25 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 917/1100/23(910/8920/23)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М.,
за участі секретаря: Купрейчук С.П.,
за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 25.06.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2025
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2025
у справі № 917/1100/23(910/8920/23)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старлайт Сервіс"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про стягнення грошових коштів,-
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи
1. 02.07.2016 між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк", новим найменуванням якого є акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (надалі - АТ КБ "Приватбанк", Банк) та ТОВ "Старлайт Сервіс" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №4С16043ЛИ (далі - договір), відповідно до умов якого банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу (п.1.1 договору).
2. У додатку №1 до договору зазначено, що банк є власником майна, розташованого за адресою:
- Полтавська область, м. Полтава, вулиця Половки, будинок 111 (А-1 гараж площа 367,0 кв.м.; Б-1 лабораторія ПММ, загальна площа 33,4 кв.м.; В-1 насосна станція, загальна площа 158,6кв.м.; Г-1 трансформаторна, загальна площа 48,9 кв.м.; №1, 2 - огорожа; №4 пожежна водойма; №5 ємність; №6 колодязь оглядовий; №7 колодязь розподільчий; №8 наливна станція; №9 замощення, № 10 - каземати з РВС), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 507534653101, вартість майна 149174134,00грн.
Згідно п. 1.2 договору, на дату укладання цього договору вартість майна становить 149174134,00грн.
3. Для здійснення лізингоодержувачем платежів за цим договором банк відкриває рахунки: рахунок для сплати вартості предмету лізингу НОМЕР_2, рахунок для сплати винагород за лізингом НОМЕР_3 (п. 1.4 Договору).
4. Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком №2 (п. 2.1 договору). Лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений у п. 1.4 цього договору (п. 2.2 договору). Відповідно до п. 2.3 договору лізингоодержувач сплачує банку винагороди на рахунок, зазначений у п. 1.4 цього договору: винагороду за відкриття рахунку "фінансовий лізинг (оренда)" у розмірі 500,00грн у день укладання цього договору (п. 2.3.1); відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12,00% від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку 2 (п. 2.3.2). У випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24,00% річних від суми залишку несплаченої частини вартості майна, згідно додатку №2 (п. 2.3.3).
5. Передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно акту прийому - передачі майна, зазначеним у додатку №3 (п. 3.1 Договору).
6. Протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банка (п. 4.1 договору).
7. Майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банку всієї суми лізингових платежів, а також всіх інших платежів за цим договором (п. 4.3 договору).
8. Згідно з п. 5.1.8 договору банк має право відмовитись від договору і вимагати повернення майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови банку від договору, договір є розірваним з дати зазначеної Банком у повідомленні про відмову від договору.
9. Відповідно до п. 6.1.2 Договору Лізингоодержувач має право повернути майно Банку без придбання його у власність за умови сплати за графіком лізингових платежів, винагород за договором, неустойки у формі штрафу за договором.
10. Лізингоодержувач зобов'язується повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору (п. 6.2.4 договору).
11. Згідно з п. 6.2.11 договору лізингоодержувач зобов'язується сплачувати банку винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)"; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна ); відсоткову винагороду за користування майном; винагороду за користування майном отриманим в лізинг; інші витрати банка, безпосередньо пов'язані з цим договором.
12. Відповідно до п. 8.3 договору у випадку розірвання цього договору, майно повинне бути повернуте лізингоодержувачем у термін розірвання, по акту прийому - передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу.
13. Пунктом 9.1 договору передбачено, що строк дії договору становить з дати підписання по 25.06.2036. У частині невиконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінений у випадку дострокового виконання зобов'язань лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору.
14. Відповідно до п. 9.2 договору він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Цей договір втрачає свою силу після виконання сторонами усіх зобов'язань по ньому.
15. Всі зміни та доповнення до цього договору оформляються договором про внесення змін, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 10.6 договору).
16. В подальшому сторони вносили зміни до договору лізингу шляхом укладання додаткових угод до нього (а.с. 21-29 т. 1).
17. Згідно акту № 1 прийому-передачі майна від 02.07.2016 банк передав, а ТОВ "Старлайт Сервіс" прийняло в платне володіння та користування нерухоме майно, яке зазначено в додатку №1 до договору лізингу (а.с. 30 т. 1).
18. 15.06.2017 банк в односторонньому порядку (за повідомленням про розірвання договору № Э.Upr 1/3-67108 від 31.05.2017) розірвав договір лізингу, а 15.06.2017 за актом приймання-передачі від 15.06.2017 ТОВ "Старлайт Сервіс" повернуло АТ КБ "Приватбанк" об'єкт лізингу (а.с. 31, 32).
19. Крім того, рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.12.2019 у справі №917/282/19, за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Старлайт Сервіс" про стягнення грошових коштів, позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з ТОВ "Старлайт Сервіс" на користь АТ КБ "Приватбанк" 5947809,09грн заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном, 220948,88грн пені, вирішено питання щодо відшкодування судових витрат. Рішення набрало законної сили.
20. Рішенням у справі №917/268/19 установлено, що:
"додатковою угодою, підписаною 05.08.2016, сторони внесли зміни до графіку лізингових платежів (до додатку №2) та виклали п. 9.1 договору у наступній редакції: "Строк дії договору з дати підписання цього договору по 25.06.2026. У частині невиконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінений у випадку дострокового виконання зобов'язань лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору".
Додатковою угодою, підписаною 03.11.2016, сторони змінили п.2.3.2 та п.2.3.3. Договору, та встановили відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в Додатку 2. У випадку порушення Лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим Договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 21,00 % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно Додатку № 2 (т.1,а.с.56).
На виконання умов Договору банк передав, а лізингоодержувач прийняв в платне володіння та користування перелічені вище об'єкти нерухомого майна, що підтверджується актом № 1 прийому-передачі майна від 02.07.2016р. (т.1, а.с.34).
Додатковою угодою до договору, підписаної сторонами 05.08.2016, було змінено строк дії Договору, встановлено його по 25.06.2026.
Пунктом 2.1 договору визначено, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлені у додатку № 2 (Графік лізингових платежів).
Додатковою угодою до договору, підписаної сторонами 05.08.2016, сторони погодили викласти додаток № 2 до договору у новій редакції, згідно до якого у ТОВ "Старлайт сервіс" виникло зобов'язання до 25.07.2016 здійснити лізинговий платіж у рахунок викупу майна у сумі 124311,78грн; до 25.08.2016 року здійснити лізинговий платіж у рахунок викупу майна у сумі 1244258,26грн; починаючи з 25.07.2017 по 25.06.2026, щомісяця до 25-го числа, здійснювати лізингові платежі у рахунок викупу майна у сумі 1368570,04 грн. та 25.06.2026 - 1368569,68грн.
Суд у справі №917/268/19 зазначив, що як вбачається з виписки по рахунку НОМЕР_1 та зі стовбчику № 3 (Залишок поточної заборгованості по сплаті лізінгових платежів в рахунок вартості майна'') розрахунку заборгованості за договором, відповідач за весь час дії договору сплатив лише два лізингові платежі: 25.07.2016 в розмірі 124312,00грн та 23.08.2016 в розмірі 1244258,26грн і в подальшому лізингові платежі відповідачем не сплачувались."
Отже, вищевказаним судовим рішенням встановлено, що за договором лізингу лізингоодержувач сплатив банку лізингові платежі, як сплату частини вартості об'єкту лізингу на загальну суму 1368570,26грн, а саме: 25.07.2016 в розмірі 124312,00грн та 23.08.2016 в розмірі 1244258,26грн.
21. У травні 2023 року ТОВ "Старлайт Сервіс" звернувся до АТ КБ "Приватбанк" з вимогою за вих. №6-е від 01.05.2023, в якій просив в семиденний строк з моменту отримання даного листа (вимоги) повернути, шляхом перерахування на поточний рахунок ТОВ "Старлайт Сервіс" сплачені ним лізингові платежі (як попередню оплату за не отримане ним у майбутньому майно (об'єкту лізингу)) на загальну суму 1368570,26грн.
22. Обґрунтовуючи вимогу ТОВ "Старлайт Сервіс" (позивач) зазначав, що лізингові платежі на суму 1368570,26грн, сплачені ним банку як частина відшкодування вартості предмету лізингу за договором лізингу, за своєю суттю є оплатою (попередньою оплатою) предмету купівлі-продажу, який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність. У свою чергу, розірвання договору лізингу та повернення об'єктів лізингу припиняє обов'язок позивача щодо сплати цих лізингових платежів, а також припиняє право банку на їх отримання (тримання). Тому, керуючись ч.2 ст. 693 ЦК України позивач просить повернути сплачені ним лізингові платежі на суму 1 368 570,26грн, як суму попередньої оплати за неотримане ним у майбутньому майно за договором фінансового лізингу від 02.07.2016. Вказана вимога була направлена банку на електронну пошту та засобами поштового зв'язку 01.05.2023.
23. З огляду на те, що АТ КБ "Приватбанк" не відреагував на вимогу ТОВ "Старлайт Сервіс" та не повернув 1368570,26грн, останній звернувся до суду з позовом у цій справі.
24. На розгляд до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Старлайт Сервіс" до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про стягнення з відповідача сплачених позивачем лізингових платежів в рахунок сплати вартості об'єкту лізингу за Договором фінансового лізингу №4С16043ЛИ від 02.07.2016 в розмірі 1000000,00 грн.
25. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 зазначену позовну заяву ТОВ "Старлайт Сервіс" до АТ КБ "Приватбанк" про стягнення грошових коштів передано за підсудністю до Господарського суду Полтавської області.
26. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 26.07.2023 позовну заяву ТОВ "Старлайт Сервіс" до АТ КБ "Приватбанк" прийнято судом і відкрито провадження у справі, справу постановлено розглядати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 22.08.2023, встановлено сторонам строки подання заяв по суті спору. Строки проведення підготовчого провадження продовжувались.
27. 08.11.2023 позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути з АТ КБ "Приватбанк" сплачені позивачем лізингові платежі в рахунок сплати вартості об'єкту лізингу за Договором фінансового лізингу №4С16043ЛИ від 02.07.2016 у розмірі 1 368 570,26 грн, яка прийнята судом до розгляду.
28. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 25.01.2024 матеріали справи №910/8920/23 за позовною заявою ТОВ "Старлайт Сервіс" до АТ КБ "Приватбанк" про стягнення грошових коштів передано до Господарського суду Полтавської області для розгляду в межах справи №917/1100/23 про банкрутство ТОВ "Старлайт Сервіс".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
29. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.02.2025, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2025, позов задоволено повністю. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ТОВ "Старлайт Сервіс" 1 368 570,26 грн сплачених лізингових платежів в рахунок сплати вартості об'єкту лізингу за Договором фінансового лізингу №4С16043ЛИ від 02.07.2016 та витрати зі сплати судового збору в розмірі 20 528,55 грн.
29.1. Суди виходили з того, що вимоги у цій справі складаються виключно із платежів, сплачених лізингоотримувачем в якості плати за придбання (отримання у власність в майбутньому) об'єкту лізингу. Тобто за своєю природою є частиною вартості об'єкту лізингу. Отже, утримання банком коштів сплачених ТОВ "Старлайт Сервіс" як плата за вартість об'єкту лізингу після розірвання договору, повернення банку об'єкту лізингу та отримання банком оплати за користування таким об'єктом є неправомірним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
30. До Верховного Суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить Суд скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі №917/1100/23(910/8920/23) та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
30.1. На виконання приписів пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначає, що судом апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваної постанови були порушені та неправильно застосовані норми матеріального права - ст.ст. 6, 11, 204, 267, 525, 526, 627, 629, 631, 653, 693, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 198 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 7, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"; порушені норми процесуального права - ст.ст. 18, 79, 86, 231, 236, 326 ГПК України. Вказує, що норми права були застосовані без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного суду:
- постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/22858/17;
- постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2021 у справі №904/5726/19 (щодо обов'язку судів виходити з умов договору, укладеного між сторонами, та структури лізингових платежів);
- постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15 (щодо презумпції правомірності правочину);
- постанови від 19.09.2023 у cправі №905/1065/22, від 21.03.2024 у справі №907/935/21, від 01.02.2024 у cправі №913/175/23 (щодо додержання принципу обов'язковості договору та обов'язку зі сплати лізингових платежів лізингоотримувачем до дати розірвання договору та повернення майна лізингодавцю).
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
31. ТОВ "Старлайт подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду/зупинення провадження у справі
32. 24.06.2025 АТ КБ "Приватбанк" надійшло клопотання про передачу справи №917/1100/23(910/8920/23) на розгляд Великої Палати Верховного Суду, щодо застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України.
33. АТ КБ "ПриватБанк" обґрунтовує подане клопотання необхідністю відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Великої Палати від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 шляхом його конкретизації щодо безпідставності застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України до відносин, які виникають з договорів фінансового лізингу.
34. Банк посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, постанови Верховного Суду від 19.09.2023 у справі №905/1065/22, від 01.02.2024 у справі №913/175/23, від 21.03.2024 у справі № 907/935/21 та стверджує про відсутність усталеної правової позиції щодо юридичної долі лізингових платежів при розірванні договору та вказує на наявність суперечливості зазначених правових висновків, яка полягає у тому, що з одного боку, Верховний Суд вказує на можливість стягнення лізингодавцем лізингових платежів у формі викупної вартості до дати розірвання договору за наявності відповідного договірного врегулювання, з одночасним правом на повернення предмету лізингу, а з іншого боку, Верховний Суд зазначає, що у разі розірвання договору фінансового лізингу сплачена викупна вартість має бути повернута лізингодавцем лізингоодержувачу, незалежно від іншого врегулювання умовами договору.
35. На думку скаржника, питання застосування до спірних правовідносин, які виникли на підставі Договору фінансового лізингу, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України також має характер виключної правової проблеми і передача справи №917/1100/23(910/8920/23) на розгляд Великої Палати Верховного суду є необхідною також для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
36. Відповідно до приписів частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
37. Частина п'ята статті 302 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
38. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц звернула увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права.
39. Верховний Суд зауважує, що за змістом висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, на яку у клопотанні посилається скаржник, для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.
40. Отже при вирішенні відповідного спору підлягають дослідженню, оцінці та правовій кваліфікації умови кожного відповідного договору лізингу, на підставі якого заявлені вимоги у справі. Наведене виключає формулювання єдиної правової позиції щодо застосування норми права, у розумінні статті 302 ГПК України, для всіх спорів про відшкодування вартості об'єкта лізингу у випадку розірвання договору фінансового лізингу.
41. Оскільки скаржником не наведено вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Верховного Суду відмовляє в задоволенні клопотання АТ КБ "ПриватБанк".
42. Крім того, у судовому засіданні скаржником заявлено усне клопотання про зупинення цієї справи, у зв'язку із передачею справи №925/1387/22(925/852/23) на розгляд Великої Палати Верховного Суду, за аналогічних, як стверджує скаржник, правовідносин, проте, доказів такої передачі у судовому засіданні не надано, тому, колегія суддів Верховного Суду відмовляє в задоволенні усного клопотання АТ КБ "ПриватБанк" та зазначає про те, що зупинення провадження у справі, у цьому випадку (ст. 228 ГПК України), є правом суду, а не його обов'язком
Провадження у Верховному Суді
43. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №917/1100/23(910/8920/23) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2025.
44. Ухвалою Верховного Суду від 28.05.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", яка подана на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі №917/1100/23(910/8920/23).
Призначено до розгляду касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" у справі №917/1100/23(910/8920/23) на 25 червня 2025 року о 12:30 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.
45. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.
46. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
47. Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання щодо стягнення з лізингодавця на користь лізингоодержувача лізингових платежів як частини відшкодування вартості об'єкта лізингу, у зв'язку з розірванням між ними договору фінансового лізингу.
48. Відповідно до ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
49. Положеннями ст. 806 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
50. Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені у Законі України "Про фінансовий лізинг" (тут і надалі у редакції цього Закону від 16.12.1997 № 723/97-ВР, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі).
51. Частина друга статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
52. Відповідно до ч. 2 ст. 16 зазначеного Закону лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
53. Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
54. Відповідно до ч. 2, 4 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
55. Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
56. Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв'язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов'язок у відповідача відсутній.
57. Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
58. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначила, що належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
59. Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
60. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця за приписами частини другої статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" є відсутність у нього обов'язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідачці і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.
61. Лізингодавець не може вимагати і повернення об'єкта лізингу, і відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.
62. Ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов'язання лізингодавця щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов'язання щодо відшкодування вартості цього об'єкта (п. 6.24-6.26, 6.28, 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.).
63. Верховний Суд приймає до уваги, що вказана постанова у справі №904/5726/19 стосується вирішення спору за позовом лізингодавця до лізингоодержувача, зокрема, про стягнення заборгованості за лізинговими платежами під час дії договору лізингу, який у подальшому було розірвано. Однак оскільки викладені Великою Палатою Верховного Суду висновки стосуються, зокрема, питання наявності/відсутності правових підстав для сплати лізингоодержувачем лізингових платежів (у тому числі відшкодування вартості об'єкта лізингу) до моменту розірвання договору лізингу, вони підлягають врахуванню mutatis mutandis також щодо спірних у цій справі правовідносин стосовно правомірності утримання лізингодавцем сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів до моменту розірвання договору лізингу.
64. Отже викладені в зазначеній постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 висновки підлягають прийняттю до уваги під час розгляду цієї справи з урахуванням висновків, викладених в ухваленій пізніше постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.
65. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04.04.2024 у справі № 925/322/23(925/875/23), від 15.05.2024 у справі 925/233/23(925/750/23), від 22.05.2024 справа № 905/221/23 (905/917/23), від 12.06.2024 у справі № 907/257/23 (907/929/23), від 16.10.2024 у справі №917/822/23(917/1768/23), від 20.06.2024 у справі № 904/4871/22 (904/2141/23), від 11.09.2024 у справі № 927/896/23 (910/7583/23), від 14.01.2025 у справі № 905/532/23 (904/5009/23) з тим же предметом позову - про стягнення сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об'єкта лізингу.
66. У цій справі правовою підставою позову, позивач визначив положення ст. 693 ЦК України, відповідно до частини другої якої, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
67 Слід зауважити, що необхідність та правомірність застосування зазначеної норми до спірних правовідносин відповідає наведеній вище правовій позиції Верховного Суду у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20.
68. Верховний Суд у вказаній постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 виснував про імперативність норми частини другої статті 693 ЦК України щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару, а тому у контексті спірних правовідносин вважав, що апеляційний суд правильно не прийняв до уваги певні положення (умови) договорів фінансового лізингу (такими положеннями, за змістом постанови, є, зокрема, пункти 8.3 (пункти 9.3) цих договорів, за умовами яких сторони, серед іншого, погодили, що в разі дострокового розірвання договору, що сталося в зв'язку з порушенням лізингоодержувачем умов договору, сплачені лізингові платежі та авансовий платіж поверненню не підлягають.
69. Судами попередніх інстанції у цій справі встановлено, що укладений між сторонами у цій справі договір фінансового лізингу розірвано 15.06.2017 та актом від 15.06.2017 ТОВ "Старлайт Сервіс" передало предмету лізингу АТ КБ "ПриватБанк".
70. За час дії договору лізингу ТОВ "Старлайт Сервіс" як лізингоодержувач за договором, сплатив АТ КБ "ПриватБанк" як лізингодавцю лізингові платежі на загальну суму 1368570,26 грн.
71. Дослідивши укладений між сторонами договір фінансового лізингу, судами також встановлено, що його умови не встановлюють того, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця, лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.
72. Колегія суддів наголошує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19).
73. Таким чином, з урахуванням встановлених судами обставин цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій у цій справі правильно застосовано положення ч. 2 ст. 693 ЦК України із врахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2021 у справі №904/5726/19 та зроблено обґрунтований висновок, що за умови розірвання договору лізингу та повернення предмета лізингу лізингодавцю, у лізингоодержувача наявне право на повернення сплачених ним лізингових платежів у рахунок вартості переданого за договором майна. Також, суди не встановили підстав для застосування позовної давності до вимог позивача у цій справі.
74. Судами встановлено, що згідно п. 7.9. договору фінансового лізингу строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагороди, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за договором встановлюється сторонами тривалістю 15 (п'ятнадцяти) років.
75. За цим пунктом договору лізингу сторони договору не встановлювали обмежень щодо сторін договору, за вимогами яких можуть застосовуватися ці подовженні строки позовної давності.
76. Таким чином, 15-ти річних строк позовної давності щодо вимог про стягнення лізингових платежів застосовується як до вимог лізингодавця про стягнення таких лізингових платежів, так і до вимог лізингоотримувача про стягнення цих лізингових платежів.
77. Отже, як правильно встановлено під час розгляду справи, за Договором лізингу строк позовної давності на стягнення (повернення) сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю є подовженим та ще не сплив.
78. Верховний Суд відхиляє твердження скаржника про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 07.09.2022 у справі № 910/22858/17, від 05.06.2021 у справі №904/5726/19, оскільки відмінність прийнятих по суті судових рішень у вказаних Банком та у цій справі зумовлена різними фактичними обставинами та умовами укладених договорів.
79. Також колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними твердження скаржника про порушення апеляційним господарським судом презумпції правомірності правочину, оскільки такі доводи у контексті спірних правовідносин не узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20.
80. У постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 Верховний Суд, з посиланням на правову позицію Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18, зазначив, що при реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказане про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.
81. Водночас, як вже зазначалось вище, Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 виснував, що положення частини другої статті 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару.
82. Щодо поданого скаржником Висновку експертів у галузі права колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 109 ГПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду.
83. Отже Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують вірних висновків суду апеляційної інстанції про задоволення позову у цій справі, натомість такі зводяться до незгоди із прийнятим судовим рішенням.
84. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть різнитися залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 указаної Конвенції, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, пункт 23).
85. Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків апеляційного господарського суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
86. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що оскаржувані судові рішення прийняті з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
87. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.
Розподіл судових витрат
88. У зв'язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-
1.Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі № 917/1100/23(910/8920/23) залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Жуков
Судді В.І. Картере
К.М. Огороднік