про відмову у задоволенні заяви про відвід судді
10 липня 2025 року
м. Київ
справа №520/1317/25
адміністративне провадження №Зі/990/117/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Тацій Л.В., визначеної для розгляду справи №520/1317/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі №520/1317/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
09 липня 2025 року на адресу Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід судді Тацій Л.В. від участі в розгляді цієї справи.
Заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що ухвала Верховного Суду від 08 липня 2025 року містить надмірні вимоги щодо заявника касаційної скарги, що, на його думку, може бути пов'язано із попередньою трудовою діяльністю судді-доповідача Тацій Л.В. у судових інстанціях Харківської області і можливої залежності перед колегами.
Вказане, на думку скаржника, свідчить про наявність інших обставин, що викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді Тацій Л.В.
За наслідками вирішення питання про обґрунтованість заявленого відводу Верховний Суд на підставі частини четвертої статті 40 КАС України постановив ухвалу від 09 липня 2025 року, якою визнав необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді Тацій Л.В. та передав останню до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає цю справу, в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), для розгляду питання про відвід.
За наслідками автоматизованого розподілу заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду, визначеної для розгляду цієї справи, передано на розгляд судді-доповідачу Берназюку Я.О.
Відповідно до частини восьмої статті 40 КАС України суддя, якому передано заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження.
Вирішуючи заяву ОСОБА_1 про відвід судді Тацій Л.В., суддя-доповідач виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Отже, з огляду на нормативний зміст пункту 4 частини першої статті 36 КАС України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1, 2, 3, 5 частини першої цієї ж статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об'єктивності судді у стороннього спостерігача.
Метою запровадження інституту відводу судді (суддів) від розгляду справи є гарантування безсторонності суду, зокрема, з ціллю запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У зв'язку із цим Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості Суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Білух проти України», заява №33949/02, пункт 49; «Fey v. Austria», заява №14396/88, пункти 27, 28 та 30; «Wettstein v. Switzerland», заява №33958/96, пункти 42-43, «Pullar v. United Kingdom», заява №22399/93, пункт 38 та інші) обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
1) «об'єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
2) «суб'єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Таким чином, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розгляду справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Як на підставу відводу судді Тацій Л.В. у справі №520/1317/25 Магда А.М. посилається на те, що ухвала Верховного Суду від 08 липня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху містить надмірні вимоги щодо заявника такої скарги, що, більшою мірою, може бути пов'язано із попередньою трудовою діяльністю судді-доповідача Тацій Л.В. у судових інстанціях Харківської області і можливої залежності перед колегами. Вказане, на думку скаржника, свідчить про наявність інших обставин, що викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді Тацій Л.В.
На думку судді-доповідача, наведені ОСОБА_1 обставини не є такими, що викликають сумнів у неупередженості та об'єктивності судді Тацій Л.В. Такі доводи фактично зводяться до незгоди з ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2025 року щодо наявності підстав для залишення його касаційної скарги без руху.
Отже, зазначені у заяві про відвід судді доводи, у відповідності до положень частини четвертої статті 36 КАС України, не можуть бути визнані обґрунтованою підставою для відводу судді Тацій Л.В., а також їх не можна розцінювати як доказ сформованої упередженої позиції цієї судді.
Аналогічна позиція щодо застосування критерію «неупередженості» судді висловлена Верховним Судом в ухвалах від 27 жовтня 2020 року у справі №826/8426/14, від 06 жовтня 2022 року у справі №640/17351/19, від 24 січня 2023 року у справі №826/9693/13-а, від 11 липня 2023 року у справі №200/5179/22.
У той же час Верховний Суд наголошує, що не можуть бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Проаналізувавши доводи, наведені позивачем у заяві про відвід судді Тацій Л.В. суддя-доповідач дійшов висновку, що заява Магди А.М. не містить будь-яких об'єктивних доводів та доказів, які б підтверджували наявність обставин, що обґрунтовано викликають сумнів у неупередженості або необ'єктивності судді, зокрема таких, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості цієї судді як з погляду «суб'єктивного критерію», так і з погляду «об'єктивного критерію».
Водночас обставини, на які посилається заявник, не можуть вважатися обґрунтованою підставою для висновку, що суддя Тацій Л.В., визначена для розгляду справи №520/1317/25, може проявити упередженість або необ'єктивність при її розгляді. Твердження заявника про можливу упередженість та необ'єктивність судді ґрунтується лише на припущеннях, які не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Відтак передбачених статтею 36 КАС України підстав для відводу судді Верховного Суду Тацій Л.В. у цій справі немає.
Керуючись статтями 36, 37, 40 КАС України, Суд
1. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Тацій Л.В., визначеної для розгляду справи №520/1317/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Я.О. Берназюк