08 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 915/574/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
позивача: Боярський В.С.,
відповідача: Лях Н.В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЕЛЛЬМАНН СХIДНА ЄВРОПА ОУВЕРСIЗ"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025
у справі № 915/574/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЕЛЛЬМАНН СХIДНА ЄВРОПА ОУВЕРСIЗ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛДКОР"
про стягнення витрат у сумі 3 291 335,11 грн, додатково понесених на зберігання майна при виконанні договору транспортного експедирування,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ХЕЛЛЬМАНН СХIДНА ЄВРОПА ОУВЕРСIЗ» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОЛДКОР» про стягнення з останнього 3 291 335, 11 грн витрат, понесених унаслідок додаткових витрат на зберігання майна при виконанні договору.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на наявність у нього правових підстав для стягнення з відповідача додаткових витрат по зберіганню завантажених 24х40НС контейнерів на загальну суму 3 291 335,11 грн за договором транспортного експедирування №1304/20 від 13.04.2020, які фактично є додатковою послугою для відповідача за зберігання його майна, але не оплачені позивачу та є для останнього збитками, понесеними та сплаченими у зв'язку зі зберіганням контейнерів на терміналі Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ» з 01.06.2022 по 02.10.2023.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.01.2025 (суддя Коваль С.М.), позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто відповідача на користь позивача 3 291 335, 11 грн витрат, понесених за зберігання вантажу.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 (колегія суддів у складі: Поліщук Л.В. - головуючий, Богатир К.В., Таран С.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
Судами обох інстанцій встановлено, що 13.04.2020 між ТОВ «ХЕЛЛЬМАНН СХIДНА ЄВРОПА ОУВЕРСIЗ» (експедитором) та ТОВ «ГОЛДКОР» (замовником) укладено договір транспортного експедирування №1304/20, за умовами якого замовник доручає, а експедитор приймає на себе зобов'язання за плату і за рахунок замовника виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортно-експедиторських послуг (транспортно-експедиційне обслуговування) щодо експортно-імпортних і транзитних вантажів, що прямують до/з України, територією України, країн СНД та країн інших держав (далі за текстом - послуги) (п. 1.1. договору).
У п. 1.2. договору визначено, що в рамках договору експедитор надає наступні послуги: забезпечує оптимальне транспортне обслуговування, організовує перевезення вантажів різними видами транспорту, в тому числі контейнерах по території України та іноземних держав; фрахтує національні, іноземні судна, залучає інші транспортні засоби і забезпечує їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення/отримання вантажів; веде облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів; здійснює оформлення транспортної товарної документації та її розсилання за належністю; здійснює митно-брокерські послуги; здійснює розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; надає інші допоміжні та супутні перевезенню транспортно-експедиторські послуги, передбачені додатками до договору тощо.
Пунктом 1.3. договору передбачено, що надання експедитором передбачених договором послуг здійснюється на підставі узгодженої сторонами письмової заявки замовника на перевезення вантажу (надалі - заявка/и), форма якої затверджена сторонами - додаток №1 до договору.
Замовник зобов'язується, зокрема:
- своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг експедитора, відшкодування документально підтверджених витрат, понесених експедитором на користь замовника з метою виконання договору, а також відшкодовувати витрати на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору, на оплату зборів (обов'язкових платежів), які зазнав експедитор, виконуючи надане йому замовником доручення. Останні витрати можуть бути включенні до розміру вартості послуг експедитора (п. 2.1.9. договору);
- сплачувати експедиторові додаткові витрати, пов'язані із наданням послуг, які не могли бути передбачені перед початком виконання перевезення та перебували поза впливом експедитора (у тому числі, але не тільки, необхідність яких виникла в дорозі, додаткові витрати, які виникли в результаті оголошення цінності вантажу) в строк не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку, якщо інше не передбачено в заявці (п. 2.1.10. договору);
- нести відповідальність за простій вагонів/контейнерів, автомобілів, який відбувся з вини замовника, іншу відповідальність, пов'язану з неправильним або несвоєчасним оформленням перевізних та/або супровідних документів або неповного їх комплекту, проти вимог відповідних нормативних актів України або інших держав, через які буде слідувати вантаж, а також за неправильне навантаження або неналежний стан вагонів/контейнерів, автомобілів, які потягли за собою збори або штрафи у тому випадку, коли вагони/контейнери, автомобілі надаються не експедитором, а надані замовником самостійно. Не надавати до перевезення небезпечні вантажі (отрути, їдкі кислоти, вибухові, легкозаймисті, отруйні, радіоактивні речовини, медикаменти, що містять наркотичні та інфекційні речовини), крім випадків, коли заздалегідь обговорена відправка небезпечного вантажу і замовником здійснені усі необхідні узгодження з контролюючими органами (п. 2.1.11. договору).
Замовник має право: визначати маршрут прямування вантажу та вид транспорту за погодженням з експедитором (п. 2.2.1. договору); вимагати від експедитора надання інформації про хід перевезення/перевантаження вантажу (п. 2.2.2. договору); давати вказівки експедитору, що не суперечать договору та/або заявці та наданим документам (п. 2.2.3. договору); змінювати маршрут доставки вантажу і кінцевого вантажоодержувача, завчасно повідомивши про це експедитора, з відшкодуванням витрат у зв'язку зі зміною маршруту відповідно до договору та/або заявки (п. 2.2.4. договору).
Експедитор зобов'язується, зокрема: за дорученням замовника і за його рахунок організувати перевезення/перевантаження вантажу обраним експедитором або замовником транспортом і маршрутом та забезпечити оптимальне транспортно-експедиторське обслуговування вантажів (у тому числі, але не тільки, укласти від свого імені або від імені замовника договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу) (п. 2.3.1. договору); за необхідності відступати від вказівок замовника, зокрема в разі виникнення загрози пошкодження вантажу, безпеці людей і довкіллю, з отриманням попередньої згоди замовника на такий відступ. У разі якщо не має можливості попередньо повідомити про це або якщо відповідь на такий запит не отримано Експедитором у належний за наявними обставинами строк, експедитор має право діяти на свій розсуд, повідомивши замовника про свої дії, як тільки таке повідомлення стане можливим (п. 2.3.5. договору); забезпечити виконання процедур по транзитному митному декларуванню вантажів (у тих країнах, де це передбачено) (п. 2.3.7. договору);
Експедитор має право, зокрема: для виконання доручень замовника укладати договори з перевізниками, агентами, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями, іншими контрагентами, які є резидентами або нерезидентами України (п. 2.4.2.); отримати відшкодування в погоджених із замовником обсягах додаткових документально підтверджених витрат, які виникли в нього при виконанні договору в інтересах клієнта (п. 2.4.3. договору); припинити виконання своїх обов'язків за договором і отримати оплату за фактично виконану роботу у випадку, якщо з вини замовника виникли обставини, що перешкоджають належному виконанню договору або якщо замовник змінює початкові умови договору або інструкції таким чином, що їх виконання стає неможливим (п. 2.4.9. договору).
Порядок розрахунків і надання послуг врегульований у розділі 3 договору.
Так, відповідно до п. 3.1. договору вартість послуг експедитора, вартість перевезення та додаткові витрати узгоджуються і затверджуються сторонами у заявках.
Якщо на території України або іншої держави, територією якої буде слідувати вантаж замовника, буде стягнуто штраф або збір, який виник з обслуговуванням перевезень вантажів, замовник компенсує експедитору суму таких платежів. На експедитора, в таких випадках, покладається обов'язок представити замовнику документи, що свідчать про факт, який став підставою для додаткових витрат (акти про простій, про відсутність необхідних супровідних документів тощо). Рахунки, що передані експедитором за допомогою факсимільного зв'язку чи іншими засобами електронного зв'язку, мають силу оригіналу до моменту отримання оригіналів та підлягають оплаті в строк не пізніше 3 (трьох) банківських днів (якщо іншій строк не встановлений сторонами в заявці на перевезення вантажу) з моменту отримання (п. 3.2. договору).
Плата за договором здійснюється в гривнях України. У разі узгодження сторонами еквівалента суми в іноземній валюті, рахунки підлягають оплаті в національній грошовій одиниці України за курсом НБУ на дату виставлення рахунку, якщо інше не встановлено сторонами в заявці (п. 3.3. договору).
Факт виконання робіт/надання послуг підтверджується підписаним сторонами актом. В разі не підписання замовником акту або відсутності від замовника письмової мотивованої відмови, акт вважається підписаним протягом 10 (десяти) днів з моменту його направлення рекомендованим листом з повідомленням (кур'єрською службою) на адресу замовника, а послуги - прийнятими та наданими вчасно, якісно і в повному обсязі. Експедитор може відмовити замовнику, який не повернув акт, у прийнятті вантажу до експедирування або у видачі вантажу, що надійшов на ім'я замовника (п. 3.4. договору).
У п. 5.1. договору сторони передбачили, що вони не несуть відповідальності за повне чи часткове невиконання зобов'язань, якщо воно стало наслідком обставин поза впливом сторін (форс-мажорних обставин, обставин непереборної сили).
Настання, строк дії та припинення дії форс-мажорних обставин повинно бути документально підтверджено Торгово-промисловою палатою України або Торгово-промисловою палатою або іншого компетентного органу за місцем сторони, яка заявила про виникнення таких обставин (п. 5.2. договору).
Сторона, яка потрапила під вплив форс-мажорних обставин, зобов'язана протягом 5 (п'яти) робочих днів сповістити про настання таких обставин іншу сторону та протягом 30-ти днів надати іншій стороні довідку про надання таких обставин. У разі якщо форс-мажорні обставини тривають більш 50 днів, кожна зі сторін має право припинити дію договору з обов'язковим письмовим попередженням іншої сторони та за умови відсутності неоплачених зобов'язань перед такою стороною договору (п. 5.3. договору).
Сторона, яка не має документального підтвердження компетентного органу про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), втрачає право посилатися на них надалі і зобов'язана відшкодувати іншій стороні в повному обсязі всі збитки, понесені нею у зв'язку з невиконанням такою винною стороною своїх зобов'язань за цим договором (п. 5.4. договору).
Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2020. Якщо жодна із сторін за 30 днів до терміну закінчення договору не повідомить іншу сторону в письмовому вигляді про розірвання договору, термін його дії буде автоматично продовжений на наступний календарний рік (п. 7.3. договору).
Відповідно до п. 7.11. договору в межах договору офіційними та такими, що мають силу підписаних уповноваженою особою можуть визначатися документи, що направляються сторонами одна одній каналами факсимільного зв'язку або електронною поштою: з боку експедитора - факс НОМЕР_1, email: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, з боку замовника - ІНФОРМАЦІЯ_4. При цьому будь яке листування, обмін інформацією за договором каналами факсимільного зв'язку або електронною поштою повинні мати посилання на номер та дату договору, назви замовника та експедитора. Електронний цифровий підпис не використовується.
На виконання умов договору сторонами було погоджено заявку №9293 від 16.02.2022 до договору №1304/20 від 13.04.2020 на перевезення вантажів в контейнерах /Shipping order for Contract Loads, згідно з якою кількість та тип контейнерів - 24x40HC// ВSIU8060446; CAAU6104830;CIPU5040683, GESU5753763; MRKU2260680, MRKU4215422, MRKU4890890, MRKU5996145, MRKU6267087, MRSU3751911, MRSU4652894, MRSU4744753, MRSU5295092, MRSU6072811, MSKU0469204, MSKU0504650, MSKU1982145, MSKU8203078, PONU7241047, SEKU4597177, SUDU6709693, TCNU1450029, TCNU5264552, TLLU5046654; умови поставки - від м. Миколаїв до терміналу ДП «ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ»; назву і деталі вантажу (вага об'єм, кількість місць) - 936 місць G.W.: 600480 кг.
Замовником та відправником за заявкою вказано ТОВ «ГОЛДКОР», отримувачем вантажу - OREKXIM TRADING LIMITED (REGISTRATION NO. C 57928; REGISTERED OFFICE: LEVEL 1, 89 TIGNE STREET SLIEMA, MALTA, SLM 3170 VAT No: MT 21085133).
Також у заявці визначено узгоджену ціну перевезення за вказаною заявкою у розмірі 560 464, 99 грн за 24x40HC. Ставка включає: подання порожніх контейнерів під навантаження, доставку навантажених контейнерів в порт Південний, експортне транспортно-експедиційне обслуговування в порту Південний, митне оформлення вантажу.
У розділі «Примітки, особливі вимоги» зазначено, що: 1) додаткові витрати, такі як організація огляду вантажу, зберігання, демередж, детеншн, проходження рентгену, страхування і т. д. не включені в ставку і оплачуються «за фактом»; 2) у ставку включено вільний час знаходження автотранспорту: в порту - 24 години, на проходження митних формальностей та завантаження/розвантаження - 48 годин; 3)у випадку змін погоджених у заявці умов, сторони мають право вносити зміни шляхом складання нової заявки із вказанням номеру заявки, що анулюється.
До виконання договору були залучені треті особи, з якими укладені відповідні договори, а саме: договір транспортного експедирування №UA00050648 від 01.01.2021 з ТОВ «Мерск Україна Лтд» та договір №0415-3 від 10.04.2015 з ТОВ «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ».
Позивачем відповідно до умов заявки №9293 від 16.02.2022 доставлено з м. Миколаїв до терміналу ТОВ «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ» вантаж у 24x40HC експортних контейнерах лінії MAERSK, який був запланований для відправлення на судовихід JULIUS-S рейс 209S, експортний букінг №216594544, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями товарно - транспортних накладних, навантажувальними ордерами та видатковими ордерами.
Як вказує позивач, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою для запровадження воєнного стану та відсутністю можливості заходу-виходу суден з портів України, порти Північно-Західного регіону Чорного моря (Южний, Одеса та Чорноморськ) були заблоковані та стали недопустимими для суднозаходів та здійснення навантажувально-розвантажувальних операцій, внаслідок чого вантаж замовника не був відправлений до місця призначення, та до жовтня 2023 року знаходився у контейнерах на території терміналу «ДП ВОРЛД TIC ПІВДЕННИЙ».
Позивач зазначає, що замовник засобами електронного зв'язку був повідомлений про неможливість відправлення вантажу у зв'язку із закриттям портів. Також звертає увагу, що прийняття рішень по зазначеним контейнерам щодо їх вивезення з території терміналу ускладнилось через труднощі власника вантажу ТОВ «ГОЛДКОР, оскільки товариство зареєстроване та розташоване (офіси із співробітниками, склади) в місті Миколаєві. З початку воєнного вторгнення, як відомо, Миколаївська область знаходилася в зоні активних бойових дій, тому не було можливості організувати повернення вантажу без ризику для життя водіїв та співробітників замовника.
Крім того, позивач зазначає, експедитор та замовник постійно були на зв'язку, що підтверджується скріншотами месенджерів представників сторін, а після відтягнення лінії фронту за межі Миколаївської області та м. Херсон стала можливість відновлення роботи терміналу та порту. Експедитор за весь час знаходження вантажу на терміналі намагався знайти оптимальне рішення для вирішення питання щодо його відвантаження/вивезення з максимально низькими затратами, щодо зберігання та використання контейнерів.
Посилається на те, що він 03.10.2022 своїм листом №9293-1 повідомив замовника про виконання умов договору та просив погасити існуючу заборгованість і наполягав на прийнятті рішення щодо долі вантажу 24x40HC по букінгу 216594544, оскільки нараховуються витрати по зберіганню даних контейнерів.
Однак відповідач надав відповідь лише на лист позивача від 14.11.2022 №224/1122, в якому заперечував свою обізнаність щодо невідправлення вантажу по експортному букінгу, зазначав про порушення умов договору саме експедитором, залишив за собою право на вантаж та погодив нові тарифи на відправлення вантажу з території терміналу «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ» до Південної Кореї (порт Gwangyang).
Звертає увагу, що замовник був обізнаний про те, що вантаж в 24x40HC контейнерах по букінгу 216594544 не був відправлений отримувачу OREKXIM TRADING LIMITED, на підтвердження чого надав скріншоти переписки, а також посилається на те, що в березні 2022 року та в жовтні 2022 року на території терміналу ТОВ «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ» за ініціативою Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОЛДКОР» був здійснений огляд трьох контейнерів із 24, які знаходились на зберіганні, на підтвердження чого надав заявку №9293-03 від 08.03.2022 та заявку №9293 від 18.10.2022, акт наданих послуг №7127 від 17.10.2022.
У свою чергу, відповідач зазначає, що лише 14.11.2022 ним було отримано від позивача листа за вих. № 224/1122 від 14.11.2022, з якого відповідачу стало відомо про те, що у залученої позивачем до виконання умов укладеного між сторонами договору транспортного експедирування №1304/20 від 13.04.2020 третьої особи - ТОВ «Мерск Україна ЛТД» до цього часу відсутня можливість здійснити перевезення вантажу, у зв'язку із чим виникає ймовірність понесення додаткових витрат по зберіганню належного ТОВ «ГОЛДКОР» вантажу на терміналі «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ» в сумі 65 030,4 доларів США, в т.ч. ПДВ, та оплати демереджу за користування контейнерами, яку має намір нарахувати лінія MAERSK в сумі 32 256 доларів США, в т.ч. ПДВ. Тобто, відповідач наполягає на тому, що саме з листа позивача за вих. №224/1122 від 14.11.2022 відповідачу стало офіційно відомо, що заявка №9293 від 16.02.2022 експортний букінг №216594544 (перевезення лінією MAERSK) ним до цього часу не виконана; товар на борт судна не завантажений та знаходиться на зберіганні терміналу «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ».
Щодо переписки у мессенджері WhatsApp відповідач зазначив, що долучені позивачем скріншоти переписки не можуть бути розцінені судом як належні та достовірні докази, а будь-які повідомлення такими, що здійснені у відповідності до укладеного між сторонами договору транспортного експедирування, оскільки така переписка не може вважатись офіційною з огляду на пункт 7.11. договору, адже адреси електронної пошти, за якими йшлося листування, не визначені умовами договору як офіційні адреси.
Також в матеріалах справи міститься заявка №923-3 від 07.09.2023 до договору №1304/20 від 13.04.2020 на перевезення вантажів в контейнерах /Shipping order for Contract Loads, згідно якої кількість та тип контейнерів - 24x40HC// ВSIU8060446; CAAU6104830; CIPU5040683, GESU5753763; MRKU2260680, MRKU4215422, MRKU4890890, MRKU5996145, MRKU6267087, MRSU3751911, MRSU4652894, MRSU4744753, MRSU5295092, MRSU6072811, MSKU0469204, MSKU0504650, MSKU1982145, MSKU8203078, PONU7241047, SEKU4597177, SUDU6709693, TCNU1450029, TCNU5264552, TLLU5046654; умови поставки - термінал ДП «ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ» - м.Миколаїв, вул. Олега Ольжича, 111; назву і деталі вантажу (вага об'єм, кількість місць) - 936 місць G.W.: 600480 кг.
Замовником, відправником та одержувачем за заявкою вказано ТОВ «ГОЛДКОР».
У заявці визначено узгоджену ціну перевезення за вказаною заявкою, а саме: загальна сума заявки: 100 грн за повний комплекс послуг для 24x40HC. Ставка включає: видачу - навантаження на автотранспорт 24x40HC завантажених контейнерів; прийом - зняття з автотранспорту 24x40HC порожніх контейнерів. Видача зазначених вище 24x40HC контейнерів, що знаходяться на території терміналу ДП «ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ», з території терміналу для подальшого перевезення автотранспортом замовника на склад замовника та повернення порожніх контейнерів відповідно до вказівок контейнерної лінії.
У розділі «Примітки, особливі вимоги» зазначено, що: 1)додаткові витрати, такі як організація огляду вантажу, зберігання, демередж, детеншн, проходження рентгену, страхування і т. д. не включені в ставку і оплачуються «за фактом»; 2)у ставку включено вільний час знаходження автотранспорту: в порту - 24 години, на проходження митних формальностей та завантаження/розвантаження - 48 годин; 3)у випадку змін погоджених у заявці умов, сторони мають право вносити зміни шляхом складання нової заявки із вказанням номеру заявки, що анулюється.
Позивач оплатив рахунок від 11.09.2023 №945 за надані ТОВ «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ» послуги за зберігання та видачу завантажених 24x40HC контейнерів у відповідності до зафіксованої у додатковій угоді від 11.09.2023 до договору від 10.04.2015 №04115-3 ставки за зберігання контейнерів, яка у подальшому з урахуванням перемовин ТОВ «ХЕЛЛЬМАНН СХIДНА ЄВРОПА ОУВЕРСIЗ» та ТОВ «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ» була відкоригована та зменшена і складає у загальні сумі 3291335,11 грн, проте відповідач відмовився від оплати коштів за додаткові послуги зберігання контейнерів.
Позивач 15.01.2024 звернувся з вимогою №7999 до відповідача про оплату витрат у сумі 3 291 335, 11 грн (з урахуванням листів від 25.01.2024 та від 05.02.2024 відкоригована) за договором, яка залишення без задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач неналежно виконав свої грошові зобов'язання з оплати вартості додаткових витрат, пов'язаних з організацією перевезень контейнерів у загальній сумі 3 291 335, 11 грн, яка на даний час не погашена. При цьому суд зазначив, що доводи відповідача про необґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості за зберігання контейнерів через не повідомлення про закриття морських портів, у зв'язку із військової агресією РФ проти України, і не виконанням заявки від 16.02.2022 №9293 експортний букінг №216594544 (перевезення лінією MAERSK) та завантаження товару, який знаходиться на зберіганні терміналу ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ, є безпідставними, тому що лінія MAERSK на офіційному сайті розміщено повідомлення про настання форс-мажорних обставини, до того ж, позивачем листами неодноразово повідомлявся відповідач про знаходження контейнерів на терміналі, та необхідністю визначитись з їх подальшою долею. При цьому, при будь-якому листуванні, обміні інформацією за договором, як передбачено п. 7.11 договору, не потребує електронного цифрового підпису. Судом відхилені доводи відповідача про те, що позивачем не узгоджено обсяг додаткових витрат, та не подано обґрунтованого розрахунку таких витрат, оскільки вони спростовуються листами з електронної пошти відповідача, перепискою у месенджері «WhatsApp» та іншими листами.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що всупереч п.п. 3.1., 2.4.3. договору та ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» матеріали справи не містять доказів погодження таких витрат із відповідачем, як замовником транспортно-експедиторських послуг за договором №1304/20 від 13.04.2020, а тому останні не можуть бути відшкодовані відповідачем. Повідомлення про факт можливого нарахування додаткових витрат та пропозицію вирішити питання про зміну логістичного маршруту за заявкою №9293 від 16.02.2022 було отримано відповідачем лише 14.11.2022, і як зазначає відповідач, він вже не міг на той момент погодитись з розміром ймовірних додаткових витрат, зазначених у листі. При цьому посилання позивача на листи, надіслані електронною поштою, та переписку у месенджері WhatsApp колегія суддів відхилила, оскільки така переписка не може вважатись офіційною з огляду на пункт 7.11. договору, адже адреси електронної пошти, за якими йшлося листування, не визначені умовами договору як офіційні адреси.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права (ст.ст. 929, 931 ЦК України, ст. 316 ГК України, ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність") та порушено норми процесуального права. Зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладеного у постановах від 26.02.2025 у справі № 910/13078/23, від 02.04.2025 у справі № 910/15170/23, положення ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» не містять чіткого визначення додаткових послуг експедитора, необхідних для виконання договору, та їх вичерпного переліку, а також додаткових витрат, які відшкодовуються окремо від плати експедитора, а тому визначити чи відповідні витрати (у цьому випадку понесені витрати експедитора за зберігання вантажу замовника який був доставлений по заявці № 9293 від 16.02.2022 на термінал, однак не відправлений замовником) є додатковими витратами, тобто витратами, які не включені в погоджену сторонами плату експедитора, можливо лише з урахуванням погоджених сторонами умов договору, в тому числі, але не виключно, щодо складової плати експедитора. В свою чергу, відповідно до умов договору замовник зобов'язаний сплачувати експедиторові додаткові витрати, пов'язані із наданням послуг, які не могли бути передбачені перед початком виконання перевезення та перебували поза впливом експедитора, а відповідно до Заявки № 9293 від 16.02.2022 у ставку включалися: подання порожніх контейнерів на завантаження, доставку вантажних контейнерів в порт Південний, експертно-транспортні-експедиторське обслуговування в порту Південний, митне оформлення вантажу. Додаткові затрати, такі як, зокрема, зберігання, не включені у ставку і оплачуються «по факту». Судом апеляційної інстанції не досліджено та не надано правову оцінку діям замовника за договором щодо виконання зобов'язань та не враховано доктрину «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:
- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Вищого господарського суду України від 12.07.2017 у справі № 922/4107/16, Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 910/15170/23, щодо обов'язку відшкодування документально підтверджених витрати, понесених експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування, згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність";
- судом апеляційної інстанції не правильно встановлено правову природу додаткових витрат експедитора, неправильно застосовано ст.ст. 929, 931 ЦК України, ст. 316 ГК України, ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність», щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду у частині необхідності додаткового погоджувати розмір витрат, які вже визначені договором та додатком до нього;
- судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та не взято до уваги, що з введенням в дію нового стандарту доказування, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 905/1734/23.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 01.07.2025 та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 16.06.2025.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 13.06.2025 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржену постанову залишити без змін, посилаючись на помилковість доводів скаржника та правильність висновків суду апеляційної інстанції. Вказує, зокрема, на те, що не спростовує того факту, що був обізнаний про знаходження контейнерів з належним йому вантажем на зберіганні на терміналі «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ» та постійно піклувався якісним станом вантажу, для чого проводив його перевірку, як зазначено в позові. Але у зв'язку з порушенням з боку позивача умов договору експедирування, в умовах воєнного стану, загально-відомої обмеженості логістичних можливостей для відвантаження вантажу (закриття портів), необхідності внесення додаткових фінансових вкладень для такого відвантаження (в тому числі вимог позивача здійснити оплату за зберігання виключно до моменту вивезення вантажу з території «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ» в сумі, яка не була узгоджена відповідачем, не була документально підтверджена та не була сплачена позивачем «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ») відповідач був позбавлений можливості в найменш короткі строки здійснити вивезення вантажу в контейнерах з території терміналу. Зазначає, що позивач не забезпечив оптимального транспортного обслуговування на умовах, встановлених договором, у зв'язку з чим саме позивач повинен нести усі ризики з додаткових витрат, що виникли за весь час зберігання вантажу на терміналі «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ» до моменту його вивезення (повернення відповідачу) у жовтні 2023 року.
У судовому засіданні 01.07.2025 оголошено перерву у справі до 08.07.2025.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так скаржник в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Вищого господарського суду України від 12.07.2017 у справі № 922/4107/16, Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 910/15170/23, щодо обов'язку відшкодування документально підтверджених витрати, понесених експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування, згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність"; постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 905/1734/23, що із введенням в дію нового стандарту доказування, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України колегію суддів не приймаються, оскільки п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження передбачає неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених саме в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом (ст. 931 ЦК).
За змістом ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
У статті 12 зазначеного Закону встановлено, що обов'язок своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, покладається на клієнта. Клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Як встановлено судами обох інстанцій, у п. 1.2. договору визначено, що в рамках договору експедитор надає наступні послуги: забезпечує оптимальне транспортне обслуговування, організовує перевезення вантажів різними видами транспорту, в тому числі контейнерах по території України та іноземних держав; фрахтує національні, іноземні судна, залучає інші транспортні засоби і забезпечує їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення/отримання вантажів; веде облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів; здійснює оформлення транспортної товарної документації та її розсилання за належністю; здійснює митно-брокерські послуги; здійснює розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; надає інші допоміжні та супутні перевезенню транспортно-експедиторські послуги, передбачені додатками до договору тощо.
Відповідно до п. 2.1.10. замовник зобов'язаний договору сплачувати експедиторові додаткові витрати, пов'язані із наданням послуг, які не могли бути передбачені перед початком виконання перевезення та перебували поза впливом експедитора (у тому числі, але не тільки, необхідність яких виникла в дорозі, додаткові витрати, які виникли в результаті оголошення цінності вантажу) в строк не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку, якщо інше не передбачено в заявці (), а відповідно до п. 2.4.3. договору експедитор має право отримати відшкодування в погоджених із замовником обсягах додаткових документально підтверджених витрат, які виникли в нього при виконанні договору в інтересах клієнта.
Також у заявці визначено узгоджену ціну перевезення за вказаною заявкою у розмірі 560464,99 грн за 24x40HC. Ставка включає: подання порожніх контейнерів під навантаження, доставку навантажених контейнерів в порт Південний, експортне транспортно-експедиційне обслуговування в порту Південний, митне оформлення вантажу.
У розділі «Примітки, особливі вимоги» зазначено, що: 1) додаткові витрати, такі як організація огляду вантажу, зберігання, демередж, детеншн, проходження рентгену, страхування і т. д. не включені в ставку і оплачуються «за фактом»; 2) у ставку включено вільний час знаходження автотранспорту: в порту - 24 години, на проходження митних формальностей та завантаження/розвантаження - 48 годин; 3)у випадку змін погоджених у заявці умов, сторони мають право вносити зміни шляхом складання нової заявки із вказанням номеру заявки, що анулюється.
Місцевий господарський суд встановив, що наявні в матеріалах справи договір транспортного експедирування від 01.01.2021 №UA00050648, договір від 10.04.2015 №0415-3, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунок від 11.09.2023 № 945, підтверджують факт надання додаткових послуг із зберігання контейнерів.
В свою чергу, у постанові Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 910/15170/23 викладені такі висновки:
«Визначений нормами статті 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» обов'язок клієнта (замовника) відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта (замовника) в цілях виконання договору транспортного експедирування, не залежить від чіткого погодження в договорі, що саме такі витрати (з конкретним визначенням за які саме послуги) як додаткові підлягають відшкодуванню окремо від плати експедитора. Необхідним для їх відшкодування експедитору, в силу цієї норми, є документальне підтвердження цих витрат та доведення факту понесення цих витрат експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору.
Зазначені законодавчі норми не містять чіткого визначення додаткових послуг експедитора, необхідних для виконання договору, та їх вичерпного переліку, а також додаткових витрат, які відшкодовуються окремо від плати експедитора, а тому визначити чи відповідні витрати (у цьому випадку витрати за понаднормове використання вагонів, орендованих у іншої особи з метою надання відповідачу послуг за цим договором, як заявляє позивач) є додатковими витратами, тобто витратами, які не включені в погоджену сторонами плату експедитора (у цьому випадку в плату за користування рухомим складом, як вказує скаржник), можливо лише з урахуванням погоджених сторонами умов договору, в тому числі, але не виключно, щодо складової плати експедитора (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 26.02.2025 у справі № 910/13078/23).».
Відтак, висновок суду апеляційної інстанції про те, що всупереч п.п. 3.1., 2.4.3. договору та ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» матеріали справи не містять доказів погодження таких витрат із відповідачем, як замовником транспортно-експедиторських послуг за договором №1304/20 від 13.04.2020, а тому останні не можуть бути відшкодовані відповідачем є передчасними та такими, що не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 02.04.2025 у справі № 910/15170/23, від 26.02.2025 у справі № 910/13078/23 щодо застосування ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
При цьому як вбачається зі встановлених судами обставин справи та пояснень відповідача, викладених у касаційній скарзі, у яких він вказує, зокрема, на те, що не спростовує того факту, що був обізнаний про знаходження контейнерів з належним йому вантажем на зберіганні на терміналі «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ» та постійно піклувався якісним станом вантажу, для чого проводив його перевірку, як зазначено в позові, вказані витрати на додаткові послуги зі зберігання контейнерів були відшкодовані експедитором порту в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Посилання відповідача на те, що експедитор не погоджував із замовником обсяг додаткових витрат не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» не містить такої необхідної умови, а обґрунтування своїх доводів цієї позицією (що такі витрати повинні бути погоджені) ставить експедитора у становище, за умовами якого у випадку їх непогодження, яке може і не відбутись зі сторони замовника, він буде позбавлений можливості на їх відшкодування, що суперечить законодавству.
Також посилання відповідача на те, що обставини початку понесення додаткових витрат стали відомі відповідачу лише 14.11.2022 та позбавили його права своєчасно здійснити можливі заходи та прийняти відповідні рішення щодо розпорядження вантажем з метою мінімізації витрат колегією суддів відхиляються, оскільки сам відповідач визначає, що був обізнаний про знаходження контейнерів з належним йому вантажем на зберіганні на терміналі «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ», а тому не міг не знати що товар зберігається там не безкоштовно.
Відтак, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність». Водночас, беручи до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.04.2025 у справі № 910/15170/23, для відшкодування експедитору витрат, понесених експедитором в інтересах клієнта (замовника) в цілях виконання договору транспортного експедирування, в силу норми ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», є документальне підтвердження цих витрат та доведення факту понесення цих витрат експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд зазначає, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.04.2025 у справі № 910/15170/23, у зв'язку з чим не дослідив наявні у справі докази на документальне підтвердження понесених витрат та факту понесення цих витрат експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору, і такі докази з огляду на межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, не можуть бути оцінені Верховним Судом, беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.
З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з урахуванням ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору.
При цьому колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування апеляційним господарським судом висновку Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 905/1734/23, у якому зазначено, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач, а тому з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу, оскільки одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує, і дослідження доводів касаційної скарги в цій частині є передчасним з огляду на висновок Верховного Суду про скасування постанови апеляційного господарського суду та направлення справи на новий розгляд.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ст. 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Скаржник в якості обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України посилається на те, що судом апеляційної інстанції не правильно встановлено правову природу додаткових витрат експедитора, неправильно застосовано ст.ст. 929, 931 ЦК України, ст. 316 ГК України, ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність», щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду у частині необхідності додаткового погоджувати розмір витрат, які вже визначені договором та додатком до нього.
Водночас враховуючи позицію Суду в частині обґрунтованості доводів скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», Верховний Суд не формує висновок щодо застосування ст.ст. 929, 931 ЦК України, ст. 316 ГК України, ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність».
Керуючись ст.ст. 300, 301, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЕЛЛЬМАНН СХIДНА ЄВРОПА ОУВЕРСIЗ" задовольнити частково.
Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі № 915/574/24 скасувати.
Справу № 915/574/24 направити на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.