02 липня 2025 року
м. Київ
справа №240/29489/23
адміністративне провадження №К/990/32690/24
судді Верховного Суду Уханенка С.А. на рішення Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України ) суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Користуючись цією нормою, висловлюю незгоду з рішенням колегії суддів у цій справі.
Предметом спору в цій справі є правильність обчислення грошового забезпечення позивача за період з 14.03.2022 року по 06.09.2023 року в частині визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про державний бюджет на відповідний рік.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями для обчислення розміру перерахованих пенсій, відповідно до Постанови №103, повинні визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом за 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт за відповідною або аналогічною посадою. Вважав, що відповідачі при розрахунку розміру грошового забезпечення протиправно не врахували прожитковий мінімум на відповідний рік. Також позивач зазначив, що внаслідок протиправних дій відповідачів має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Постановою Верховного Суду від 02 липня 2025 року у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, Cуд виходив з дії принципу диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Враховуючи цей принцип, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що військова частина НОМЕР_2 , як суб'єкт владних повноважень, у вказаний період діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту, а тому не допускав порушень законодавства та, як наслідок, не порушував прав та інтересів позивача.
Верховний Суд наголосив, що підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремих положень є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акта суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акта.
Внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивач.
Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
Однак я не можу погодитися з наведеними висновками Суду з огляду на наступне.
Доводи і вимоги касаційної скарги полягають в оскарженні судових рішень судів попередніх інстанцій у частині відмовлених позовних вимог щодо визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_2 щодо обрахунку ОСОБА_1 з 21.05.2023 по 06.09.2023 посадового окладу та окладу за військовим званням, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, та зобов'язання здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення, інші виплати за період з 21.05.2023 по 06.09.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом №2011-XII.
Згідно з абзацом 1 частини першої статті 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону 2011-XII).
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами абзацу 1 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (набрала чинності 01.03.2018), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Так, відповідно до пункту 4 Постанови №704 (у первинній редакції) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24.02.2018 набула чинності Постанова №103, пунктом 6 якої, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, у результаті чого, відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови №704, згідно з якою розрахунковою величиною для визначення окладів є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Отже, починаючи з 29.01.2020, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Вважаю за необхідне зазначити, що після 29.01.2020 Кабінет Міністрів України так і не узгодив положення пункту 4 Постанови №704 з висновками Шостого апеляційного адміністративного суду в постанові від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, а суб'єкти владних повноважень, зокрема й відповідач у цій справі, продовжували застосовувати редакцію пункту 4 Постанови №704, яка була скасована судом, що призвело до порушення прав військовослужбовців.
Надалі 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №481, пунктом 2 якої змінив пункт 4 Постанови №704, а саме: абзац 1 виклав у такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються, виходячи з розміру 1762 гривні, та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Ураховуючи приписи частини першої статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII, зазначені зміни до пункту 4 Постанови №704 набрали чинності 20.05.2023 (день опублікування Постанови №481 в газеті «Урядовий кур'єр» від 20.05.2023 №101).
Таким чином, з набранням законної сили пункту 4 Постанови №704 в редакції пункту 2 Постанови №481, замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб введено сталу величину - 1762 грн.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
У Рішенні від 06.04.2022 №1-р(II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що частину п'яту статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки.
Конституційний Суд України акцентував увагу, що метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Крім того, предметом законодавчого регулювання соціального захисту військовослужбовців є питання, пов'язані з тим, що статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров'я чи навіть загибелі під час виконання службових обов'язків під час захисту Вітчизни.
Також Конституційний Суд України неодноразово розв'язував питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, Рішення від 17.03.2004 №7-рп/2004, Рішення від 20.12.2016 №7-рп/2016).
Так, у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов'язані з особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
На виконання приписів частини п'ятої статті 17 Конституції України Верховна Рада України в Законі №2011-XII визначила обсяг і механізми реалізації соціального захисту військовослужбовців та основні засади державної політики в цій сфері.
Зокрема, положеннями статті 9 Закону №2011-XII законодавець гарантував військовослужбовцям достатнє, зокрема, грошове забезпечення, повноваження щодо встановлення розміру якого делегував Кабінету Міністрів України.
У первинній редакції пункту 4 Постанови №704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт, встановлений законом, який був покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції в країні та уникнути необхідності одноразових, штучних підвищень грошового забезпечення за рахунок видання окремих нормативно-правових актів.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-ІІІ) державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема, визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону №2017-ІІІ).
Згідно з приписами статті 6 Закону №2017-ІІІ базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти.
Більш того, відповідно до пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі прийнята урядом 30.08.2017 за №704) необхідність її прийняття була зумовлена потребою реформування системи грошового забезпечення військовослужбовців, оптимізації структури грошового забезпечення та підвищення рівня грошового забезпечення військовослужбовців, який узгоджено з мінімальною заробітною платою в державі шляхом установлення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням у співвідношенні до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Натомість пункт 4 Постанови №704 в редакції пункту 2 Постанови №481 замінює такий державний соціальний стандарт як прожитковий мінімум на сталу величину - 1762 грн, застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців не лише суттєво зменшує їх розміри окладів, а й зводить нанівець мету прийняття Постанови №704 як такої.
Така зміна правового регулювання щодо розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців скасовує основну новелу пункту 4 Постанови №704, яка полягала в тому, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням співвідносилися до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлюється законом про Державний бюджет на відповідний календарний рік, а також призводить до збільшення питомої частки додаткових видів грошового забезпечення, що нівелює ідею оптимізації структури грошового забезпечення та гарантії захищеності грошового забезпечення військовослужбовців від негативних економічних факторів.
Положення пункту 2 Постанови №481, що вносять зміни до пункту 4 Постанови №704, створюють умови, за яких розмір грошового забезпечення очевидно зменшується у порівнянні з тим розміром, який розраховувався відповідно до пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції, тобто до внесення змін, які набрали чинності 20.05.2023.
Водночас закладений у первинній редакції пункту 4 Постанови №704 підхід до визначення окладів військовослужбовців був покликаний підтримувати їхній гідний рівень грошового забезпечення, розмір якого зростав би зі збільшенням розміру відповідного прожиткового мінімуму та стимулював закріплення кваліфікованих військових кадрів і досягнення ними високих результатів у службовій діяльності.
До того ж, приписи пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції відповідали вимогам Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Наголошую, що грошове забезпечення є однією з гарантій соціальної безпеки військовослужбовців, адже грошове забезпечення, як гарантована державою гідна винагорода за службу, є основним і єдиним джерелом доходу військовослужбовців, а доволі часто - і членів їхніх сімей.
Держава Україна на конституційному рівні закріпила особливий статус військовослужбовців та особливий захист їх соціальних прав і зобов'язалась забезпечувати реалізацію їхніх конституційних прав і свобод.
Закріплення обов'язку держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які захищають Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України, є запорукою його реалізації державою та недопущення зниження рівня соціального захисту цих осіб.
У Рішенні від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022 (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців) Конституційний Суд України зважив на реалії, пов'язані зі збройною агресією російської федерації проти України, роль Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні Української держави, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності, та зазначив, що відповідні конституційні принципи є осердям конституційного ладу України, від захисту яких залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина, а також наголосив на головній ролі Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні України, які своєю мужньою боротьбою забезпечують ефективний захист Української держави та Українського народу від агресії російської федерації проти України, розпочатої 20.02.2014, яка набула повномасштабного характеру з 24.02.2022.
З огляду на реалії сьогодення, в умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Тому всебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України, які беруть участь у захисті Батьківщини та виконують покладені на них завдання за будь-яких умов, ризикуючи власним здоров'ям та життям, є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України.
Повертаючись до обставин цієї справи, необхідно відмітити, що суд першої інстанції в рішенні від 22.03.2024 визнав протиправними дії військових частин щодо обрахунку позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, у розмірі 1762 грн та визнав право позивача на перерахунок його грошового забезпечення за період з 14.03.2022 по 20.05.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно. Відповідач з рішенням суду першої інстанції у цій частині погодився та не оскаржував його в апеляційному порядку.
Ураховуючи спірний період, щодо якого були заявлені позовні вимоги в цій справі, також варто зазначити, що відповідно до статті 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 становив 2481 грн, а відповідно до статті 7 Закону України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 був 2684 грн.
Отже, відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 у цій справі грошове забезпечення позивача за період з 14.03.2022 по 31.12.2022 повинно розраховуватися, виходячи з прожиткового мінімуму у розмірі 2481 грн, а за період з 01.01.2023 по 20.05.2023 - у розмірі 2684 грн.
Водночас при застосуванні з 21.05.2023 нової розрахункової величини у розмірі 1762 грн, яка, по суті, є розміром прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, очевидним є те, що розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 суттєво зменшиться в порівнянні з розміром грошового забезпечення до внесення пунктом 2 Постанови №481 змін до пункту 4 Постанови №704 (2684 грн (розрахункова величина до 19.05.2023) - 1762 грн (розрахункова величина з 20.05.2023) = 922 грн).
До того ж, протиправні дії відповідачів щодо нарахування та виплати розміру грошового забезпечення позивача за період з 14.03.2022 по 20.05.2023 в неналежному розмірі, а саме: із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, - не може бути підставою для висновку, що розмір грошового забезпечення позивача не зменшився після внесення Постановою №481 змін до пункту 4 Постанови №704.
Підсумовуючи викладене, вважаю, що виклавши пункт 4 Постанови №704 в редакції пункту 2 Постанови №481 та, як наслідок, змінивши розрахункову величину для визначення посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, Кабінет Міністрів України створив умови, за яких рівень грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема й позивача в цій справі, знизився, що не узгоджується з положеннями абзацу 1 частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ, в якому законодавець втілив приписи частини п'ятої статті 17 Конституції України та забезпечив посилений соціальний захист військовослужбовців, про обов'язок гарантування якого неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.
Подібні зміни в законодавстві не сприятимуть закріпленню кваліфікованих військових кадрів, досягненню високих результатів у службовій діяльності та підтриманню високого рівня морального духу військовослужбовців, з огляду на нестабільність правового регулювання у сфері грошового забезпечення військовослужбовців.
Таким чином, ураховуючи зазначені в цій постанові висновки Конституційного Суду України щодо особливого статусу військовослужбовців та їх посиленого соціального захисту, вважаю, що пункт 2 Постанови №481, який вносить зміни до пункту 4 Постанови №704, в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців сталої величини у розмірі 1762 грн, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму станом 01.01.2018, не підлягає застосуванню під час вирішення цієї справи, як такий, що суперечить абзацу 1 частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ, який, у свою чергу, декларує принцип достатнього грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Ураховуючи висновок про невідповідність пункту 2 Постанови №481, яким змінено пункт 4 Постанови №704, визначеному положенням абзацу 1 частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ принципу достатності грошового забезпечення, вважаю, що у цих правовідносинах застосуванню підлягає абзац 1 частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ у частині декларованого принципу достатності грошового забезпечення, який було відображено в пункті 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №481, тобто в первинній редакції, а саме: виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на відповідний календарний рік.
Отже, за наведеного нормативно-правового регулювання, посадовий оклад та оклад за військовим званням ОСОБА_1 за період з 21.05.2023 року по 06.09.2023 року необхідно визначати, виходячи з розрахункової величини, передбаченої пунктом 4 Постанови №704 у редакції до внесення змін Постановою №481, а саме: виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023.
За таких обставин вважаю, що касаційна скарга ОСОБА_1 у справі № 240/29489/23 підлягала задоволенню, із скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій і задоволенням позовних вимог за період з 21.05.2023 року по 06.09.2023 року.
Суддя С.А. Уханенко