляду провадження, тяжкості можливого покарання, тощо, що може спонукати обвинуваченого до позапроцесуальної поведінки з метою створення перешкод у його розгляді в разі застосування альтернативного запобіжного заходу.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції відповідно до ст.178 КПК України, врахував фактичні обставини цього кримінального провадження, його характер, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_16 у разі визнання його винним, дані про його особу, тяжкість злочинів, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених п.п.1, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
Оскаржуване рішення суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15.12.2016 року у справі «Ігнатов проти України» вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно також виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991року).
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
Також, апеляційний суд приймає до уваги, що жодних розумних гарантій добросовісної поведінки ОСОБА_10 на вказаній стадії кримінального процесу, а ні суду першої інстанції, а ні апеляційному суду надано не було.
За таких обставин суд апеляційної інстанції визнає безпідставними доводи обвинуваченого про те, що суд не обґрунтував неможливість застосування до останнього більш м'якого запобіжного заходу, та недоведеністю ризиків зазначених в клопотанні прокурора.
Посилання обвинуваченого на те, що він має постійне місце реєстрації та проживання, є не судимим, до затримання тривалий час працював правоохоронцем, має позитивні характеристики, є учасником бойових дій, як і гарантування обвинуваченим належного дотримання процесуальних обов'язків, не достатньо доводять по-за розумним сумнівом дотримання обвинуваченим відповідної сталої процесуальної поведінки.
Враховуючи доведеність прокурором ризиків, передбачених п.п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що хоча апеляційні посилання обвинуваченого про тривалий строк перебування ним під вартою, є слушними, однак, ці обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, як і визначення іншого запобіжного заходу не пов'язаного з позбавленням волі, та відповідного звільнення ОСОБА_10 з-під варти на даний час.
Тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 .
Всі викладені обвинуваченим апеляційні доводи були об'єктом дослідження судом першої інстанції при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_17 під час апеляційного розгляду не встановлено.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст..404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_10 залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 25.06.2025 (з виправленням описки 27.06.2025), якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Житомирська УВП (№8)» на строк 60 днів, тобто до 25 серпня 2025 року включно, без права внесення застави, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :