Житомирський апеляційний суд
Справа №284/66/25 Головуючий у 1-й інст. Піщуліна І. С.
Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М.
10 липня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Галацевич О.М., Павицької Т.М.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 284/66/25 за позовом представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»на рішення Народицького районного суду Житомирської області від 05 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Піщуліної І.С. у селищі Народичі,
У січні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі ТОВ «Діджи Фінанс», Товариство, позивач) звернувся з даним позовом, в якому просив: - поновити строк позовної давності для подання позову і стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором № 200520734 від 04 травня 2016 року у загальному розмірі 63 358,91 грн, яка складається із: 40 408,82 грн - сума заборгованості; 19 316,44 грн - інфляційні втрати; 3 633,65 грн - 3% річних. Також просив вирішити питання судових витрат.
Позов мотивувався тим, що 04 травня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 200520734, за умовами якого, остання отримала у кредит грошові кошти у сумі 13 681,22 грн, із встановленим строком користування із 04 травня 2016 року по 04 листопада 2017 року.
Відповідачка зобов'язання за вказаними договорами щодо повернення коштів належним чином не виконала, у результаті чого станом на 12 грудня 2024 року у неї утворилась заборгованість у загальному розмірі 40 408,82 грн із яких: 13 681,22 грн - заборгованість за кредитом та 26 727,6 грн заборгованість за відсотками, дана заборгованість розрахована на дату укладення договору факторингу № 7 БМ від 20 липня 2020 року.
20 липня 2020 року позивач набув право вимоги за кредитними договорами укладеними з ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору № 7 БМ від 20 липня 2020 року, укладеного за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071.
Крім того, вказувалось, що ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, щодо банку розпочато процедуру виведення з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації, й на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року позивач набув право вимоги за зазначеним вище кредитним договором.
На день звернення із вказаним позовом загальна заборгованість становила 63 358,91 грн, та складається з: 40 408,82 грн - сума заборгованості; 19 316,44 грн - інфляційні втрати; 3 633,65 грн - 3% річних.
Вважав, що внаслідок невиконання умов договору з позичальника підлягає стягненню як сума боргу, так і в порядку статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати.
З приводу позовної давності представник позивача зазначав, що наявність тривалого судового спору щодо приналежності права вимоги кредитору, в деяких випадках за частиною кредитних договорів призвело до спливу встановленого законодавством загального строку позовної давності, в межах якого суд має право задовольнити позовні вимоги кредитора (за умови, що боржник клопотатиме перед судом про застосування такої позовної давності), що в свою чергу також є підставою для його поновлення/не застосування судом позовної давності, оскільки кредитор з об'єктивних причин був позбавлений можливості звернутись до суду в межах такого строку (ч.5 ст.267 ЦКУ).
При цьому просив звернути увагу на позицію Верховного Суду, яка була викладена в постанові по справі № 679/1136/21 від 07 вересня 2022 року, про те, що підлягає застосуванню пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу.
Рішенням Народицького районного суду Житомирської області від 05 травня 2025 року у задоволені позову відмовлено за безпідставністю.
У поданій апеляційній скарзі, представник позивача просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.
Зазначає, що у доданих до позову виписках (електронних) зазначено: дату, час, прізвище відповідальної особи, яка формувала виписки, затверджена форма виписки та цифрова програма. Розрахунок заборгованості або довідка, за тілом кредиту, відсотками та ін. не є складовою кредитної справи, а формується окремо відповідальною особою банку за допомогою ліцензованого програмного забезпечення, що здійснює нарахування заборгованості по сплаті тіла кредиту, нарахуванню відсотків та пені, а також його детального розрахунку з формулою її формування. Тобто, це документ, який створюється у процесі діяльності банку та займає певний проміжок часу.
Вказує, що Договір факторингу не передбачає формування таких розрахунків та не передбачає передачу програмного забезпечення, що здійснює таке нарахування. Вказує, що ПАТ «Банк Михайлівський» від 23 травня 2016 року знаходився у стані ліквідації, а до обов'язків ФГВФЩ не входить формування таких розрахунків.
Вважає, що суд обґрунтовуючи рішення дійшов хибного висновку щодо укладання кредитного договору та застосування статті 1046 ЦК України, яка не регулює відносини щодо кредитного договору.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 28 травня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача не надано суду належних та допустимих доказів того, що станом на день подання позовної заяви у відповідача існує заборгованість перед ТОВ «Діджи Фінанс» за кредитним договором №200520734 від 04 травня 2016 року, отже, суд дійшов переконання, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю, а тому відсутні підстави для застосування позовної давності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками мотивуючи наступним.
Судом встановлено, що 04 травня 2016 року ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідач уклали кредитний договір № 200520734, яким передбачено надання останній кредиту в сумі 13681,22 грн на строк 549 днів, тобто з 04 травня 2016 року по 04 листопада 2017 року, з процентною ставкою 0,0001% річних, разовою комісією за видачу кредиту 1,5 %, щомісячною комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3,99% та щомісячною платою за послуги «SMS-сервіс» - 15 гривень.
На підтвердження зазначених обставин надано копії заяви №200520734 від 04 травня 2016 року, анкети №2758692 від 04 травня 2016 року, довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 04 травня 2016 року, графіку платежів до кредитного договору №200520734 від 04 травня 2016 року, договору добровільного страхування життя №NS200520734 від 04 травня 2016 року (а.с.12-18).
20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» й ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого перше відступило останньому за плату належні йому права вимоги, а позивач прийняв належні ПАТ «Банк Михайлівський» права вимоги до боржників, зазначених у Додатку №1 до цього договору, що підтверджується копіями договору про відступлення прав вимоги №7 БМ від 20 липня 2020 року, додатку №1 (реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами) та платіжного доручення №25 від 09 липня 2020 року (а.с.19-23, 25-29).
Згідно копії реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами (додаток №1 до договору №7_БМ про відступлення прав вимоги від 20 липня 2020 року) до нового кредитора ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги за кредитним договором №200520734, укладеним 04 травня 2016 року з ОСОБА_1 на суму 40408 гривень 82 копійки, у тому числі: 13681 гривня 22 копійки - заборгованість за основним зобов'язанням, 26727 гривень 60 копійок - заборгованість по нарахованим доходам (а.с.25-28).
Із копії постанови Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року вбачається, що 19 травня 2016 року між ПАТ "Банк Михайлівський" (клієнт) і ТОВ "ФК "Плеяда" (фактор) укладено договір факторингу №1905, за умовами якого фактор зобов'язався передати грошові кошти у розпорядження клієнта, а банк зобов'язався відступити на користь ТОВ "ФК "Плеяда" право вимоги до третіх осіб (боржників) (а.с.30-61).
Крім того, 20 травня 2016 року між ТОВ "ФК "Плеяда" і ТОВ "ФК "Фагор" укладено договір факторингу №1, за умовами якого ТОВ "ФК "Плеяда" за плату відступило на користь ТОВ "ФК "Фагор" права вимоги, отримані ним від ПАТ "Банк Михайлівський" на підставі договору факторингу № 1905.
Також зазначеною постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі №910/11298/16 застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року №1905, а саме: зобов'язано ТОВ «ФК «Плеяда» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19 травня 2016 року №1905 та актів прийому-передачі від 20 травня 2016 №1 і №2.
Визнано відсутніми у ТОВ «ФК «Плеяда» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року №1905, реєстрах прав вимог від 19 травня 2016 року №1 та від 20 травня 2016 року №2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20 травня 2016 року №1 і №2 до зазначеного договору факторингу.
Визнано недійсним договір факторингу від 20 травня 2016 року №1, укладений між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор».
Зобов'язано ТОВ «ФК «Фагор» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19 травня 2016 року №1905 та актів прийому-передачі до нього від 20 травня 2016 року №1 і №2.
Визнано відсутніми у ТОВ «ФК «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року №1905, реєстрах прав вимог до нього від 19 травня 2016 року №1 та від 20 травня 2016 року № 2, актах прийому-передачі від 20 травня 2016 року до зазначеного договору факторингу № 1 і № 2, та в договорі факторингу від 20 травня 2016 року № 1 та додатках до нього.
17 січня 2023 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Київ було закінчено примусове виконання наказу №910/11298/16, виданого Господарським судом м. Києва 12 липня 2021 року, про зобов'язання ТОВ «ФК «Фагор» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19 травня 2016 року №1905 та актів прийому-передачі до нього від 20 травня 2016 року №1 і №2.
Згідно статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини 3, 4 статті 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За правилами пунктів 1 і 2 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва.
За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За положеннями статті 516 ЦК України:
- заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1);
- якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (частина 2).
Відповідно до статті 517 ЦК України ("Докази прав нового кредитора у зобов'язанні"):
- первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина 1);
- боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (частина 2).
Згідно зі статтею 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора: або на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора; або на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором; або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що представником позивача не надано належних доказів, які підтверджують отримання відповідачем кредитних коштів та їх розмір. Також представником Товариства не доведено обґрунтованість заявленої суми заборгованості по нарахованих відсотках, не надано розрахунку заборгованості відповідача за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом.
Відтак, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги містять суб'єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»залишити без задоволення, а рішення Народицького районного суду Житомирської області від 05 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді